Мар’яна Прокопович: «Бракує системності»

1010882_10151741184433958_1006517486_n
Я можу говорити хіба що про італійську літературу. Вона у нас фактично майже не представлена – іноді якісь спорадичні видання, які не дають ніякого уявлення про літературний процес в Італії. Навіть серед класичних творів є багато прогалин. Сучасна італійська література для українців – це Умберто Еко і Алессандро Барікко, а насправді це вже майже класика. Останні відомі мені перекладені твори – це Анджела Нанетті (підліткова література) і Паоло Джордано (книжка, що вийшла в Італії в 2008 році) – а це крапля в морі. Такі ж імена, як Антоніо Табуккі, Марґарет Мадзантіні, Ніколо Амманіті, Еррі де Лука, чи найновіша італійська сенсація, Елена Ферранте – українському читачеві практично невідомі. Тут взагалі не йдеться про якийсь відбір. Навряд чи ситуація щодо інших літератур чимось краща. Думаю, що видавництва справді великою мірою орієнтуються на те, що їм радять перекладачі, які цікавляться «своєю» літературою, бо вони її найкраще знають. Мій досвід тут не дуже показовий, бо досі я перекладала переважно класику і відгукувалася на пропозиції видавництв, а пропонувати щось від себе елементарно не було часу. Але знаю, що мої колеги-перекладачі, також з інших мов, дають свої пропозиції видавцям і до них часто прислуховуються. Проте тут бракує системності. Хтось десь щось почув, щось прочитав, та й порадив. А про якесь систематичне «прочісування» основних зарубіжних літератур, щоб, бува, не пропустити чогось цікавенького зокрема для нас, українців, мабуть, не йдеться. Часто це інформація з третіх рук – он росіяни, поляки, німці переклали, то може й ми перекладемо. Це теж може бути одним з критеріїв, але аж ніяк не першочерговим.

Крім того, тут, очевидно, спрацьовує також суто економічний момент – видавці хочуть, щоб книжка продавалася. Але як вони визначають економічні перспективи того чи того видання – для мене загадка. Чи провадиться якесь серйозне вивчення ринку? Не знаю.

Найприбутковішими виглядають якісні твори масової літератури, а їх якраз перекладається відносно мало, і то переважно з англійської мови (в останні роки, щоправда, з’явилося трохи перекладів скандинавів). В Італії є кілька непоганих детективістів, авторів жанру нуар тощо, але вони якось наших видавців не зацікавили. Можливо, спрацьовує певна українська зневага до масової літератури взагалі, що, на мою думку, є дуже неправильно. Ми всі такі високочолі, але саме якісна масова література, зокрема перекладна, найбільшою мірою спроможна формувати і стимулювати звичку до читання, яка тепер зовсім не є очевидною, а отже і масовий читацький ринок.

Формування читацького попиту є ключовим. Але не бачу, щоб хтось над цим систематично працював. Ще до того, як перекладна книжка з’явиться в книгарнях, її слід би гарно «розкрутити» на популярних ресурсах, щоб зацікавлений читач з нетерпінням очікував на це видання, а не купував кота в мішку. В нас же, крім анонсів на сайтах видавництв, щонайбільше публікуються рецензії на вже видані книжки. Нема регулярних оглядів тієї чи тієї літератури, щоб читач мав уявлення про якийсь контекст виданої книжки – він не знає, чи це типове явище для цієї літератури, чи маргінальне, чи варто очікувати ще чогось подібного, якщо книжка сподобалася.

Хотілося б також, щоб про всі закордонні новинки читач дізнавався саме з українських ресурсів, а не з російських чи англомовних чи якихсь інших. Пригадую, вперше про Гаррі Поттера я прочитала в українському виданні тоді, коли у світі вже кілька років на кожному розі про нього сурмили. Тепер ситуація не набагато краща.

Читайте також:

Ярина Груша. Блукання пармськими лабіринтами, або Як перекладають італійську літературу в Україні

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики