Нагородження «Книги року ВВС» (ФОТО)

Журі "Книги року ВВС". Фото ВВС
Журі “Книги року ВВС”. Фото ВВС Україна

9 грудня в Києві у готелі Radisson Blu на Подолі відбулося нагородження переможців літературної премії «Книга року ВВС». Напівлітературна-напівсвітська подія, на яку декотрі гості приїздять із інших міст: не лише привітати переможців, а й зустрітися з письменниками, критиками і культурними журналістами, посперечатися про рішення журі й взагалі про «стан і перспективи української літератури», пофотографуватися, випити вина й попліткувати.

Цьогоріч у короткі списки «Книги року ВВС» потрапили такі книжки. В «дорослій» номінації:
– «Баборня» Мирослава Лаюка («Видавництво Старого Лева»);
– «Забуття» Тані Малярчук («Видавництво Старого Лева»);
– «Зазирни у мої сни» Макса Кідрука («Клуб Сімейного Дозвілля»);
– «Забудь-річка» Братів Капранових («Нора-Друк»);
– «Маша, або постфашизм» Ярослава Мельника («Видавництво Старого Лева»).

У «дитячій» номінації:
– «Лежень» Юрія Винничука («Фоліо»);
– «Вітер з-під сонця» Оксани Лущевської («Фонтан казок»);
– «Тринадцять історій у темряві» Галини Ткачук («Темпора»);
– «МІСТОрія однієї дружби» Ірини Цілик («Видавництво Старого Лева»).

Судячи з розмов у кулуарах, складалося враження, що присутня публіка здебільшого вважає фаворитами Таню Малярчук і Мирослава Лаюка. І, забігаючи наперед, можна сказати, що ці передчуття були не випадковими. Втім, оголошення результатів іще треба було дочекатися. На початку члени журі (крім Андрія Куркова, який бути присутнім не зміг) представляли своїх «підопічних».

Історичні тенденції та біла сорочка Лаюка
Журналістка Ольга Герасим’юк розповідала про книжку Тані Малярчук. Роман, головним героєм якого є український мислитель двадцятого століття В’ячеслав Липинський. Ольга Герасим’юк підкреслила важливість актуалізації постаті Липинського, його «безнадійної ідеї своєї України» і загалом літературного «викопування» історичних матеріалів: «Кожен письменник пише, як він дихає. Таня дихала інфарктно», – образно схарактеризувала вона естетику книжки, її настрій. При цьому не скажеш, що Герасим’юк була занадто вже компліментарна стосовно «Забуття». Взагалі, як можна переконатися з її інтерв’ю на сайті того ж таки ВВС, вона вважає сучасну українську літературу більше простором спроб, ніж бібліотекою потужних і професійно сформованих речей.

Таня Малярчук. Фото ВВС Україна
Таня Малярчук. Фото ВВС Україна

Сама Таня Малярчук була присутня в залі віртуально – через трансляцію в Skype. А її настрій можна назвати філософським і скромним: «Бажаю перемогти тій книжці, яку я вважаю найкращою».

Далі професор Віра Агеєва познайомила присутніх із новою антиутопією Ярослава Мельника. У назві цієї книжки – вельми специфічний звукопис: «Маша, або постфашизм».

«Ця антиутопія – не для слабонервових, – запевнила відома дослідниця літератури. – При тому майбутнє, про яке пише Ярослав Мельник, воно ніби на перший погляд є затишним, нагадує таке собі дев’ятнадцяте століття. В ньому майже все мило і приємно, за винятком однієї ключової деталі, але про неї я не розкажу, щоб не розкривати таємниць сюжету.»

Ярослав Мельник. Фото ВВС Україна
Ярослав Мельник. Фото ВВС Україна

Ярослав Мельник, присутній на церемонії, зосередився на моральних моментах: «Для мене в літературі особливо важлива емпатія – коли людина людину відчуває, а не намагається її, образно кажучи, з’їсти, – сказав письменник, майже процитувавши пам’ятні лайт-бокси 2010 року «У піст головне – не їсти одне одного».»

Радник із питань культури ЄБРР та письменниця Світлана Пиркало знайшла добрі слова для Макса Кідрука та його книжки «Зазирни у мої сни»: «За 12 років, які існує літературна премія «Книга року ВВС», це, мабуть, найпрофесійніша книжка, що я прочитала!»

Макс Кідрук. Фото ВВС Україна
Макс Кідрук. Фото ВВС Україна

Макс Кідрук зі Skype-трансляції виглядав задоволено й життєствердно: «Здорово, що я потрапив у топ-5 цієї премії, найкращої літературної премії в Україні, – сказав він, а ще додав саморефлексії. – Відколи я писав тревелоги, як письменник я дуже змінився».

Випусковий редактор ВВС Марта Шокало представила присутнім Мирослава Лаюка і його книжку «Баборня»: «Талановита, яскрава книжка. Вона зображує жахіття, які є в житті нашого суспільства, та спонукає замислитися, що змінити в нас самих. Це одне зі справжніх цьогорічних відкриттів, і я бажаю молодому прозаїку не сп’яніти від успіху».

Лаюк вийшов до мікрофона, як відзначила Марта Шокало, «в білій напрасованій сорочці» та подякував за увагу до його роману: «Я довго зволікав, вагався, чи варто публікувати цей текст, і тепер бачу, що недаремно вирішив таки публікувати».

Мирослав Лаюк. Фото ВВС
Мирослав Лаюк. Фото ВВС Україна

Письменника одразу ж очікувано запитали, як правильно вимовляється назва книжки – на який склад ставиться наголос. Він пояснив, що на другий і що так у деяких місцинах Прикарпаття і Карпат називають притулки для старих людей. Цю діалектологічну історію несподівано підсумувала Віра Агеєва: «Уперше аж від 1963 року в українській літературі з’явився роман, назву якого ніхто чи майже ніхто не розуміє. Попередньою такою книжкою була «Тронка» Олеся Гончара».

За відсутності Андрія Куркова розповідала про «Забудь-річку» Братів Капранових знову Світлана Пиркало (авторів книжки теж на церемонії не було, ні в офлайні, ні в онлайні). І знову мова зайшла про назву твору: «Коли я прочитала назву «Забудь-річка», то відразу замислилася, чи не змовилися Брати Капранови з Танею Малярчук та її «Забуттям»? Жарти-жартами, але це тенденція – література про пам’ять, про історію. Надто, що деякі моменти в романі нагадують про «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко.

На думку Світлани Пиркало, «Забудь-річка» – книжка якісна, написана зовсім по-іншому, ніж звикли очікувати від Братів Капранових, і дуже читабельна: «Як сказала б моя покійна бабуся, «хароша прочотна книжка».

На цьому моменті інтригу поставили на паузу – і ведуча церемонії Марта Шокало запропонувала перейти до представлення короткого списку «Дитячої книги року ВВС».

Дитяча, але непедагогічна література
Віра Агеєва, традиційно з історико-літературним контекстом, розповіла про «МІСТОрію однієї дружби» Ірини Цілик: «Це абсолютно непедагогічна книжка! Негуманістична й жорстка. Дорослі в ній гірші за дітей. Але, якщо замислитися, вся класика дитячої літератури є саме такою. Отож, Ірина Цілик взорується на велику традицію. І є в її книжці один проривний момент уже для суто української літератури. Уявляєте, в героїв книжки немає бабусі в селі, а отже, немає й традиційних для наших дитячих книжок сцен канікул у селі та на природі. І що ж – виявляється, літо в місті нічим не гірше, ніж літо в селі».

Ірини Цілик у зимовому місті Києві не виявилося, тому перейшли до наступного номінанта – Галини Ткачук і «Тринадцяти історій у темряві».

Врученню диплому учасника Галині Ткачук. Фото Олени Максименко
Врученню диплому учасника Галині Ткачук. Фото Олени Максименко

«У цій книжці теж є чимало любові до міста, – продовжила «урбаністичну лінію» Світлана Пиркало, – а головне, що в ній ви зустрінете багато першокласних страшилок, зокрема, про всілякі чорні-чорні-чорні речі. І в чорній кімнаті тут стоїть чорна пральна машина, в якій перуться чорні носки».

Галина Ткачук, першою з номінантів, нагадала про тих, хто разом із нею працювали над «Історіями»: «Я тут не сама, бо таку книжку сама не зробиш. Зі мною – видавництво «Темпора» і чудова ілюстраторка Ірина Мамаєва, яка намалювала, наприклад, ось такого класного монстра, якого із задоволенням перемальовують діти, – і Галина негайно продемонструвала тварюку. – І для мене дуже важливо, що книжка почалася з того, що розповідали діти, з їхніх історій, з дитячої мови».

Марта Шокало представила «Вітер з-під сонця» Оксани Лущевської: «Лущевська пише для підлітків, співпереживає їм, говорить із ними серйозно, без недоречних загравань. Наприклад, не впихує навмисне й штучно у свій текст жаргону».

Олена Максименко й Іван Андрусяк
Олена Максименко й Іван Андрусяк. Фото ВВС Україна

Замість Лущевської на нагородженні був письменник і головний редактор видавництва «Фонтан казок» Іван Андрусяк: «Книжка Оксани вийшла в нас у серії «Книжка про мене». У цій серії ми хочемо, щоб підлітковий читач міг упізнати себе в літературних героях і, таким чином, не полишив читання в цьому віці. Бо, на жаль, часто трапляється, що діти, які любили книжки в наймолодший період, пізніше просто не знаходять «своєї» літератури».

Ольга Герасим’юк висловилася про «Лежень» Юрія Винничука досить метафізично: «Я вірю, що все вимовлене, написане стає реальністю. Про це нагадала мені дуже проста казка Винничука для найменших дітей. І, гадаю, дітям буде приємно, що її героїв вони вже бачили в мультфільмах».

Представлення претендентів на перемогу закінчилось, бо в «дитячій» номінації у фінал вийшло лише чотири твори. Настав час розкривати карти й вручати нагороди.

«Римовані» переможці
Першими відзначили, однак, не письменників, але авторів рецензій – у рамках премії «Читач року-2016». Тут перемогли Ганна Кобилякова з рецензією на книжку Катерини Бабкіної «Шапочка і Кит», а також Олена Романенко, яка написала про «Баборню» Мирослава Лаюка. Їм ВВС надішле призи – електронні книжки.

Для нагородження в номінації «Дитяча книга року ВВС» до мікрофона вийшов Джонатан Чарльз, керуючий директор Європейського Банку Реконструкції та Розвитку з внутрішніх та зовнішніх зв’язків. ЄБРР традиційно підтримує премію, а Джонатан Чарльз традиційно оголошує переможців і жартує з приводу їхніх творів так, щоб глядачі (цьогоріч вручення, до речі, транслювалось у Facebook) все зрозуміли на кілька миттєвостей раніше, ніж буде названо ключове ім’я: «Я читав, що блогери вважають «Книгу року ВВС» найкращою премією і навіть намагаються прорахувати, хто переможе. Авторка переможної книжки створює надзвичайні магічні світи. А книжка нагадує нам про те, що не варто боятися тих речей, які нас лякають. Вона нагадує нам, що, можливо, іноді нас лякають усього лише чорні шкарпетки, а монстри бувають вегетаріанцями. Темряву можна побороти не ще більшою темрявою, а світлом, за допомогою сміху».

Джонатан Чарльз оголошує переможця в дитячій номінації. Фото ВВС
Джонатан Чарльз оголошує переможця в дитячій номінації. Фото ВВС Україна

Звісно, після таких слів усі зрозуміли, про кого ідеться. Галину Ткачук справді почали вітати до того, як прозвучало її ім’я: «Я як учителька можу сказати: якісні книжки для дітей є. Є книжки, які їм подобаються. Я бачила дітей, які раділи всім тим книжками, про які тут сьогодні говорилося. Просто їх треба доносити до дітей, приносити, давати, показувати», – сказала Галина Ткачук, трохи полемізуючи з Ольгою Герасим’юк та її згаданим критичним інтерв’ю.

Фото Олени Максименко
Фото Олени Максименко

Після вшанування Галини Ткачук назвати переможця «дорослої» номінації вийшов Артем Лісс, голова Європейського департаменту Всесвітньої служби ВВС: «Письменники працюють на перспективу. Вони відповідають на ті запитання, які поспіхом навіть не поставиш. До речі, таку ж роль відіграє і якісна журналістика. Книжка, яка перемогла в цьогорічній «Книзі року ВВС», піднімає дуже важливі проблеми – часу, пам’яті, на осмисленні історичного досвіду, самоідентифікації. Твір дуже важливий і своєчасний. Це «Забуття» Тані Малярчук».

Книгу-переможця в номінації Книга року ВВС-2016 оголосив голова Європейського департаменту Всесвітньої служби ВВС Артем Лісс. Фото ВВС
Книгу-переможця в номінації Книга року ВВС-2016 оголосив голова Європейського департаменту Всесвітньої служби ВВС Артем Лісс. Фото ВВС Україна

На екрані було добре видно, що письменницю новина зворушила до сліз: «Дякую! Я дуже зворушена. Прикро, що премію не отримали мої колеги, інші достойні автори. Вибачте мені, що я виграла! Ця перемога – не тільки моя, але й перемога В’ячеслава Липинського, якому я не давала спокою у смерті останні чотири роки. Сподіваюся, що його історія і його думки стануть актуальнішими в Україні».

Перемога «Забуття», як уже зазначалося, була порівняно очікувана, й це не дивно, з огляду і на затребуваність тематики, і на високий рівень самого письма книжки, що її явно можна вважати новим «взятим» рівнем у письменницькій кар’єрі Тані Малярчук.

Фото ВВС
Фото ВВС Україна

Отже, «Забуття» Тані Малярчук від «ВСЛ» і «Тринадцять історій у темряві» Галини Ткачук від «Темпори». Обидві «взаємно римовані» авторки одержать премію в еквіваленті тисячі британських фунтів.

Фото ВВС Україна
Фото ВВС Україна

А церемонія нагородження закінчилась і перейшла в різноманітні інтерв’ю та ненав’язливі суперечки під вино про те, кому кожен із присутніх віддав би премію, якби це залежало особисто від нього.

“ЛітАкцент” дякує ВВС Україна за надані фото.