Політичні детективи

Володимир Чернишенко. Фото з сайту avtura.com.ua
Володимир Чернишенко. Фото з сайту avtura.com.ua

Дитячі детективи – дивовижний жанр, який традиційно не відносять до «високої» літератури. твори, написані в цьому жанрі, рідко коли вміщують ще якісь складові, крім детективної, але саме їх читати завжди цікаво всім, навіть двієчникам і прогульникам. Саме ці невигадливі книжки з почасти пласкими і стандартними персонажами дуже часто дають поштовх до читання, їм притаманна унікальна властивість – затягувати читача, змушувати його вимагати продовження.  І я дуже тішуся, що такі книжки у нас є. І водночас сумую, що таких книжок у нас немає.

Останнім часом, втім, більше приводів радіти. Більше того – звичний жанр дитячого детективу підносить такі сюрпризи, що закачаєшся…

***
123
Історія з продовженням у випадку серії «Дитячий Детектив» від Есаулова – це не просто тривання пригод, а й розвиток персонажів, конфліктів та самого автора. Адже письменник у цих книжках проходить шлях від цікавих. Але відверто технічних (зациклених на детективній складовій, а не зосереджених на персонажах і ідеї твору) найперших частин серії до оригінальних і майже підліткових пізніших частин із цьомками і соціальними викликами. Найновіша книжка серії «Чорний ворон» містить окрім цього ще й політичну та історичну складові, розкриті органічно і невимушено, без надриву та зайвого напучування.

Цього разу Горобинівські детективи розслідують справжній теракт – вибуховий пристрій, розірвався посеред міста, постраждала дівчинка… При цьому Миха та Льоха не роблять нічого неправдоподібного, всі їхні дії (або майже всі) цілком реалістичні. Шукаючи винуватців одного злочину, вони побіжно розкривають ще кілька, стикаються з моральною дилемою – чи виказувати злочинця, який злодіює тільки потрошку… І правильно її вирішують.

Пошуки правди про Чорного Ворона тривають паралельно і з основною сюжетною лінією не перетинаються. Дівчинка, подруга Михи і Льохи, розкопуючи історію свого прадіда, дізнається багато нового про УПА, про партизанські загони, про НКВД… Так само і читачі мають нагоду дізнатися багато нового. І не просто дізнатися, а пройти з героями шлях від «чув дзвін, та не знаю, де він» до отримання інформації, через її осмислення та розуміння. Автор дозволяє читачу не лише розплутати детективний вузол, але й самотужки зробити важливі висновки, сформувати власну думку і світоглядну позицію, таку важливу для кожної мислячої людини в наші буремні дні.

Справді, історія «Чорний ворон» настільки вкорінена у нашій дійсності, що починаєш переживати про те, як вона сприйматиметься років через десять. І справа тут не лише в політиці, але й в антуражі. Есауловська Горобинівка з кожною наступною книжкою ще виразніше відтворює одне з міст-сателітів Києва. Ось у «Чорному Вороні» є згадки про новостворений парк і забудови, які так нашуміли в новинах…

***
65180
Так, як книжка Есаулова презентує містечко в Київській області, так книжка Кокотюхи знайомить нас із Києвом. Новинка знаного автора «Гімназист і Чорна Рука» вкорінена у столицю з картографічною точністю: зображує Поділ, вказує ледь не номери будинків, біля яких зустрічались головні герої.

Але не лише цей прийом робить оповідь правдоподібною. Як і у «Чорному Вороні» Есаулова, дія повісті відбувається не лише в наш час, але в наші дні. Вона, власне, триває просто зараз. Як і у місті Есаулова, у Києві Кокотюхи чутно відголоски війни, згадується нова поліція і АТОвці.

Історичний підтекст, який є у обох книжках, у «Гімназисті» ще важливіший. Тоді як Есаулов проводить паралелі, Кокотюха – демонструє тяглість. Гімназист – школяр зразкової гімназії – фактично є наступником інших гімназистів – оборонців Крут. І саме артефакт, пов’язаний з подіями на залізничній станції Крути, стає головним предметом пошуку детективів та зловмисників. Можливо, поєднання історії та сучасності прислужились тому, що ідеологічні установки, закладені автором, звучать напрочуд щиро, ненав’язливо і правдиво. У попередньому дитячому детективі Андрія Кокотюхи («Таємниця підводного човна») поява адмірала Союзова та його посіпак видається дещо макаронічною і надмірною, але у «Гімназисті» лиходій Стрельцов, який робить усе, щоб підставити героя АТО і водночас завадити перейменуванню вулиці на честь героя Крут, уже стає надзвичайно правдоподібним персонажем і навіть багато кого може нагадати…

Хоча в дечому все ж письменник, на мою думку, передав куті меду. Йдеться про «балакучі прізвища», коли Туряниця протиставляється Голіцину, Осадчі – Раєвським… На якусь мить пригадалася давніша історично-детективна книжка Наталії Гуменюк «Таємниця княжої гори», де зловмиснику Соколову опиралася родина українців Дужичів.

Окремо хочеться сказати, що у «Гімназисті» надзвичайно цікаво змальовано школу, в якій навчаються головні герої. Школярська солідарність, неписаний кодекс поведінки, підпільна комерція, протистояння з учителями – всі ці речі, які так рідко з’являються у нашій літературі і є атрибутами улюблених історій про школу – вже з’являлись у детективах Кокотюхи, а тепер знову повернулись! Навіть самі Чорна Рука, яка дала назву книжці, – теж шкільний персонаж! Хочеться сподіватися, що у наступних книжках серії (вірю, що вони будуть!) всього цього буде більше і ще цікавіше. Також хочеться сподіватися і на зародження першого несміливого шкільного кохання. Якщо у хлопчика і дівчинки на двох одна собака – це вже неабияка підстава для близьких стосунків.

***
the-mystery-of-the-strange-messages
Можливо, хтось із читачів вирішить, що політичний підтекст для дитячих книжок зайвий, а історичні факти і їх оцінку варто лишити для підручника. У зв’язку з цим мені пригадався інший дитячий детектив, у якому важливе місце займає тема війни, особистої відповідальності, моралі, межі між політичним та людським. Отак і випала нагода перечитати ще раз чотирнадцяту історію з детективної серії англійської письменниці Енід Блайтон – «Таємниця дивних листів». У ній п’ятеро юних детективів разом із незмінно вірним собакою Бастером розкривають одну з найнезвичніших своїх справ. Анонімні листи, які отримує місцевий жорстокий полісмен-розтелепа, виводять на стареньку пару: містера і місіс Смітів, які живуть у старому покинутому будинку і заодно сторожують його. Зловмисникам, які довго ховаються за лаштунками, конче необхідно звільнити будинок від Смітів. І для цього вони надсилають полісменові листи про старих – виявляється, містер Сміт, який колись мав інше прізвище, колись під час війни продав ворогам цінні креслення. Відбувши термін за державну зраду, він вийшов на свободу, змінив прізвище і оселився зі старенькою дружиною більш ніж скромно. Для скорого на руку поліцейського це було достатньою підставою, щоб витурити старих зі свого села, підігравши таким чином новим зловмисникам…

Отож, окрім традиційних жартів, несподіваних висновків, детективного пошуку і англійських чаювань, у книжці Блайтон є потужна політична і моральна складова. То в праві судити про вчинки інших? Чи можна забути колишню зраду, хоча й покарану і оплакану самим зрадником? Де межа між патріотизмом і гуманізмом і чи взагалі це предмет дискусії?

Вважаєте, що ці питання недоречні для дитячої книжки? Запитайте у кількох поколінь англійців, які незмінно люблять Блайтон. Жаль, до речі, що у нас немає перекладів її книжок українською. Сподіваюся, вони з’являться. І ще сподіваюся, що якісні політичні детективи українською з’являтимуться і надалі!

Володимир Чернишенко

Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.