Шість століть до ери супермена

  
Я взагалі-то не людина не забобонна, але, якщо ти мене чуєш, Супермене, допоможи мені!
Гомер Сімпсон

У ХХІ столітті комікси втратили той ореол несерйозності та інфантильності, що супроводжував їх останні 70-80 років. Сьогодні комікси читають підлітки, дорослі, діти, чоловіки і жінки, банкіри і студенти, їх досліджують в університетах і за ними знімають артхаусне кіно. Барак Обама відкрито говорить, що захоплюється Суперменом, у мультивсесвіті Marvel поруч із Людьми Ікс діє відомий фізик Стівен Гокінґ, а в Массачусетському технологічному інституті коміксам присвячено цілий курс. У другій половині ХХ століття комікси, квінтесенція масової культури, поступово почали захоплювати нішу складного інтелектуального мистецтва: за антифашистський «Maus» Арт Шпігельман отримує Пулітцерівську премію й назавжди здобуває собі місце в рейтингах найскладніших видань ХХ століття, легендарний поп-арт художник Рой Ліхтенштейн використовує техніку комікс-зображень у своїх роботах, графічний роман «Хранителі» Алана Мура стає прикладом надскладного багаторівневого наративу з потужним інтертекстом, а в мережі набувають популярності інтелектуальні, філософські та наукові комікси, як-от «Existential Comics» та xkcd, до яких автори додають десятки приміток-пояснень кожного жарту. Чимало талановитих письменників прийшли з коміксів, зокрема відомий фантаст Ніл Гейман, інші почали створювати комікси, коли вже були всесвітньо відомими, наприклад, ізраїльський автор Етгар Керет. Сучасну культуру годі уявити без коміксів як переплетення візуального та словесного мистецтв, однак повернімося ad fontеs, аби зрозуміти, з чого починалися та як розвивалися комікси, коли Супермен ще не прилетів до нас із Криптону.

Ще в середньовіччі, коли появу класичних графічних оповідей із бульбашками-репліками ніхто не передбачав, письменні люди розважалися створенням дролері (від французького drôlerie – пустощі, дивацтво) або маргіналіїв, малюнків на полях середньовічних рукописів. Найцікавіша особливість маргіналіїв полягає в тому, що ці веселі мініатюри зазвичай не мають жодного стосунку до тексту, тож на одній сторінці може терпіти муки свята Варвара й лицар битися з величезним зайцем. Початком вигадливих дролері вважають XII століття: саме тоді ченці-художники почали зображати на маргінесах купу жартівливих сюжетів і по-босхівськи абсурдних замальовок.

Середньовічні маргіналії
Середньовічні маргіналії

Переписування рукописів було досить монотонною працею, адже ченці не могли додавати нічого від себе, тож єдиним місцем для творчості й самовияву лишалися поля. Жартівливі, а іноді й вульгарні малюнки не псували священного тексту, оскільки існували нібито окремо від нього, створюючи паралельну позатекстову реальність. Новий переписувач, що бачив графічні сюжети на полях, міг не лише розважитися, а й додати щось від себе, продовжуючи історію і беручи участь у створенні своєрідних графічних новел колективного авторства. До творчості ченців підштовхувала не лише потреба у самовиявленні, а й повір’я, що у рукописі не можна лишати порожніх сторінок і навіть вільного місця, оскільки там може зачаїтися диявол. Для маргіналіїв характерні всі жанрові особливості сучасних безсловесних коміксів: малюнки зображують розвиток короткого сюжету, у якому є зав’язка, кульмінація конфлікту і перемога одного з героїв.

Дролері, ХІІІ ст.
Дролері, ХІІІ ст.

Серед наскрізних «супергероїв» цього часу особливо популярними були войовничий заєць і бойовий равлик, що протистояли лицарям у важких обладунках. Медієвіст Елізабет Мур Хант, яка досліджує традицію європейських маргіналій, зазначає, що бойові равлики – це жорстка сатира на здрібнілих лицарів, які тремтять від страху, навіть коли бачать равлика. Крім того заєць та равлик символізують невисоке суспільне становище та низьке походження тогочасних лицарів та здрібнілої шляхти, що повільно підіймаються соціальними сходами, тоді як справжнє лицарство щезає. Цікаво, що заєць і равлик не лише завжди перемагають людей, а й часто діють у союзі, як сучасні супергерої, які тимчасово об’єднуються заради подолання зла. Згодом саме з цієї дивної пари постав відомий сучасний мем «заєць недолі», який оповідає про кровожерливу тварину, що вбиває своїх ворогів, зазвичай відкушуючи їм голову.

«Зайці недолі» вбивають тигрів на сучасні інтерпретації картини Сальвадора Далі «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната за секунду до пробудження»»
«Зайці недолі» вбивають тигрів на сучасні інтерпретації картини Сальвадора Далі «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната за секунду до пробудження»»

Якщо сьогодні комікси оцінюють поважні літературознавці, теоретики масової культури й кінокритики, то в середньовіччі дролері критикувало насамперед високе духовенство. Так, католицький богослов і містик Бернард Клервоський ще в XII столітті дивувався й обурювався таким малюнкам: «У монастирях, перед очима братів, які читають, що робить ця смішна жахливість, ця дивна потворна краса або прекрасне неподобство? Що роблять тут ці нечисті мавпи, ці дикі леви, ці потворні кентаври, ці напівлюди-напівзвірі, ці плямисті тигри, ці воїни, ці мисливці, що сурмлять в свої роги? Побачиш біля однієї голові безліч тіл або, навпаки, біля одного тіла безліч голів. Тут у чотириногого бачимо зміїний хвіст, там у риби – голова чотириногого. Ось звір: спереду кінь, а ззаду напівкоза. А ось рогата тварину ззаду перетворюється на коня. Така велика й дивовижна всюди різноманітність різних форм, що приємніше читати статуї, ніж книги, весь день дивуючись на них, замість того щоб весь день міркувати про закони Божі». Проте навіть за цією критикою відчутне захоплення, яке поважний французький ченець марно намагається приховати. Він називає маргіналії «потворною», але все ж «красою», «неподобством», однак «прекрасним». Як і багато сучасних теоретиків, критики перших коміксів великою мірою були їхніми апологетами.

«Маастрихтський Часослов», перша чверть XIV століття. Нідерланди, Льєж. Британська бібліотека
«Маастрихтський Часослов», перша чверть XIV століття. Нідерланди, Льєж. Британська бібліотека

Перші релігійні історії-комікси датують XVI і XVII століттям, коли в Валенсії та Барселоні почали продавати картинки для народу, найчастіше на релігійну тематику. Найпопулярнішими були так звані алілуї – житія святих у серіях невеликих гравюр, надрукованих на аркушах кольорового паперу. Класична іспанська алілуя нараховувала 48 картинок – як сучасний невеликий комікс-випуск. Малюнки на світські сюжети назвалися авкасами, однак їх було значно менше й вони не користувалися такою популярністю, як історії про життя тогочасних супергероїв – святих і великомучеників. Для багатих читачів «житіїв у картинках» існували дорожчі й більш вишукані варіанти – дорогі ілюстровані видання, де прозові уривки перемежовували серії гравюр про пригоди діячів церкви і святих. Наприклад, християнський письменник ІІІ ст. Понтій лишив по собі книжку «Життя і страждання Кипріяна Карфагенського», де зобразив весь земний шлях святого у гравюрах, наголосивши саме на стражданнях латинського богослова. Поруч із Кипріяном автор, довго не розмислюючи, помістив себе – як свідка всіх подій і помічника святого. Певне, це був початок появи численних «учнів» і «помічників» супергероїв, без яких годі уявити сучасний комікс.

Понтій на страті Кипріяна Карфагенського
Понтій на страті Кипріяна Карфагенського

Для середньовічних любителів «кросоверів» – тобто сюжетів, де поруч діють різні персонажі з різних істор%