Алла Татаренко: «Побачити волосинку під особливим кутом»

Буває так: переклади з певної мови міцно пов’язуються у свідомості з певною особистістю. Це не означає, що перекладач залишився самотнім вовком чи вимушеним монополістом, і в Україні більше ніхто цієї мови не знає. Десь щось перекладають і інші. Але все-таки відчуваєш: саме ця людина принесла тобі літературний здобуток іншої країни, саме вона вибрала ті тексти, які утворили в твоїй свідомості специфічний і неповторний візерунок іншої культури.

Якщо говорити про Сербію – це, безумовно, Алла Татаренко.

Алла Татаренко
Алла Татаренко

Алла Татаренко. Перекладає з сербської та хорватської, також працює з польською та болгарською мовами. Співпрацювала з видавництвами «Класика», «Кальварія», ЛА «Піраміда», «Фоліо», «Літопис», «Комора», «Темпора».
Перекладала Данила Кіша («Енциклопедії мертвих», «Гробниці для Бориса Давидовича», «Книга любові і смерті»), Мілорада Павича («Зоряна мантія»), Мілоша Црнянського («Щоденник про Чарноєвича»), Борислава Пекича («Новий Єрусалим. Готична хроніка»), Горана Петровича («Острів та інші видіння»), Небойшу Ромчевича («А зараз мало бути найважливіше»), Срджана Срдича («Саторі», «Espirando»), поезії Звонка Карановича («Барабани і струни, магістраль і ніч»). Також в її доробку кілька антологій, де Алла Татаренко виконувала роль не тільки перекладача, але й упорядника: «Антологія сербської постмодерної фантастики» Сави Дам’янова, антологія сучасного сербського оповідання «Нездоланний ерос оповіді», антологія сучасного хорватського оповідання «Хорватська мозаїка».

Крім того, перекладає з української на сербську, зокрема, разом із колегою з Белграда Міленою Іванович переклала роман Юрія Андруховича «Перверзія», брала участь у перекладі «Антології українського постмодерного оповідання» Юрія Винничука.

– Пані Алло, що привело вас в художній переклад?
– Перекладачем художньої літератури я стала несподівано для себе. Не можу назвати це випадковістю, просто я довший час вважала перекладачів літератури особливими людьми, привілейованою кастою, до якої можуть потрапити лише вибрані. Ще в студентські роки я займалася усним перекладом, працювала гідом-перекладачем туристичного агентства «Супутник». А найперший випадок, коли довелося перекладати, стався стихійно, під час екскурсії по Львівській картинній галереї. Як виявилося, серед присутніх була третьокурсниця, яка вивчала сербохорватську мову, і третьокурсниця наважилася перекладати для найвідомішої сербської поетеси, легендарної Десанки Максимович.

Потім займалася письмовим технічним перекладом, працювала перекладачем фірми. А от перший літературний переклад довший час залишався поодиноким фактом біографії. А був це переклад з польської, уривок з лекції Адама Міцкевича «Слов`янська література», надрукований у збірці «У дружньому домі», львівського видавництва «Каменяр».

Але відчула себе перекладачем пізніше, переклавши у 1998 р. для видавництва «Класика» «Енциклопедію мертвих» Данила Кіша. З пропозицією перекласти цей твір до мене звернувся колега-славіст, відомий український поет і перекладач Іван Лучук, який курував «сербську лінію» видавництва, в якому протягом кількох років на зламі ХХ та ХХІ століть вийшло кілька знакових творів сербського письменства.
5a8883cf_f471_11e2_b507_00163c2d0dbf_a713f40f_381a_11e4_b710_00155d13641d.resize1

– Зараз у вас уже дуже великий доробок. А є щось таке, чим ви особливо пишаєтеся?
– Не знаю, чи слово «пишатись» має бути віднесене до перекладу… Я пишаюсь творами, які перекладаю, бо вважаю їх вартісними і гідними читацької любові. І тому дуже радію за перекладений твір, коли вдається донести його красу до читачів або дуже вибагливих, або навпаки, мало схильних до захоплення літературою. Прикладом першого випадку вважаю подяку, яку висловив мені Юрій Андрухович за переклад поеми Звонка Карановича «Психоделічне хутро». Прикладом другого
– слова захоплення віршем Юрія Іздрика «Молитва», які я почула від випадкової слухачки на імпровізованому літературному вечері у сербському селі Тршич, де читала переклади сучасної української поезії.

– Але ж бувають тексти особливо складні, які вимагають саме від перекладача віртуозного пошуку, думаю, такою роботою теж варто пишатися. Може був якийсь фрагмент тексту, який доводилося особливо довго шліфувати і переписувати…
– Був і не фрагмент, а ціла книжка – роман Мілоша Црнянського «Щоденник про Чарноєвича». Переклавши цей твір, я відклала рукопис на деякий час, а потім сіла переписувати його наново. І процес цей тривав досить довго, попри невеликий обсяг тексту. Справа в тому, що цей ліричний роман побудований за правилами поетичного твору. Перекласти слова і значення, як я зробила спочатку, було явно недостатньо. Слова у цьому тексті (плетиві!) утворюють, повторюючись, щоразу нові візерунки сенсу. Крім того, він цікаво побудований у звуковому вимірі, тож необхідно було передати якомога точніше уривчасту, схвильовану мелодію оригіналу.

Музичність взагалі, напевно притаманна цій літературі, правда? Перекладачеві доводиться мати, на додачу, добрий слух!
– Завдяки поезіям Звонка Карановича і прозі Срджана Срдича я багато довідалась про рок-музику різних течій, яка визначає колорит їхніх творів. Працюючи над перекладами, слухала музику, яка звучить у творі або є знаковою для його героя чи для його автора.

Був також комічний випадок із піснею, яку згадує у своєму есе хорватська письменниця Дубравка Угрешич. Я попросила кількох своїх приятельок надіслати мені повний текст пісні. В ній іронічним рефреном звучала порада триматися за чоловіка, яким би він не був. Тексту не надіслала жодна, натомість від кожної я отримала обуреного листа про несправедливість такої думки!

12825638_10201512884260214_1402962477_n
– А взагалі часто доводиться за такими консультаціями звертатися до друзів, носіїв мови оригіналу?
– Я перекладаю переважно сучасну літературу, коли є (принаймні теоретичний) шанс запитати в автора, що він мав на увазі. Йдеться найчастіше не про слова, а про багатозначність або приховані алюзії. Колись мені було незручно турбувати авторів проханням пояснити значення певного слова, якого я не знаходила в словниках. Намагалася вирішити проблему опитуванням друзів-носіїв мови. Однак випадок із перекладом оповідання Сави Дам’янова, в якому згадувалось таємниче слово «beštav», навчив мене звертатись до авторів. Письменник відпочивав на морі, я працювала над перекладом, а друзі підкидали щоразу інші можливі тлумачення. Більшість схилялась до того, що це новостворений прикметник від іменника «beštija», бестія. Таке значення не дуже вкладалось у текст, тому я зачекала, поки письменник повернеться в інтернет-простори і запитала, що це таке. Виявилось, що йдеться про друкарську помилку. Випала літера «l» і слово «bleštav» («блискучий») набуло таємничого «бестіального» забарвлення.

Взагалі друкарські помилки додатково урізноманітнюють життя перекладачеві. У мене є про це кілька цікавих історій. Розповім одну з них. Перекладаючи оповідання Б.Пекича «Людина, яка їла смерть, 1793 рік», замислилась над дивною обставиною: серед своєрідних «сувенірів», якими обмінювались писарі Трибуналу, згадувався «кривавий піт зі щелепи Робесп’єра». Цей піт («znoj») видався мені підозрілим, хоча в усіх виданнях, які я передивилась, він був незмінно присутній. У мене з’явилось припущення: може, друкарка, передруковуючи рукопис, неправильно відчитала слово «zavoj» («пов’язка»), яке, написане латиницею від руки, може виглядати схоже на «znoj». Оскільки автора вже давно немає серед нас, запитала про це у вдови, пані Ліляни. Вона підтвердила точність мого припущення, згадавши, що на цю помилку також звернув увагу французький перекладач. Мав рацію Данило Кіш, вважаючи перекладачів особливо уважними читачами.

– Жахлива ситуація, тобто, книжка за книжкою так і йшли в друк з неправильним варіантом, доки хтось не здогадався перевірити… А у вас такі казуси бували? Книжка вже вийшла з типографії, надійшла в продаж, і тут раптом помічаєте якийсь пропущений ґандж…
– Намагаюся перечитати готовий переклад декілька разів, звіряючи його з оригіналом (заради контролю точності перекладу) і окремо, випробовуючи його як україномовний текст. Нерідко трапляється, що при третьому-четвертому читанні бачу в тексті оригіналу якесь нове слово, якого я до цього там не помічала. Тобто, я на його місці чомусь бачила якесь інше слово, яке й переклала… Такі чудеса траплялись не раз, що мене переконало у необхідності контрольних перечитувань. Один раз таку помилку зауважила в тексті опублікованого перекладу. На щастя, він був на сайті, тож помилку можна було виправити.

satori

А як вам працюється з редакторами, коректорами? Бувають випадки, коли мусите відстоювати свій варіант, сперечаючись із редактором?
– Таке трапляється, коли в оригіналі вжито нестандартні мовні засоби, а редактор намагається зробити його літературним, правильним. До прикладу, довелось пояснювати редакторці мовну специфіку листа-запрошення, яке отримав Стах Перфецький від організаторів семінару. Вона тоді зрозуміла, що цей роман Ю.Андруховича – суцільна «Перверзія»!

– Ще б пак, такі твори, напевно, дуже складно перекладати.
– Там був особливо складний фрагмент: грайлива імпровізація Перфецького в авто, яке мчить його до Венеції. Ніби смішна забавка іронічного поета, який легко римує «люблю» / «кораблю», а тимчасом у його підсвідомості «люблю» починає «римуватися» з «Ада Цитрина», образ якої несподівано виринає з-поміж жартівливих рядків. Відтворити цю гру поета з самим собою, зробивши переклад поєднанням випадково-невипадкових слів, наповнених сенсом, прихованим позірно невимушеним римуванням, було дуже не просто. Після перекладу імпровізації Перфецького я почувалася фізично вичерпаною, ніби носила важкі мішки з піском.

– А з сербів кого важко перекладати?
– Нелегкої роботи вимагав переклад оповідання Горана Петровича «Слова» (взагалі це один з найскладніших для перекладу сербських авторів). Світ героїв твору, зокрема матеріальний світ, складається зі слів. На шиї героїні – намисто зі слів «поблиски», «блищики», «блискітки»… Еротична сцена, яка є кульмінацією зустрічі героїв – обмін словами. Це не так звані «нічні» слова, не назви частин тіла або їхніх сексуальних дій. Ці слова видаються випадковими лише випадковому читачеві. Їхній еротизм – у звучанні, у алюзійному значенні, у поєднанні першого з другим… Намагаючись зберегти якомога більше з текстуальних чарів оригіналу, вивчала всі можливі значення цих слів, які у творі позбавлені контексту. А оскільки значення були різними, виникла потреба запитати автора, яке зі значень треба зберегти у першу чергу. До прикладу, було там слово «maljica», яке означає і волосинку, і барабанну паличку, і маленький дерев’яний молоток. Горан Петрович відповів так: «Це волосинка, побачена під дуже особливим кутом». І я зрозуміла, як мені перекладати далі. Письменник подарував мені камертон.

images

– А може бути так, що в перекладі вийде навіть красивіше, ніж в оригіналі?
– Мені зустрічались переклади, автори яких «допомагали» письменникам, добираючи «гарніші» слова й урізноманітнюючи їхній текст. Гадаю, що таке втручання в текст є зазіханням на право письменника писати так, як він хоче – особливо, коли йдеться про Майстра.

– А кого з колег ви вважає взірцем у перекладі, на кого варто рівнятися?
– Українським читачам пощастило читати «Швейка» у перекладі Степана Масляка, Франсуа Рабле – у перекладі Анатоля Перепаді. Це – блискуча класика перекладу. Дуже шаную перекладацьку майстерність Наталі Іваничук. Одним із перекладів, які мене надихають, є «Пригоди Синдбада-мореплавця» Б.Лесмяна. Як дружина автора цього перекладу Віктора Дмитрука, маю можливість спостерігати за тим, як він уважно працює і скільки сил, енергії, натхнення потрібно для того, щоб переклад став легким, вишуканим, елегантним… Потрібно багато праці, багато любові до своєї справи і багато таланту. Маю в кого вчитися!

– Наостанку зазвичай запитують про творчі плани, але мені цікаво було би дізнатися не про те, що має вийти друком, а про мрії. Чи є якісь книжки, які ви мрієте перекласти, але з якихось причин це поки що неможливо?
– Є такі книжки… Причини, які стоять нам заваді – різні. Давно хотіла перекласти роман Мілорада Павича «Друге тіло». Але авторські права є дуже дорогими, як і у випадку творів ще одного мого улюбленого письменника Мілоша Црнянського. Українські видавці, на жаль, не мають можливості їх оплатити… Є книжки, які настільки глибоко вкорінені у свою національну культуру, що «пересадити» їх на інший мовний грунт означає позбавити зв’язку з читацьким контекстом. Таким є, наприклад, роман Сави Дам`янова «Ітика Єрополитика@Vuk» (навіть назву його перекласти важко, бо «Vuk» – ім’я великого сербського реформатора Вука Стефановича Караджича і водночас «vuk» – «вовк», архетипний звір, сербський міф). І є чимало книжок, які я люблю і охоче б переклала, якби у мене на це було більше вільного часу…

Розмовляла Тетяна Савченко