Анетта Антоненко: “Видавати тільки вартісну перекладну літературу”

Анетта Антоненко. Фото з фб
Анетта Антоненко. Фото з фб

Книжки. Їх завжди багато біля мене і дуже мало часу, щоб все це розмаїття охопити. Я виросла на перекладах українських класиків, із раннього дитинства їх читала. В давні 70-ті це було непросто – знайти найкращі книжки. Такі були в бібліотеках у спецфондах, у приватних бібліотеках. Отож, художній смак і «пошуковий апарат» мій сформувалися саме тоді. Я нишпорила, як розумна гонча, в пошуках справді цікавих і рідкісних видань;). Список необхідної літератури мені формував мій батько. Він ходив-записував мене в дорослі бібліотеки (я уміла читати вже у 3 роки, тож у 8 років мені нічого було робити в дитячих бібліотеках). Для несформованої дитячої психіки… «дорослі книжки»? А чому ні? Я не хотіла читати розмальовані книжечки і не розуміла дитячої літератури – яке воно нудне… Мені не потрібні були «книжки з картинками», яскраві і розцяцьковані, як іграшки. Досі пам’ятаю своє здивування на яскраві «Казки», де було замало тексту, а забагато малюнків. Я запитала: «Навіщо?! Тут же читати нема чого. Я це за годину прочитаю…». Батько вирішив сформувати в мені системний підхід і гарний смак. І не лише щодо книжок. Дуже помічною, стратегічно важливою в цьому є моя базова освіта – прикладна математика. А також досвід у професії понад 20 років. Такий екскурс у минуле є спробою зрозуміти, чому я високо ціную талановиті переклади і чому до всього, що роблю, я маю системний підхід – освіта зобов’язує. Математика – наука точна.

Проте без книжок не обійшлося – і у видавничій професії я теж уже працюю понад 20 років. І завжди моїм найулюбленішими видавничими проектами були переклади. І не тільки художньої літератури, а й цікавезної науково-популярної. Критерії відбору в мене доволі прагматичні. Я – досвідчений читач із доброю пам’яттю та аналітичним мисленням. Не вихваляюсь, а констатую факт: маю не вузько гуманітарний склад розуму. І це сприяє тому, що постійні бомбардування інформацією сприймаю легко, реагую блискавично. Мені нема потреби довго вчитуватись, аналізувати матеріал – я «відчуваю спинним мозком» потенціал – миттєво. І починаю, наче на канаті, балансувати на питанні «Це цікаво/прибутково/іміджево?» Видаю я складну літературу. Це нелегкі для сприйняття тексти і вимагають підготовленого читача. Я чудово розумію, що існує проблема читання, що виросло покоління, яке банально не вміє читати книжки, але буду і є романтиком зі своїми переконаннями. І у виборі книжки на переклад для мене дуже важливо, щоб це був «мій» автор, щоб насамперед я відчувала його тексти. Так, звісно, що видання це багато різної роботи і складний процес. Але тут ще працює «видавнича інтуїція».

Є кілька вагомих факторів, які я використовую для рішення.

Мені часто присилають пропозиції на електронну адресу – і я їх усі переглядаю; незважаючи на обмаль часу (якщо пише дебютант) одразу пояснюю автору пропозиції – зайдіть на сайт мого видавництва, перегляньте книжки, погортайте-почитайте, спробуйте вловити енергетику вже виданих книжок – і тільки тоді пишіть мені синопсиси і пропозиції. Адже якщо книжка не потрапляє в ідейний ритм видавничого плану, то я точно не видаватиму її. Треба розуміти, що пропозиція має бути переконливою і для цього іноді достатньо знайти 2-3 фрази. Крім того, я абсолютно чітко вказала ті жанри, які мене не цікавлять. Це зовсім не означає, що вони погані. Просто я не відчуваю, що робити з дитячою літературою, науковою фантастикою, фентезі та історичними романами. Звісно, це можуть бути успішні комерційні проекти, проте я досягла тої розкішної можливості в своєму видавництві, що можу собі дозволити видавати те, що мені подобається і що я особисто вважаю вартісним. Це зовсім не означає, що я не прислуховуюсь до думки інших. Дуже прислуховуюсь – і таких експертів ціную понад усе. Особливо для мене важливо, коли перекладач одночасно є експертом-мовознавцем. Саме тому я не дам книжку на переклад «під замовлення». Я не волію спочатку вибирати книжку, купувати права, а потім шукати перекладача. Моя формула йде від зворотного – перекладач має запропонувати мені те, що йому насправді цікаво зробити. Буває так, що я відмовляюся від запропонованого проекту, бо в кожному разі вирішую я. Я довіряю своїй інтуїції видавця: переглядаю чимало оглядів, читаю інтерв’ю з авторами, дуже багато часу приділяю участі в міжнародних виставках, шукаю «свою» книжку на стендах різних країн. Доволі часто я обираю книжку до перекладу на рівні емоцій. Чому? Навіть сказати тяжко. Відчула, що це «моє». Але на це дедалі менше маю часу. От за чим я не полюю – за книжками, які відзначені преміями «сьогодні на сьогодні». Звісно, що всілякі списки і рейтинги я переглядаю, але вони не є визначальними. В мене є чітке переконання, що не треба перекладати все гамузом тільки тому, що воно «з премією». Мене більше тішить, коли я бачу в рейтингах книжки, які я сама обрала за іншими критеріями і – от! – вони потрапили в списки. Так було колись з Іеном Мак’юеном. Його Букеровський «Амстердам» спочатку мене не вразив (між іншим про Мак’юена я дізналась від Олександри Коваль, Президента Форуму видавців у приватній розмові за кавою), а от «Спокута» і «Субота» – це було вже щось надзвичайно досконале. І так буває дуже часто з письменниками. Адже навіть у тих авторів, яких я перекладаю і «веду» в Україні, я ретельно відбираю тексти, які мені співзвучні та вписуються у видавничий план. Відбір дійсно дуже жорсткий і прискіпливий.

Ось як до мене «прийшов» Ерік-Емманюель Шмітт. Одна телефонна розмова із секретарем Посольства Франції Оленою Саїною і всього 2-3 речення про книжку ( 2004 рік, коли Шмітт ще був зовсім не такий відомий, і не тільки у нас, а і у Франції). Розмова була дуже емоційною. Рішення було таке ж емоційне і миттєве: «А спробуємо!» Йшлося про «Оскара і Рожеву Пані». І зараз вже вийде друком шоста книжка Шмітта. Його читають в Україні і знають.

Найпростіше мені з іспаністикою. Тут допомагає неперевершений експерт Сергій Борщевський. Все, що він радить, я видаю і ще ні разу не помилилась. Цікава була історія з Ісабель Альєнде –років десять я носилась з ідеєю-фікс видати і перекласти. Мене «зупиняло» багато чинників, і фінансовий також. Нарешті я відчула, що далі не хочу чекати. І майже одночасно з цією ідеєю нагодився найкращий перекладач. Здійснилося! Тепер маємо перший переклад – «Оповідки Еви Луни». І далі буде.

Не менш цікава історія з Кларісе Ліспектор. Її прози ніхто не знає в Україні, та і я почула про неї не так давно, в 2013 році на Salon du Livre в Парижі. До нас з Елеонорою Сімоновою, директором видавництва «Нора-Друк», підійшов колумніст Harper’s Bazaar та літературний критик Бенджамін Мозер і запросив на стенд Бразилії, яка була того року почесним гостем на Салоні. Весь бразильський стенд був у книжках Ліспектор. А знаєте чому він підійшов саме до українських видавців? Тому що Кларісе Ліспектор народилась в Україні. Саме тоді у нас виникла думка, що «нада брать!» Пройшло ще 3 роки і я готую книжку Кларісе Ліспектор «Час зірки». Це буде перша книжка Ліспектор українською.

Історій дуже багато. Як і книжок. Моє «Видавництво Анетти Антоненко» працює за принципом відкритого вільного простору. Тобто навіть людина з вулиці може прийти і зацікавити мене книжкою. Але от… далі?! Прискіпливий і ретельний аналіз. Адже я ставлю для себе космічні надзавдання – український переклад має текти, як ріка, читатися так, ніби то текст українського автора. Мелодійною українською. З російською мене «не турбувати» – не видаю, не видавала і не видаватиму.

Сьогодні я для себе визначилася – видавати тільки вартісну перекладну літературу, та не зупинятися на тих напрямах, які в мене непогано розвинуті, а розвивати поки невідому для українського читача літературу. Винайти «свій дизайн» книжкових серій, знайомити читачів не тільки з текстами, а й з цікавими історіями життя письменників… Я розумію, що така література не завжди буває культовою, але моя мета – знайти читачів, для яких мої книжки стануть важливими. Такими, як, зрештою, вони стали і для мене. Моє видавництво – це моє життя, і ця любов навічно.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики