Путівник з особливим призначенням

Львів – місто натхнення. Література: Ілюстрований літературно-енциклопедичний путівник / упор. Ольга Муха. – Львів: ВСЛ, 2017

Якщо подивитися на мапу міста Лева очима нельвів’янина, то що найперше впадає у вічі? За чим найперше шукають його гості? Ті, котрі бажають присвятити Львову свій час – із туристичною метою чи без неї, з ділової необхідності чи внаслідок вільної потреби – просто відпочити. Не побоюся бути категоричною (з огляду на те, що сама є львів’янкою), щоб ствердити однозначно: всі, хто прагне побачення з нашим містом, шукають передовсім натхнення. І якщо ви вірите в силу натхнення, яке парує з львівською кавою чи з львівським дощем, якщо довіряєте лабіринту львівських вулиць і не боїтеся заблукати в культурній стихії цього міста, то пропонований путівник створено саме для вас – як на замовлення! Тільки майте на увазі, що він не поміститься в жодну з ваших кишень і навіть суттєво обтяжуватиме наплічник. Бо його унікальність полягає у багатофункціональному використанні: і як довідник, і як туристичний «компас», і як есеїстичне читво, а то й навіть – без перебільшення – і як наукову студію. Усі ці форми додають означеному виданню неабиякого шарму й особливої ваги, створюючи враженнєву канву Львова як своєрідного паспарту до літературних портретів – від найдавніших ренесансних до найсучасніших постмодерних. Але передусім це паспарту львівського пейзажу стає певним способом самовияву для авторів, які об’єдналися в цій книжці, щоб спільно підписатися під гаслом міста-для-натхнення.

Задум такого видання проріс із простого зерна, вчасно і своєчасно вкинутого в європейський ґрунт: у грудні 2015 р. Львів здобув титул «Міста літератури» Мережі креативних міст ЮНЕСКО. Про це все вважає необхідним пояснити в передмові до путівника Ольга Муха – і зважаючи на свій офіційний обов’язок (як керівник офісу «Львів – Місто літератури ЮНЕСКО»), і, очевидно, не без власних симпатій до літературної столиці. Бо як упорядниця цього видання О. Муха досягає ефекту єдності формату, що приємно дивує унісоном мозаїчної композиції. Так витворюється унікальна симфонія міста, в якій парадоксально співіснують есеї та енциклопедично-довідкові статті, авторські просто-роздуми й фахові огляди, і навіть суто путівниково-буклетні речі дають потрібний ефект спалаху, аби весь мультикультурний профіль Львова сприймався від самого початку свого осягнення як авантюрно-пригодницький (місто)-роман.

Задаючи натхненно-романтичний тон, упорядниця збирає «есеї від тих, кого надихнув Львів». Але щоб написати місто-роман, потрібно помістити його персонажів у відповідний атмосферний клімат. І цей клімат вдало відтворюють фотозакладки до розділів-есеїв, які розмежовують різні погляди на місто-як-натхнення зсередини. Однак ці фотопортретні закладки є не випадковими ілюстраціями, а певним знаком-натяком на створення власної мапи натхнення, керуючись орієнтирами тих місць, що їх уподобали собі, мабуть, найцікавіші з сучасного літературного покоління, – щоб знаходячи ці місця на мапі Львова, могти самому залишити і свій фотослід в альбомі львівського простору й і передати естафету «зараження натхненням» іншим.

Перший погляд на місто-як-натхнення пропонує поетка й директорка видавництва Старого Лева Мар’яна Савка, яку Львів свого часу впіймав у проїзді Крива Липа і не відпустив. Саме вона першою сміливо каже не обмежувати Львів титулом «Міста літератури», а надати йому такий нереальний з погляду офіційної номенклатури статус «міста-натхнення». Наступний локус, у якому Львів (як «Львів-завжди») творить своє романне буття, є львівський вокзал – принаймні, для Юрія Андруховича, який переконаний, що на основі львівського буття «можна зробити кілька романів», а також пропонує ліквідувати історичну несправедливість львівського стереотипу про безрічковий характер цього міста й титулувати Львів як «місто-порт». Андрухович настільки переймається романною долею Львова, що не може втримати свого натхнення у берегах Полтви і пише своєрідний роман-із-властивостями, закликаючи (так по-львівськи!) «Тільки до Львова!».

З іншого кінця міста пропонує прокласти літературний маршрут Андрій Курков, спускаючись із передмістя Винник на перехрестя Старознесеньська – Морунька, де символом натхнення стає нічим непримітне «кафе-бар» зі своєю (романною) «історією трьох яєць». А Тарас Прохасько взагалі не шукає натхнення, бо переконаний, що йому «просто дуже пощастило», тому якщо хочете, щоб і вам так само щастило, то обов’язково «перед зимовими або весняними канікулами» пройдіть також «попід колію і попри Онуфрія. І попри Параскеву. І Миколая, і Марію Сніжну», щоб навчитися бачити львівські камениці і брами не очима туриста, а «тих, кого винесло на цей берег», щоб «втомитися від радості» й «побути у місті міст». Цей рецепт, який пропонує Тарас, звісно, не є панацеєю, а тільки особистим досвідом.

Особистим рецептом як візією-для-натхнення ділиться й Василь Ґабор, пропонуючи побачити «у великому старовинному дзеркалі» всю Франкову вулицю – аж до його дому на Софіївці. Натомість Маріанна Кіяновська шукає у Львові «свого Антонича», якого в неї, в буквальному значенні цього слова – вкрали в студентські часи… Але цей досвід навчив поетку розуміти нерозуміння – те, як відбувається у Львові «сусідування усього з усім», що в культурі «осмислюється через нестачу чи втрату». Вона пропонує зрозуміти, як «змінився емоційний характер Львова» за часи незалежності, піднявшись по вулиці Драгоманова до університетської бібліотеки… А Галина Вдовиченко пропонує задуматися про інше сусідство – реальних львів’ян та вигаданих літературних персонажів, задумуючи львівську інтерактивну гру пошуків сестри Роберта Кері – Кароліни, з роману «Купальниця». І сенс цієї гри полягає в тому, аби тебе самого зупинив якийсь львівський будинок і змусив шукати його таємниці. Галина Вдовиченко знайшла такий будинок – на самому піддашші будинку на вулиці Коновальця! Знайшла свій «закапелок на Богдана Хмельницького, 56» і ще одна авторка міста-роману – Гаська Шиян, а Сергій Жадан – навіть самих «ангелів», у яких іноді перероджуються «мешканці спальних районів» міста, бо поміж львівськими вокзалами, готелями, університетами та стадіонами Жадан пристає на пропозицію останніх, бо вірить у «легких, мов янголи» вболівальників львівських «Карпат». А ви за чим насправді шукаєте у мультикультурному Львові – за будинками, закапелками, перехрестями чи, може, прагнете іншого, відсутнього простору? Для тих, інших, «мандрівників» гідом може бути Остап Сливинський, який задумується над проблемою «видобування з минулого лише найзручніших померлих». Отож, здогадалися, мабуть, що без Личаківського цвинтаря ви не зрозумієте у Львові навіть його «тишу в підвалі». Це знає кожен турист. Але не всякому туристові на шляху до Львова як міста-натхнення потрібно знати його «духів». Для таких особливих шукачів натхнення Юрій Винничук подає один (донедавна маловідомий, а тепер часто спекуляризований) епізод із Франкової біографії. Винничук недаремно прокладає шлях свого путівництва на околиці Львова, бо його цікавить насамперед дитячий спогад Франка про те, як він розганяв хмари з-над Радичівського лісу, описані в оповіданні «Під оборогом». Саме з цього твору Винничук і виводить – правда, досить провокативно, як для франкознавчого вуха! – свою версію про «духів як співавторів» Франкової творчості, пов’язуючи ясновидний дар Мирона з галюцинаційним станом останніх років життя Івана Яковича.

Від цвинтарного простору до утопійного пропонує розвернути львівську мапу Юрко Прохасько, який береться «виміряти літературну вагу міста» на світових терезах. Уявивши собі образ Львова як міста «без постійного місця проживання», як «фантазм Аркадії» – ідеального макрокосмосу для об’єднання всіх мов, культур, релігій, звичаїв та легенд, Юрко ніби підсумовує всі попередні візії-версії статусу міста-для-натхнення, наведені в цьому путівнику. Бо насправді, щоб зрозуміти значущість Львова, не потрібно заглядати аж надто далеко – просто зупинитися в якомусь із центральних провулків, щоб зрозуміти, як дивовижно констелюються різні культурні «віддзеркалення» та «відмежування» епох.

Отож, стежачи за змінами львівського простору в авторських версіях, можемо переконатися, що упорядницький приціл на атракційність як на головний принцип цього ілюстрованого енциклопедичного путівника, запозичений зі сфери туристичного бізнесу, виправдовує своє призначення навіть у найбільш натхненно незалежній частині – есеїстичній. Відтак, другий розділ – історико-довідковий – переносить мандрівника літературною мапою наче в якусь львівську галерею, де історія і сучасність міста незмінно сусідять одна з одною. Тут Ольга Муха вже сама власноруч береться за «мультикультурний профіль Львова» як «портового міста-без-моря», заручаючись підтримкою своєї колеги Оксани Дарморіз, яка «колекціонує» особливі імена причетних до львівської історії, і створюючи разом із нею портретні гравюри сучасних літераторів. А тих, хто опинився поза мапою літераторів, рятують Данило Ільницький, який знає все про всіх літературознавців і критиків Львова, та Христина Назаркевич, що зголосилася повести екскурсію у львівський «перекладацький цех».

У кожному з цих «цехів» – і літературному, і літературознавчому, і перекладацькому – у відповідній «ніші» опиняються ті, які сьогодні творять сучасне літературне обличчя Львова. І хоч, звісно, реєстр цих прізвищ у жодному разі не повинен стати «каноном», бо це – «відкритий перелік» із доволі суб’єктивною оцінкою місця й ролі згаданих осіб… Однак все-таки цієї «канонічності» упорядникам не вдалося уникнути, особливо для мапи літературних сучасників, де відсутній єдиний критерій для відбору тих, котрі творять у Львові літературу і формують його нове обличчя. Тому мимоволі виникає враження, що цю мапу формують ті постаті, які так чи інакше пов’язані із видавничим середовищем Старого Лева. Відтак, відсутні такі цікаві молоді поетки-львів’яни, як, скажімо, Оксана Смерек (збірки «Панфіла», «Літо моєї інакшості») чи Роксолана Жаркова (збірка «СлухаТИ – море»)… Кожен із присутніх у цьому путівнику авторів фактично пише власну історію Львова. Тому важливим доповненням до біографії є особливо значущі цитати, які сприймаються загалом як репрезентанти усієї їхньої творчості. Натомість дражнить око деяке доволі непривабливе становище окремих авторів, яких репрезентують не за цитатами з їхніх творів, а за їхніми висловлюваннями у соцмережах чи інтерв’ю (..так ніби немає нічого вартого уваги з їхнього художнього світу)…

Добре скомпонованою також є буклетна частина третього розділу, в якому міститься інформація про літературні майданчики з численних ресторацій, клубів, видавництв, книгарень, бібліотек, музеїв, подій та премій, які й створюють оригінальну мапу для паломницького бажання проникнути в найглибші пласти львівського простору. А як додаток – пропонується і справжня мапа Львова з коментованим поясненням літературних маршрутів та інфраструктурної канви міста. Її можна взяти з собою, покласти до кишені і навіть позначити на ній власні маршрути, а потім записати і власні враження на вільних сторінках «..для натхнення», а отже, це справді путівник з Особливим призначенням для Особливого читача-мандрівника.