Олег Фея. «Вогні Кам’янського». ВІДЕО

 

Олег Фея. Фото Івана Любиш-Кірдея

Сьогодні ми публікуємо друге відео із серії про художні репортажі (перше відео з Павлом Стехом можна подивитися тут). На ньому Олег Фея читає уривок зі свого репортажу «Вогні Кам’янського» та розповідає, чому він вирішив писати саме про рідне місто.

З Олегом ми зустрічаємося на Форумі видавців у Львові. Знайти час на розмову – справа не з простих, адже тут він курує тематичний кластер «Наука й технології». Олег Фея – фізик, науковий журналіст і учасник спільноти молодих учених і фанів науки «15×4». Він не лише займається наукою, а й активно популяризує її у ЗМІ: робить інтерв’ю з науковцями, пише про наукові відкриття тощо. Але на Форумі ми зустрілися поговорити про художній репортаж «Вогні Кам’янського», який він надіслав минулого року на Конкурс художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець» і який посів четверте місце, отримавши схвальні відгуки як членів журі, так і читачів. Його можна прочитати в альманасі «VENI, VIDI, SCRIPSI: Чому я звідси ніколи не поїду», що вийшов цього року у видавництві «Темпора». До речі, пишучи про альманах для видання «Детектор медіа» журналістка Катерина Толокольнікова окремо відзначила саме «Вогні Кам’янського».

«Я займаюся наукою, займаюся еволюційною кристалографією, це досить новий напрямок теоретичної кристалографії, і також я популяризую науку, я досить багато пишу про науку, про різні наукові відкриття, зокрема для таких видань, як The Ukrainians та «Український тиждень». Пишу я давно. Ще коли був школярем, написав роман-фентезі, щодня писав по кілька годин. Ще колись ціле літо пропрацював в Дніпродзержинській газеті «События». Це був цікавий досвід. Тобто, скільки себе пам’ятаю, стільки я пишу», – розповідає Олег.

Жанр художнього репортажу Олегу подобається. «Я читав репортажі Вітольда Шабловського, книжку Карла-Маркуса Ґаусса «Зникомі європейці», «Вбити дракона. Українські революції» Катажини Квятковської-Москалевич». Ці книжки справді читаються, як добре продумані історії з сюжетом, але при цьому ти знаєш, що це все відбувалося насправді, що це – факти. Художній репортаж – це досить цікавий жанр, який сьогодні в Україні активно розвивається», – говорить Олег. І «Вогні Кам’янського» – чи не перша осмислена спроба Олега написати саме художній репортаж.

«Мене зацікавила тема конкурсу «Чому я звідси ніколи не поїду» і я одразу вирішив писати про рідне місто Кам’янське. Я давно поїхав з міста, працюю в іншій країні, займаюсь наукою, і мені хотілося поговорити з людьми, які не просто живуть в місті, бо не мають можливостей поїхати з нього, а тому, що вони бачать сенс жити у цьому місті і змінювати його на краще. Я завжди думав, що якщо є нагода поїхати з Дніпродзержинська, то всі їдуть. Алев иявилось, що є люди ,які свідомо лишаються або навіть переїжджають з інших міст до Кам’янського. Їхні історії я і записував для свого репортажу», – розповідає Олег Фея.

У своєму репортажі Олег протиставляє два образи одного міста – тоталітарний індустріальний Дніпродзержинськ і місто активних і цікавих людей Кам’янське. Він записує цілий масив різних історій («у мене вийшло 150 тисяч знаків лише розшифровок цих історій», – Олег) , вплітає у репортаж історію міста і влучні описи, а ще – історію своєї родини. Як результат, перед читачем постає випуклий і дуже характерний портрет міста.

«У мене в репортажі багато присвячено Верхній колонії. Верхня і Нижня колонії – це те, звідки, власне, пішло місто. Воно виникло після того, як наприкінці 19 століття бельгійські та польські магнати вирішили побудувати тут великий завод, який зараз називається Дніпровський металургійний комбінат. І навколо цього заводу вже виросли поселення. На той момент там було лише невеличке містечко Кам’янське. У Верхній колонії жили інженери, інтелігенція, а в Нижній – звичайні робітники. Ці райони зрослися і згодом так постав Дніпродзержинськ. Нижню колонію зжер завод, коли він розширювався, а Верхня колонія залишилася, вона у дуже занедбаному стані, там дуже красивий костьол, дуже красива православна церква, там досить красиві, як на мій смак, будинки. Але все це дуже занедбане і видно, що місто не дуже дбає про це, – розповідає Олег. – Це таке серце Кам’янського, про яке я хотів розповісти і через історію свого прадіда, який на початку 20 століття приїхав у Кам’янське з Австро-Угорщини, працював на заводі, зустрів там своє кохання – прабабку Ганну, вони вирішили одружитися. Його родина з Австро-Угорщини сказала, що ні, ти не можеш на цій дівчині одружуватися, бо вона звичайна, а ми такого-то роду. Він сказав: «Ну, добре», і порвав усі зв’язки з родиною. У нього було 12 дітей. І один з цих дітей – мій дід. Мій прадід прожив більше 80 років у Кам’янському. Це якраз людина, яка приїхала сюди, щоб більше ніколи не поїхати. Він помер у 102 роки».

Існує думка серед авторів репортажів, що про рідне місто писати складніше, бо втрачається гострота «зору», ти можеш не помітити цікаві сюжети, бо вони для тебе звичні. Часто репортажисти їдуть в інші міста і країни у пошуках цікавих сюжетів і людей. Небанальні, глибокі, метафоричні репортажі про те чи інше місто найкраще вдаються авторам, що приїхали з інших місцевостей. Тут на думку спадає, наприклад, книжка польської письменниці і репортажистки Малґожати Реймер «Бухарест: пил і кров». Можливо тому, що Олег Фея вже давно не живе у рідному місті, а лише навідується час від часу, він зумів побачити небанальні сюжети, знайти цікавих героїв, майстерно заміксувати історію і сучасність.

Почитайте, і, можливо, вам захочеться не лише відвідати Кам’янське, а й краще придивитися до свого рідного міста.

Підготували: Іван Любиш-Кірдей, Марія Семенченко
Фото Івана Любиш-Кірдея

«ЛітАкцент» дякує Центральній міській бібліотеці імені Лесі Українки у Львові за можливість записати відео у тихому та естетичному приміщенні й дружній атмосфері.

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.