Чи рятує містика від творчої кризи?

magic-03Містика у нежанрових книжках – штука цікава. З одного боку, вона дає автору простір для маневру, дозволяє захопити увагу, замаскувати провислу сюжетну лінію, створити атмосферу, врешті-решт. Головне, не передати куті меду, інакше підліткова повість може запросто перетворитися на «Полтергейст», а козацька сага – на «Шлях аріїв».

Харківський автор Валентин Бердт досить давно дебютував як автор підліткової прози з книжкою «Мій друг Юрко Циркуль». Історія живих хлопців, які говорять нормально і поводяться, як підлітки, була помічена. Відтак від автора чекали ще кращої підліткової прози, цікавої, проблемної й сучасної. Найновіша книжка Бердта вийшла у ВСЛ під обнадійливою назвою «Все починається в 13». Її головний герой – підліток, повернутий на комп’ютерах, який за хуліганські витівки у школі опиняється в селі. На перших сторінках повісті розгортається типова хлопчача історія, яка починається з міських сюжетів – знайомство і дружба з хуліганом, його перевиховання (усе це – ретроспекція), мрії про кар’єру програміста, збиткування з учителів. Далі з’являються й заповнюють більшу частину книжки сюжети сільські – катання на мопеді, залицяння, історії-страшилки під вербою…

Валентин Бердт. Все починається в 13. - Л.: ВСЛ, 2016

Валентин Бердт. Все починається в 13. – Л.: ВСЛ, 2016

Так, це все добре, але потрібна інтрига. Ідея твору, яка триматиме увагу читача, тягнутиме його до останніх сторінок. І Валентин Бердт обирає містичну історію з сільськими відьмами, прокляттям, цвинтарем і хрестами, шабашем ворожок з усієї України. І усе це відбувається на повному серйозі з накликанням грози, спілкуванням з душами померлих, «зомбі-апокаліпсисом» і горою обгорілих трупів. Коли оповідь про підлітків раптом змінюється історією відомої ворожки і описанням зльоту відьом – це трохи дивує. Невже для того, щоб виписати ідею про віддалені наслідки дій, обов’язково вдаватися до містики?

До речі, одним із головних недоліків «Юрка Циркуля», на мою думку, так само була містична лінія, яка відверто сигналізувала про те, що життєві проблеми можна подолати лише чарами, інших способів нема. Однак похід на могилу Гулака-Артемовського і віднайдення кейсу з доларами здаються милими жартами, порівняно з густим замісом магії в новій повісті.

Втім, містика в українській підлітковій літературі властива не лише Бердту. Як не згадати сагу про Русалоньку з 7-В від Марини Павленко. Чари у цій книжці так само є головним у формуванні сюжету, до якого лише долучаються елементи підліткового чтива. Містичні моменти проглядаються і іншій підлітковій повісті – «Арсені» Ірен Роздобудько, хоча там вони принаймні можуть бути пояснені раціонально, а «підліткову повість» витісняє натомість не містика, а генеалогія. Була ще одна, на жаль, менш відома книжка, де несподівано і невмотивовано з’являлися містичні мотиви – історія з детективної серії «Команда мрії» Наталі та Олександра Шевченків – «Привид у домі Гукала». Там автори несподівано і невмотивовано ввели у детективну історію… справжнього привида.

Марина Павленко. Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту. – Вінниця: Теза, 2011

Марина Павленко. Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту. – Вінниця: Теза, 2011

Але найнесподіванішою, принаймні для мене, стала містична складова у книжці, яку очікували, як літературну сенсацію, у якій сподівалися отримати продовження «оскароносної» саги метра української літератури. Йдеться про давно обіцяну та анонсовану видавцем четверту (заключну) частину саги про «Джур» Володимира Рутківського. Відомо, що сам письменник у своїх інтерв’ю довго відхрещувався від написання продовження трилогії. Поступився він лише на численні прохання вдячних читачів, захоплених динамікою перших трьох книжок, залюблених у колоритних героїв та вражених нетрадиційним підходом до опису українсько-татарського пограниччя. Четверту книжку читачі розгортали таким поспіхом, що мабуть і не зауважили кедів на ногах у хлопчика на обкладинці…

Окрім традиційної лінії Швайки та його друзів книжка «Джури і Кудлатик» отримала додаткову сюжетну лінію, близьку за стилістикою до раніших творів Рутківського («Ганнуся. У гості до лісовика»), у якій ідеться про сучасний нам світ, сучасних дітей і сучасне село. У «козацькій» частині історії, яка стала менш вигадливою і більш трагічною, автор відповідає на одвічне питання всіх читачів: «А що було потім?» І відповідає так, що, як слушно зауважила Наталія Марченко, питати «що далі» більше не хочеться. У «сучасній» частині з’являються нащадки джур та їхніх вовків, браконьєри та інші атрибути дитячої прози минулого століття.

Володимир Рутківський. Джури і Кудлатик. - К.: АБА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015

Володимир Рутківський. Джури і Кудлатик. – К.: АБА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015

А щоб звести ці дві сюжетні лінії докупи, Володимир Рутківський вдався до містики. Зрозуміло, що містика у оповідях про козаків може бути вмотивована – як у книжці «Іван Сірко – славетний кошовий» Марії Морозенко, де чародійні вміння волхвів та самого Сірка є необхідною складовою сюжету. Однак містика Рутківського – іншого порядку.

Те, що зрідка проскакувало у перших трьох книжках (чари, гіпноз характерників, потрапляння Івасика Телесика у інший вимір, тощо), але не було визначальним, тут виходить на перший план. Схоже, четверту книжку трилогії автор використав для того, щоб описати свої уявлення про існування паралельних світів, переселення душ, одвічну боротьбу добра і зла. На відміну від «Сторожової застави» того ж Рутківського, де містична складова була потрібна лише для механічного перенесення сучасної дитини у часи середньовіччя, тобто була інструментом, у «Кудлатику» вона непомітно вийшла на перший план, викликаючи здивування, а іноді й нерозуміння у читача, налаштованого на продовження блискучої трилогії.

Коментарі

  1. В. Рутківський коментує:

    Дорогий Володю, шалено аплодую вам всіма наявними кедами! Так, “можливо, це було злочином (кризою – за В.Чернишенком), але це не було помилкою”. Щодо згадки про Н.Марченко, то вона, прочитавши рукопис, написала:”Навіть не віриться, що українською нарешті написано щось ось таке СПРАВЖНЄ: насправді – про найважливіше, насправді – для дітей, насправді – по-українськи” То кого слухати?

  2. Наталя Марченко коментує:

    Володю, рукопис ЖОДНИМ чином ні в мене, ні в інших (наскільки знаю), хто його читав, не був продовженням “Джур”. У моїй голові він і досі залишається “парою” майже дорослим, трагічним і багатозначним “Потерчатам”, спробою завершити розмову про Вічне – любов, смерть і безсмертя – з зовсім юними читачами.
    З яких міркувань Іван Малкович вчепив цей текст у “причеп” до цілком завершених “Джур” – знає лише він.

    Думаю, спотворене прочитання книжки викликає саме цей, від початку неправильно заданий вектор погляду на нього: Кудлятик жодним чином не виправдовує очікувань “продовження “Джур”. Це не про пригоди й українську історію. Це про те, чому наша любов до ближніх робить нас безсмертними. Забудьте про обкладинку. Просто читайте текст.

  3. В. Рутківський коментує:

    Дякую пані Наталю!  Після Вашого коментаря мені тежі дещо бачиться по-іншому. Щодо І. Малковича, то роман народився саме завдяки йому. Після  операцій на серці він часто телефонував мені і цікавився станом здоров»я. А якось запитав, чи  не взявся я знову за перо. Я відказав, що в міру своїх сил працюю над повістинкою про звірят мого дитинства.  Назва – «Спогади Кудлатика». «А чом не «Джури і Кудлатик»? –  навздогад буряків поцікавився він. І тут мені наче тумкнуло:  джури! Та це ж та кодова назва, яка допоможе витягти звичайних звірят звичайного українського обійстя на рівень вселенських протягів! І пішло-поїхало.   Хоча тепер бачу, що  перша назва може бути більш вдалою.

  4. Инна коментує:

    «Кажемо – «Небесна сотня», «Герої не вмирають»… Вина Рутківського в тому, що його зацікавив аспект: якщо герої не вмирають, то чим вони  зараз займаються?

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2017. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш