Від «А» до «Ш» книжкового форуму в Белграді

DSCF3949
Книжкові форуми нині не новина. Щороку найбільші книжкові ярмарки Європи та світу невтомно працюють, доводячи читачам та літературознавцям, що нема нічого кращого за книжку. Бодай кілька днів на рік. Однак на слуху книжковий ярмарок Франкфурта, всі обговорюють інновації ярмарку лейпцігського, відвідуваність ярмарків у Лондоні та Парижі, і навіть минулорічний книжковий ярмарок у Варшаві потрапив до українських оглядів, попри те, що відбувся лиш усьоме. І було б несправедливо і навіть нечесно при цьому замовчувати існування такої хорошої і корисної справи, як Міжнародний Белградський книжковий форум. Бо про нього в Україні знають мало. Точніше, не знають майже нічого. І дарма, бо він активно підтримує світову традицію, влаштовуючи – уже шістдесят років поспіль! – для книголюбів, письменників, критиків, літературознавців та видавців справжнє свято, як гласить неформальний салоган Форуму, від «А» до «Ш» (цією літерою закінчується сербська абетка).

Белградський Форум – не просто так собі слова. Вперше Форум відбувся ще за часів Югославії у 1956 році, до речі, у Загребі, але вже наступного року його було перенесено до Белграда; там він зостається досі. Нині Загреб має власний форум, та й інших книжкових форумів не бракує – наприклад, Новосадський форум, або Светосавський форум у місті Ніш, однак Міжнародний форум книги в Белграді залишається найбільшим і найпомітнішим на території колишніх Балкан зокрема, і Європи загалом. Організацією Форуму займається місто Белград, відтак це не юридична установа і не прибуткова організація, а, так би мовити, культурна спадщина сербів.

Якщо говорити про технічну сторону справи, Белградський форум – це велетенський комплекс із центральною двоповерховою ареною, трьома величезними виставковими павільйонами й безліччю дрібних зал, котрі активно використовуються впродовж цілого року. Крім книжкового ярмарку, Форум служить локацією для всіх чи майже всіх значущих з’їздів та фестивалів країни – тут відбуваються щорічні виставки автомобілів, графіки та кіно, конкурси котів та собак, з’їзди науковців, фестивалі маркетингу та ІТ-технологій, тут проводять дитячі освітні конкурси, зустрічі людей пенсійного віку, тут виставляють новинки техніки, квітів, косметики, тут проходить щорічний фестиваль вина, сиру, ракії… Форум розташований біля Нового мосту через Аду Циганлію – острів на ріці Саві, сюди їздять усі можливі трамваї та автобуси міста, тож заблукати буде складно: потрібна зупинка так і називається – «Beogradski sajam».
DSCF3953

Минулого року Форум книжок у Белграді святкував своє 60-річчя; на честь ювіляра в Сербії було видано дві монографії та відзнято документальний фільм. Святковий Форум відкрив режисер та музикант Емір Кустуріца, потішившись, що така вагома культурна подія відбувається без участі можновладців та політиків (в цьому плані українцям варто би брати з сербів приклад). «Бути письменним у минулому столітті означало мати повагу, – сказав Кустуріца. – Не йдеться лише про граматичну письменність. Письменна людина не була досконалою, але це було її наміром. На відміну від сучасної «селфі-людини», єдиним інтересом якої є відстеження прищів на власному обличчі з допомогою айфона, письменна людина минулого була сповнена вайлдівської неприборканої пристрасті словом відділяти смак від несмаку. Ніколи ще не були доступними нам такі стоси друкованих сторінок, як нині, і як ніколи раніше серед нас багато неписьменних. Якщо люди не вміють порівняти існуючий світ із вигаданим, не здатні створити картину власного світу, їм не залишається нічого іншого, ніж жити в світі реаліті-шоу. Форум книг – це місце, куди люди приходять, аби утекти від реаліті-шоу у світ літератури. І є надія, що тут хоча б ненадовго, але все ж може воскреснути справжня письменна людина». Варто сказати, що режисер є не вельми частим гостем бучних культурних подій, попри шалений успіх його автобіографічної книжки «Смерть – це неперевірена чутка» («Smrt je neprovjerena glasina», вийшла в українському перекладі у видавництві «Темпора») і збірки оповідань «Сто бід» («Sto jada»).

