Про очікування

2016 рік успішно завершився традиційними підсумками від різних літературних критиків, літературознавців і літоглядачів у кількох спеціалізованих виданнях (на ЛітАкценті читайте підсумки від Ганни Улюри, Анастасії Левкової та Оксани Щур), та суспільно-політичних, що не нехтують розмовами про українську культуру. До того ж основні тенденції року, що минув, збіглися майже в усіх, хто професійно відслідковує український літпроцес. І збіги ці закономірні, адже цього року насправді дуже виразні.

Пунктом першим, найпомітнішим, є зростання кількості назв перекладної літератури (і вперше за багато років без орієнтування на російський ринок); пунктом другим – чимала кількість прозових дебютів.

Пунктами наступними – і шалений якісний стрибок у літературі для дітей, писаній українськими авторами; і млява, проте все ж поява нон-фікшн українською; і розлоге жанрове розмаїття книг; і зростання кількості книгарень; і поява нових видавництв; і збільшення інтересу до читання загалом; і ще багато іншого.

Проте саме перші два пункти цікавлять найдужче. Бо – ми маємо вимогливішого читача (див. підсумки Оксани Щур), який виховує свій смак на добрій зарубіжній літературі, тому за визначенням підходитиме із завищеними сподіваннями до української. Власне, трішки раніше щось схоже вже відбулося в літературі для дітей, коли після перекладних книг від Джеремі Стронга, Іана Вайброу й Ульфа Старка ми отримали цілком конкурентноздатні видання від Валентини Вздульської, Галини Ткачук чи Оксани Лущевської. Отже, віриться, що виклик буде подолано. А одним із натяків слугує хоча б те, що молоді автори зазвичай не беруться одразу амбітно за велику прозу (див. підсумки Ганни Улюри), натомість надають перевагу шліфуванню стилю прозою малою.

Рік минув у стані очікувань. Проте не очікувань від письменників знаних (до слова, саме вони залишилися найменш прочитаними: спробуйте-но знайти рецензії на книги Сергія Жадана, Юрія Винничука чи Антона Санченка), а очікувань яскравого нового письма. Найгучніші прозові твори 2016-го читацької спраги також не втамували – ні «Забуття» Тані Малярчук, ані «Баборня» Мирослава Лаюка (хоча традиційно розділили читацьку спільноту на пошановувачів книг одного автора чи іншої авторки). Тому це очікування переходить і на рік, що почався. Власне, він цілком може бути переломним для української літератури. Навіть більше: таким собі тихенько переломним, без гучних презентаційних турів і довколалітературних скандалів: просто одного дня ми зрозуміємо, що маємо направду добру нову літературу. Чого нам усім і бажаю!

Ірина Троскот

Народилася 1981 року в Івано-Франківську. Закінчила Національний університет імені Тараса Шевченка. Працювала у ЗМІ й кількох видавництвах. Від 2012 р. - головний редактор сайту "ЛітАкцент"