Із зустрічі Українського інституту книги з письменниками

15 вересня у Львові, під час 24-го Форуму видавців, відбулася зустріч Українського інституту книги (далі УІК) з письменниками – у серії зустрічей УІК із різними групами гравців книжкового ринку. Завдання таких зустрічей – обмінятися міркуваннями про місію та механізми роботи новоствореної установи, а також – наблизити очікування всіх сторін до реальності.

На початку зустрічі директорка УІК Тетяна Терен розповіла про те, в якому стані Інститут перебуває зараз, і пояснила, що вирішення певних проблем забере, можливо, навіть не перший рік роботи нової інституції, а всю її каденцію.

Тетяна Терен:
«Ми маємо навчитися користуватися бюджетними коштами, а також – змінити умови користування цими коштами. Багато письменників, ілюстраторів і перекладачів чекають від Інституту заснування нових стипендій, конкурсів, ґрантів. Ми також сподіваємося на те, що все це буде, але, на жаль, на сьогодні, в тих бюджетних умовах, які є, про це ще рано говорити, адже самі ці поняття наразі неможливо закласти у бюджетні запити. Втім, ми вже зрозуміли, що можна мислити відразу програмами, тож ми розроблятимемо програму перекладів з української мови, і саме в цю програму, сподіваємося, можна буде закласти гроші саме на такі потреби».
«Ще один виклик і проблема – це участь у міжнародних ярмарках, адже є Постанова Кабінету Міністрів № 710 «Про ефективне використання державних коштів», а в ній – 17-та стаття, яку можна вважати перемогою, адже в ній ідеться про те, що держава виділяє кошти на участь України у двох міжнародних культурних заходах, зокрема у Франкфуртському книжковому ярмарку, – але водночас ця стаття є обмеженням, бо більше на жодні інші міжнародні книжкові ярмарки бюджетні кошти закладати не можна».
Протягом зустрічі письменники ставили питання, висували свої ідеї та пропозиції.

Андрій Кокотюха:
«Чи має УІК бачення, як зробити так, аби книга була видимою темою в українському інформаційному просторі? Адже українські читачі й видавці часто живуть у паралельних реальностях. Як інформація про нові книжки доходитиме у регіони, де й зосереджений основний читач?».

Тетяна Терен:
«Для мене як для журналістки наявність книжок у медіа надзвичайно важлива і у планованій діяльності Інституту слово «промоція» я ставлю на одне з перших місць. Вчора я мала розмову з представниками Польського інституту книжки, й коли їх запитала, що є основним їхнім напрямом роботи, вони сказали, що напрям у них один – це промоція: польської книжки за кордоном і загалом книжки всередині країни, тож уся діяльність підпорядковується саме цьому. Один із відділів УІК називається відділом промоції та організації подій. Ми плануємо почати з перемовин з українським медіями про те, щоб збільшити там присутність книжкової тематики. Також думаємо над тим, щоб робити повноцінні промокампанії читання – і на телеканалах, і, у співпраці з дизайнерськими фірмами, – у міському просторі. Є ще ідея регіональних ярмарків, яка залучить до книжковофестивальної діяльності невеликі міста й містечка. Для втілення цієї ідеї, необхідно співпрацювати з місцевою владою та місцевими бібліотеками. Ідея не тільки в тому, щоб організувати ярмарок, а ще й у тому, щоб виявити у місті активних людей, які невдовзі самі мотивуватимуть своїх краян до організації книжкових подій».

Брати Капранови:
«Одна з проблем – та, що книгою в Україні займаються чимало органів державної влади. Це і Держкомтелерадіо, і Міністерство культури, яке безпосередньо керує бібліотеками, є також Книжкова палата, яка за статутом покликана збирати й оприлюднювати інформацію про новинки. Тепер створили УІК, і один із найбільших викликів, який стоїть перед новою інституцією, – це взаємодія з іншими органами влади й пошук власної ніші серед цих «владних джунглів». Якщо ви займатиметеся тільки промоцією – це теж буде добре. Але нам хочеться, щоб було одне «вікно»: у мене є проблема – я приходжу в Інститут книги і прошу цю проблему вирішити».

Тетяна Терен:
«Справді, розпорошеність книжкової діяльності між державними інституціями є, і потрібна буде співпраця, як-от, наприклад, із Міністерством закордонних справ. Перемовини з МСЗ уже ведуться і навіть є певні спільні плани».

Велику частину розмови було присвячено проблемі промоції української літератури за кордоном.

Тетяна Терен:
«Дуже важливою є перекладацька програма, адже, підтримуючи закордонних перекладачів зі своєї мови, ми отримуємо амбасадорів за кордоном, і це, як правило, значно дієвіше, ніж вкладання коштів у пряму рекламу».

Володимир Єрмоленко:
«Наразі є порівняно мало людей, здатних перекладати книжки з української, і питання до УІК – чи плануєте ви школи для перекладачів?»

Тетяна Терен
«Дуже хотілось би – і ми про це вже активно думаємо – заснувати для перекладачів резиденції, премію, щороку організовувати конгреси, але, на жаль, усе це не можна подати у бюджетні запити, бо на це не передбачено спеціальних «кодів». Що можна зробити? Можна подати це у рамках окремої програми – перекладацької. Наступного року ми намагатимемося підготувати й просувати цю програму, щоб у бюджеті вона йшла окремим рядком, як, наприклад, іде окремим рядком програма “Українська книга”».

