Робота скорботи: модифікації Мішеля Бютора

Мішель Бютор. Фото з сайту fr.news
Мішель Бютор. Фото з сайту fr.news
У Жака Дерріда є праця «The Work of Mourning» (2001), назву якої можна перекласти як «Робота скорботи» (французький варіант звучить «Chaque fois unique, la fin du monde» (2003) і дещо відрізняється за змістом). Робота скорботи – те, що залишається зі мною, коли Іншого вже немає (або я знаю, що його скоро не стане), коли Інший став ніщо, коли він зустрівся з власною смертю і через це зі смертю зустрівся я. Я пам’ятаю про Іншого і ця пам’ять не здатна стертися, бо так чи так, у тій чи тій ситуації щось та й нагадуватиме про нього. З тексту Ж. Дерріда стає зрозумілим, що «The Work of Mourning» є збіркою некрологів, одним фрагментарним некрологом про Ролана Барта, Мішеля Фуко, Поля де Мана, Луї Альтюссера, Жиля Дельоза та ін. Робота скорботи стикається з «мертвим словом» (некролог з грецьк. νεκρός – мертвий, λόγος – слово), поглинаючи його, вона не лише ментальне пам’ятання про Іншого, а й фіксація образу його не-тіла (в тексті «Glas» Ж. Дерріда писав: «The work of mourning as work of the tongue, of the teeth, and of saliva, of diglutition too, of assimilation and belching»). В липні 2016 р. робота скорботи поглинула Жана Рікарду, в серпні 2016 р. відбулось певне замикання того явища, яке прийнято називати новим романом, або антироманом – не стало Мішеля Бютора. На зміну прямій творчій діяльності приходять спектри.

«На жаль» вже встигло набити оскомину, є втома від постійного повторення очевидних сентенцій: на жаль, новий роман в наших літературних джунглях мало артикульований; на жаль, рефлексій явно не вистачає; на жаль, реакцій на смерть Ж. Рікарду і М. Бютора недостатньо. Зараз саме час для пафосних слів на зразок «закінчилась ціла епоха», але що вони означають, коли епоха багато в чому лишається terra incognita, положення нового роману доводиться проговорювати наново. Не зараз, не в цьому лаконічному тексті. Просто потрібно розуміти, що Ален Роб-Гріє (перекладено українською), Клод Сімон (перекладено українською), Мішель Бютор (перекладено українською), Наталі Саррот (перекладено українською), Тоні Дювер та деякі інші не просто мають бути механічно прочитаними, потрібні професійні коментарі, пере-осмислення (не обмежуючись академічними виданнями) і, звичайно, більше перекладів. Є інтуїція, що велика кількість наших літераторів відкриє для себе багато нового, навчиться відрізняти письмо А. Роб-Гріє від К. Сімона, Н. Саррот від М. Бютора. До цього слід додати, що представники нового роману (питання «школи нового роману» лишаться дискусійним, наприклад, Ролан Барт вважав, що М. Бютор не належить до «школи А. Роб-Гріє») не обмежувалися суто літературно-художньою діяльністю, вони писали теоретичні праці, сценарії, ставали режисерами, а про те, що їх творчість відзначена найпрестижнішими літературними (і не лише) нагородами, включаючи Нобеля, я взагалі мовчу. Зрештою, є надія на те, що хтось із наших «письменників» після прочитаних текстів зав’яже з літературою, зрозумівши, що краще займатись іншими справами.

Сфокусувати оптику хотілось би на персоні Мішеля Бютора. Все, що стосується формальностей, можна знайти в інеті, зазначу лише, що народився він у 1926 р., здобув престижну освіту, викладав. Після успіху в 1957 р. роману «La Modification» («Переміна», перекладач Ганна Малець, «Пульсари», 2003), М. Бютор залишив викладацьку діяльність і повністю присвятив себе літературі. Ще цього року (2016 р.) він виступав на поетичному фестивалі у Франції («Festival Poés’arts»), записувався на телебаченні, багато хто з французьких поетів, письменників, вважає М. Бютора своїм вчителем, для них робота скорботи поповнилась ще однією постаттю.

Мішель Бютор – літератор широкого ненормативного формату: проза, поезія, есеїстика, дослідження, експериментальне (ненормативне) письмо. Умовно кажучи, досвід, отриманий у період нового роману (до 1960 р.), вплинув і на його літературознавчі дослідження, поєднання різних жанрів в одному тексті властиво для М. Бютора.

Мішель Бютор. Переміна / пер. із франц. - К.: Пульсари, 2003
Мішель Бютор. Переміна / пер. із франц. – К.: Пульсари, 2003

М. Бютор написав чотири романи, тобто чотири художні тексти, що налужать до жанру роман (із зауваженнями Р. Барта стосовно «нового роману»). Два з них відзначені літературними преміями: «Проведення часу» (1956) премія Фенеона, «Модифікація» премія Ренодо, останній зробив М. Бютора відомим (додамо премії за поезію і критичні роботи). Перечитуючи в 2016 р. роман «Модифікація», розумієш, наскільки важливо бути не просто вільним у тексті, М. Бютору вдалось експлікувати плинність часу, продемонструвати деформовану ритміку, прийоми монтажу, це дійсно модифікація: автор використовує другу особу множини для оповіді («ви»), так ламаючи традиційну нарацію, нівелюючи дистанцію між наратором і дійовими особами. В одному з есеїв М. Бютор зауважив, що у французькій мові друга особа множини вживається замість другої особи однини, але в багатьох мовах застосовується третя особа, що створює труднощі при перекладі (це унаочнює переклад «Модифікації» українською, російською), друга особа дидактична та ієрархічна, третя – згладжує дидактику та ієрархію. В «Модифікації» читач стикається зі звертанням невідомого оповідача, М. Бютор створює ефект присутності в реальному часі, відстань у шістдесят років від часу написання тексту зовсім не відчувається. При першому наближенні маємо справу з мало не з класичним любовним трикутником, але структура, запропонована М. Бютором (і новим романом загалом), підриває будь-яку класичність. Леон Дельмон – типовий французький буржуа, до 45 років він забезпечив себе фінансово, має дружину і четверо дітей. Життя чітко субординоване. Він представник відомого виробника друкарських машинок і його робота час від часу вимагає відряджень до Риму. Під час однієї з таких поїздок у потязі він знайомиться з Сесіль Дарчелле, яка стає його кохан(к)ою. Почуття до дружини давно втрачені, стосунки з дітьми майже відсутні. Чи варто бути з Сесіль, чи варто її підставляти, обнадіювати? На тлі цієї картини постають Париж і Рим, модифікації Парижу і Риму, для Леона Рим – це Сесіль, Париж – Анріетта (дружина). Рим важить для нього і як культурний топос, відбувається синхронізація Сесіль і культурного ландшафту.

Для М. Бютора важливо маніфестувати простір свідомості через сентенції, фрази, культурологічні нариси, читач стає свідком і учасником одно-часного зображення теперішнього, флешбеків, забігань наперед, альтернатив. Магістральна лінія – метафора мандрів («Безумовно, вся робота скорботи характеризується процесом метафоризації» Ж. Дерріда), Леон їде в купе потягу Париж-Рим (або Сіракузи, він не певен), життя М. Бютора також сповнене мандрів, країн, континентів. Сюжет у «Модифікації» відсутній, персонажі як персонажі також. Феноменологія свідомості Леона, за допомогою якої ми підглядаємо за Сесіль, Анріеттою, сусідами в купе, за Римом і Парижем. Одна маленька деталь, на якій концентрується М. Бютор – книжка, котру Леон купив у дорогу, але так і не почав читати, проте згодом матиме нагоду написати. Крім того, модифікації структури й локацій тексту. Роман «Модифікація» демонструє внутрішній конфлікт людини, конфлікт бажання і реальності, традиції і новації, специфіку внутрішнього монологу (що не обмежується дійовою особою – Леоном, М. Бютор вважав, що в кожному тексті volens nolens присутній автор).

Художні тексти М. Бютора доповнюються експериментальним письмом (у Франції це письмо має саме таку назву і відрізняється від прози, поезії, есеїстики), одним із найприкметніших є «Мобільність: дослідження репрезентації Сполучених Штатів» (1962). Текст є результатом подорожі автора Сполученими Штатами і своєрідною імпровізацією на тему методу нарізок Тцари/Гайсіна/Берроуза (взагалі, між представниками нового роману і бітниками є багато спільного), колажу, цитатності: вирізки з газет, плакатів, різноманітних документів, оголошень, коментарів автора. Таке письмо нагадує хореографію. В тексті, на аркушах альбомного формату автором створено музичний ритм, який віддзеркалює американський спосіб життя (віддалено і в інших умовах це нагадує роман А. Роб-Гріє «Проект революції в Нью-Йорку» (1970)), одночасно наратор і читач стають частинами тексту. Прикметно, що схожу цитатність, колаж автор практикує і при написанні есеїв (наприклад, «Короткометражний Лотреамон» (1971)). Текст «Мобільність…» присвячений Джексону Поллоку. М. Бютор писав: «Необхідно перевернути або перетворити в складніші фігури не лише слова, але й саму особистість». Книги М. Бютора ілюстровані відомими фотографами і художниками.

У Франції видано п’ять томів есеїв/статей Мішеля Бютора за назвою «Répertoire» (загальний доробок автора нараховує сотні позицій і не вичерпується «Répertoire»). Тематично тексти охоплюють музику, живопис, літературу. Вони цікаві не лише текстуально, а й із погляду графіки: тексти написані умисно в дві колонки, у вигляді трапеції (кожна нова сторінка – нова трапеція), перевернуті тексти, тексти під нахилом, до цього додається вже зазначене поєднання художнього, «наукового», візуального. Іншими словами, ненормативність, експеримент – це те, без чого неможливо уявити творчість М. Бютора.

Мішель Бютор. Фото KEYSTONE/SALVATORE DI NOLFI з сайту bluewin.ch
Мішель Бютор. Фото KEYSTONE/SALVATORE DI NOLFI з сайту bluewin.ch

Мішелю Бютору належать десятки збірок справді кайфової поезії (серед книг, які мали на нього найбільше враження він називав «Осяяння» Артюра Рембо), видані як звичайним книжковим форматом, так і в колаборації з провідними митцями visual arts, завдяки яким його книги стали предметами мистецтва. М. Бютор – письменник, поет, есеїст, перекладач (його видавали «Les Éditions de Minuit», «Gallimard», «Æncrages & Co» тощо), М. Бютор – викладач, М. Бютор – мандрівник, який відвідав купу країн (часто французька критика порівнює М. Бютора з номадою), М. Бютор – знавець живопису й музики.

На моє прохання відома французька поетка Дебора Есслер, яка близько спілкувалась з М. Бютора, склала свій топ-5 його текстів, до якого увійшли: «Міланський пасаж» (1954), «Проведення часу» (1956), «Модифікація» (1957), «Повітряна мережа» (1962) «Портрет художника в образі мавпочки» (1967). У Франції Мішель Бютор відомий насамперед як автор роману «Модифікація», поет і експериментатор. Жаль, але оцінити поезію М. Бютора українською наразі неможливо, як і його експериментальні тексти. Опосередковано, через роман «Модифікація» український читач має можливість доторкнутись до ненормативності відомого француза.

Робота скорботи, travail du deuil, Мішель Бютор став спектром… книгою, аудіо голосом, відео-образом. Дивно і, можливо, парадоксально, але цей спектр не викликає панічного страху, відрази, навпаки, робота скорботи, хоча і зберігає в собі момент трауру, некрологу, постійного пригадування, – амбівалентна, відбулася модифікація: «текст береться з бідності, з божевільні, з сегрегації, фрустрації, хвороби… текст береться зі смерті».

14 вересня 2016 р. Мішелю Бютор мало б виповнитися 90 років.