Проводиться Белградський форум щороку наприкінці жовтня і триває тиждень. Працює з 10 ранку до 21 вечора, тому потрапити на найбільшу книжкову подію року мають змогу навіть ті, хто працює повний робочий день; це неабиякий плюс, адже однією з причин поганої відвідуваності літературних виставок є саме незручний час проведення. Четвер вважається тут шкільним днем – на Форум привозять школярів з усієї Сербії, для них влаштовують майстер-класи, школи малювання та аплікації, курси іноземних мов, ігрові конкурси; не варто й згадувати, що в компанії тисяч дітлахів розгледіти що-небудь і навіть просто перейтися форумом у четвер є справою непростою. Зрештою, в інші дні тут також не нудно.

Вхідний квиток коштує 250 динарів (приблизно 50 гривень), з минулого року ціна не змінилася. Зрештою, 200 тисяч відвідувачів засвідчили свою готовність платити таку суму, аби побувати на тутешньому святі книги. Це – за офіційним підрахунком проданих квитків. А були ж ще й неофіційні відвідувачі: гості, секретарі, журналісти, автори…
DSCF4763

Почесним гостем минулого разу була Росія, котра представляла низку тематичних презентацій на тему історії, релігії та культури. За словами організаторів Форуму, будь-які закиди про політичні симпатії та антипатії є недоречними, бо щороку Белград приймає нову почесну країну-книголюба на час «тижня читання» – так, у 2014 році віп-гостем був Китай, три роки тому – Польща, і так далі. Побутує думка, що у Сербії Росію вважають якщо не старшою, та все ж сестрою, і що пієтет до всього російського тут зашкалює. З цим частково можна погодитися, однак не зайвим буде згадати, що безумовна любов до всього російського тут помітно згасла; якщо два роки тому рундуки книгарень прикрашали опуси місцевих авторів із заголовками «Путін – міць Росії» або «Медвєдєв. Життєвий шлях», то на минулому Форумі значно змаліла кількість і російських прапорів на стендах, і політично-агітаційної літератури. Вісниками російського слова від Росії були, зокрема, Захар Прілєпін та Сергій Лук’яненко, але особливого ажіотажу з приводу їхнього приїзду я особливо не помітила.

Сербська мова офіційно послуговується двома абетками – кирилицею та латинкою. Проте в останні кілька років латиничне письмо тут заполонило майже весь ринок книгодрукування. «Я надаю перевагу видавцям, котрі готові видати мої книжки латинкою, – каже сербський письменник Ігор Мароєвич (гість Львівського літературного фестивалю-2012, український переклад його оповідання «Війна за честь Моани Поцці» увійшов до Інтернет-версії часопису «Потяг-76. Балканський експрес», 2007 рік). – Так незмірно більше шансів, що їх читатимуть не лише у Сербії, але й в Чорногорії, Хорватії та Боснії, для котрих кирилиця – майже те саме, що арабська в’язь». Битва за кирилицю ведеться тут постійно, певні видавництва принципово відмовляються друкувати книжки латинкою – на підтримку автентичного сербського письма, – однак війну з латинкою вони на разі так і не виграли, і найкрупніші видавництва Сербії – «Вулкан», «Лагуна», «Архіпелаг», «Агора», «Сезам», «Плато», «Геополітика» – все ж випускають свою продукцію або винятково на латиниці, або з розрахунку 50/50.

Попри переконання сербів, що книжкова справа в їхній країні перебуває у глибокій кризі, книговидавництво поставлене тут на широку ногу. На відміну від українського ринку, на який більшість світових новинок потрапляє із запізненням на кілька років (і нерідко – в катастрофічно поганому перекладі), тут ви знайдете буквально всі бестселери й усіх класиків літератури, котрі лише спадуть на думку. Хочете повне зібрання Марка Твена чи Шекспіра – ось воно; шукаєте подарункове зібрання творів Бредбері, По чи Діккенса – варто лише вибрати; є цілі видавництва, котрі спеціалізуються на перевиданні класиків світової літератури, чиї розкішні багатотомники з дорогою поліграфією не осоромили б книжкові будуари найдоскіпливіших бібліофілів. Потрібен вам Сарамаго чи Коупленд, Буковські чи Акунін, Петар Нєгош чи Данило Кіш – до послуг ваших. Хоча, нарікають видавці, серби, особливо молодь, читають мало, і купують зазвичай розтиражовані «фішки» на зразок Дена Брауна, у крайньому разі – біографію героя сучасного тенісного спорту Новака Джоковича або гламурний мотлох авторства сербських ТБ-ведучих чи моделей на кшталт «Як я досягла успіху» або «Моя любов».
DSCF4778
Візьмімо до прикладу видавництво «Лагуна» (це наше «Фоліо», помножене на «КСД», хоча навіть в цьому тандемі їм навряд чи досягнути розмаху «Лагуни») – цього року серед хітів продажу був «Мактуб» Пауло Коельо, «Грей» Е. Л. Джеймс, «Піди, постав сторожа» Харпер Лі, «Кішки-мишки» Гюнтера Грасса, «Грона гніву» Джона Стейнбека. Крім того – найновіший Стівен Кінг, Карлос Фуентес, Йозеф Рот, Адам Загаєвський. Це – щодо літератури перекладної. А що вже казати про літературу Балкан – Гойко Божович, Светислав Басара, Давід Албахарі, Філіп Давід, Ісідора Б’єліца, Мілета Проданович, Михайло Пантич, Владімір Арсенієвич, Любіца Арсич… Це з сучасників, а що вже тут класиків – гай-гай! Починаючи від «Гірського вінка» Петра Петровича Нєгоша і до «Ельдорадо» Момо Капора. Цілі стоси літератури присвячені національному герою Ніколі Теслі, лаври якого досі не можуть поділити, наче ласий шматок пирога, Сербія, Хорватія, Польща, Австрія та США. А от Мілорад Павич, якого так люблять і читають в Україні, в Сербії, як не дивно, зовсім не супермен і не культовий герой. Читають його тут досить кволо, будьмо відверті. Тому картину «як купують Павича» я спостерігала вже після повернення в Україну, в одній з книгарень у центрі Львова. Хоча Павич у Белграді, звичайно, є, стоїть на рундуках поряд із Достоєвським та національним героєм Сербії Іво Андричем, нобелевським лауреатом і щорічним безперечним фаворитом продажу.

Ціни. Сербський динар хоч і не гривня, і курс у нього набагато стабільніший, але з року в рік ціна на інтелектуальний товар тут зростає. Якщо ще 2 роки тому новинки можна було придбати за 500-600 динарів, то тепер 900-1200 динарів за книжку – не межа (приблизно 220-250 гривень). Бонусом може слугувати гарна практика акцій «3 за ціною 2», або взагалі «5 за ціною 1», і якщо постаратися, можна роздобути практично džabe (себто, на дурничку) що-небудь із Коупленда, Паланіка або Пінчона.

Велику частину центральної арени займає секція вживаних книг. Тут добре «пастися», коли левова частка бюджету вже витрачена на новинки, а у вашому списку «маст-хев» ще залишалася непрочитана досі класика. Продаються тут також вінілові платівки, абсолютно раритетні екземпляри з підписами (якось я так купила збірку лірики культового сербського рок-музиканта Борісава Джорджевича з присвятою якійсь Ані). І, звісно, комікси – барвистий світ Кена Паркера, Сендмена, Лакі Люка, Халка, Ділана Дога: культура «серіалу в картинках», котра стовідсотково обійдена увагою в Україні, у Сербії має успішну й багаторічну історію. Найпопулярніші комікси світу видаються тут рідною мовою, щороку з цього приводу влаштовуються грандіозні презентації, а раритетні примірники досягають в ціні некнижкових висот.

Просто розкішно в Сербії представлена література про музику/музична література. Цей факт особисто мене засмутив навіть більше, ніж якісна література для дітей, стенди з якою займають на Форумі чимале місце – з усілякими розвиваючими книжками-забавками, збірками оповідань для дошкільнят, романами для підлітків, розмальовками, витинанками, конкурсами, майстер-класами… З літературою для дітей та підлітків в Україні справи іще туди-сюди, особливо в останні роки, а от наші меломани просто сушать сухарі. В Сербії якщо ви волієте отримувати задоволення від улюбленого гурту не лише фонетично, а й графічно, у вас є можливість придбати життєпис будь-кого із відомих музикантів сучасності – від Елвіса до Red Hot Chilli Peppers, – і не одного свого друга-меломана я б ощасливила гарними презентами, якби вони читали сербською. Можна придбати, звісно, імпортні біографії Емі Уайнхаус чи, там, Бейонсе на стендах іноземної літератури чи на стендах великих видавництв типу «Делфі» – англійською і за значно вищу ціну. У великій шані тут і колишня югославська сцена, котра колись гриміла на всю Європу і продовжує гриміти досі – з новинок, що б’ють рекорди продажів, – енциклопедія югославської музики «Як ми заспівали» («Kako smo propevali») та історія сходження боснійської легенди року «Білого ґудзика» («Bijelo Dugme»). Я собі думаю, що було б, якби в Україні видавалися біографії «Океану Ельзи» чи «Мертвого півня» – чи купував би їх хто?..
DSCF4785

Щороку під час Белградського форуму відкривають нові мистецькі та літературні часописи, нагороджують лауреатів книжкових премій, спеціальні премії вручають кращим журналістам, а також проводять церемонію вручення спеціальної відзнаки «Досітей Обрадович» найкращому іноземному видавцеві. У 2013 році цю нагороду отримало львівське видавництво «Піраміда» – за вклад у популяризацію сербської літератури в Україні. На честь переможця було влаштовано прес-конференцію, і авторка цих рядків, як представник від української сторони, мала честь отримати нагороду з рук міністра освіти й науки Томіслава Йовановича. Починаючи з 2000 року завдяки «Піраміді» читачі довідалися про Іво Андрича, Міодрага Павича, Саву Дам’янова, Данила Кіша, Давида Албахарі, Зорана Живковича. Останній на врученні нагороди сказав багато теплих слів на адресу українських перекладачів і висловив переконання, що «якби кожна країна мала таких відданих видавців, як наші, заїжджена приказка «говори сербською, аби тебе розумів цілий світ» набула б зовсім нового значення».

Участь в останньому Форумі брали більше 900 видавців та книжкових крамниць, близько 70-ти з них – іноземні видавництва. Тут є стенди Іспанії, Бразилії, Японії, Великобританії, Анголи, Німеччини, Франції, Китаю, Індії, Ірану. Є стенди Хорватії, Чорногорії, Словенії, Білорусії та Росії. У мене неодноразово запитували, чому Україна досі не має свого стенду чи бодай представника на Белградському форумі. Запитання тим більш резонне, що два роки тому під час мого візиту сюди виявилося, що навіть неіснуючі держави представляють тут зразки свого письмового епосу – сербські товариші порадили мені підійти на стенд видавництва «Кирилиця», мовляв, там сидить російськомовний молодик з України. Українці – не вельми часті гості на Белградському форумі, відтак, я поспішила на згаданий стенд. Молодик виявився з Донецька. На лацкані – георгієвська стрічка. Каже, його – випускника чи то риболовецького, чи то лісницького технікуму – «Донецька Народна Республіка» делегувала представляти творчість донбаського поета (ім’ярек). Книжка згаданого поета накладом кілька тисяч примірників, представлена тут же на стенді, була рясно вимальована видами баталій і містила геніальне на кшталт «Сталин, наш отец родной, за тобой пойдем мы в бой».

Програму Форуму можна отримати безкоштовно на будь-якому з інформаційних рундуків. Кожен стенд – це міні-конференц-зала, де видавці цілими днями приймають гостей, частуються наїдками та напоями, обговорюють новини, події в країні, де без кінця товчуться письменники з цілої Європи, знайомляться, обговорюють плани, і так по колу весь тиждень. Якщо ви придбали, скажімо, роман Віди Огнєнович і хотіли б взяти у неї автограф, у вас є три варіанти: розпитати на інформаційному стенді, як і коли пані Віда завітає на Форум. Не факт, що ви отримаєте відповідь – знати про плани письменників під час перебігу Форуму в обов’язки інформаторів не входить. Варіант два – якщо ви уявляєте, у якому видавництві виходять твори пані Віди у Сербії, ви можете довідатися, де розміщено стенд цього видавництва (у нашому випадку це, наприклад, стенд видавництва «Архіпелаг»), і поцікавитись там, чи не планується наступними днями, наприклад, автограф-сесія письменниці. Ну, або варіант третій – щодня намотувати кола численними залами Форуму в надії, що Віда Огнєнович прийшла купити якісь книжки чи випити кави з колегами по цеху, і що вам вдасться зловити її десь у коридорі. Я такі кола намотувала там щодня, відтак стрічала людей, котрих не планувала побачити в сербському Белграді ні сном, ані духом – скажімо, Міленка Єрговича, з котрим ми щойно місяць тому бачилися у Львові.

Про українську літературу тут знають мало. Один-єдиний раз я знайшла «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко в перекладі Ярослава Комбіля (видавництво «Плато»), він же переклав «Солодку Дарусю» Марії Матіос, однак до друкарні ця його робота так і не потрапила. Завдяки перекладам літературознавця Алли Татаренко читаючі індивіди знають про Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Іздрика, однак огляд окремих віршів чи есе у белградських літературних часописах все ще не дає бажаної повної картини. Роман Андруховича «Перверзія» хоч і був виданий сербською (переклад Мілени Іванович та Алли Татаренко), та звідтоді минуло добрячих років десять і в книгарнях знайти його вже неможливо. Гості європейських стипендій та поетичних перфомансів згадають Софію Андрухович і Андрія Любку. А ще минулого року в Белграді вийшла перекладна збірка критики «Сербська література в українському ЛітАкценті»; до неї увійшли літературознавчі статті, огляди та кілька інтерв’ю з сербськими авторами, котрі свого часу були опубліковані на сайті «ЛітАкцент» (укладач Деян Айдачич). Отже, громадськість Сербії завдяки оглядам Алли Татаренко, Яни Дубинянської, Катерини Красножон, В’ячеслава Левицького, Юлії Кропив’янської Тетяни Дзядзевич, і навіть вашої покірної слуги може отримати уявлення, наскільки люблять і читають сербську літературу в Україні.

А от сербські письменники, котрих у нас вже встигли взнати і полюбити, в Белграді, логічно, трапляються на кожному кроці, не побоюсь цього слова, оберемками. З ними можна привітатися, познайомитись, взяти автограф, інтерв’ю, і навіть селфі під час перекуру наклацати. На відміну від, скажімо, Львівського форуму видавців, Белградський книжковий форум не має окремого літературного фестивалю (хоча такі фестивалі – поетичні і прозові – у Сербії активно проводяться, і за нагоди ми до них іще повернемося). Насамперед це місце, де продають та купують книжки. Та все ж щороку восени з нагоди презентацій книжкових новинок та літературних «капусняків» в рамках Белградського форуму постійно організовуються різні заходи, куди можна прийти послухати поезію, подискутувати про літературу, отримати примірник ще «гарячої», просто з друкарні, книжки з підписом автора, та й взагалі подивитися, чим і як живе мистецький світ Сербії, так би мовити, без купюр. Розкладу усіх заходів у програмі форуму ви, скоріше за все, не знайдете, однак якщо ви бодай трохи «в темі» того, що відбувається на сербській мистецькій сцені, дізнатись про перелік подій та локацій не буде для вас чимось проблематичним. Скажімо, минулоріч сербське видавництво «LOM» святкувало своє 20-річчя, з нагоди чого в культурному центрі «Місто» відбулася неформальна літературна тусівка за участі авторів, критиків і просто любителів мистецького слова; зокрема свої нові книжки презентували Марко Томаш («Чорний молитовник» – «Crni molitvenik»), Мілена Маркович («Вірші для живих і мертвих» – «Pesme za žive i mrtve») та Звонко Каранович («Золотий вік» – «Zlatno doba»).

Взагалі, сумувати тут складно. Поки хоча б разів зо два обійдеш центральну арену Форуму, обов’язково зустрінеш пів-міста знайомих, а з іншою половиною міста – познайомишся. Той, хто вирушає в плавання залами і коридорами Белградського книжкового ярмарку, навряд чи розраховує просто «кинути оком» на книжки – аби оглянути бодай частину, розкидати очима тут доведеться довго. На території є кілька кав’ярень, котрі, логічно, рідко бувають порожніми, а всього за кількадесят метрів від виходу з Форуму розлилася у всій своїй красі ріка Сава, і біля берега ви знайдете з півдюжини прекрасних сплавів (ресторанів на пришвартованих до берега корабликах), де можна їсти-пити сербські наїдки з напоями і теревенити про літературу хоч би й до ранку, милуючись рікою. І багато хто так і робить – якщо, звісно, після зачинення Форуму о дев’ятій вечора ви не вирішите поринути у нетрі нічного Белграда. О цій порі життя тут, зокрема й життя літературне, лише починається.

Коментарі

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2017. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш