Клаудія Дате: «Бракує посередників літератури»

Клаудія Дате. Фото з сайту www.meridiancz.com

Клаудія Дате. Фото з сайту www.meridiancz.com

Пані Дате опанувала українську мову під час свого перебування в Києві. Мова сподобалася й легко піддалася після вивчення польської та російської. Повернувшись до Німеччини, вона почала ще перекладати з української, завдяки їй німецькою мовою з’явилися твори Сергія Жадана, Олександра Ірванця, Тані Малярчук та Софії Андрухович.

Я завжди думаю про перекладацтво як про дипломатичну місію, культурний обмін та спосіб знаходження компромісів. Тому я запитувала про труднощі, особливості, поради, мотивацію, що виникають у цьому контексті. Пані Дате відповідала українською.

Розмову здійснено в співпраці з журналом Goethe-Institut в Україні

- Для України як представника «малої» літератури будь-який закордонний переклад – це подія. І йдеться не про меншовартість, а про невелику читацьку аудиторію, невдалий культурний менеджмент … Можна обговорювати багато причин, чому українську літературу мало перекладають, але які аргументи, на вашу думку, найбільш вагомі?
– Річ у тім, що Україна не перебуває в колі загального інтересу людей на Заході: українська мова не вивчається у школах чи університетах, немає курсу українознавства, де люди в загальних рисах ознайомилися би з країною і зацікавилися її літературою. Отже, бракує посередників літератури: і серед інтелектуалів, і серед працівників видавництв.

Крім того, бракує підтримки з боку державної культурної політики: немає програми підтримки перекладів з української на іноземні мови, які, наприклад, є в Польщі, в Словенії та навіть у Литві.

- Які труднощі має подолати українська книжка перед тим, як потрапити до рук читача в Німеччині? Чим керуються німецькі видавці при виборі тексту до перекладу? Наскільки зважають на смаки цільової аудиторії і яка вона в української літератури в Німеччині?
– Німецькі видавництва, як і видавництва в інших країнах, мають свій специфічний профіль. Якщо східноєвропейська література належить до нього, у видавництва є більший попит на книги з того регіону. Якщо ні, книжки тільки завдяки винятковій якості можуть потрапити до програми. Здається, одна з найголовніших проблем – брак спеціалістів у видавництвах. Коли ніхто не вміє самостійно прочитати українську книжку, прямого контакту із літературою встановити неможливо. Усі рішення грунтуються лише на рекомендаціях та перекладах, а в літературі пряме відчуття мови та стилю дуже важливі. Треба, однак, зауважити, що ця проблема стосується не лише України, а й інших країн. Лише диспропорція носіїв мови та перекладеної літератури у випадку України – найбільша.

31SuALvog9L._AC_UL320_SR220,320_

- Чи виокремлюють німецькі читачі українську літературу як самобутню та самодостатню на тлі східноєвропейської та російської, зважаючи на те, що російські переклади можуть поглинути своїми обсягами? Чи ототожнюють видавці російськомовні тексти суто з російською літературою, наскільки зрозумілою є ситуація двомовності в Україні (якщо, наприклад, ідеться про російськомовні тексти письменника Андрія Куркова)?
– Мені здається, що ні, за винятком Сергія Жадана. Оскільки він тематизує українське радянське минуле та теперішний час, його сприймають як автора з України, асоціюють з українською літературою. Що стосується російськомовної літератури, треба звернути увагу на три аспекти: по-перше, є коло людей-інтелектуалів-видавців-організаторів, яке постійно цікавиться російською літературою й постійно шукає нових авторів у Росії. По-друге, є загальна тенденція до транскультуризації літератури: є багато авторів, які виросли, скажімо, в Радянському Союзі та живуть сьогодні в Німеччині, як, наприклад, Катя Петровська чи Нелля Веремей. Хоча пишуть вони німецькою, література пов’язана із радянською спадщиною, теми належать до східноєвропейського регіону. По-третє, є загальна зацікавленість у добрих текстах. Тут ідеться про оригінальний підхід до тематики, байдуже, якою мовою її написано.

Що стосується двомовності, треба сказати, що середній німецький читач не уявляє собі відмінності між українською та російською, хоча в попередніх роках багато про це говорилось. Але для людей все це дуже далеко, в них немає особистого досвіду, вони не знають країни, тому їм важко уявити відмінність між мовами.

- З чого починати (державним і культурним діячам), що має змінитися, які етапи розвитку має пройти література, щоб українська книжка стала помітною на міжнародному ринку й серед іноземної аудиторії?
– Безумовно, спрямована на підтримку літератури та мови державна культурна політика може змінити імідж української літератури за кордоном. Треба подивитися на програми культурної підтримки, які пропонують інші країни: мовні курси, викладачі у ВНЗ, культурні центри, перекладацькі програми, — все це може допомогти, але ми всі розуміємо, що в сьогоднішній ситуації економічного спаду та війни – це нереально.

cover_hase_maljartschuk

- Яка роль належить книжковим виставкам і чи достатньо лише бути присутнім на Франкфуртському книжковому ярмарку?
– Книжковий ярмарок, на мій погляд, хороша можливість презентувати і книжки, й авторів, і країну. Бути присутнім – одна річ, інша річ – як виглядає присутність і чи була інтенсивна підготовка, яка передбачає добре заплановані ділові зустрічі та програму презентації. Франкфурт, безумовно, важливе місце для контактів і контрактів, але більш анонімне, ніж Лейпциг. У Лейпцигу, мені здається, пересічні читачі більш зацікавлені в презентаціях та відвідують більшу кількість читань та дискусій.

- Можна сказати, що певною мірою переклад має дипломатичну місію, адже сприяє культурному обміну двох країн. У випадку України, коли переклади не підтримуються грантовими програмами, як в інших країнах, перекладачі та видавці — це ще й часто посли доброї волі. Що вас мотивувало до вивчення української мови й перекладу, що особисто для себе берете від процесу? Як виникло об’єднання «Translit»?
– У 2001 році я викладала в КПІ у Києві як лектор ДААДу, проводила двомовний російсько-український перекладацький семінар для студентів-філологів. Під час проекту студенти під керівництвом Марка Білорусця та Тимофія Гавриліва перекладали сучасних німецьких авторів. Тоді я працювала як мовний консультант і допомагала у випадках, коли в оригінальних текстах виникали незрозумілі місця. Я вперше так інтенсивно чула українську мову – вона сподобалась, і виявилось, що зі знанням російської та польської можна швидко наблизитися до її розуміння.

Переклад – це завжди інтенсивний процес розуміння та обдумування змісту. Перекладач читає текст значно інтенсивніше, ніж пересічний читач. У процесі перекладу я не лише обмірковую окремі слова та вислови, а також загальне тло тексту.

Об’єдання «Translit» ми створили в 2010 році з метою поширення української літератури в Німеччині. Працюємо на різні теми: опублікували книжку про футбол, про Майдан, про жінок-заробітчанок за кордоном, а також перекладали та презентували дитячу літературу. Наш новий проект – це збірник текстів про Першу світову війну.

41IHwIdJafL

- Які українські класичні та сучасні твори вас надихають? Як вам вдається стежити за українським літературним процесом у Німеччині?
– Я читала переважно авторів покоління Розстріляного Відродження, авангардистів, як Семенка, Хвильового, Шкурупія. З сучасних особливо люблю поетів: Галину Крук, Богдану Матіяш, Остапа Сливинського, Анастасію Афанасьеву, Любу Якимчук.

Щоб стежити за літературним процесом, читаю онлайн-рецензії, розмовляю з друзями, намагаюсь приїжджати в Україну хоча б раз на рік.

- Наскільки важливо зважати на літературний дискурс при перекладі, і чи доводилося вам перекладним текстом вводити в літературу певної країни щось чуже та нове для їхньої літературної традиції? Чи важливо, перекладаючи сучасні тексти, щоб перед тим вже була перекладені класичні твори літератури, яку перекладають? Наскільки перекладеною німецькою є українська класика, яку вам доводилося бачити на полицях книжкових крамниць?
– Коли ми готували вірші Сергія Жадана до публікації, виникало питання, чи варто перекладати його вірші римою. У першій книжці ми відмовилися від рими, оскільки вирішили, що в німецькій сучасній поезії немає традиції римованих віршів. Ми вважали, що читачеві важко буде читати такі рядки. У наступній збірці ми, навпаки, вирішили зберегти римованість, і мені здається, що вдалося краще передати інтенцію автора.

На жаль, немає перекладеної української класики на полицях книжкових крамниць, а я вважаю це великою проблемою тому, що німецький читач не має уявлення про українські літературні традиції. Тому натяки в сучасних творах залишаються незрозумілими.

41YPNXQ70NL

- Наскільки мені відомо, ви багато бували в Україні – які ваші враження від країни, і наскільки цей портрет відповідає образу, який для вас вимальовується з сучасних українських текстів?
– Мені важко відповісти на це питання. Річ у тім, що я багато подорожувала країною й бачила різне. Чи воно збігається із образами з текстів, мене, чесно кажучи, не цікавить. Літературний текст має право на самобутнє його сприйняття, його якість для мене не пов’язана із фактами реальності, які можна перевірити. Однак, атмосферу чи менталітет можеш краще зрозуміти, коли багато подорожуєш і багато знаєш людей.

- Проанонсуйте українсько-німецькі переклади, над якими ви зараз працюєте (якщо це можливо), або розкажіть про заплановані перекладацькі проекти, участь у фестивалях, тощо.
– Разом із об’єданням «Translit» працюємо над виданням текстів про Першу світову війну. В минулих роках в Німеччині вийшло багато публікації на цю тему, однак, процеси формування нових держав, зокрема українські намагання, не було обговорено.

Крім того, перекладаю збірник есе Ігоря Померанцева, далі будуть Олексій Чупа та новий роман Андрія Куркова.

Розмовляла Катерина Міщук

Читайте також:

Олена Кухар. Непроминальні тексти: погляд перекладачів із німецької

Коментарі

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2017. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш