Актриса, художниця і поетка

Бути дружиною українського письменника у 20-х роках було непросто. Попри декларовану в державі гендерну рівність, попри уявну прогресивність літераторського фаху, попри більш-менш забезпечене, а то й заможне життя, у долі письменницької дружини крилося чимало підводних каменів. Багато хто з чоловіків-письменників волів традиційний розподіл ролей у родині, і кіндер та кюхе, вже без кірхе, знову діставалися жінці. А ще ж їхня богемна професія нерідко обіцяла численні адюльтери, самотні вечори, поки чоловік десь гуляє з товаришами чи їздить на полювання, ревнощі й підозри.

Що сьогодні ми знаємо про письменницьких дружин? Юлія Уманцева служила в ЧК, Антоніна Куліш учителювала, Марія Гжицька працювала медсестрою, її викликали, коли застрелився Хвильовий. А проте були серед них і жінки, які здобулися на окрему енциклопедичну статтю, а не скупий рядок «дружина письменника такого-то».

101

Красуня і чудовисько
«Вчора в “Седі” безумствувала Ужвій, — писав Микола Хвильовий у «Вступній новелі» 1927 року, — і “Березіль” давав ілюзію екзотичної зливи». Седі — головна героїня оповідання Сомерсета Моема «Злива», із якого драматург Джон Колтон зробив п’єсу.

Дія п’єси відбувається на Гаваях, куди для втіхи англійських матросів привозять ексцентричну красуню легкої поведінки Седі Томпсон. Благочестивий місіонер Девідсон береться наставляти її на шлях істинний, і коли дівчина вже розкаялася у гріхах, пастор не витримує спокуси і починає домагатися від неї плотської любові.

Згодом у голлівудському фільмі роль фатальної красуні зіграла зіркова Рита Хейворт, заради якої можна втекти із Шоушенка. На сцені «Березолю» цей образ втілила Наталя Ужвій, заради якої вождь українських футуристів покинув дружину і двох дітей.

Вона — вродлива, струнка, з великими бірюзовими очима і м’якою співучою вимовою, примадонна Одеської держдрами. Він — невисокий і негарний, панфутурист, редактор на Одеській кінофабриці. «Це людина малого зросту і під час зустрічі з ним перше, що кидається в очі, — це величезна шевелюра волосся, покрученого, як у негра. Коли ви довго приглядаєтеся до нього, помічаєте пару косих очей китайця…» — такий словесний портрет Семенка залишився у містифікаційній справі про труп у журналі «Нова генерація».

Очевидно, актриса й поет познайомилися біля моря, в романтичній Одесі. Обоє потрапили туди 1925 року, а вже 1926-го Ужвій запросив «Березіль», який перебрався з Києва до Харкова і став головним театром країни. Тоді ж таки Ужвій і Семенко одружилися, і наступного року в них народився син, якого назвали Михасем. У справі про труп їх теж згадано: «Михась — це його син, дуже симпатичний, як і його мати, шановна артистка Ужвій».

У біографіях Ужвій і Семенка їхній шлюб — найтемніше місце. Обласкана владою і славою актриса, лауреатка трьох Сталінських премій і Герой Соціалістичної Праці, воліла не згадувати про репресованого чоловіка. До того ж вона виховувала їхнього сина, як дві краплі води схожого на батька. Нині про стосунки Семенка й Ужвій судять по спогаду Оксани Буревій, дочки Костя Буревія, людини уїдливої і неприємної, та ще й завзятого опонента футуристів.

«Свою першу дружину-вчительку Семенко називав “просвітянкою”, бив нещадно за те, що в школі вона вчить дітей любити Шевченка, не генія — Семенка. [...] Дитину Семенкову дружина не наважувалася тримати вдома. Дівчинка плакала — Михайль скаженів. Тому хвора дитина місяцями перебувала в дитячому будинку-санаторії. Згодом Семенко розлучився з дружиною, перебрався до Харкова й одружився з Наталею Ужвій. Тепер бійки і скандали приймала на себе велика артистка “Березоля”. Всі в “Слові” про це знали, але вгамувати сердитого Семенка ніхто не міг. Вдача в нього була лиха. Він не міг, та й не хотів себе стримувати».

102

Самій же мемуаристці, яка прибирає тон безапеляційного очевидця, на момент тих подій було сім років. З інших спогадів нічого не відомо ні про лихий характер лідера футуристів, ні про побої першої дружини Лідії Горенко. У першому шлюбі у Семенка було двоє дітей, його дочка Ірочка, літературознавець Ірина Михайлівна Семенко, зберегла теплі спогади про родину. Ба більше, вона не любила Ужвій, яка забрала у неї з братом батька, Отже, побої і лихий характер — це чергова плітка з оточення Семенкових опонентів.

Восени 1930 року Ужвій серйозно перехворіла, і під кінець року Семенко повіз її відпочивати на курорт. Із Сухумі актриса прислала батькам фото, де вони разом знялися: «Навмисне вам не писала, щоб разом послати цю карточку, щоб ви знали, що все минуло і я вже цілком здорова. Зараз уже два тижні, як я з Семом живемо на Кавказі, гріємося на сонці, набираюся крови, бо я її загубила багато. Почуваю себе прекрасно — Сем дуже про мене піклується, любить. І я щаслива, що живу, тільки скучаю за Михасем».

Наталя Ужвій з малим Михасем Семенком на руках була моделлю для образу Катерини під час роботи скульптора Матвія Манізера над пам’ятником Тарасові Шевченку в Харкові.

Шлюб красуні й чудовиська тривав десять років. Вони розлучилися 1936-го, але коли наступного року Семенка арештували в київському готелі «Континенталь», у номері в нього була Наталя Ужвій. Це ніяк не свідчить про її причетність до арешту (такі обвинувачення все життя повторювала ображена Ірина Семенко), але свідчить про те, що розлучилося подружжя цивілізовано і далі спілкувалося всупереч пліткам.

103

Пігмаліон і Галатея
Про дружину Майка Йогансена всі знають головно з мемуарів Юрія Смолича: «Женоненависником Майк зробився геть пізніше — коли його покинула власна дружина (художниця), пішовши до одного дуже відомого художника Б. Аж тоді Майк став женоненависником, правда, тяжко зненавидівши заодно і всіх художників».

Спогади Смолич писав в іронічному тоні, виразно намагаючись наслідувати самого Йогансена. Отож у цьому абзаці був тільки один достеменний факт — дружина Йогансена була художницею. Решту треба було б уточнити і з’ясувати, а проте наївний читач і ці спогади зазвичай брав на віру.

То була друга дружина Йогансена. Від першої залишилася тільки присвята в його першій збірці «Д’горі» (1921) і син Віктор. Присвяту в усіх наступних виданнях він зняв, а син жив із бабусею, Ганною Федорівною Йогансен. Тому до шлюбу Йогансен ставився дуже обережно.

Коли вони познайомилися, Алла Гербурт української мови не знала. Народилася вона 27 грудня 1901 року в Харкові в сім’ї інженера-технолога, професора Харківського технологічного інституту Вікентія Гербурта-Гейбовича. Батько походив із польської шляхти, мама — з родини сільського вчителя. Алла була четвертою донькою, після неї ще народилася сестра Іра. Коли 1918 року батьки померли від тифу, сімнадцятирічна Алла стала її опікункою.

У Харківському художньо-промисловому інституті Алла Гербурт навчалася в класі Івана Падалки. Падалці щастило на талановитих дівчат: його школу найкраще представляли Марія Котляревська й Алла Гербурт. Як учитель він глузував із тих, хто малював занадто натуралістично, одному студентові якось сказав: «Ви забули намалювати бруд під нігтями натурщиці».

Після знайомства з Йогансеном Алла почала й писати. Листувалися вони спочатку російською мовою. В одному з листів Йогансен порівняв її стиль із Діккенсом: «Сижу и пишу, расставив локти, и один прилипает к моему переводу, а другой — к Твоему тексту. Посередине торчит моя голова и объединяет их в письме.

Беру папиросу — смотрю на картинку Алжир. Любимица всегда могла бы сделать такую, еще лучше. Зато я не могу.

Знаешь, на чей стиль похож Твой? На стиль хорошего Диккенсовского романа, только у Тебя свежее».

104

Алла хотіла дітей, а Майк не хотів. 15 серпня 1929 року у них народився син Гайочок. Алла Гербурт уславилася передусім як дитяча художниця й дитяча письменниця. У її доробку повісті та оповідання для дітей і підлітків «Гнатові пригоди» (1927), «Штани капітана Вілза» (1928), «Сагібова подяка» (1929), «Китайські рибки» (1929) і ще десяток оформлених нею книжечок — «загадкові малюнки», задачі-забавки, розмальовки й вирізалочки.

Для дорослих Алла теж малювала. Найкраще видання «Подорожі ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» (1932) оформила саме вона. Це була невеличка, але розкішна книжечка — в «рослинній» суперобкладинці, з гравюрою на фронтиспісі. В «Універсальному журналі», який про все на світі умів цікаво розповісти, Алла майстерно ілюструвала грайливі нариси свого чоловіка. Одна з останніх її робіт — збірка «Літо» (1936) Максима Рильського.

«Один дуже відомий художник Б.» — це Михайло Бойчук. Алла і Майк розлучилися, але Бойчук із сім’ї не пішов. 25 листопада 1936 року Бойчука арештували, а 10 грудня в Алли Гербурт народилася дочка Ганна.

Про женоненависництво й нелюбов до художників Смолич, звісно, прибрехнув. Воно і Йогансен не святий був у стосунках із жінками, кому як не Смоличеві знати про Майкові романи, зокрема з художницями. А проте розрив з Аллою він дуже переживав. У січні 1936 року писав своєму другові Миколі Бажану в Київ: «З жінкою розійшлися ми остаточно. Так сказать, назавжди. Жаліти мене не треба. Я не з таких, кого жаліють. Я курю».

105

Графиня й садівник

Йогансен недаремно скаржився Бажану: через два роки той так само пережив болісне розлучення, але, на відміну від Майка, був ініціатором розриву й не курив.

Офіційно Микола Бажан і Гаїна Коваленко одружилися 1927 року, а познайомилися роки за три до того. Знайомством вони завдячують Лесю Курбасу і Михайлю Семенку

Гаїна народилася в Києві, після школи вступила на акторський факультет Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Її талант помітив Лесь Курбас, у 1922–1924 роках вона грала на сцені Мистецького об’єднання «Березіль».

Провінціал Бажан приїхав до Києва 1921 року з Умані. Він був відданим шанувальником Курбаса, який із трупою «Кийдрамте» провів в Умані цілий сезон. Акторським талантом доля Бажана обділила, і хоча Курбас терпів його у себе в студії, сам юнак зрозумів, що Мельпомена не для нього. Коли в Києві Бажан насамперед відвідав Курбаса, той звів його з Михайлем Семенком.

Так Бажан потрапив до панфутуристів. Як там опинилася юна Гаїна — хтозна. Проте жодне засідання Асоціації панфутуристів чи АсКК (Асоціація комуністичної культури), як вони згодом переназвалися, в приміщенні редакції губернської газети «Більшовик» (нині там «Укрінформ») без них не обходилося. АсКК збиралася видати альманах і регулярно влаштовував читки творів, запланованих до друку. 19 жовтня 1924 року Бажан читав свою віршовану повість «Про містера Юза, мюзик-хол, про таверну і трампа Джека». Твір розхвалили: автор збудував повість як кіносценарій або фабульний роман, ритм часто міняється залежно від «внутрішнього пульсу-змісту», попри великий матеріал, фабулу зроблено нешаблонно, а «пересипана новими асонансами, римами, забарвлена оригінальними образами та виразами» мова Бажана соковита й свіжа.

Через три дні на звітному засіданні демонструвала свої здобутки Гаїна, яка зачитала поему про війну. «Комункультовці відзначили, що авторка поступово вдосконалює техніку своїх віршів. Ритм поеми, саме будування її дає гарне враження. В процесі розгортання сюжету ця героїчна поема іноді збивається на фабульні моменти, не даючи в той же час строго розробленої фабули. Взагалі поему зроблено задовольняюче, зборами ухвалено до друку в альманасі Комункульту».

106

Однак власні «дорослі» твори Гаїни так і не побачили світ. Незабаром Бажан слідом за Семенком вирушив до Харкова, а за ним поїхала й Гаїна. Він працював у Всеукраїнському кіно-фото-управлінні, вона — у видавництві «Книгоспілка». Уже через рік Бажан у Києві очолив щойно заснований журнал «Кіно», Гаїна почала працювати в журналі. Вона багато перекладала, зокрема з російської вірші Маяковського, з грузинської — Георгія Леонідзе, Акакія Церетелі, поему Симона Чиковані «Пісня про Давида Гурамішвілі» переклала у співавторстві з Бажаном.

Бажан тоді взявся за «Витязя в тигровій шкурі». Подружжя разом відвідало гостинну Грузію. Поет Паоло Яшвілі навіть присвятив Гаїні Коваленко вірш «Пісня українки», де є рядки «Був тут з жінкою своєю і поет із України…» (переклад Валентина Бичка).

З часом Гаїна Коваленко остаточно зосередилася на перекладах і дитячій літературі, одна за одною видавала книжки для дітей — казки і вірші. У травні 1929 року у них із Бажаном народилася дочка Майя.

Невістка Бажана, дружина його брата Валентина, після розлучення почала з власної ініціативи доносити на всю родину Бажанів. Цікаво, що вона писала в органи: «Сам Бажан является орудием в руках его жены Гаины…»

У 1938 році Бажан познайомився з Ніною Лауер, одружилися вони через рік, дітей у пари не було.

Майя Бажан пояснює це так: «З мамою батьку було важко. Адже вона була актрисою, жінкою типу Ахматової та Цвєтаєвої. Цигарка, бокал вина, ніяких домашніх турбот і обов’язків — стовідсоткова представниця богеми. Писала вірші, прекрасно перекладала. І дуже кохала батька! Але йому хотілося сімейного життя. Ніна Володимирівна і була такою — дружиною в першу чергу. Вона створила Бажану прекрасні побутові умови. Адже він нічого не вмів робити з домашніх справ: ні цвяха забити, ні супу розігріти. В побуті він був безпомічним, як дитина. Це був книголюб. Він приходив додому, мив руки та сідав за робочий стіл. Писати або читати».

107

Не всі богемні шлюби витримували життєві випробування. Михайль Семенко одружувався двічі, Наталя Ужвій — його друга дружина. Майк Йогансен одружувався тричі, Алла Гербурт — його друга дружина. Микола Бажан одружувався двічі, Гаїна Коваленко — його перша дружина. Літератори були знайомі між собою, і їхні дружини так само. Ба навіть є випадки цікавої співпраці, скажімо, Алла Гербурт ілюструвала віршовану казку Гаїни Коваленко.

У збірці «Зустріч на перехресній станції» (1927) Семенко опублікував вірш «Вона», написаний після одруження з Ужвій. У ньому є три жінки і решта. Думається, молоду дружину він уважав останньою.

Михайль Семенко
ВОНА

ПЕРША
І
приносить
серед
ночі
горошок
шоколадний
вона
і
говорить
до
долу
очі —
в
сльозах:
«Ладно —
на —
кушай —
— Ах!»
…Кушать?
Крапля
гірка
свербить
в
носі —
так
не
важко
зробитись
альфонсом —
а
в
мене
ж
любов —
я
ж
не
сплю
жду
свою
коханку
бліду —
я
ж
люблю —
люблю
ж
таки
свою
хоч
і
таємну
але
проститутку.
І
плачучи
доводиться
спати
мужчині —
нічого
мовляв
не
значить
у
якому
чині —
цілуєш
і
любиш
і
спиш
і
вдень
борешся
за
життя.
Це —
одна
вона.

ДРУГА
Загрожуватиме кулею —
судом — —
дайош червінця на
аборт!
І коли
принесеш додому
оклад півмісячний —
буде любо дивитися тобі в
рот.

ТРЕТЯ
І з очима чистими —
як у корови вони вогкі —
три ночі поплаче
на твоєму животі —
і поїде в гори —
сама —
примириться з обставинами
і скориться
бурі — —
мрією —
вічнозгадною піснею
залишиться в споминах
вона.

ОСТАННЯ
І може бути що спереду
трапиться ще одна
запалить жагою незвичною —
жінка-товариш —
силою космічною
перетворить огнем
вона.

РЕШТА
А решта —
такі що люблять скавучать і
тертися
блюдучи до одружіння себе —
ахають
стогнуть
зойкають —
і стають нудною мочалкою.

Інші статті з рубрики “20-ті LIVE з Яриною Цимбал” читайте тут.

Коментарі

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2017. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш