Риба спокути в сітях роману Володимира Єрмоленка

Володимир Єрмоленко. Ловець океану. – Львів: ВСЛ, 2017

«Ловець океану» — перший роман Володимира Єрмоленка. Головним героєм у ньому є Одіссей, що проходить зворотній шлях від Ітаки до Трої. Здавалося, що часи обробки класичних сюжетів уже позаду (зараз уже не пишуть нових «Камінних господарів», чи ж «Улісса», чи «Мух»), та й постаті, подібні до Одіссея, не такі цікаві сучасникам. Але автор використовує давно знайому історію, щоб, як у таких випадках завжди й буває, розповісти про щось зовсім інше. За задумом, у цьому романі Одіссей прагне поїхати назад у Трою, щоб спокутувати свої провини, інакше подивитися на самого себе й власні вчинки. Але такий намір, благородний і досить-таки християнський, набуває розкриття майже винятково через романтичну любов. Спокута тут мало що має спільного із відреченням, чужі життя не так багато й значать для Одіссея (бо він готовий знову втрачати воїнів, як і раніше). І хоча, врешті, він змінює життя так, як ніколи не зробив би старий античний Одіссей, його шлях до зміни пролягає не через аналіз себе, міркування про проблеми й учинки, а, переважно, через пригадування колишнього любовного переживання.

Роман починається з того, що Одіссей досягає Ітаки, але не знаходить на острові ані своєї дружини Пенелопи, ані сина Телемаха. Це стає відправною точкою для сюжету: Одіссей думає, що він зробив щось не так, а тому вирішує знову вирушити в дорогу — від Ітаки до Трої, щоб виправити помилки минулого. Втім, чомусь його маршрут пролягає переважно через місця колишніх кохань, де він згадує свої еротичні любові до Навсикаї, Каліпсо, Цирцеї, врешті, до Пенелопи. Звісно, не оминає Одіссей острову сирен, Сцилли й Харибди, сходження до Аїду, але центральне місце належить не їм. З одного боку, образ Одіссея, який вимальовується внаслідок такого підходу, дуже далекий від античного, де еротика для Одіссея мала зовсім іншу функцію, ніж любовну (це або утвердження себе як рівного, як-от з Цирцеєю, або ж ознака статусу, якою є Пенелопа). З другого боку, видається дивним, що першопочатковий намір Одіссея «спокутувати провину» виливається у флешбеки сексу й почуттів до різних жінок, а потім — їх взаємного прощення. Автор «Ловця океану» вибирає центральними епізоди спогадів про романтичну любов й насичує текст піднесеними еротичними переживаннями. Втім, приємність читання цих епізодів зовсім не виправдовує того факту, що вони далекі від мети власне спокути, задля якої головний герой і вирушає в путь. Чомусь Одіссей, скажімо, не переймається долею свого єдиного сина, якого він, проводячи час із іншими жінками, лишив без батька й у загроженому середовищі. Нехтування проблематики Телемаха — це лише один із епізодів, який не береться до уваги в «Ловці океану», якщо вже Одіссей має намір справді провідчувати всі свої помилки. Так само й мало співчуття Одіссей має до своїх воїнів, яких він знову втрачає в морських негодах, щоб потім в Аїді просити в них же прощення. Натомість він дуже яскраво переживає еротику й любов. Тож від спокути тут лишається вкрай мало — лише початок роману і його кінець.

Хоча «Ловця океану» написано на античний сюжет, його стиль та центральна ідея є радше біблійними. Стиль — бо весь роман пронизано сентенціями й універсалізаціями, що більше личать старозавітному способу викладу, як-от «Рука, що карає, є рукою милосердною», «Буває так, що радість поневолює, а смуток очищує. Буває так, що смуток дає одне серце на всіх. Одне життя на всіх». Ці сентенції стосуються питань, що їх заведено вважати найважливішими у житті людини: в чому сенс людського буття, що таке любов, що є щастя, як людині пережити часи сумування… (Крім того, в еротичному описі жіночого тіла відчутне стилізування під біблійну «Пісню над піснями».) Ідея ж роману — це спокута Одіссея, його співчуття до тих, кому він зробив боляче, його емпатія. Пройти шлях очищення, стати іншим, не тим, ким ти був, — теж християнська ідея, особливо якщо взяти до уваги, що Одіссей не просто оминає спокуси, а вступає з ними в двобій і перемагає (епізод із сиренами, з Навсикаєю). Це типовий мотив у біблійних історіях — згадати бодай спокуси Христа в пустелі.

Зрозуміло, що ідея спокути й виправлення помилок аж ніяк не притаманна античному Одіссею, мотиви якого й спосіб почування є досить далекими від сучасності, а романтична любов, як ми сьогодні її розуміємо, там узагалі відсутня. Втім, у романі «Ловець океану» ця спокута втілюється лише у випадку з Троєю, якій Одіссей вирішує тепер присвятити себе; в інших випадках це радше намір. Спокутувальна вибірка Одіссея обмежена (він фокусується переважно на коханні), але й там мене як читачку не полишає відчуття, що навіть у любовному плані Одіссей так і не виходить за межі себе. Коли він просить пробачення в Навсикаї, говорить із тінню Пенелопи чи ж зустрічається із Каліпсо, на перший план усе одно виходять його власні почуття — минулі й теперішні. Якщо раніше йому важила насолода, то тепер — власне бажання бути прощеним, і це є рамкою, що обрамлює всі дії, слова, переживання. Врешті, почуття провини саме по собі — досить егоїстичне, і позбутися його хочеться не тому, що воно сигналізує про біль іншого/іншої, а тому, що воно надто нестерпне для самого тебе. Тому хоч Одіссеєвий намір спокутувати провину, заслужити прощення і пройти шлях зміни і є біблійним, його втілення не є ані біблійним, ані античним. Воно радше виконане в белетристичному жанрі й романтичному дусі.

Безумовною перевагою образів Одіссея й інших персонажів, що складаються в романі «Ловець океану», є їхня близькість до почування сучасної людини. Пенелопа, якій болять зради головного героя і яка не готова йому пробачити, чи ж те, що Одіссей насправді закохується в жінок, із якими спить, — це сьогодні значно зрозуміліше, ніж античні образи з їхніми своєрідними цінностями. З іншого боку, історія життєвого шляху Одіссея в цьому романі є історією саме його кохань. Така ідея не нова й корінням сягає в середньовічний лицарський роман із його культом подвигів — усе в ім’я романтичної любові до прекрасної дами. Втім, у наш час такі сюжети — любов, яка визначає все життя людини, — здаються спрофанізованими, адже вони давно перейшли в розряд того, що звикли називати «бульварною літературою». Те, що рятує в цьому випадку роман «Ловець океану», — його обрамлення в античні шати й, звісно, поетичність мови, що нагадує біблійний стиль. А тому історія, що могла б здатися просто белетристикою для романтичних читачок, набуває глибини, втілюючись у класичному сюжеті. Та попри це, хоча головний герой роману — Одіссей, а його основна мотивація — це спокута, тобто цілком християнський мотив, складно сказати, що «Ловець океану» привнесе до історії української літератури класичних сюжетів й образів. Натомість цей роман радше демонструє, що романтичність у досить-таки куртуазних традиціях, сповнена сентенцій, може й сьогодні мати доладний вигляд, якщо обрамлена класичним античним сюжетом.