Цього дня в 1674 році народився Вольтер

Вольтер (справжнє ім’я Марі Франсуа Аруе; 21 листопада 1694 — 30 травня 1778) — один з найбільших французьких філософів-просвітників XVIII століття: поет, прозаїк, сатирик, трагік, історик, публіцист, що відомий своєю дотепністю, критикою на католицької церкви, а також пропагандою свободи віросповідання, свободи слова і поділу церкви і держави.

Вольтер був різнобічним письменником, створював роботи майже в кожній літературній формі: п’єси, вірші, романи, есе, історичні й наукові роботи. Він написав понад 20000 листів і більше 2000 книг і брошур.

Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами: філософсько-фантастичний роман «Мікромегас» (1752), утопія «Кандид, або Оптимізм» (1759), філософська повість «Простодушний» (1767), трагедії в стилі класицизму «Брут» (1731), «Танкред» (видана в 1761), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755), публіцистика.

Історична творчість Вольтера пов’язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально-абсолютистської системи: «Філософські листи» (1733), «Філософський словник» (1764-69). Вольтер зіграв значну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст.

Культ Вольтера досяг свого апогею у Франції в епоху Великої революції, і в 1792 році, під час представлення його трагедії «Смерть Цезаря», якобінці прикрасили голову його бюста червоним фригійських ковпаком. Якщо в XIX столітті в загальному цей культ пішов на спад, то ім’я і слава Вольтера завжди відроджувалися в епохи революцій: на рубежі XIX століття — в Італії, куди війська генерала Бонапарта принесли принцип декларації прав людини і громадянина, частково у Великій Британії, де борець проти Священного союзу, Байрон, прославив Вольтера в октавах «Чайльд-Гарольда», потім — напередодні березневої революції в Німеччині, де Гейне воскрешав його образ. На рубежі XX століття вольтерівська традиція в своєрідному переломленні ще раз спалахнула в «філософських» романах Анатоля Франса.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики