Життя після Поттера

Фото з сайту www.hypable.com
Фото з сайту www.hypable.com

Доки критики ламають списи довкола Поттеріани: сперечаються, чому цикл став шалено популярним, як довго буде втримувати читацький інтерес, чи гідна книга того, щоб опинитися в золотому фонді світової дитячої літератури, — для авторки найпродаванішого фентезі головним залишається інше питання. Чи є життя після Поттера? — запитує мама Ро і всіляко намагається довести самій собі й усім, що вона чогось варта і без кудлатого хлопчика зі шрамом-блискавою на чолі.

Спочатку виглядало на те, що Дж. Ролінґ таки приречена бути авторкою однієї книги. Перші пошуки себе за межами світу Поттеріани підтверджували цю думку — «Несподівана вакансія» вийшла досить млявою. Але зрештою письменниця поставила на дві свої сильні сторони — вміння хвацьки закрутити детективний сюжет та виписувати фактурних і симпатичних персонажів, — і вуаля! — нова серія заходилася методично завойовувати читацькі симпатії.
CuckoosCallingCover

Звісно, псевдо на обкладинці роману «Поклик зозулі» (Cuckoos Calling)спричинило те, що інтерес до новачка в літературі Роберта Ґелбрейта був досить помірним. Тож старт потужної читацької любові до першої частини циклу про діяння приватного детектива Корморана Страйка очікувано стався після викриття секрету — Ґелбрейта не існує, це Ролінґ вирішила знову почати все спочатку. Довго із цим не тягнули, тримісячної гри в письменника-початківця вистачило, щоб відкрити карти й у тисячі разів збільшити продажі.

З моменту виходу в світ першої книжки минуло три роки. Темп поповнення серії до цього часу мусив заспокоїти навіть найбільш нетерплячих любителів циклів «із продовженням»: акуратно, як новий сезон серіалу, щороку виходив новий роман — тож гламуризовану історію про модельний бізнес із «Поклику зозулі» змінив смаковито розпанаханий, сповнений потвор і збочень видавничий світ у «Шовкопряді» (The Silkworm). А восени минулого року Ролінґ щедро сипнула «разчлєньонки» в романі «Кар’єра зла» (Career of Evil), запропонувавши читачам класичне протистояння приватного детектива й серійного вбивці.
The_Silkworm_July_2014

Власне, класичний підхід у цьому циклі романів домінує. Ґелбрейт працює передусім для поціновувачів добре скроєних історій із парою допитливих нишпорок, де один — Корморан Страйк, ветеран війни в Афганістані, — грає першу скрипку, але й без другого — його допитливої асистентки Робін Еллакот, — досягнути успіху було би неможливо. Те, що асистентом приватного детектива є жінка, відкриває перед автором широкий діапазон сюжетних ходів. По-перше, можна скільки завгодно бавитися в напругу між головними героями, нічого конкретного не обіцяти, але тримати «хімію» в стосунках. По-друге, — і для письменниці це навіть цікавіше, — промальовується тема реалізації жінки в традиційно чоловічій професії. Мотиви, що підштовхнули помічницю детектива до вибору небезпечного фаху, реакція рідних на явну загрозу її життю, внутрішні вагання, напружене прислухання до шпильок оточуючих. У внутрішніх монологах Робін лейтмотивом колотиться: «Може, я нічого не варта — лише секретарка, а не асистент?» І коли у фіналі «Кар’єри зла» помічниця детектива приймає власне рішення та йде наперекір наказам свого шефа, ризикуючи подальшою кар’єрою, стає ясно, що зміст для неї превалює над формою. Якщо ти самотужки здатен протистояти зловмиснику й завадити скаліченню чийогось життя, байдуже, ким ти є.
Career_of_Evil_Oct_2015

Головні герої у перших двох романах постали дуже виразно, але переважно промальовувалися лише грубими штрихами поведінкових реакцій під час розслідувань. Тому цілком закономірно, що залюблена в деталізовані історії авторка в «Кар’єрі зла» вирішила пройтися по їхніх скелетах у шафах. Звідси й мотиви головного антагоніста — маніяка, що відтинає кінцівки. Він має на меті особисту помсту приватному детективові, а його головною ціллю, найбільш омріяною жертвою має стати помічниця ворога. Така чітка локалізація інтересів серійного вбивці максимально звужує перелік можливих підозрюваних — ще одне відсилання до класичних детективів. Тож під час перебігу розслідування читача втягують у приватні історії як Корморана, так і Робін, пояснюють, звідки ростуть ноги, і хто кому завдав яких непоправних психічних травм. Напевно, для чистоти звучання в цій частині мені хотілося би менше драматизму.

Так само надміру закцентованою виглядає історія поточних стосунків Робін — заручини, які явно вижили себе. Найгірше те, що причина, чому письменниця стільки сторінок присвятила цим рожевим шмарклям, криється в композиції, а не сюжеті: викрити вбивцю надто швидко не можна, всі ключі вже в руках героїв, треба про щось писати, а нема про що… От і стирчать вушка.

Будьмо справедливими: романи про Страйка читають передусім ті, хто виріс на книжках про Гаррі Поттера. Тому шукають перегуків, відгомонів, паралелей і перенесень. У той час як авторка натужно бореться із поттеріанством, що мимоволі пролазить на сторінки нових книг, — для цього напихає детективи натуралістичністю 18+, вихолощує епізоди, де доречно дивився би чорний гумор, притаманний її фентезі, намагається бути підкреслено дорослою і зосередженою на глобальних проблемах. Але від читачів, які люблять і знаються на світі шрамоголового хлопчини, не сховається те, що секретарка Робін виглядає типовою Герміоною, — ретельною і настирливою, наділеною гіпертрофованим почуттям справедливості. А Корморан – то 35-літній майже Гаррі, втомлений від війни, замкнутий, обтяжений набажаною славою.

Але є одне «але». Відмінність, що яскраво проступила в «Кар’єра зла», схоже, ілюструє розлом між реальністю дорослих книг Ролінґ-Ґелбрейта та вигаданим світом, сповненим фантастичних пригод.

Один із головних лейтмотивів Поттеріани — це всеохопна толерантність. Зверхнє ставлення чарівників до інших магічних істот, зневага чистокровних чаклунів до маґлородців, пихате хизування вищістю над іншими — цей поділ магічного суспільства на істот вищого і нижчого ґатунку в романах про Гаррі Поттера багатократно засуджувався, піддавався критиці як неприпустимий, та зрештою зазнав поразки.

А сторінками «Кар’єри зла» мандрує прошите десь на рівні підсвідомості розділення «чистокровних» уродженців старої доброї Англії та «маґлороджених» панаєхавших. Спускаємося із Кормораном Страйком у метро о шостій ранку — а там сірим натовпом їдуть на роботу поляки. Заходимо із ним у кафе — і, звісно, розтелепа-офіціант, який не здатен правильно сервірувати стіл, виявляється східноєвропейцем. Так само східноєвропейською є секс-індустрія. Вродлива росіянка, яка студіює економіку в англійському вузі, мусить заробляти собі на життя в стрипклубі, а перша думка про українку, котра винаймає дешеве житло в Лондоні, — проститутка. І гріх звинувачувати авторку в упередженому ставленні до мігрантів. Просто таким є світ, у якому вона мешкає. Обличчя Європи змінюється — титульні нації старіють, а несподівані вакансії займають переселенці, готові працювати більше, ретельніше, за менше грошей і на брудніших роботах. У німецькому бюрократичному жаргоні навіть є термін «люди мігрантського походження», що вживається для означення переселенців, їхніх дітей та внуків. Чим не «маґлородці»? Тож лишається припускати, що перемога толерантності, трансльована Дж. Ролінґ у Поттеріані, є такою ж фентезійною вигадкою, як дракони й чарівні палички.

З детективами Роберта Ґелбрейта українські читачі знайомляться в російському перекладі або мають змогу попрактикувати англійську, читаючи в оригіналі. Шкода, українських перекладів поки не було, й не чути про плани. Наважуся припустити, що річ у високій ціні на авторські права. І навряд чи можна розраховувати на те, що ситуація зміниться, — адже влітку буде восьмий «Гаррі Поттер». Видання п’єси очікувано відтягне на себе читацьку увагу… А от анонсів нового детективу поки не бачимо. Тож, боюся, цього року сподіватися на черговий роман в серії про Корморана Страйка не варто. А шкода. Адже в найкращих традиціях серіалів (байдуже — телевізійних чи книжкових) оповідь у «Кар’єрі зла» уривається на найцікавішому місці — такі собі три крапки після знаку оклику. Втім, знаючи любов Дж. Ролінґ до продумування глобального сюжету, можна сподіватися, що Страйку та Робін пощастить, і вони з’являться на сторінках книг не менше разів, ніж герої Поттеріани.