Навіщо гуманітаріям книжки про раціональність: рецензія на «Швидке і повільне мислення» Д. Канемана

 

Книга «Швидке і повільне мислення», перекладена українською видавництвом «Наш формат», — підсумок роботи Д. Канемана і його багаторічного колеги А. Тверскі як когнітивних психологів. Якщо б це був не нон-фікшн, а художня література, то це був би роман-виховання, а його головним персонажем — людина, яка дізнається дуже багато про людське мислення через топос дороги, знайомства з іншими людьми, когнітивними дослідженнями, та, попри захопливість цієї мандрівки, врешті приходить до невтішного висновку про те, що люди в більшості випадків нераціональні, що покращити своє мислення можна лише в небагатьох сферах шляхом довгих, можливо, багаторічних тренувань. Ця людина (якої, нагадаю, все ж немає на сторінках книжки — я її вигадала) подорослішала б і облишила б амбітну мету взяти свої мисленнєві процеси під контроль.

Хоч в Україні книжку Канемана і презентують як ту, що допоможе покращити мислення, сам Канеман в інтерв’ю в 2015 році сказав:

«Не чекайте, що підвищите якість свого мислення, бо я не думаю, що це реально. <…> Люди почуваються піднесено, коли дізнаються про різні способи ведення справ і самоконтролю, але потім, коли роблять помилку, вони настільки зайняті цим, що часу її виправити не лишається. Думаю, одна з причин мого скептицизму в тому, що я не вважаю своє мислення значно кращим, ніж 45 років тому, коли я тільки почав ці дослідження. Це приводить до певного роду смиренності».

Тоді який сенс її читати? Певно, тому що розуміння того, як функціонує мислення людини, — це необхідна річ, щоб збагнути, де можна покладатися на свою інтуїцію, а де варто змусити мозок призупинитися і докласти зусиль до процесу думання. В основі викладу Канемана лежить теза, що в людини існує 2 типи мислення — швидке і повільне (Система 1 і Система 2 відповідно), і що перше застосовується в більшості випадків: воно автоматичне і поєднує в собі еволюційні механізми реагування на певні ситуації, а також знання, які засвоїлись до тієї міри, що стали автоматичними; а друге — усвідомлене, контрольоване мислення, яке забирає багато когнітивних зусиль і застосовується досить рідко.

Утім, мені було цікавіше з’ясувати, що ж таке «раціональність мислення» відповідно до цієї книжки. Канеман і Тверскі провели чимало досліджень, які вказують на те, що людина приймає певне рішення, неправильне з точки зору статистики, отже, не раціональне. Для прикладу: більшість людей мають значно сильніший острах щодо авіації ніж щодо автомобільного транспорту, хоча останній статистично є значно небезпечнішим; та оскільки в ЗМІ авіакатастрофи набувають величезного розголосу, то ця інформація швидше зринає в головах людей, які сідають у літак. І таких прикладів у «Мислення швидке і повільне» — безліч. З одного боку, автор підкреслює, що в людини досить багато інструментів виживання в цьому світі (які є основою швидкого мислення, Системи 1), але в цілому зосереджується саме на тому, коли цей тип мислення дає збої (запевняю: часто). Дещо спрощуючи: для Канемана раціональність — це саме повільне мислення, яке базується на виваженому, можливо, математичному аналізі ситуації.

Тут я мушу зробити відступ і розповісти про свій досвід читання іншої книжки з когнітивної науки. Ґ.Ґіґеренцер — німецький психолог, який написав серію книжок про екологічну раціональність — про те, що людина насправді вміє (!) приймати правильні рішення саме завдяки механізмам, що лежать в основі швидкого мислення (Системи 1 у термінах Канемана) і які формувалися протягом тисячоліть у процесі еволюції. Ґіґеренцер на багатьох прикладах показував, що люди, користуючись таким мисленням, приймуть рішення, яке буде правильним, якщо потім його обраховувати з погляду математики. Усе тому, що в процесі адаптації до навколишнього середовища протягом тисячоліть еволюції людський мозок устиг пристосуватися до обставин і вміє інтуїтивно приймати складні рішення за короткий проміжок часу.

Ось тут і пролягає основоположна різниця в поглядах Канемана і Ґіґеренцера. Канеман, дещо умовно, називає Систему 1 швидким, інтуїтивним мисленням і протиставляє його повільному, раціональному мисленню — Системі 2. Хоча в багатьох випадках швидке мислення людини і приводить до правильних рішень (які є такими зокрема з погляду статистики), все ж у дуже багатьох воно дає збої, а оскільки людина послуговується раціональною Системою 2 значно рідше, ніж Системою 1, то вона — не раціональна. Ґіґеренцер, навпаки, називає людину раціональною, адже люди дуже часто приймають рішення правильно зовсім без математичних обрахунків — на основі власних спостережень і висновків, отриманих радше несвідомо. Відповідно, для Канемана швидке інтуїтивне мислення не є раціональним, а для Ґіґеренцера — є (він це називає «екологічна раціональність» — цей термін і дає назву його книжці).

Приблизний приклад того, що називається «екологічною раціональністю»: навряд чи кіт справді так думає перед стрибком

Утім, два підходи хоча й намагаються дати універсальну відповідь на питання, чи раціональна людина, та підходять до питання у різний спосіб. Важко не погодитися з Канеманом, що людина піддається впливу своїх когнітивних хиб, адже про підтверджувальне упередження, евристику репрезентативності, евристику доступності, оману гравця та інші когнітивні хиби написано багато  (є і статті на Вікіпедії). Ці речі ми щодня бачимо, наприклад, ведучи суперечки у фейсбуці чи бачачи упередження у своїх знайомих, які ніщо не може похитнути. Тут Канеман має рацію. Втім, у деяких ситуаціях люди справді можуть приймати інтуїтивно найкраще рішення з усіх можливих варіантів — без допомоги складних обрахунків, інакше кажучи, не задіюючи Систему 2.

Але у світі 21 століття, де інформація, яку ми сприймаємо через ЗМІ, чи ж спостереження, які базуються на нерепрезентативних вибірках (бо такими є обставини, у яких ми живемо), у нас є менше підстав довіряти своєму швидкому мисленню, що є результатом еволюції для існування в природі, але тепер змушене реагувати так само на зовсім інше середовище, до якого це мислення не є адаптованим. Тож книга Канемана хоч і навряд чи допоможе виправити хиби, але принаймні ознайомить із ними, а вже далі — справа практики, хоча б у кількох сферах.