Дуче і Еко

Вано Крюгер

Вано Крюгер

Умберто Еко ніколи не був моїм улюбленим мислителем – ба навіть більше, як прозаїк він був зовсім не моїм…

Проте попередній мій блоґ на «ЛітАкценті» містив лише одну розгорнуту цитату – з Умберто Еко, точніше, з його блискучого препарування фашизму; стаття, що я зараз її пишу для спеціялізованого наукового видання, містить посилання на працю У. Еко; післямова, що я її ще лишень писатиму, теж міститиме посилання на працю – вже іншу – У. Еко…

«Смерть людини стосується більше тих, хто залишився в живих, а не її самої». Весь фейсбук сумував за Еко – так само, як ще зовсім нещодавно він сумував за Боуї.

Проте навіть моя френд-/фрейд-стрічка переконливо свідчила, що сумували за Еко-романістом/Еко-детективістом, а не за Еко-філософом. І це цілком закономірно. Бо цілком природнім чином Еко-детективіст користувався увагою значно ширшої публіки, порівняно з Еко-філософом. Так само, як більшість знає Льюїса Керролла, і мало хто знає Чарльза Лютвіджа Доджсона – хоча праці останнього теж зберігають деяку актуальність.

Річ у тім, що «компроміс» між «високою» і «низькою» культурами, пошук якого Дмітрій Биков свого часу в лекції про Дмітрія Мережковського визначив як одне з першочергових завдань сучасної культури, принаймні у виконанні Умберто Еко – це ніщо інше, як диверсифікація символічного капіталу.

І саме тому Еко йшов під акопонемент лайків і постів. Десь так у часи дитинства Еко ходив Дуче – лишень соціяльні мережі того часу не були так чітко унаочнені інтернетом – соціолоґи оперували пойняттям «соціяльна мережа» ще задовго до епохи інтернету, інтернет лише унаочнив цей науковий концепт.

Вось, наприклад, лайки на стіні /центрального офісу партії/ Дуче – якраз із часів дитинства Еко.

123
Еко-романіст/Еко-детективіст писав в умовах, коли публікація «інтелектуального роману»/«інтелектуального детективу» не могла не бути частиною – і частиною досить важливою! – культуріндустрії. В цьому засаднича відмінність випадку Еко-детективіста/Еко-філософа від випадку Льюїса Керролла/Чарльза Лютвіджа Доджсона – їм випало щастя писати ще в епоху до-культуріндустрії.

Умберто Еко як філософ не міг не рефлексувати над власною участю в культуріндустрії – зрештою, культуріндустрія, зокрема бондіяна, належала до сфери його безпосередніх наукових інтересів.

Умберто Еко як чудовий препаратор фашизму не міг не знати, що масова культура і фашизм – феномени одного порядку.

Ризикну припустити, що саме звідси його любов до Середньовіччя – водночас поєднана зі скепсисом до католицизму.

Проте водночас він не погоджувався, що масова культура й фашизм – закономірні результати розвитку Просвітництва – і саме звідси його цілком просвітницьке бажання використати культуріндустрію проти фашизму в широкому сенсі, проти будь-якого насилля над індивідом взагалі.

Умберто Еко – принаймні до останнього – не поділяв скепсису щодо Просвітництва.

«Умберто Еко був одним із тих небагатьох, хто самим фактом свого існування поруч із нами виправдовував нашу епоху. Він був одним із небагатьох, чиє фізичне перебування в цьому світі надавало цій епосі й цьому світу певну осмисленність чи принаймні давало надію на осмислення і олюднення дикого сирого простору», – відгукнувся на смерть Еко Рубінштейн. «Умберто Еко – символ другого видання европейського гуманізму, післявоєнної епохи», – відгукнувся Павєл Пряніков.

Чи виправдані були зусилля Еко? Чи виправданою була ця диверсифікація символічного капіталу поміж культуріндустрією і філософією? І чи варто було її проводити щоб, скажімо, отримати від Святослава Вакарчука звання «teacher»? Чи варто було йти під сумний акопонемент фейсбуку щоб потім той самий хор співав оду – таку ж тимчасову – Євробаченню?

Нехай кожен відповість на ці питання сам – а смерть Умберто Еко стане його ще одним, останнім уроком філософії – поруч зі схожими уроками Сократа, Сенеки і Боеція…

Коментарі

  1. Естергазі коментує:

    Отже, Умберто Еко не належить до улюблених письменників нашого автора! Як слушно зазначив Дм. Полохайло в своїй лекції про Аль-Аб-Ширазі (ірано-таджикський поет середини ХІУ ст., втім точний час його життя ще належить визначити), «з Вано Крюгером це буває». Якось я зайшов на свою стрічку в фейс-буці і побачив, що Вано Крюгера там просто ігнорують: жодної згадки! Між тим просвітницький дискурс там жваво обговорюється. Парадокс? А втім, фашизм, франшиза, факйу, екйу, окей, Еко … всі ці маркери масової культури прямо мали б таки вказувати на цю постать. Звідси, на нашу думку, знаходяться витоки його інтересу до Адреса Умланда, Людвіга Уланда, Алена Далласа, Ганса Фаллади. Проте, не будем випереджати події у цю сумну днину. Кожний, мабуть, дасть свою індивідуальну відповідь на це питання. Бувайте, Карле!

  2. Ігор Шевчук коментує:

    Для Вано Крюгер і ще не народжених
    Іпостасна складова людини (в ній найближче до духовного – самосвідомість і дух з Духом, а в вище розвинених розумом – надсвідомість, або «розширене серце»), стає жити в розумовій силі Вано Крюгера і йому близьких.
    Ось з фактами в руках: в «Укр. літ. газеті» за 2015 рік надрукована стаття, що трансцендентне в сучасному творцеві слід будь-що берегти. Бо в сучасних людях – мов би біологічне личинкове імаго: личинка не дозріває до стану повноцінної особи, а вже в личинковому стані почає відтворювати надалі личинки… й т. д. Нема, як мовлять нині про парламентарів сусідських і наших, духовного…
    Нема дозрівання некультурно-терористичних – до повноцінної людини й сягання в ній Божого: водночас – трансцендентно-іманентного!
    В статті на «ЛітАкценті» було сказано про Умберто Еко: він мимоволі засвідчив своїм словом, що старші в Італії втратили смисл життя, а молодші ще не знайшли…
    Те ж – в усій Європі. Теж саме в усьому світі! В США останнє молоде покоління шукає смислу життя… Що означає? Протестантизм пішов в глибину серця, як це в православних, і – почасти закінчився. Далі – дядьки. Без мостів!
    Та це ж прекрасно!
    Бо оптиміст має зразу ж моста в самому собі – до Джерела духу й слова: Христа-Слова!
    Вано, сподіваюсь, полегшить вашу участь, бо відає: занауковлений тупір термінів слід замінити справжнісінськими українськими словами, бо наука – річ описова, прозова (!), це мороз, що притилежне вічній богоносній блискавичній душі поезії… До Бога!
    Ось –   розкованість ( А Еко розвязався?!..):
    ЛЮДВІГ ВАН БЕТХОВЕН
    Поема-симфонія
    Єдиній довершеній 
    Марії, натхненниці
     
    Ще трішки – 
    і Бог мене втя́́гне
    до першої теми…
    Ваа́ли новітні!.. понадієтеся на Іллю.
    Враз попалю вас,
    сумні академіки!
    Змус отруйного дихання вашого –
    чистим Пречистої – попалю.
    Хочете Голодного…
    голод й неголод,
    відкритість – й закритість,
    роси – і сухість,
    молитись – чи не молитись:
    спечність – чи холод!
    Люблю я Іллю!! –
    Станете, ваали…тьху!.. на Іллю
    більш дивитись!
    Що ви?
    з Бетховеном вийшли битись?
    Допрацювалися на Антихриста?
    Клони повнісінькі! пси скаженії:
    вам крок – без Божого благословення?
    дикуни -науковці, озброєні бісами:
    що більш нині «в вооруженії»?
    Ви – думаєте?..
    Правду
    засвідчую – міріади завтра
    зневажених і одручених –
    мої друзі…
    Моральні сили нижче дна океанів!
     
