Новинки української фантастики. Презентують автори

Цьогорічний Форум видавців у Львові став святом і для фантастики. Жанру було присвячено близько 50 подій: і презентації вітчизняних книжок, і обговорення свіжих перекладів, і тематичні дискусії та оголошення найближчих планів. Свій міні-кон організувала літературна спільнота «Зоряна Фортеця». А наймасовішим заходом стала спільна презентація українських новинок.

Нову редакцію роману «Айхо, або Подорож до початку» презентувала переможниця конкурсу «Коронація слова» в номінації «Прозові твори для дітей» Ореста Осійчук. Львів’янка Наталія Матолінець, яка цього року отримала другу премію «Коронації» в номінації «Роман», поділилася інформацію про своє фентезі «Гессі» та плани щодо виходу його друком. Ярина Каторж оповіла про першу книгу з фентезійної трилогії «Палімпсест» – «Стожар».

Науково-фантастичні романи представили чернівчанин Ігор Сілівра («Архіпелаг») та письменниця із Запоріжжя Олена Красносельська («Цифрові дощі часу»).
Про містично-химерні романи розказали мелітополець Олександр Завара («Песиголовець») і киянин Олексій Жупанський («Благослови тебе Боже! Чорний генсек»).

Читач може знайти анотації, погортати книжки, але почути самих авторів можна лише на особистих зустрічах. Або прочитати в цьому огляді.

Ореста Осійчук «Айхо, або Подорож до початку» 

«Айхо, або Подорож до початку» – перша частина циклу пригод чотирнадцятирічного хлопчика Айхо у Світі Узбережжя. Мій герой – хворобливий, несміливий, провінційний хлопчина, який живе зі своїм дідусем Радо (доглядачам Хрестового Лісу) на околтці поселення в чудернацькому лісовому будиночку. Але прихід непроханого гостя руйнує розмірене життя малого, примушує його розлучитись із дідусем, який устигає дати внукові єдиний дороговказ: рушати на Північ, у Шанталію, де хлопчик має відшукати загадкового Майстра Каро. Айхо опиняється наодинці зі Світом повним небезпек і підступів, у якому вирує запекла боротьба Храмів Темних із Орденом Геліонатів. Долаючи смертельні перепони, Айхо швидко дорослішає й розуміє, що сильною людину робить не тільки меч у руці, а й добре серце у грудях… Як автор я змушую своїх героїв боротися зі страхами, змушую замислюватись над власним призначенням, ставити собі незручні питання, робити непростий вибір між Світлом і Тінню. Проте цю «терапію» разом із героями проходжу і я. Це був і є мій пошук себе між рядками власного роману…

Олександр Завара «Песиголовець» 

Я визначаю жанр роману як химерне фентезі. Це історія про колись доволі відомого українського письменника Юрка Побивана, книжки якого наразі не продаються. Він знаходить можливість – останній шанс – вилізти на трон і написати супер бестселер. При нагоді згадує, що колись на Прикарпатті бачив ікону святого Христофора, якого зображували як песиголовця, тобто людину з головою пса або ж вовка. Хто цей святий, звідки він узявся, чому у нього псяча голова – достеменно невідомо. Мій персонаж надихнувся цією іконою і вирішив написати роман про песиголовця. І після цього в його житті й родині починаються всілякі химерні події. Роман складається з двох сюжетних ліній. Перша – лінія письменника Юрка Побивана, друга – історія песиголовця, який, зрештою, став святим Христофором. Крім того, є відсилка до казки про червоний капелюшок. Що це за дівчинка, ким вона була і як пов’язана з песиголовцем – про це в романі.

Наталія Матолінець «Гессі» 

Цей роман для мене не перший, але перший, який буде опубліковано. Я почала його писати після важкого психологічного періоду, коли закінчила історію про богів смерті, які підпрацьовують кілерами. І мені захотілося чогось абсолютно протилежного. Ця історія почалася у львівській кав’ярні орієнтовно на початку ХХ століття. Головну героїню звуть Гессі – скорочено від Гестія – Амалія. А Гестія, як ви знаєте, богиня домашнього вогнища у древніх греків. У тексті багато алюзій з міфології. Головна героїня має своєрідні божественні сили й чарівну камеру. Вона мріє фотографувати людей, допомагати і робити їх щасливими. А потім виявляється, що все не так просто. Бо це подорож до самої себе, до усвідомлення того, що ти не можеш зробити щасливими всіх. Це пошуки вміння застосовувати свою магічну й душевну силу. Друга дуже важлива лінія роману – про вміння відпускати людей. Брат головної героїні – Аїден – теж пов’язаний з Аїдом, – пішов у певному сенсі. Ця лінія значно сумніша й жорсткіша. Весь роман Гессі на шляху до того, щоб відпускати не лише його, а й тих людей, які не твої. А ще там є трохи романтики, трохи про стосунки із сестрою, яка і красива, і розумна, і відповідає всім очікуванням батьків, ну а ти? А ти просто Гестія. З одного боку, це фентезійний роман, з іншого – роман про зростання. Сподіваюся, буде цікавий і дорослій, і підлітковій аудиторії.

Ігор Сілівра «Архіпелаг» 

Це мій третій роман. Щоб про нього розказати, я кількома словами нагадаю, про що попередні – закінчена дилогія: «Ципелін до Києва» і «Край». Це стімпанк і при цьому наукова фантастика. В результаті створюється цікавий світ, де електрики не було, а потім її взяли й дозволили. Хто дозволив, чому дозволив, дізнаєтеся після прочитання дилогії. Традиційно після стімпанку йде такий його підрозділ, як дизельпанк. Це коли переважна більшість технологій пов’язана з дизельними двигунами. Тут змінюється ідеологія. Якщо стімпанк – це час винахідників-одинаків, то дизельпанк – час тоталітарного пригноблення суспільства, коли науковець уже не мрійник, а, швидше, злий геній. «Архіпелаг» цьому відповідає. Події відбуваються в одній з альтернативних земель. Велетенське місто, в якому сконцентрована значна частина культури світу, контролює злий синдикат. Він поділений на директорати, які з одного боку між собою конкурують, а з іншого – розпустили щупальці, щоб тримати все під контролем. Тут і історія простих людей, що у суспільстві, де немає ніяких законів, окрім, нав’язаних договорами синдикату, прагнуть влаштовувати життя. Це також історія хлопчика, який шукає своє місце. І історія одного антигероя, від якого я в такому захваті, що впевнений: він іще з’явиться. До того ж тут багато приємних веселих моментів, багато того, що ґрунтується на реальних подіях нашого світу.

Ярина Каторож «Стожар» 

Це чисте фентезі. «Стожар» – перша частина трилогії «Палімпсест». Слово палімпсест означає рукописну книгу, в якій стерли первісний текст, а зверху написали новий. У цьому полягає головна ідея твору, оскільки в ньому є дві героїні: однакові зовні, але походять із різних світів, зростали в різних умовах, тому мають багато різного в характерах і долях. Так під однією обкладинкою можна прочитати два різні тексти чи дві долі. Перша героїня називається Стожар. Це її покликання, а не ім’я. Дівчина з’являється без пам’яті й без минулого в державі, яку давним-давно полонила імперія Цикута. Стожари були керівниками захопленої держави. Захищали її не просто війною чи боєм, а володіли здібностями, які не давали людям воювати. Стожарів винищила імперія-поневолювач. І ось майже через тисячоліття на закріпачених землях з’являється новий стожар. Попри свої величезні сили, попри можливість робити щось хороше і грандіозне, дівчина пізнає себе, має вагання, пов’язані з віком, із зайвим досвідом чи з недосвіченністю. Так мій стожар є доволі багатогранним. Інша героїня народилася в імперії. Народилася рабинею, але пройшла максимально можливий шлях для раба, щоб стати кимось, зокрема – елітним військовим. Можливо, одного дня доля зведе їх разом, і ми побачимо, що з того вийде, бо, з одного боку, маємо героїню, яка народилася в державі, але вже не має до неї жодних почуттів, не хоче її рятувати і прагне лише вижити. З іншого боку – та, що прийшла з іншого світу, з нашого Львова. В неї є можливість щось вирішити, але чи це їй буде потрібно?

Олена Красносельська «Цифрові дощі часу» 

Це міцна наукова-фантастика. Я навіть сказала б те, що називають hard science fiction. Що може відрізнити мою книгу від інших? Мабуть, те, що я пишу про речі, які добре розумію, які мене дуже цікавить. Я фахівець із роботизації, це така дуже цікава новітня спеціальність, і щодня маю справу з промисловими роботами, тому добре розумію, про що пишу. Але я назвала би цю фантастику реальністю, яку ми неодмінно побачимо в майбутньому. У все, про що пишу, я вірю, саме так і буде. Головна ідея книги – спроба зрозуміти, що таке час. Спроба його собі уявити, торкнутися до нього. Переказувати сюжет, мабуть, не буду, але скажу, що попри науковість, моя книга дуже поетична, вона продовжує традиції запорізької поетичної школи.

Олексій Жупанський «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек»

Як автор, я не вважаю свою книгу фантастикою. Деяка частина роману створювалася як іронічний парафраз – діалог із Лавкрафтом і з його окремим оповіданням – “Морок над “Інсмутом”. Задум “Благослови тебе Боже! Чорний Генсек” виник, коли я їхав у потязі. Ви всі чудово знаєте нашу “Укрзалізницю” і, думаю, як і я є її фанатами. І все це наше до болю знайоме життя-буття: закинуті облуплені напівстанки, за замуляними вікнами вагонів – бабусі з пиріжками у 40-градусну спеку, пиво, риба, плацкарт, якась подорож з точки А невідомо куди викликала бажання поратися у Лавкрафта, але на українському ґрунті. У кількох словах про роман. Головний герой – столичний журналіст – їде на Схід Української республіки. Чому Української республіки? Бо в чомусь це ще й альтернативна історія. Все ще Радянський Союз, який триває в 90-ті. Їде писати про надзвичайно успішну шахту. І під час виконання редакторського завдання дізнається про себе доволі неприємні речі. Врешті-решт особистість героя починає розмиватися обставинами химерного міста Новокраснокам’янськ, в яке він потрапляє, і з якого не може вибратися. В інших частинах роману йому таки це вдається. Але це вже не зовсім той герой, який був на початку. З того моменту починається найцікавіше. Але це вже при бажанні ви зможете прочитати в книжці, як і дізнатися, що таке оце “Благослови тебе Боже! Чорний Генсек”.

Світлана Тараторіна

Світлана Тараторіна, книжковий блогер, експерт книжкової премії"Еспресо.Вибір читачів"