Гнатися за модою чи перекладати найкраще?

Якщо говорити про шведську літературу, з якою український читач мав би бути обізнаний, то доводиться перелічувати не так уже видані переклади, як ті твори, які ще потрібно перекласти й видати. Тому більша частина написаного стосуватиметься авторів, які поки не стали відомими в Україні.

Кілька виданих останнім часом українських перекладів не дають повного уявлення про сучасних авторів та літературний процес у Швеції. Для більшості українських читачів шведська література зводиться або до неординарних дитячих письменників, або до знаного в усьому світі скандинавського кримінального детективу. Хтось назве ще Авґуста Стріндберґа, Сельму Лаґерльоф, Пера Лаґерквіста – класиків. Із сучасних авторів в Україні відомі одиниці.
1

Так, кримінальні романи (трилогія «Міленіум» Стіґа Ларссона, романи Геннінґа Манкеля) свого часу стали впливовим літературним експортом із Швеції і дали поштовх до більшого зацікавлення літературою країни за кордоном. Зараз саме час дізнаватися й про інших шведських авторів.

Спершу варто згадати вже видані переклади, і почнемо з великого перекладацького доробку Ольги Сенюк. Завдяки їй читаємо українською Астрід Ліндґрен: «Міо, мій Міо», «Брати Лев’яче Серце», «Знаменитий детектив Блюмквіст», історії про Карлсона і Пеппі Довгапанчоху; твори Сельми Лаґерльоф: «Сага про Єсту Берлінга», «Чудесна мандрівка Нільса Гольґерсона з дикими гусьми». Інші, можливо не такі відомі, переклади: Рольф Блумберг «Золото і анаконда», Пер Вальо «Вбивство на 31-му поверсі», Май Шьовалль і Пер Вальоо «Гіркий сміх», «Замкнена кімната», Сара Лідман «Острів», «Я і мій син», Оса Карлсон «Карл ХІІ», Віллі Вальдфрідсон, «Бродяга».

image_801
Особливо важливі переклади Ольги Сенюк творів Авґуста Стріндберґа – центральної постаті модерної шведської літератури і театру (українською вийшли «Червона кімната», «Оповідання», «Панна Юлія»), а також Пера Лаґерквіста – лауреата Нобелівської премії з літератури 1951 року. Лаґерквіст мав особливий художній стиль, в якому поєднував експресіонізм з символізмом та міфом. Українською маємо переклади романів «Маріамна», «Варавва», «Сивіла», «Кат», «Карлик», «Паломник».

Два романи Торґні Лідґрена, який заявив по себе як прозаїк у 80-х роках, переклала також Ольга Сенюк. Ідеться про «Слід змія на скелі» та «Джмелиний мед» – за цим романом, до слова, було знято фільм «Брати. Остання сповідь» (реж. Вікторія Трофименко).
55ddc2e353762

Галина Кирпа переклала багато творів для дітей: «Людвіґові Хитрому — ура, ура, ура!» Яна Екгольма, повісті про Пелле Безхвостого Єсти Кнутсона, «Туре Свентон, приватний детектив» Оке Гольберґа, «Мій друг Персі, Бофало Біл і я» Ульфа Старка, історії Свена Нурдквіста про Петсона та кота Фіндуса («Петсон, Фіндус і намет», «Петсон, Фіндус і торт на іменини», «Як Фіндус загубився» та інші). Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» вийшов переклад книжки «Диваки й зануди» Ульфа Старка. Також у перекладі Галини Кирпи було видано короткий роман Крістіни Фалькенланд «Моя тінь».

Наталя Іваничук перекладає більше з норвезької мови і шведськомовних фінських авторів, Туве Янссон зокрема; зі шведів у її доробку монографія шведського вченого-славіста Альфреда Єнсена «Мазепа», новели Стіґа Даґермана.

images

За останні п’ять-сім років було видано кілька нових перекладів шведської літератури. У видавництві «Крок» вийшов «Візит придворного лікаря» Пера Улофа Енквіста у перекладі Олега Короля. Роман Геннінґа Манкелля «Італійські черевики» для видавництва «Фоліо» переклала Ганна Мамчур. У 2009 році у тому ж видавництві вийшла книжка Петера Енґлунда «Полтава. Розповідь про загибель однієї армії» у перекладі Ольги Сенюк. Роман Юнаса Гассена Хемірі «Монтекор: унікальний тигр» видало видавництво «Літопис». Переклади коротких оповідань Хемірі публікував на блозі WhyTranslator Лев Грицюк. 2015 року у Видавництві Жупанського вийшла книга Вернера фон Гейденстама «Воїни Карла ХІІ», переклад Олега Короля. Цього року видавництво «Комора» видало роман «Штайнгоф» Кароли Ганссон.

images

Шведську поезію перекладає Лев Грицюк (антологія «18 поетів із Гетеборга», серед авторів – Йоганнес Анюру, Давід Вікґрєн, Лінн Гансéн, Ліна Екдаль, Кеннет Клеметс, Крістіна Фалькенланд, Атена Фаррохзад). В його перекладі у видавництві «Крок» вийшла збірка Раґнара Стрьомберґа «Жовтоока».

Справжньою подією стало б видання перекладів поезії Тумаса Транстрьоммера (Tomas Tranströmer) – лауреата Нобелівської премії 2011 року – «за стислі та пронизливі образи, які дали читачам свіжий погляд на реальність». Його поезію перекладали Лев Грицюк і поетка Юлія Мусаковська. Дебютна збірка Транстрьоммера «17 віршів» (17 dikter, 1954) десятиліття утримувала увагу читачів і критиків, у цього поета дуже оригінальна манера віршування, згодом її будуть наслідувати.

doktorglas3-copy

Що ще потрібно перекласти? До класики шведської літератури варто додати переклади Яльмара Сьодерберґа (Hjalmar Söderberg), якого порівнюють з Мопасаном і Анатолем Франсом. Роман Сьодерберґа «Омани» (Förvillerser, 1895) вирізнявся еротизмом, який для тогочасного суспільства був неприйнятний, ледь не порнографічний. Еротику вважають основним мотивом багатьох творів Сьодерберґа, хоч автору йшлося радше про неможливість любові, а його еротичні розповіді є цікавим соціологічним свідченням замкнутості гендерних ролей. Збірка новел «Історійки» (Historietter, 1898) – прекрасний приклад мистецтва мініатюри в літературі, де прозові ескізи варіюють від раціональної критики релігії, позбавленого ілюзій розмежування гри долі та людського життя і до експресивних, символічних образів марення, сну, мрії. Роман «Доктор Ґлас» (Doktor Glas, 1905) свого часу названо найкращим шведським романом. У ньому марність людських прагнень, центральні питання екзистенції набувають ще гострішої актуальності, коли вже не можна покластися на Бога як на абсолютну етичну норму, коли свідомість людини формується під впливом інших світоглядних теорій. Серед інших творів Сьодерберґа п’єси «Ґертруд» (Gertrud, 1906) і «Година долі» (Ödestimmen, 1922), роман «Серйозна гра» (Den allvarsamma leken, 1912).

При виборі сучасних авторів, за орієнтир можна взяти номінацію на визнані в країні літературні нагороди та премії, найпрестижніша з яких Премія Авґуста (Augustpriset) – щорічна літературна нагорода на честь Авґуста Стріндберґа. Премія присуджується комітетом журі у трьох категоріях: художня література, документальні книги та література для дітей і молоді. Свого часу Премію Авґуста в категорії художньої літератури отримали Шештін Екман (Kerstin Ekman), Пер Улоф Енквіст (Per Olov Enquist), Торґні Ліндґрен (Torgny Lindgren), Майгюлль Аксельссон (Majgull Axelsson) – це ті «письменники якості», яких потрібно знати і читати.

dodsklockan

Торґні Ліндґрен і Пер Улоф Енквіст прекрасно володіють умінням переміщатися в різні історичні епохи, зображати людську слабкість і могутність, показувати асиметрію в людині, яка перетворює її на таку варту подиву істоту.

Варта уваги творчість Ларса Ґустафссона (Lars Gustafsson) – письменника, поета і філософа, автора романів «Сам пан Ґустафссон» (Herr Gustafsson själv, 1971), «Вовна» (Уllet, 1973).

Найвідоміший роман Майгюлль Аксельссон – «Квітнева відьма» (Aprilhäxan, 1997), за нього авторка отримала Премію Авґуста. Це історія чотирьох сестер: лікаря Крістіни, вченого-фізика Марґарети, Бірґітти, в якої проблеми з алкоголем і наркотиками, і паралізованої Дезіре – «квітневої відьми» , яка може мандрувати в часі і просторі. Критики відзначають фантасмагоричність роману, який і притча, і відображення життя водночас.

images

Сара Стрідсберґ (Sara Stridsberg) у своїх романах наблизилася до суперечливого образу жінки, яка і бунтівна і налякано-вразлива. «Щаслива Саллі» (Happy Sally, 2004) – про Саллі Бауер, шведку, яка першою зі скандинавок переплила Ла-Манш. «Факультет сновидінь» (Drömfakulteten, 2006) – роман, написаний за мотивами біографії американської феміністки і письменниці Валері Соланас. Сара Стрідсберґ, «Бекомберґа. Доля для моєї сім’ї».

Після Стріндберґа, Яльмара Берґмана і Пера Лаґерквіста, у 1940-х роках на сцену шведської драматургії вийшов Інґмар Берґман, який змінив і шведський, і світовий ландшафт драматургії театру і кіно. Було б доречно мати збірник найвідоміших його сценаріїв, а також автобіографічний твір «Laterna Magica».

В 1970-х роках великий успіх мали драматичні твори Пера Улофа Енквіста, його п’єса «Ніч трібад» (Tribadernas natt, 1975) – про непростий епізод з життя Стріндберґа та його дружини Сірі фон Ессен. П’єса «До Федри» (Till Fedra, 1980) – переспів класичного міфологічного сюжету, про який писали і Евріпід, і Расін; у ній Енквіст робить наголос на протиставленні поколінь.

tribadernas-natt-jpg-725x1024

Аґнета Плейель (Agneta Pleijel) почала з драматургії на політичні теми, потім перейшла до теми фемінізму. Дебютувала драмою «Коллонтай» (Kollontaj, 1979) про радянську революціонерку Александру Коллонтай – першу жінку-посла СРСР у Норвегії та Швеції. Серед інших п’єс та кіносценаріїв Плейель – «Гора на темній стороні місяця» (Berget på månens baksida) про Софію Ковалевську – першу жінку, яка отримала звання професора математики у Європі, професорку Стокгольмського університету. Окрім драматургії, добре знаний її роман «Одна зима у Стокгольмі» (En vinter i Stockholm, 1997).

Ларс Нурен (Lars Norеn) дебютував поетичною збіркою «Бузок, сніг» (Syrener, snö, 1963), тоді ж почав писати драматургію. Нурен – знаковий драматург Швеції, свого часу він був керівником Королівського драматичного театру в Стокгольмі. В його доробку кілька десятків драматичних творів, також декілька романів. У 2008 році вийшов його «Щоденник драматурга» (En dramatikers dagbok) обсягом понад півтора тисячі сторінок.

images

З молодшого покоління драматургів, яке утвердилось у 2000-х роках, треба назвати Бенґта Ульссона (Bengt Ohlsson), Юнаса Ґарделя (Jonas Gardell), Сару Стрідсберґ, Юнаса Гассена Хемірі (Johan Hassen Khemiri).

За останні десятиліття у шведській літературі знову стало актуальним питання: повинна література бути дзеркалом суспільства, його критиком чи радше створювати власні світи? Література розважає чи кидає виклик? Ще 15-20 років тому, при активній інтеграції шведського суспільства з мігрантами, не було літератури, яка б про ці процеси говорила. Та поступово літературний світ Швеції ставав мультикультурним, література реагувала на нові виклики.

24967598

У творах Алехандро Лейви Венґера (Alejandro Leiva Wenger), Юнаса Гассена Хемірі, Мар’яне Бахтіарі (Marjaneh Bakhtiari) центральною є тема ідентичності – класової, гендерної, етнічної та інтеграції у шведське суспільство. Мова цих авторів відкрита до сучасних впливів, вони пишуть, за словами критиків, стилістично гетерогенні історії, та, на жаль, їх часто відносять до категорії «іммігрантської прози», звертають увагу на їхню окремішню історію, і не бачать цінності самого літературного твору.

У Швеції постійно відкривають нові імена в літературі, але так само швидко багато з них забуваються. Безумовно, дехто з нововідкритих авторів залишиться в історії, та хто саме – не одразу розгледиш. Добрий огляд нових книжок дає Шведська рада з культурних питань (Kulturrådet), яка представляє шведську літературу на міжнародному рівні, поширює інформацію про нових авторів та тенденції шведського літературного світу, а також підтримує видання перекладів. Останнє мало б заохочувати видавців видавати більше перекладів зі шведської, однак проблема ще й у тому, що зараз дуже мало перекладачів працюють із скандинавськими мовами (про «переклад» шведської літератури з російських перекладів чи підрядників не йдеться). Якщо перекладачів так мало, то чи є сенс перекладати романи-одноденки, такі собі ні добрі, ні погані? Напевно, добираючи шведські книжки для перекладу, варто керуватись тим, хто з письменників збагачує літературний спадок в перспективі, не гнатися за модою для продажів на наступних кілька років, а перекласти найкраще з літератури Швеції.