    І кризосвятоначальнії – в площинах завішені: «повнії»!
    ! Я вам скажу:
    ви не знаєте – що
    було в Бога з Бетховеном…
    Всі прислужники Лютера–
    як то нині –
    страждали так само –
    лиш іншим «Ейндхо́веном»…
    Моліться, бо на сороковий день –
    все розпадеться,
    моліться! щоб зараз почули –
    про що ідеться! –
    про Бетховена має право говорити –
    тільки Бетховен…
    Та ще Бах: радість! керуючим згори
    каноном…
    Бач, є орач тектонік!
    пахар Нової землі,
    ризикований…
    Бо я проведу плугом вершинно-кріпким
    біля голів вам, неправедні!
    Орач веселий,орач підйомний!
    орач нере́пнутий!
    і Бога ради – моліться – щоб не дав плугом!
    бо я пахар у Бога розкований.
    Ледь що пікнете–
    дуже я вже розкутий:
    розкований!
     
    Й людці ті ще,
    як і всі, ніяк аж не знали
    і Бога– й Бетховена…
    Звідси й про вас – змисл?–
    що казать?
    Що Бог сказав?
    Як із Бетховеном садив Він – Сад!!
    …Ще тільки трішки!–
    й Бог мене створить для першої
    Теми!!..
    Чи ви не чули, що в тлінній Америці
    були
    академіки?
    ! Ісус-молильники нині!
    Бог зігріває, підігріває:
    Син знає –де ми!
    Як Людвіг з Богом садили Сад!–
    Це вам не роздавати,
    Це не давати і брати ордени і медалі…
    Мов Бог Сам!!
    Тільки хто бачив – Удар! 
    всі дременули назад…
    ( що за удар?)
    вернулись, дослухать,
    з краєчку в сад.
    Сад? – йо, ще глядь –
    Удар! – майо!!–
    тікають ще далі…
    Цікаво, вертають, вітають – Удар! –
    йо триньйо –
    тікають! тікають ще далі!..
     
    Одумались:
    примазались королі,плюралі, моралі́,недостатні пряжки, півпряжки – тримаються,
    трясуть привітальним… тільки…
    Удар!! – тільки далі і далі!..
    Що це? Що ж ц е?!
    Що ми туди і назад?
    – Мовчіть,– кажуть,– провінція…
    Бог садить Людвігом собіподібний Сад!
    Спочатку такі собі… як муздумки́.
    Бетховен – 
    розказує:
    – Ні, навпаки,
    я вгору-вниз з Богом,
    а ви це куди й чого?
    –А… не з провалля тектону в  т е,
    де ангели,
    чогось як дурні вперед і назад…
    Що це з Богом у тебе? Що з мелодією?
    Не дурійте вже ви при мені, 
    О ні!
    Кидати стане у глину – в якийсь Укрсад…
    Клацать і далі зубами по лінії обрію?
    Так вертає Бог:
    там повен Бетховен…
    І приходять знову бундючні,
    псуті, без совісті, паки каню́чити:
     
    Чи не надто?.. королі,моралі-плюралі,
    толєрі всі, прямо всі проститутки –
    В святий та неосвячений ще ж…
    Диво-Сад!
    Я вас навчу, личинні,
    як чіплять один одному
    позацерковні регалії!
    Удар!
    Йо триманьйо! –
    сподівались що Людвіг
    пригладив па́тли по формі –
    й в світі надфо́рмному –
    а він – суть зсередини, суть ви́ломив!
    всю! наглий! й ці зрадники самих себе – по три , по чотири,
    тікають далі –всі дезертири
    тільки побренькують…
    за іскус, за геройство 
    медальорегаліє!…
    Жах! Удар! –
    ще далі.!
    Рай!! – Удар!! –
    і ще далі…
    Світло й Ужас!
    о Боже!!
    у с е  в невідо́мості! –
    що далі??!
    «Бог цього Бетховена безмежно трима!
    Ну хана! закінчується роздача медалей…
     
    Як би це, бляха-муха, так підповзти,
    зачекать – поки пролітають
    ангели, чорти і троглоди́ти…
    От же, вчасно не накрили… дали маху…
    Як тоді я промахнувся й з ніщим Бахом!
    …так хоч цього… хоч накинутись –
    й нагороди́ти!!
    слів, регалій начепити б…
    Це ж відвів би око од Бог-Слова!
    І не міг би з Богом сперечатися! – й творити…
    Дак навіщо тоді тут оцьому жити…
    Оббрехали б…Всякі жителі…
    Бач, духів сміліших розколи́хує!!
    Тихо все… Дивись, і оклики…
    От– от– от
    з Божим даром …»
    Я вдарю! це вас підітру́, курчатка–дохлики,
    цим
    скипіда́ром! –
    Навчу миттєвих злетів в вертикалі!
    Кладіть 
    дражні і суєтні геройства і медалі…
    Любов! 
    лиш до Христа…
     
    І сині, й подсознательненькі,
    не знаєте? –
    Бетховена й мене хотіли похова́ти?..
    Бога! – молитву і симфонію? Сона́ти!?
    Як Людвіг в Бозі: ви – куди?
    Куди ви? старі й младі маразматики!…
    Бога і Людвіга тут уникаєте?
    І нас прикончить і схова́ти –
    нас? недоумки і недокошла́ті,
    і нерозла́писті в Бозі,
    і подсознательненькі! недопила́ти!!
    Так діло тут не піде далі.
    Крізь оркестр небес
    ще кликати – і накликати,
    щоб вчули  –
    будете – це консона́нсно.
    Вульгарні,вивчите сила́біки і ноти?
    Нещасність!
    Кладіте перед Богом і Людвігом
    незароблені медалі:
    та що? за землю?
    У Бетховена і Небо.
    Хтось мав за Небо?
    Так?! –
    а Бетховен й оцю грішну землю…
    Так? І хто вам сказав нищить повноту,
    Що від Марії, як Бетховен, я приємлю?…
    Святим оцим, вами спаскудженим творінням,
    Богу і Людвігу – які ще говоріння?
     
    І чути, й жити схочете? і Бога силу знати?
    Насправді це рішили ви, самоприховані,
    тайновідсебегиблоподсозна́тельні?..
    О, тепер слухайте
    правду про Бога і Бетховена.
    Де́мони життя, глухонімії!
    Демони носили мільйонтонну вату!
    Щоб приглух! Щоби заглох!
    І в вас ці демони,всі, глухуваті.
    Демони ці носять вами мільйонтонні –
    мило й вату:
    намилити, замилити,накидати,
    щоб Ігор теж оглу́х!
    щоби спустивсь умом –
    у пацанва́цтво…
    В всесвітню «кислоту»,
    в «попсовість» –щоб забув, 
    як світ про совість –
    про секуля́рне євроамерикохова́цтво…
    Демони, що в вас ! й попереду,
    і ззаду –цим хвостогрішшям носять
    сірова́ття!
    щоб не ввійшла правда, що в Нього:
    і всім кінець, хто не у Бога!
    Але Людвіг відбивав їх,
    бо глушили й життя!–
    що і до чого!..
    За аристократів-доходяг відбивав! 
    І їм писав – і вам й Богу –давав.
     
    До останнього вбивав!
    Кров’ю Бога! І він бачив орло!
    І щоб пронести – то цих, з землі –
    й своєю
    з горла…
    З вух.
    Тільки глянули – і всі тікали…
    Підленькі,
    свої життя… приберігали…
    Ниці, розумовенькі ці лютери…
    Ісус – Серцеум! Я з серця кажу: 
    а – тікаєте! Від Істини втікаєте!!
    Проти Христа в вас є…прелютії!!
    Куди вам проти Людвіга! – 
    Скільки воєн! – нічому не навчили…
    Без Ісуса! у всерединній людині… всі обдерті…
    Уселенський Бубон!– кличте
    своїм дітям смерті!…
    Лиш Цариця! ущерть повна…
    Це Любов!
    І Син Любов!
    Любов є
    над «коштовним» й над «коштовними»…
    В Людвіга ван Бетховена
    росла щедрість!
    запах цедри,
    запахи планетні,– Сад писав…
    Углиблювась – був в вишнім…
     
    полиша́в
    незавершене в чернетках…
    Неточно йшов – є, у чернетках…
    Він щедрий!! –
    Сам один як би за всіх поетів!
    А потім в Сад  пішли –
    всьому навчились!
    і віднайшли… Що  богоданне.
    І – Богу відбулись!..
    Прорив! Поки смирення стане…
    З великими – прямо біда…
    Удар!! – 
    здригнувся люд –
    тікать від Сил до океану!..
    Удар!!! – і перед носом вже вода!!..
    Я вас доб’ю:
    Удар!
    що видно? Бог літа – й вода…
    У Людвігу і землю й Небо править 
    Бог!–
    а ви куди, коли страда?
    Як він стражда!..
    Від Слова геть?
    Удар!– кінець вам,
    хто Христа продав!
    чи ще продасть…
    Удар! у стан молекул…
    чутно, в вас вода і все вода?
    да воврещу я Огнь! нещасні крези.
    Удар! о жах – злізать з комп’ю-протезів! 
    Кажу, злізьте, без серця хто, з протезів…
     
    У Серці ангели, рай, і святі, й Небо –
    все умісти́лось, свідчу, все́ є…
    І кипятком запісяєте в мене, фарисеї!!
    !Удар!
    бо ви усе вода:
    пробєте – шкарлупу ́
    культур??
    ФОНТАННІЇ! Сміхи́!
    Удар! 
    без Любові –Слова?? ах ви ,
    плутні…
    У тьму єгипетську, в ментал! в форму! –
    назад…
    Просіть Іллю!
    Удар! – 
    (я вибачаюсь: братці, це робота…)
    Бог садить Людвігом 
    Сам – неповторний Сад…
    Дух Святий втрапить в кого?
    Не знаю ,
    з питаннями – 
    до Сина-Бога!
    Не то ще підповзуть – та й 
    привітають!
    А поки в мені Дух:
    !Удар!! –
    Небо й земля все перекро́їться…
    Наші не умні –
    в нірках, життєвій поле-грі …
     
    в конфесіях,
    в букво-науках, якісь, ро́яться…
    Розумні!.. й хто
    в Цариці що буде питати!
    Ні, кажуть,совісно… мабуть ,то нацхудожник…
    а наца –наца – це обовязково привітати!
    Шелесть, шелесть,підмістки клинять,
    чорнильнять, зачинають – наповзати…
    !Удар!  хто? – Людвіг не утримавсь? –
    і тільки світові учення –
    і мерси й фраки й захиснії торочення!–
    і шати шати шати ! скільки в бідних
     шат! –
    і потопити в честі не вдалось! і п’яти –
    п’яти п’яти п’яти – у даль – у вихор…
    навіть – загуло.
    Мов не було!
    «Розумні!»
    Думають, що Богу ліплю бра́…
    Й сам Людвіг цього вже не вибирав…
    Бо бачив: друга тема –
    це Діра…
    Земне…
    науки,хитання, хвилі, плутні… 
    ви – Не в серці,
    в голові,
    ба! і без голови… Діра.
    Боже, пора!
    Росте,Боже, страшна діра!
     
    І каже: якщо можеш, то – роби!
    там підніми мільярднії гроби…
    ори, єднай, збирай – і ввись ори…
    Людвіг орав.
    Цей перетворював і перетворює усе –
    в божих дарах!
    О так, Бетховен– не вмирав!
    і не вмира!..
    Поборемось, серця-вулкани!
    Поборемось, серця-титани!!..
    Поборемось, духовні християне!!
    Поборемось, поки цей світ не перестане
    синіть та ни́діть…
    Здолаєм гнид!
    Поборемось за славу Божу над цим світом!
    Нас не змахнуть –
    ми полюбили Світло!!
    Нас не убить, поки ми любимо це
    Світло!!..
    Боже, пора! Дуже велика
    вже Діра.
    Бо горе вам, всі вчені,
    провінційні в Дусі,
    горе!
    Ви за пізнішими утво́реннями…
    Служіння справжні скриті в вас…
    Неправедне, дасть Бог – палив й спалю!
    Прямих служінь! Сил! – 
    вми́кнутість – як у Іллю…
     
    Нове все йде!..
    Пора і на подвижні контрапункти!
    Антихрист ходу сам не відверне:
    без сил і без служінь –сяде… хоч де,
    а хоч на пупі.
    Якщо не встоїть в серці. Нове –йде!!
    Бетховен Богу пахар –
    не вмер і не умре!
    Любить цих Бог!
    і в Небо – позамежні ж це! – бере.
    В недоторканність.Бо себе зреклись:
    Богу – дари, і землю й небо, й славу.
    Всіх берегли:
    й примножили спасенну віру:
    словом, числом і нотою.
    Лишнє від’єднували  у 
    комірках.
    Й серце, й дух у Церкві…
    Бог й зараз чує. Він не жартує.
    Він просить кожне серце.
    В руки візьміть себе!
    Ще мнетесь?
    На сороковий – розпадеться…
    Це вчули ви: всю правду я казав.
    Тут в Вічність хочуть –
    кліше́, комп’ютернії манії́…
    Прямо у мене – й в Діву – як у двері!
    Світські! Гріхоп’ючі! Бісоп’ючі́ – у Вічність?
    А, може, нижче, в мільярдери?

  3. Дюк коментує:

    Богема і тоталітаризм, охлократія і фашизм, …. . Продуктивні літературні теми, варті уваги. Якби ще толкових редакторів сайтів!

  4. Ростислав Кіндратюк коментує:

    Виявляється, Умберто Еко писав детективи:)

  5. vglfr коментує:

    роки два тому читав Празький цвинтар (чи як він перекладається з російської). не сподобалося. а менше за все вступна стаття перекладача. він по-москальськи критикував Еко (у мєня єсть вісшее абразаваніє а у вас нєту).
    чомусь після перегляду коментів згадав цього перекладача. хоча тут тендітніше. набагато.

    • Сноуден коментує:

      Отже, Вам, п. перекладачеві і п. Вано Крюгеру У.Еко не сподобався? Боже, як все одразу прояснилося! До речі, існує дуже добрий переклад “Цвинтара” українською (“Фоліо”, 2011, спеціально для Вас – без передмови). По-друге, російський перекладач і автор передмови – це не “він”, а “вона” – Олена Костюкович, яка особисто спілкувалася з Еко 30 років. І не просто спілкувалася, а консультувалася з усіх складних місць, щоб випадково не перекрутити думку письменника.

  6. ТЕТЯНА ГРИЦАН коментує:

                                 Молитва впала на ікони
                                   Таємне породження сина…  

     І пахощів відчувши близько, де тріпотить самотній клен, в сумир’ї прихилюся низько і Богородиці й Мадлен.
    Дві жінки що скріпили віру, заприсяглися не тужити. Одна дала життя, а інша научила жити. Бузкові грона одкровень із бань церков губами, як дітвак,  глитаю. Од темені і аж за п’яти древо горішнє обвиваю. Волхви приносять дари, вклоняються ягнятам. На росянистій ниві Рід укладався спати. Занурюючись у провалля, торкається грядущих зерен. Гарячим Словом поміж терня рятує час, бажання й терен. 
              Окситоцином всіх єднає. Любові пік. Оргазм. Родина. Мозковий вилив окситоцину. Між гілками пророслих віх конгтітивує інтелект.

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2017. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш