«Я в письменники піду – хай мене научать»

Юлія Джугастрянська
Юлія Джугастрянська

А чи можна справді «вивчитися на письменника»? Кількість літературних шкіл і курсів, які пропонують у цьому свою допомогу, зростає невпинно. Отже, попит серед охочих опанувати володіння словом також є. Прикметно, що чимало з них пропонують лекції та семінари не лише про те, як написати книжку, але і як потім взаємодіяти з видавцем, захищати авторські права, спілкуватися з читачами. Одне слово – «заробляти гроші буквочками», як написали нещодавно в анонсі чергового семінару.

Слід визнати: проектний підхід до написання книжок уже виправданий світовою практикою. Книжки, допрацьовані за рукописами, створеними в рамках проекту NaNoWriMo, час від часу з’являються у списках світових бестселерів, як скажімо, «Води слонам» Сари Груен чи «Нічний цирк» Ерін Моргенштерн. Багато хто з визнаних світом авторів у своїх порадах початківцям сходяться до одного й того самого: систематична праця, спілкування з однодумцями на етапі пошуку власного творчого голосу, вдумливе і спостережливе сприйняття довколишнього світу разом дають цілком ефективну базу для появи омріяного рукопису.

Охоче вірю, що так можна створити більш-менш міцний сюжет, який за наявності доброго редактора перетвориться на непогану книжку. А як бути з поезією? Вправлятися у римуванні, як барокові спудеї? Поезія менш прибуткова, зате більш придатна для шоу та перфомансів, а там уже до продажу квитків на авторський виступ із музичним супроводом недалеко. Тобто з погляду техніки навчити людину писати і доносити свою творчість до цільової аудиторії – можна. Звісно за умови, що людина хоче і готова докладати зусиль. Інше питання – навіщо? Або чому людина приходить і хоче бути письменником?

Схиляюся до думки психологів, що творчість як вид психічної діяльності притаманна кожній людині. Можна навіть хату творчо мести й отримувати від цього задоволення. Але є ті, хто почуває потребу саме слова. Внаслідок отримуємо тексти. Якісь із них стають літературою, якісь – осідають по шухлядах і блогах. Але всі вони мають право на існування і свою роль. Суттєво – яку.

Для себе я поділяю їх на три категорії.

Тексти, які пишеш від надлишку: любові, радості, порожнечі, горя, навіть утоми – будь-яких почуттів. Ділишся тому, що їх маєш багато. Зазвичай, коли дозволяєш собі відчувати, тексти чудово вдаються: приходять яскраві самобутні образи, чіпкі. І людям подобається, і собі – відчуття приємної легкості, світлої пустки всередині.

Є тексти, які пишеш, наче виклик собі й світові – заввиграшки. Насолоджуючись смаками слів, перекочуєш їх усередині, пробуєш, приміряєш, жонглюєш. Коли пишеш текст , як художник – картину: то наближаючись, то віддаляючись, розглядаючи, декоруючи, змінюючи й оцінюючи себе. Тобі подобається гра і ти хоч-не-хоч, а приваблюєш і захоплюєш нею інших, ділячись і долучаючи до співтворіння.

А є тексти, які приходять самі. Не питаючи, як ти почуваєшся і чи маєш час. Вони проходять крізь тебе, наче потік, і ти зникаєш, стаєш скрип тором, медіатором, провідником – і тільки. Тебе немає, ти стаєш кожним із персонажів і ніким загалом. Навіть оповідачем. А потім, коли тебе відпускає ця хвиля енергії і ти поступово повертаєшся в себе (це відчувається майже фізично), а тест залишається окремо, і ти – окремо, ти сповнюєшся нової, іншої сили й енергії. І тоді приходять подив і вдячність – цей текст вибрав саме тебе.

І, хоч це й дивно, саме це відчуття самозречення, смерті і порожнечі, труби для енергетичного потоку й виявляється найбільш ресурсним. Але не для всіх, а лише тих, хто здатен його витримати.

Навчитися спершу дозволити собі відчувати, потім – насолоджуватися, а потім – витримувати і відпускати у творчому процесі – це найскладніше і найцікавіше. І це вміння дає сенс і шанс відбутися у твоєму житті і школам, і курсам, і студіям, і спеціальностям. Як уже вибереш. Головне – вміння творити залишиться твоїм, те, що «розархівувалося» всередині – вже ані стратити, ні загубити. Доки живеш, дихаєш, відчуваєш.

Юлія Джугастрянська

Народилася 1983 року на Вінниччині. Із 2001 року мешкає у Києві. Колишня студентка, а нині – аспірантка кафедри теорії літератури та компаративістики КНУ імені Тараса Шевченка. Учасниця близько 20 наукових конференцій. Пише вірші, прозу і дисертацію. Авторка поетичної збірки «Сарматське коріння» (Вінниця:Тезис, 2001). Перекладачка з англійської