Біографічний нон-фікшн: фізики, біологи, натуралісти, лікарі

 

У книжці «Біоцентризм. Як життя створює Всесвіт» Роберт Ланца, відомий у світі спеціаліст із біомедичної інженерії, який займається дослідженнями в галузі клонування та вивчення стовбурових клітин, стверджує, що «21 століття буде століттям біології, тоді як у 20-му основною галуззю наукових досліджень була фізика» Наскільки це так, ми невдовзі пересвідчимося, якщо ще зараз маємо якісь сумніви. Але природничі науки виникли не у 20 столітті й мають низку постатей видатних науковців, які надихають нових послідовників займатися наукою. Адже цікаво пізнавати світ із такого погляду. Не менш цікаво дізнатися більше про фізиків і біологів, що жили і працювали в різні часи, адже саме вони, конкуруючи, намагалися й намагаються розгадати тайни Всесвіту – і зовні, й усередині людини. Про диваків і авантюристів, не завжди ботанів, а часто жвавих життєлюбів, зарозумілих та підприємливих, і до захвату розумних, розповідають їх біографи у художніх і науково-популярних книжках та автобіографії, що вже нарешті вийшли українською чи тільки плануються до друку.

Джіно Сеґре. Звичайні генії. Як два диваки творили сучасну науку

Джіно Сеґре. Звичайні генії. Як два диваки творили сучасну науку / Пер. з англ. О. Гординчук та Г. Лелів. – К.: К.І.С, 2017

Макс Дельбрюк – перспективний німецький фізик, що поступово змінив коло своїх наукових інтересів, зацікавився біологією завдяки «фаговій групі» ще в Берліні, став американським біофізиком, лауреатом Нобелівської премії з фізіології й медицини в 1969 році й першим, хто вжив назву «молекулярна біологія» раніше, ніж зайнявся нею як науковець. Ще в Берліні разом із Миколою Тімофеєвим-Ресовським працював над застосуванням фізичних принципів до розуміння біологічних систем, створив першу біофізичну модель структури гена. Саме це намагання зрозуміти, як фізика й біологія нерозривно пов’язані на молекулярному рівні в живих організмах, привело його в «немодне дослідження» бактеріальних фагів та генів. І це тоді, коли Уотсон та Крік ще не відкрили структуру ДНК. Завдяки такій широті наукових інтересів Дельбрюка на його честь названо американську премію за видатні дослідження в галузі біологічної фізики Max Delbruck Prize (Biological physics prize). Цю премію американське фізичне товариство з 1981 року присуджує вченим різних країн раз на два роки.

Про життя й захоплення Макса Дельбрюка розповідає Джіно Сеґрі у «Звичайних геніях», а також про видатного американського фізика-теоретика українського походження Джо (Георгія) Гамова, втікача з СРСР і друга Макса Дельбрюка. Джо Гамов відомий не тільки своїми жартами, а більше внеском у розробку теорії Великого Вибуху, ідей щодо принципу дії генетичного коду та способів передачі спадкової інформації, а ще – популяризацією науки широкому загалу. Як бачимо, «звичайність» геніїв, про яких пише Сеґрі, не у вузькій і глибокій спеціалізації, а в тому, що вони вміли дивитися захоплено на не завжди пов’язані між собою явища й робити несподівані висновки. Саме завдяки такому захопленню «немодними» в науці того часу темами та дивакуватому підходу до фізики Макс Дельбрюк та Джо Гамов стали першовідкривачами і засновниками таких надсучасних сьогодні галузей наук, як геноміка та космологія.

До того ж Джіно Сеґре, науковець і фізик (а також племінник Нобелівського лауреата), розповідає про своїх волелюбних неботанів дуже натхненно та зі знанням показує інший, бік життя вчених, привертає увагу до їх ролі в політичних та історичних подіях 20 століття, із захватом радіє їхнім перемогам і сумує над поразками. Також перед нами на сторінках «Звичайних геніїв» з’являється багато визначних постатей наукового світу фізики, біології, хімії зі своїми промовами, звичками, родинними чварами та радощами. Тому читати «Звичайних генієв» варто з подивом і завзяттям, саме так, як «читали» світ її герої.

Окрім цікавої оповіді, окремої уваги в книжці заслуговують примітки – їх багато, вони посутньо доповнюють зміст, пропонують цікаві посилання й допомагають зрозуміти «дух епохи».

Даніель Кельман. Обмірювання світу

Даніель Кельман. Обмірювання світу / Пер. з нім. В. Кам’янець. – Львів: Піраміда, 2013

Природу життя не завжди вивчали в лабораторіях. Наприкінці 18 – на початку 19 століття наука вирувала не менше, ніж зараз, тільки в інших масштабах. Тоді біологам, яких іще навіть так не називали, потрібно було знаходити відповіді на свої питання у тропічних лісах або, наприклад, спускатися в іще не згаслі вулкани, чи, врешті, рахувати вошей на головах тубільців. Чим і займався, педантично та відповідально й водночас відчайдушно, барон Фрідріх Вільгельм Генріх Олександр фон Гумбольд. Саме про нього, німецького вченого-енциклопедіста, фізика, географа, ботаніка, зоолога та мандрівника, а також про геніального математика й астронома Карла Фрідріха Ґауса (чи Гаусса, чи Ґавса), а ще про помічника Гумбольдта в його мандрах та відкриттях, географа та ботаніка, неперевершеного француза Еме Бонплана, Даніель Кельман іронічно і з побутовими деталями розповідає в «Обмірюванні світу». Це гротескна й відсторонено-грайлива біографічна і водночас альтернативна історія життя двох геніїв свого часу, один із яких без найменших сумнівів ліз у найпотаємніші шпаринки Землі, а інший усе життя намагався не покидати власного кабінету.

Чи можна доповнити художню біографію визнаних у світі вчених так, щоб 19 століття, у якому вони жили, постало перед очима одночасно і реалістичним, і анекдотичним? Яскравим, пригодницьким майже кліповим, але таким, наче кліпи придумав Луї Дагер і мав усі технічні інструменти, щоб картинка хоч і повільно, проте рухалася. Даніель Кельман – неймовірний автор, на «дагеротипах» якого усе рухається. А в тому, що Кельман і справді винайшов такі літературні «дагеротипи», переконують діалоги героїв, які переказано від третьої особи, жодних лапок, тільки як старовинний і дуже доречний «хардкор» – пряму мову подано як переказ спостерігача. Можливо, саме так і має розмовляти з нами епоха Просвітництва: трохи зверхньо, іронічно і відсторонено, вірна своєму снобізму першопрохідця.

Генрі Марш. Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга

Генрі Марш. Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга / Пер. з англ. К. Міхаліцина. – Львів: ВСЛ, 2017

Генрі Марш – нейрохірург, тому все життя він на практиці поєднував біологію з фізикою і хімією та багатьма іншими науками. Пишучи про те, що науковці вивчають і змінюють світ, не можна оминути мемуарів лікаря, у повсякденні якого всі надбання науки стикаються з реальним життям, що його наука і намагається полегшити (не відомо тільки, чи це не лише її побічний ефект насправді).

Читати Марша дуже боляче. Зокрема, тому, що він наш сучасник, а отже, все, про що пише, сприймається як інтерв’ю, до того ж як відвертий лікар на всі питання, що кожен час від часу собі ставить, однозначної відповіді дати не може. І тому що як європеєць ставиться до країн з економічними проблемами, хоч круть, хоч верть, із неприхованим снобізмом. А порівняти лікарю Маршу є з чим. Його кар’єра тривала понад сорок років, і пропрацювати нейрохірургом він устиг і у Британії, і у Непалі, і в Україні. Про медицину в усіх трьох країнах і пише, досить безжально порівнюючи свої спостереження.

Чим відверто ділиться з читачами нейрохірург на пенсії – дуже чесно, але з чітко, по-європейськи вивіреним рівнем щирості, що іноді здається недостатнім? Хоча, можливо, то лікарська звичка відсторонитися, яка рятує медиків від вигоряння. Саме цим і ділиться: роздумами про евтаназію та допустимий для лікарів рівень професійної емпатії, про різні випадки з професійного життя. Порівнює ставлення до лікарів пацієнтів Британії, Непалу та України. Розповідає, що за те, що викличе у Британії судовий позив, у Непалі лікаря можуть вбити чи погрожувати його родині. Про англійських, непальських та українських колег, із ким залишився в добрих стосунках, а кого вважає зрадниками, про свої амбіції, які, хоч би як Марш намагався запевнити читача в протилежному, не дуже поменшало з віком. Про вибори, які кожен робить щоденно, кладучи свій час, сили та енергію на одну чи іншу чашу важелів: сім’я чи робота, дружба чи істина, свобода чи конформізм, життя чи смерть, зрештою.

Талановитий та мудрий оповідач Генрі Марш рятує себе й читачів від ідеалів: не буває правильних відповідей, але завжди є можливості обрати стійкість духу і залишитися чесним, принаймні перед самим собою.

Плануються до друку
Книжки, про які неможливо промовчати, говорячи про фізиків та біологів, хоча на них ще доведеться трохи почекати.

Річард Фейнман. Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака

Річард Фейнман. Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака (Surely You’re Joking, Mr. Feynman!) / Пер. з англ. М. Климчук. – К.: Наш формат, 2018

Півроку зачекати доведеться на автобіографію геніального в усьому (а насамперед в умінні радісно жити і захопливо про це писати) Річарда Феймана. Ще один фізик, лауреат Нобелівської премії 1965 року, який займався дослідженнями в біології. Та чим лише Фейнман не займався! Прочитати його автобіографію і хоча б трохи не змінитися неможливо. Здавалося б, настільки нонконформістом можна бути лише тому, кого життя лише тішить. Але Фейнман мужньо пережив втрату дружини, яка була смертельно хвора ще у час їх одруження, взяв участь у розробці атомної бомби під час Другої світової війни (наважився на цей крок, бо не хотів, щоб нацисти розробили її першими). Можливо, ці важкі моменти його життя і дали йому ідею жити радісно і повсякчас задовольняти свою цікавість попри події, які можуть зруйнувати людині життя.

І він заввиграшки відкривав сейфи з таємною інформацію про атомну бомбу, доводячи керівництву, що кодування на них слабке і хтось інший так само може це зробити. Читав найкрутіші лекції, його підручник «Фейнмановські лекції з фізики», який став результатом трирічної розробки Фейнманом нового курсу викладання фізики, досі серед найкращих для студентів. За нього змагалися університети, а він у результаті цих змагань заробив собі суботній рік, поїхав на 10 місяців до Бразилії і вчився грати на барабанах. Вирішивши зануритись у мистецтво, Фейнман став досить вдалим портретистом, вивчившись малювати «з нуля» вже будучи дорослим. А його сестра, астрофізик Джоан Фейнман, довела патріархальній Америці того часу, що жінки теж легко стають вченими, якщо захочуть і якщо їм у цьому не заважати. Про все це і про багато іншого, а також про фізику, яка й була головним захопленням усього його життя Річард Фейнман і написав у своїй автобіографії. І вона змінює світ, як змінював колись він сам.

А ще Фейнману належить фраза «Там унизу ще повно місця» («Plenty of Room at the Bottom»), з якої, як прийнято вважати, у 1959 році починається відлік такої нової галузі науки, яку з часом назвали «нанотехнологіями». Вперше можливості у цьому напрямі Фейнман озвучив у Каліфорнійському Технологічному інституті під час зустрічі з Американським фізичним товариством. Сьогодні нанотехнолгії розвиваються стрімко як ніколи, і за дослідження у цій сфері існує Фейнманівська премія, затверджена Foresight Institute й названа на його честь.

Книжка має продовження « What Do You Care What Other People Think?», а також за мотивами обох було знято фільм «Бескінечність», у якому в епізодичних ролях зіграли дочка Річарда Фейнмана Мішель та його сестра Джоан. З самим Фейнманом також існує багато відеозаписів інтерв’ю та лекцій.

Волтер Айзексон. Ейнштейн. Життя і Всесвіт

Волтер Айзексон. Ейнштейн. Життя і Всесвіт (Einstein: His Life and Universe) / Пер. з англ. М. Климчук. – Київ: Наш формат, 2018

Американський відомий біограф Волтер Айзексон не міг оминути такої постаті, як геніальний фізик-теоретик Альберт Енштайн. Його біографія Ейнштейна розкриває життя генія в найменших деталях: листах, коментарях, поясненнях теорій, закоханостях та дружніх чи професійних стосунках. Уважний письменник Айзексон свою увагу звертає на будь-що: і на те, що відіграє свою велику роль у житті фізики всього світу, і на те, що назавжди залишиться лише особистою драмою Альберта Ейнштейна. Кохання й подружнє життя з Мілєвою Маріч, народження синів, початок роботи клерком третього розряду в патентному бюро, ранг найнижчий, та й той завдяки протекції друзів, а потім «рік чудес», світове визнання, еміграція до США і виступ проти соціал-нацизму з відмовою від німецького громадянства, і далі вир життя з усіма відомими вже всьому світу й невідомими, крім найближчих друзів, подіями. Ейнштейн, навіть після найдосконалішої біографії, залишиться загадкою 20 століття, століття фізики й теорії відносності. «Якби всі прожили життя так, як я, романи були б непотрібні» – сказав Ейнштейн, але роман про його життя потрібен, тому чекаємо.
Також за книжкою Волтер Айзексон Ейнштейн. Життя і Всесвіт у 2017 році вийшов серіал «Геній».

Видайте українською

Крейґ Вентер. A Life Decoded: My Genome: My Life

Автобіографічна книжка відомого американського біолога, генетика, авантюриста та успішного підприємця Крейга Вентера заслуговує на переклад українською. Саме він розшифрував геном людини і першим у світі синтезував штучну бактерію Mycoplasma laboratorium Синтію. Його каліфорнійська компанія Synthetic Genomics Inc. (SGI) вже презентувала прототип приладу, який здатен збирати ДНК живого організму з окремих складових, користуючись цифровою інструкцію, що йому можна надіслати куди завгодно. Наприклад, на іншу планету. А у книжці він захопливо розповідає про свій досвід кар’єри вченого, якій передувала робота санітаром в американській армії під час війни у В’єтнамі, про друзів, сім’ю, захоплення яхтінгом та сьорфінгом. Вентер самовпевнений та цікавий оповідач, книжку побудовано так, що кожен розділ починається з певної інформації про геном Вентера, яку він потім коментує подіями зі свого життя. Вентер розшифровує своє життя одразу в біологічному й літературному напрямах.

Джеймс Уотсон. Avoid Boring People: Lessons from a Life in Science

У 1953 році Френсіс Крік та Джеймс Уотсон відкрили модель ДНК, за що разом із Морісом Уілкінсом у 1962 році отримали Нобелівську премію. Раніше Уілкінс і Розалінд Франклін змогли отримати дуже точні рентгеноструктурні знімки ДНК, якими Крік та Уотсон і скористалися. Тому премію мали отримати всі четверо, тільки Розалінд не дожила до цього через рак. Але її ім’я дуже важливе для відкриття, що призвело до вибуху досліджень у біології і стрімкого розвитку, що триває досі. Проте жодної книжки українською про Уотсона та Кріка досі не перекладено. Тому переклад автобіографічної «Avoid Boring People: Lessons from a Life in Science» (2007), як і його «The Double Helix» (1968), де вчений згадує, як саме просувалися їх дослідження спіралі ДНК (що не тільки не втратило актуальності, а й назавжди залишиться початком епохи біотехнологій з їх розквітом у 21столітті), і найновішої «Genes, Girls, and Gamow: After the Double Helix»(2002) відкладати більше не можна. Разом у нього вийшло дев’ять книжок. Видатний Джим досі їздить по світу і з промовами та виступами, пише цікаві книжки, популяризуючи науку, необережно висловлюється перед журналістами, потрапляє у скандали, і кожен молекулярний біолог вважає за щастя побачити живого засновника їхньої науки. Ну, а якщо не побачити, то хоч книжки його почитати.

Аліна Штефан

Народилася у 1981 році в Олександрії Кіровоградської області.Закінчила Дніпропетровську державну медичну академію. Авторка рецензій, книжкових оглядів та статтей про дитячі книжки та дитяче читання для сайтів Читомо, Барабука, блогу Букмоль. У журналах "Однокласник", "Думай, вигадуй, грай", "Маленька фея", "Мамине сонечко" авторка казок та історії для дітей. Мама трьох дівчат, лікар, мешкає у Дніпрі