Галина Крук:
«Є проблема, коли звертаються закордонні перекладачі, які хочуть видати у себе на батьківщині українські антології, – і добре, якщо натрапляють на тих, хто справді знається на українській літературі й може порадити найкращі твори, але часто натрапляють на не зовсім професійних партнерів, а буває, що і взагалі не знаходять жодної підтримки».

Тетяна Терен:
«Поради й консультації – це теж одне із завдань УІК. В установі буде експертний відділ, який займатиметься, зокрема, й такими консультаціями. Експертний відділ має збирати комісії експертів і тоді, коли укладатимуться каталоги з новинками за певний період для розсилки іноземним видавцям, і тоді, коли готуватиметься стенд України на міжнародному книжковому ярмарку, і тоді, коли відбираються книжки чи автори для премії чи конкурсу. Саме експертні комісії мають визначати, які книжки будуть відібрані для певного заходу і які автори візьмуть участь у певних заходах. УІК відбиратиме їх тільки на першому етапі, за формальними критеріями, далі – це завдання експертних комісій».

Ніка Нікалео:
«Українських авторів часто не ідентифікують саме як українських. Варто засновувати Українські клуби в закордонних мегаполісах».

Тетяна Терен:
«Звичайно, всі ми чекаємо на початок діяльності Українського інституту, який діятиме при Міністерстві закордонних справ. Щодо проблеми ідентифікації українських авторів саме як українських, то тут дуже важливою є участь України у закордонних ярмарках і, зважаючи на те, що наразі державі дозволено виділяти кошти винятково на участь України у Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку, слід шукати шляхи, як представляти нашу країну на інших закордонних книжкових заходах, принаймні, у найближчі роки – на Болонському та Лондонському ярмарках. Польський інститут книжки щороку бере участь у кількох десятках книжкових ярмарків за кордоном. Нам теж варто до цього прагнути».

Іван Андрусяк:
«Головне у програмі «Цифрова бібліотека», яку має втілювати УІК, – пам’ятати про найменш оприлюднений і найменш відомий сегмент української літератури – 17 століття.

Тетяна Терен:
«Така позиція цілком вписується у бачення УІК щодо програми «Цифрова бібліотека» – передусім мають бути оцифровані класика, стародруки, раритети. Зараз ми на тому етапі, коли слід купити техніку (ці закупівлі, оскільки йдеться про великі суми коштів, можуть відбуватися тільки за тендерами), визначити, які бібліотеки з нею працюватимуть, і розробити Положення про цей проект».

Іван Андрусяк:
«Дуже важливо спрямовувати промоцію книгочитання на дітей».

Олеся Мамчич:
«Щодо промоції книгочитання, спрямовану на дітей, можу поділитися досвідом співпраці з фундацією Дарини Жолдак. Ми розробляли креативні вправи на базі української літератури – цим пакетом вправ могли користуватися бібліотеки Солом’янського району міста Києва, які організовували заходи для дітей. Відвідуваність бібліотек значно зросла. Висновок той, що з бібліотеками можна і варто працювати у поширенні книгочитання, особливо через дітей».

Тетяна Терен:
«У рамках Форуму видавців я взяла також участь у Бібліофорумі, під час якого поспілкувалася з бібліотекарями. Я знаю, що в Україні є дуже активні бібліотеки з високою відвідуваністю, сучасними методами роботи з відвідувачами. Втім, поки що бібліотеки залишаються у підпорядкуванні Міністерства культури України, ми ж, Інститут книги, маємо ще зрозуміти, якою буде наша роль у цьому сегменті».

Тетяна Терен:
«Багато з обговорених планів, є, на жаль, перспективою подальших років. У найближчій перспективі ми маємо розробити Стратегію Інституту, забезпечити умови для його роботи, створити сайт, закупити техніку для «Цифрової бібліотеки», втілити програми, на які закладено бюджетні кошти. І варто вже починати збирати базу – видавців, письменників, перекладачів, ілюстраторів, щоб усі ці бази могли міститися на сайті, щоб саме це лишилося назавжди, для подальших каденцій УІК також. Підтримка й поради з боку письменників дуже важливі нині для Інституту, бо те, що ми закладемо в його діяльність у найближчі роки, найімовірніше, й діятиме в майбутньому».

Записала Анастасія Левкова

Усі фото Нати Коваль

Анастасія Левкова

Анастасія Левкова (нар. 1986 р. у м. Карцаґ, Угорщина). Закінчила Національний університет "Києво-Могилянська академія" (магістерська програма "Теорія, історія літератури та компаративістика", 2010). Літературознавиця, журналістка. Ініціаторка й кураторка проекту «Приватна урбаністика» на сайті журналу «Тиждень» (tyzhden.ua), редакторка відділу культури «Українського журналу» (УЖ) (Прага). Авторка роману у щоденниках "Старшокласниця. Першокурсниця". В минулому - арт-директорка мережі книгарень «Є», нині - заступниця директорки з розвитку Українського інституту книги