Побачити Мартіна й померти

7601 учасник із понад 60 країн, сотні найкращих письменників, десятки одночасних подій на 58 тисячах квадратних метрів, черги за автографами, яскраві косплеєри, стенди з книжками, столи з іграми, виставки живопису і церемонія вручення «Хьюго»… – все це WORLDCON 75.

Всесвітній конвент наукової фантастики стартував у 1939 році і майже не полишав меж Північної Америки. Фінляндія стала третьою не англомовною країною в історії світового конвенту. І фіни довели, що не даремно вибороли право проводити Ворлдкон.

Щогодини щодня відбувалося з десяток заходів. Без часовороту Герміони Гренджер не було жодних шансів. Тому нижче – лише особисті враження.

Джордж РР Мартін. Фото Henry Soderrund

Першою подією мого особистого календаря став перфоманс із Джорджем РР Мартіном. Протягом сорока п’яти хвилин на сцені Мартін смішно підігрував ведучим популярного подкасту «Tea and jeopardy» (лауреати «Хьюго» серед подкастів), сьорбав чай і усім виглядом показував, що йому анітрохи не шкода своїх героїв, як і тисячного натовпу в залі.

Автограф від Джорджа РР Мартіна

Насправді, свої події найвідоміший письменник сьогодення відпрацьовував на всі сто. Чого тільки вартує дві напружені автограф-сесії, коли йому довелося щохвилини махати ручкою. На моїх очах якась фанатка заляпала метра саморобним тортиком, а дівчата у костюмах ледь не задушили в обіймах (їм можна – сиділи в черзі від ранку). Загалом Мартін залишив підписи більше ніж тисячі охочим.

Моїм захопленням стали наукові лекції. А на Ворлдконі це не просто наука – це джерело натхнення й божевільних ідей. Наприклад, як вам лекція на тему: «Знищення Всесвіту вакуумними кульками» чи «Що сучасна наука може сказати про спосіб мислення іншопланетян» або ж «Як ми будемо вирощувати їжу у майбутньому»? Делегація від НАСА на чолі з астронавтом Kjell Lindgren розказували про особливості життя на міжнародній космічній станції, про сучасність і майбутнє дослідження Космосу. Особистим відкриттям став виступ директора астрономічного дослідницького центру Ватикану (і не кажіть, що ви знали про такий) астрофізика брата Guy Consolmagno, який займається астероїдами та популяризацією астрономії.

Ціла панель була присвячена міфології американського фантаста китайського походження Теда Чана. Автор цих рядків запізнилася на початок на п’ять хвилин і вперлася носом у зачинені двері. Аудиторія більше ніж на двісті місць виявилася вщент заповненою. Це при тому, що самого Чана не чекали й не анонсували. Просто зібралися фанати поговорити про улюбленого письменника. Лише на завершення конвенту стало відомо, що Чан ні ким не впізнаний мирно прогулювався коридорами Виставкового центру Гельсінкі. Все, що залишалося організаторам конвенту – це написати розпачливий твіт: «якби ми знали…».

Щодня поціновувачі популярних шоу могли збиратися, щоб похизуватися костюмами, поділитися сюжетними версіями чи просто відчути, що вони не самотні в нормальному світі за межами Ворлдкону.

Косплеєри у костюмах Малдера і Скаллі з “Секретних матеріалів”

Шоу, що змінили сучасне телебачення було присвячено кілька панелей. Мені пощастило потрапити на дискусію про відродження легендарного серіалу страшного і жахливого Девіда Лінча «Твін Пікс». І виявилося, що двічі чи навіть тричі переглянути улюблений серіал – це ніщо, порівняно з десятками разів від учасників панелі.

І, якщо на цьому місці, ви вирішили, що Ворлдкон – це суцільна розвага фанатів, то це не зовсім так. Передусім, конвент сприяє налагодженню професійних контактів. Де ще можна побачити головного редактора журналу «Локус» чи познайомитися з очільником Об’єднання письменників-фантастів Японії? Традиційно на Ворлдконі представники видавництв домовляються про права на переклади, запрошують в свої країни, дізнаються про нові імена. Молоді літератори відвідують воркшопи і бомбардують легенд питаннями на дискусіях.

Лише короткий перелік тем професійних дискусій: «Середньовічне мислення і фентезійна література», «Фантастична література в північних країнах», «Літературні агенти й де їх шукати», «Як писати про персонажа з обмеженнями», «Проблема другої книжки», «Як створювати фантастичні світи», за участі самого Дж.РР Мартіна і ще дуже багато не менш цікавого.

Майже щодня фіни дискутували, щодо особливостей своєї літератури, відбувалися презентації інших національних літератур і фендомів.

Окремий шмат програми і роботи гостей – автограф-сесії. В мене склалося враження, що окремі учасники Ворлдкону тільки й робили, що полювали за підписами.

Світлана Тараторіна й Джо Аберкромбі

Більшість авторів, окрім заваленого фанами Дж.РР Мартіна, виявилися відкритими до спілкування. Джефф Вандермеєр («Знищення» нещодавно побачила світ у видавництві «КМ-Букс») залишив собі на згадку фото українського перекладу. Сама чарівність і майстер чорного фентезі Джо Аберкромбі страшенно здивувався, що його взялися перекладати української (є у планах КСД), але вже висловив готовність приїхати до нас в гості.

 

Джефф Вандермеєр з примірником українського видання

Кен Лю, який вже потрапив до антології Володимира Аренєва від КСД, страшенно цікавиться Україною. Не знаю, чи зрозумів, найкращий письменник Китаю Лю Цисінь, як сильно ми хотіли би побачити його книжки українською, але здивувався, нашому проханню підписати примірник китайською, хоча ми й не знаємо жодного ієрогліфу. А це тому, що всі англомовні переклади його книг розкупили в перші дні конвенту.

І, звичайно, «Хьюго». Це одна з найважливіших премій у галузі. Суперечлива, бо переможець визначається голосуванням учасників Ворлдкону. Але, як на мене, чи не найчесніша. Тому що, хто ж як не читач має задавати тенденції.

«Ракету» за найкращий роман отримала американка Нора Кейт Джемісін за другу книгу «The Obelisk Gate» із серії «The Broken Earth». Цікаво, що минулого року вона вже отримувала нагороду за перший роман з циклу. Так і хочеться поставити хештег «видайте українською».

Прикметно, що вручення першого призу фіни довірили члену місцевого парламенту. Ведуча з великим пієтетом представила його, як фана і єдиного політика, що може сказати кілька фраз клінгонською. Цікаво, чи є такий в Україні?

Ада Палмер. Фото Sanna Pudas

Престижну премію Дж.Кембелла за найкращий дебют, що теж традиційно вручають на Ворлдконі, отримала Ада Палмер за роман «Too like the Lightning». Письменниця, що має вроджену фізичну ваду, звернулася до всіх людей з обмеженнями із закликом не полишати віри у себе, прагнути омріяного, бо все можливе. Звісно, у цю мить кількатисячна зала, де проходило нагородження, перетворилася на одну зворушливу родину. Зрештою, це почуття не полишало протягом усього Ворлдкону.

Після відвідування Ворлдкону мене не полишає, мрія, що колись така подія завітає і в Україну. Вона дає відчути себе частиною світової спільноти. Як хтось сказав на одній з наукових лекцій: з борту міжнародної космічної станції – ми лише маленька блакитна планетка, з крихким і, як нам здається, дуже розумним життям.

Враження від письменника, упорядника, популяризатора фантастики Володимира Аренєва:
«Це мій другий Ворлдкон. Перший був у 2014 році у Лондоні. Враження чудові. Якщо на першому Ворлдконі це було більше: “А!” – всюди-всюди письменники, і треба взяти у них автографи, то тепер це було більш робоча поїздка. Було багато перемовин, багато контактів, з однією авторкою домовлявся просто зі сцени, де вона отримувала “Хьюго”, що ми будемо її друкувати.»

Про рівень організації
«Фіни впоралися чудово. Всі про це говорили. Обрали класне місце, запросили цікавих гостей, чудово все організували. Організатори заздалегідь знали, що за годину Мартін може підписати 500 людей. Відповідно, порахували чергу і вчасно закрили доступ, щоб ніхто даремно не вистоював годину. До речі, фіни, мабуть з усіх конвентів, де я був, показали найкращих рівень забезпечення людей з особливими потребами. Завжди залишали для них місця, додаткові візки, і було видно скільки таких людей, як вони хочуть брати в цьому участь, наскільки соціалізовані й комфортно себе почувають.»

Про програму
«Мене цікавили новітні тенденції видавничої сфери, і письменництві, пов’язані насамперед із тим, як колеги бачать можливість виходу на інші ринки. Наприклад, семінар, присвячені видавничим стратегіям на малих ринках плюс зустрічі з хедлайнерами, де вони говорили, наприклад, про тенденції у світі фентезі. Все це дуже цікаво і дуже надихає, дає величезну кількість ідей. Ось, наприклад, на панелі зі “Зцілювальної магії” за асоціацією я собі вигадав штуку, яка, якщо дійдуть руки її написати, може бути цікавою.»

Про малі ринки
«Фіни дуже схожі на нас. Їхній літературі, як і нашій, дуже мало років. Відповідно, в них молодий фендом. І немає достатньо текстів, щоб вони могли розділятися: оце у нас стімпанк, оце кіберпанк, фентезі… тому вони обрали для себе таке загальне визначення “дивний”, по суті магічний реалізм, що дозволило їм згуртуватися. Крім того, це комерційне визначення, яке дозволяє долучити письменників інших жанрів. Коли ти кажеш, що пишеш фентезі чи наукову фантастику, до тебе якось ставляться зневажливо, коли ж ти кажеш “Weird”, – це я цитую їх провідну письменницю Йоханну Сінесало, – це зовсім інше.
У норвежців маленький ринок. Якщо видавець хоче хоч якось відбити затрати, то мусить прийти до держави, держава має затвердити книжку, щоб повернути якусь частину коштів. Як і ми, норвежці мають проблеми з перекладами. Вони казали, що перекладено лише 3-4 оповідання Лавкрафта. Решту читають англійською.

Незважаючи на це, зокрема, фінський фендом – потужний і згуртований, що дозволило їм провести світову подію на високому рівні.»

Світлана Тараторіна

Світлана Тараторіна, книжковий блогер, експерт книжкової премії"Еспресо.Вибір читачів"