Друга спроба «поганого початку»

 

 

Кажуть, «купити права на перевірену й уже розрекламовану книжку й знати, що вона добре продаватиметься, простіше, ніж вкладатися у вітчизняне видання й ризикувати». Щоразу, чуючи щось таке, я згадую історію мегапопулярної книжкової серії, екранізованої та розрекламованої, читаної та бажаної, яка на наших теренах не прижилася настільки, що навіть ентузіаст-видавець був змушений відмовитися від честолюбних планів долучитися до світового контексту. Між тим, проект, здається, отримав нове дихання – хочеться вірити, що цього разу нашим книгарям усе вдасться!

Лемоні Снікет – автор незвичайний, навіть за мірками «західної» літератури. Його найпершу дитячу книжку відмовилися друкувати через «дух безнадії». Мало який письменник може дозволити собі почати перший із тринадцяти томів свого лонґріда фразою: «Якщо ви, любі читачі, цікавитеся бувальщинами зі щасливими кінцівками – хепі-ендами, то вам краще облишити цю книжку, а взятись за якусь іншу.» Проте ця фраза читачів аж ніяк не відлякала. І навіть блискучий фільм із Джимом Керрі в одній із головних ролей з’явився як наслідок популярності книжок, а не був частиною їх розкрутки.

Сюжет серіалу з тринадцяти книжок крутиться довкола поневірянь страшенно хороших і розумних сиріток Бодлерів, які вже на перших сторінках втрачають батьків у жахливій пожежі, а потім сторінка за сторінкою намагаються врятуватися від жорстокого Графа Олафа, який тільки й мріє запопасти їхній спадок, вбиваючи між ділом їхніх опікунів одного за одним. І хоч як діти не намагаються, хоч які дива витримки, мудрості та взаємовиручки не демонструють, цілком звільнитися від зловмисника вони не можуть…

І що цікаво – українські читачі сприймають цей сюжет усерйоз. Навчені поневіряннями численних вітчизняних «страшенно чемних, але нещасних» персонажів дитячої літератури, ми до глибини душі співчуваємо Бодлерам, обурюємось, що зло ніяк не отримує покарання, дратуємося тупістю дорослих, які не помічають очевидної загрози сердешним діткам… Не допоміг і перегляд фільму, нічим не зарадили одноразові акції на книжкових виставках – комплекти з перших чотирьох книжок «Обережно – бомба!» у комплекті з хустинкою, щоб «слізоньки витирати»…

І ось – серія про горопашних Бодлерят повертається. І цього разу видавці намірилися видати її всю.

До речі, це перша причина, чому заглохло попереднє видання. На жаль, у випадку з Лемоні Снікетом стратегія «видати перші чотири, а тоді подивитися, як піде» – не працює. Сага «Series of Unfortunate Events» працює лише комплектом. Історії про вервицю невдач, символічні 13 томів, детективний сюжет, який знаходить розв’язку аж наприкінці… Все це вимагає гарного місця на полиці, де книжки стануть корінець до корінця і вабитимуть свого читача.

Відтак, важливе й оформлення. Попереднє українське видання лише на перший погляд було схоже на оригінальне. Самобутні ілюстрації Яни Гавриш невловимими деталями, але все ж програють оригінальному оформленню Брета Гелквіста, використаному в новому виданні. «Країна Мрій», яка і здійснює «другу спробу поганого початку», вочевидь націлилася на максимально точне відтворення оригінальних книжок. А за максимально точне відтворення тексту у них відповідає знаний перекладач Олександр Мокровольський.

Перші книги циклу, які побачили світ у видавництві «Навчальна книга – Богдан», перекладав нині покійний Анатолій Онишко, знаний завдяки упорядкуванню поки що єдиної поетичної збірки Е.А. По українською та перекладу низки «дорослих» книжок, серед яких, зокрема, праці Ніцше.

Порівняння перекладів, зроблених Онишком та Мокровольським, могло б перетворитися на «битву титанів», якби взагалі виникла потреба порівнювати два чудово виконані переклади. Обом перекладачам не позичати і глибоких знань, і відчуття слова, і неповторності стилю. Але все ж є одна малесенька відмінність між двома перекладами. І вона лежить у тій же площині, що й сприйняття серії в нашій країні загалом.

Там, де в Онишка бачимо «чарівних діточок-бодлерів» – у Мокровольського читаємо про «з лиця таких милих-приємних маляток-бодлеряток». Отут і криється заковика. «Pleasant facial features» Анатолій Онишко переклав грамотно і до ладу, не намагаючись мавпувати оригінал. Водночас, Олександр Мокровольський, на перший погляд переклавши «в лоба» досяг бажаного комічного, ба навіть знущального ефекту. Ця легка нотка «знущальності» проходить через увесь переклад Мокровольського, сигналізуючи, що до поневірянь «сиротинок-бодлеринок» не варто ставитися серйозно, і навіть численні трупи, які залишають по собі Граф Олаф і його посіпаки – всього лиш бутафорія. Дядечко Монті чи тітонька Джозефіна – самі-по-собі несправжні – оживуть, щойно підніметься театральна завіса…

Чим же особливі ці книжки, навіщо їх читати? На мою думку, щонайперше «13 придибенцій» (або ж «Лихо та й годі», як кому більше до душі) – це така собі «важка» версія Роальда Дала. І хоч це важко уявити, ігнорування дорослими дітей, про яке так зухвало відверто пише Дал, у книжках Снікета є ще більш гіпертрофованим, небезпечнішим і разючішим, навіть порівняно з «Матильдою» чи «Джеймсом».

Водночас, підкреслена «слухняність» Клауса, Вайолет і Сонечка Бодлерів, яка примушує їх коритися наказу осоружного опікуна і повертатися у дім маніяка Графа Олафа, дуже цікаво змінюється від книжки до книжки, насамкінець видозмінюючись до невпізнаваності.
Іншою прикметною й надзвичайно симпатичною рисою серії є дух родини. Сирітки Бодлери, втративши батьків, присвячують життя опіці одне над одним. Вони дбають одне про одного, люблять одне одного й готові заради своїх рідних на все. Всі троє Бодлерів дуже людяні, і це заохочує читача полюбити їх. Навіть попри їхню «правильність».

Думаю, багато хто помічав, як занадто «правильні», занадто чемні і занадто слухняні діти викликають у однолітків нерозуміння, відразу і заохочують їх до цькування. Тому, навіть якщо дитина почне читати сагу з легким презирством до пай-героїв, то дуже скоро пройметься до них симпатією. І це, погодьтеся, не абищо!

Тому то й хочеться сподіватися, що «Країна мрій» та Олександр Мокровольський доведуть цей «Поганий початок» до щасливого кінця, подарувавши українському читачу світовий бестселер, а ще – море незнаних досі вражень від нетипового читання.

Володимир Чернишенко

Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.