Підлітковий роман. Репрезентанти німецького постмодерну

Фото з сайту knig.org.ua
Фото з сайту knig.org.ua
Німецька література налагодила контакт зі своєю дитиною через фантастику, психологізацію романного жанру, увагу до актуальних дитячих проблем, а передусім через введення в сюжет дитини/підлітка як протагоніста. Так з’явилася література, цільово написана для дітей та підлітків, і впродовж останніх десятиліть точаться наукові дебати щодо ролі, призначення і визначення цього напряму літературної творчості, а також її сприйняття.

Критерії формування сучасного канону літератури для підлітків, що спричинили і жанрові трансформації — це спрощення (не означає «збіднення») мови (лаконізм і доступність для розуміння згідно з особливостями вікової психології). Безперечно, відбулася також зміна фукціонального призначення літератури: література для дітей та юнацтва відійшла від дидактичної практики, перестала бути засобом виховання, а заразом, з огляду на стрімкий розвиток цифрових технологій (digital canon — термін за Марією Ніколаєвою), перестала бути джерелом інформації. Отже, також і з досліджень корпусу текстів для юнацтва, які відповідають критеріям активного канону дитячої літератури, ми спостерігаємо розмивання кордонів між літературою для підлітків та літературою для дорослих.

У цьому огляді мені хочеться запропонувати українському читачеві, а можливо, й видавцеві, звернути увагу на напопулярніші та найрепрезентативніші антивоєнні романи для підлітків за останні кілька років у європейському контексті. Це книги німецьких авторів – Клауса Кордона «Джос, або ціна свободи» (2014), Лілі Тал «Ляльководи з Флори» (2015), Дірка Рейнгарда «Потяг з дітьми» (2015). Особливу увагу раджу звернути на творчість Анне Вооргове – «Вулиця Ліверпуль» (2007) та «Низовина» (2011).

Клаус Кордон – німецький автор творів для дітей та юнацтва. Народився у 1943 р. у східній частині Берліну. Його батько загинув на війні, а мати померла у 1956 р., коли хлопцеві було лише 13 років. Юні роки письменник провів у різних інтернатах НДР. У 1972 р. він спробував утекти через Болгарію на Захід, однак був затриманий і заарештований службою безпеки. Опинившись у тюремній камері, вже продумував собі сюжети своїх майбутніх романів. У 1973 р. ФРН викупила його з ув’язнення і у 1977 р. вийшов його перший підлітковий роман «Тадакі». У численних текстах автор обігрує різні історичні факти, обираючи персонажів серед простого робочого люду, ділиться враженнями від подорожей екзотичними країнами.
KORDON-KLAUS-Joss-oder-Der-Preis-der-Freiheit

У 2014 р. вийшов його новий історичний роман для підлітків «Джос, або Ціна свободи». У цьому романі описуються події періоду правління Наполеона та Ляйпцизької народної битви за свободу та рівність. На цьому історичному тлі дуже виразно й емоційно виписана туга шістнадцятирічного хлопця за знаннями, за освітою, і гіркота усвідомлення, що освіти йому не здобути.

У шестирічному віці хлопчикові довелось пережити трагедію – його батьків спалили живцем Наполеонівські вояки. Проте сам він зумів утекти через ліс до іншого села, де його прихистило бездітне подружжя, Мев’ю і Марія, і прийняло як рідного сина.

У 16 років Джос долучається до мисливців, вільних повстанців, які воюють із французькими окупантами. У першій же битві підліток пізнає справжнє обличчя війни і починає розуміти, що свобода лише тоді чогось варта, коли сприяє чомусь вартісному. Джос та його тяжко поранений друг вимушені втікати, їх видають, вони знову втікають. У жовтні 1813 р. навколо Ляйпцігу збираються війська на найбільшу битву у світовій історії, коли пруси, росіяни, австрійці та норвежці прогнали Наполеона Бонапарта з Німеччини. Після перемоги Джос повертається до Зібенайхену з надією, що його дівчина Майке досі чекає на нього.

Цей роман розцінюється як антивоєнний. Сучасний німецький дитячий письменник Ульріх Каргер так коментує його: «Історичний пригодницький роман, що захоплює з першої сторінки, який можна назвати антивоєнним романом на всі часи – підносить надзвичайно актуальні на сьогодні явища та питання. Тому що багато підлітків з України, Іраку, Сирії чи інших зон воєнних дій могли б себе впізнати в образі Джоса. І коли у нашій відносно багатій і ситій Європі деякі молодики пориваються втрапити в пастку до щуроловів, котрі бажають війни, – хочеться дати їм в руки саме цю книгу, хай би почитали». Такі паралелі між образом молодого максималіста і борця за свободу Джоса з Німеччини ХІХ ст. і сучасними хлопцями з України, Сирії, Іраку ХХІ ст. можна вважати розгорнутим постмодерним інтерментальним та інтеркультурним дискурсом, який заслуговує на окреме фахове дослідження і трактування.

Лілі Тал – псевдонім німецької письменниці Гайді Гюнтер (1960 р.н.). Історик за освітою, з 2002 р. вона присвятила себе письменницькій праці. За свої романи для дітей та юнацтва авторка відзначена кількома національними преміями. Останній її роман «Ляльководи з Флори», що вийшов минулого року, блискавично розлетівся серед підлітків Німеччини і був неодноразово відзначений експертами та літературознавцями як особливо важливий твір.

Авторка закладає в наративну канву тексту історію багатогранної особистості підлітка та його спостереження за реальністю на емоційному рівні. Події відбуваються у фіктивному напівмодерному світі, у вигаданих державах, які нагадують читачеві сучасну історичну дійсність: всевладна Корона – США; та воєнна диктатура Флори – Північна Корея. Парман – незалежна держава між ними, яка не бажає бути причетною до міждержавних конфліктів і не хоче війни.

Одного дня коронськими агентами викрадено двадцятьох шістнадцятилітніх парманців. Їх підступом виманили з останнього уроку й потай вивезли в табір посеред пустелі. У цьому таборі юнаків готують до небезпечної місії – вони повинні стати шпіонами у державі з найстрашнішою воєнною диктатурою, у Флорі, що є противником держави Корони. Ці хлопці мають скинути всевладного лідера цієї диктатури, маршала Утука, шефа флоріанської таємної служби. Головний герой роману, від імені якого ведеться оповідь, – Тамасо – проникає в дім маршала, місце жаху та світла: поки в підвалі цього будинку відбувається насильство та вбивство, на другому поверсі люди ставлять лялькову виставу. Лялькарі розігрують на сцені лялькового театру своє життя, а заразом і життя Тамасо та інших молодих агентів, про яких диктатори вже все знають. Вони обігрують усі варіанти путчу, зради, подвійної гри: місію юнаків лялькарі цього будинку жахів зображають метафорично як танець на вулкані. Виживають не всі.

У цьому романі знаходить відображення когнітивний дисонанс сучасного постмодерного європейського підлітка, який успішно закінчує школу в демократичній, мирній державі, будує плани щодо подальшої освіти, кар’єри та світлого майбутнього, не привчений у сім’ї до агресії, але викрадений, вкинутий в агресивне і змушений стати бійцем, лялькою, актором чужого театру в руках диктаторів і тиранів, у грі ворожих держав.

Німецький історик, культуролог та журналіст Дірк Райнгардт (1963 р.н.) із 2012 р. працює в літературі для дітей та юнацтва. «Потяг з дітьми» – надзвичайно актуальний і захопливий підлітковий реалістичний роман про долю мігрантів, які товарними потягами добираються з Мексики до США. Їм приходиться долати гори і пустелі, терпіти спеку і холод, втікати від бандитів і поліцаїв.
images

На тлі цих подій у романі Дірка обігруються п’ять образів підлітків: чотирнадцятирічний Мугель, дванадцятирічні Ангель, Еміліо та дівчинка Жасміна, і незрозумілий шістнадцятирічний Фернандо. Познайомилися діти в одному кафе у Гватемалі, неподалік мексиканського кордону. В них спільна мета: вони хочуть товарним потягом дістатися до США. Це важка дорога, адже між ними та країною з усіма можливостями пролягає 2000 кілометрів. Цю дорогу, за статистикою, вдається подолати лише одному з сотні втікачів, – каже Фердинандо, найстарший, перед тим як діти вирушають в цю небезпечну подорож. І якби ж вони знали раніше, що на них чекає спрага, голод, брутальність та інші загрози, то, можливо, вони радше залишились би вдома. Це питання автор залишає відкритим для сучасного підлітка-читача, який сам повинен вирішити, яке зло є меншим злом, а яке більшим: залишитись у рідній бандитській Мексиці, де панує гнітюча атмосфера приреченості і безвиході, чи, хай і подолавши надзвичайно важку та небезпечну дорогу, опинитись у країні, де людина має більше шансів прожити спокійне життя у праці.

Окрім цих трьох великих за обсягом прозових творів для сучасних підлітків, дуже цікавою новинкою минулого року став історичний візуалізований роман у 3-х томах «У країні льоду» від художниці, відомої в Німеччині ілюстраторки дитячих книжок Крістіне Герман. Це розповідь про експедицію сера Джона Франкліна 1845-48 рр., у якій гинуть 130 моряків. З історії, – це остання експедиція дослідника та офіцера Королівського військово-морського флоту через Північно-Західну протоку, що сполучає Атлантичний та Тихий океан, здійснена в ім’я науки. Експедиція пропала, за окремими свідченнями, внаслідок канібалізму в команді. Замість уявної слави, передчуття якої надихало й додавало сил, учасники експедиції зазнають великих мук серед безмежної крижаної пустелі. У щедро ілюстрованому романі авторка, як більшість сучасних письменників, заохочує підлітків до переосмислення життєвих цінностей, серед яких, власне, ціна самого життя, і ставить питання, чи вартує наука, слава або влада того, щоб за них віддавати його.

Важливо також згадати про книги, перекладені з інших мов на німецьку, що відповідають усім критеріям «інтернаціонального канону», оскільки порушують «наднаціональні» теми: в колі читацьких інтересів німецькомовного підлітка передусім реалістична проза, присвячена темі самотності, відчуження, роздумам про себе та близьких, переживання втрати батьків і коханих, пошуки свободи, питання сенсу життя. Великий інтерес викликає також історична тематика: жахіття війни, внутрішні рефлексії та суперечності бійців, тренованих змалечку, подорожі, віра, надія у краще життя, філософські питання про життя та смерть.

Власну історію, трагедію Голокосту та Другої світової війни сміливо відтворюють у своїх підліткових романах видатні німецькі письменники Крістіне Нестлінгер («Лети, хруще! Мій батько, кінець війни, Корн і я», автобіографічний роман, 1973), Мір’ям Преслер («Малька Май», 2001), Анне Вооргове («Вулиця Ліверпуль», 2007; «Низовина», 2011) та ін. Проте очевидно, що лише у ХХІ ст. німці найбільшою мірою спромоглися на реконструювання та осмислення власної історії та історичних фактів ХХ ст. у літературі для дітей та юнацтва, але вже з перспективи постмодерного молодого читача – пропонуючи йому спершу шлях емоційного наповнення, поступово підводять до ідеї, що життя – найвища цінність людини і жодні інтереси жодних держав не мають права посягати на нього.

Анне Вооргове вивчала політологію, американістику та давню історію у Майнці (Німеччина). Після закінчення університету вона пропрацювала ще рік асистентом в університеті в Мейленді (Америка). Спробувала себе як волонтер у редакції фахових журналів, провадила громадську діяльність. З 2000 р. працює в літературі: пише історичні романи для підлітків.

Її перший твір з’явився у жанрі сценарію до фільму «Лілі серед лип» і був екранізований у Ляйпцігу в 2002 р. Через два роки Анне написала однойменний роман, який у 2006 р. було наново екранізовано. Він приніс авторці неабиякий успіх і зацікавив багатьох підлітків країни. У «Лілі серед лип» події відбуваються у політичному контексті в проміжку від 1961 до 1988 рр. у НДР.
csm_a33b65518c_b534adc236

У своїх книгах авторка розкриває важливі історичні теми, описує час, у якому сама вона не жила. У романі «Вулиця Ліверпуль» (Liverpool Street) ідеться про переживання дівчинки з Берліна, яка незадовго до початку Другої світової війни прибуває до Лондона разом із мільйонами інших єврейських дітей, яких батьки відправляли у спеціальних «дитячих транспортах» (Kindertransport). А в романі «Двадцять перше липня» авторка описує невдалий замах на Гітлера 20 липня 1944 р, внаслідок якого було засуджено до страти понад 200 осіб та здійснено масові арешти по всій країні. У сучасній Німеччині учасників змови 20 липня вважають національними героями, які віддали своє життя за свободу.

Аналізуючи актуальні тенденції та жанрові модифікації сучасної історичної прози для підлітків, можна зробити висновок про те, що в сучасному історичному романі на тлі правдивих історичних подій сучасні автори намагаються реконструювати образи дітей – природні, позбавлені пафосу і фальшивого патріотизму, який насаджувався ідеологією дорослого світу. Натомість бачимо звичайну дитину, підлітка, що несвідомо потрапляє у жорстоки ігри можновладців. Пошук власного «я», виходу з кризи (культурної та психологічної), які властиві філософії сучасного постмодерного західноєвропейського світу, сміливо втілюється у творчості багатьох репрезентативних авторів, які пишуть для дітей та юнацтва. Вводячи в наратив внутрішні монологи та конфлікти на тлі історичного минулого у сучасний художній простір, автори експериментують із художньою ідентичністю простору і часу.

Так, наприклад, Анне Вооргове у романі «Ліверпуль Стрітт» описує певну підліткову байдужість до своїх батьків, які відправляють свою єдину дитину у 1938 р. до Лондона. Внутрішній конфлікт 12-річної дитини викликаний не тим, що мати в сльозах прощалася з нею припускаючи, що вони вже, можливо, ніколи не зустрінуться. І не тим, що сама дівчинка, затамувавши звичайну побутову образу на матір, – не поцілувала її. А тим, що Цішке (так звали героїню роману) «відібрала» (як вона все життя потім думала) у своєї подруги місце в цьому дитячому потязі і що згодом цю дівчинку разом з всією сім’єю розстріляли нацисти. Байдужість чи протест проти рідних батьків, які рятують свою дитину зі сльозами на очах, а дитина при цьому не відчуває потреби обняти рідну матір – риса сучасної ментальності, а не часів Страху та Плачу. І таке осмислення «іншого», як-от подруги Ребекки в романі, досягається все-таки у зрілішому віці. Переважання дружби з однолітками над любов’ю до батьків, важливість мати друга за будь-яких обставин і страх його втратити у суспільстві холодного розрахунку, – це риса сучасності. Все-таки колись діти мали більшу довіру до батьків, а батьки були більшим авторитетом для дітей. Художня правда постмодерного мультикультурного сприйняття вміщується у межі історичної зображуваної епохи минулого.

Звісно, з огляду на особисту компетенцію як історика, авторка намагається викликати у сучасників підлітків-читачів переосмислення фактичного матеріалу. Однак, на відміну від «класичного» чи «вальтерскотівського», Анна Вооргове створює новий постмодерний історичний роман із переплетенням реалістичних та романтичних тенденцій. У романі від імені дівчинки авторка передусім привертає увагу читача до внутрішнього світу підлітка та відображає проблеми його взаємин із дорослими, дуже часто жорстокими і байдужими людьми, та чужим середовищем впродовж семи років. Стиль роману поєднує в собі сучасну модифікацію оповіді, щоденника та епістолярію. Від батьків дівчинка отримує листи впродовж усієї війни. І не лише від батьків, а й від тіток та вуйків, які насправді несуть надію на завершення війни і наповнені любов’ю до дівчинки, вірою в те, що вони всі знову скоро побачаться. Але за сім років Цішке виростає, їй вже дев’ятнадцять, у неї своє життя і повернення вже нема.

На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для сучасного реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості та її екзистенції. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне екзистенційне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. І найважливішою цінністю для сучасного європейця є саме життя людини, яке він переосмислює в усіх сучасних постмодерних інтерпретаціях, протестуючи проти будь-якої війни, насилля, утисків та обмежень людських прав.