Сім фактів про Шекспіра й Різдво

 

Дві тисячі вісімнадцять років тому над іудейським містом Віфлеєм запалала дивна зірка, побачивши яку три царі-волхви – Каспар, Мельхіор і Бальтазар – вирушили до непримітної вівчарні на міській околиці, де саме народжувався той, хто став Спасителем. Царі прийшли до немовляти не з пустими руками – вони принесли йому дари: золото, ладан та миро, визнаючи його, таким чином, царем над царями. Тож саме відтоді ведеться традиція святкування Різдва Христового, яку (щоправда, у різний спосіб) поділяють представники всіх гілок християнства: католицизму, православ’я, протестантизму.

Можна припустити, що цей чарівний сюжет, розіграний у вигляді містерії у передріздвяний час, став джерелом творчого натхнення для хлопчика Вільяма з містечка Стретфорд-на-Ейвоні на шляху до слави найвидатнішого драматурга й поета всіх часів. Втім, у дорослі роки Шекспір, як типовий єлизаветинець, доволі байдуже ставився до цього свята, адже у XVII столітті головним християнським святкуванням вважали Великдень. Проте спробуємо натрапити на шекспірівський різдвяний слід та з’ясувати, що ж пов’язує Великого Барда та немовля Ісуса.

Фото з сайту pinterest.com

Факт 1. Шекспір майже нічого не писав про Різдво та не любив різдвяних вистав

Слово «Різдво» (англійською «Christmas») вживається у шекспірових п’єсах лише тричі: два рази в комедії «Марні зусилля кохання» і одного разу в комедії «Приборкання норовливої»:

Berowne At Christmas I no more desire a rose
Than wish a snow in May’s new-fangled mirth;
But like of each thing that in season grows.
Love’s Labours Lost (I,І)

Бірон Я більш не хочу снігу серед маю
І на Різдво троянди воднораз,-
Жадане все в йому належний час.
Марні зусилля кохання (переклад М. Литвинця)

Berowne I see the trick on’t: here was a consent,
Knowing aforehand of our merriment,
To dash it like a Christmas comedy:
Some carry-tale, some please-man, some slight zany,
Some mumble-news, some trencher-knight, some Dick,
That smiles his cheek in years and knows the trick
To make my lady laugh when she’s disposed,
Told our intents before; which once disclosed,
Love’s Labours Lost (V, ІІ)

Бірон Це змова тут була! Мені все ясно;
Про задум наш довідавшись завчасно,
Зробили з неї мов різдвяний фарс.
Якийсь підлиза, дармоїд, пліткар,
Якийсь розумник, жартівник жорстокий,
В якого в зморшках від усмішок щоки,
Який принцесу й дам її смішить,
Їм замір наш розкрив заздалегідь.
Марні зусилля кохання (переклад М. Литвинця)
Sly Marry, I will; let them play it. Is not a comonty a Christmas gambold or a tumbling-trick?
Page No, my good lord, it is more pleasing stuff.
The Taming of the Shrew (Intro, II)

Пройд Що ж, подивлюся. Нехай зіграють. А це не та кумедія, що на Різдво виставляють чи коли ото витівають усякі штуки та через голову перекидаються?
Паж Ні, мій любий пане, це діло цікавіше.
Приборкання норовливої (пер. Ю. Лісняка)

В останніх двох уривках Шекспір натякає на різдвяні вистави, які організовували служителі церкви на площах багатьох англійських міст. Зазвичай до вистав залучали посередніх акторів (часто аматорів), не надто досконалими були й тексти цих п’єс. Думається, що саме цим і пояснюється неприязнь професіонала сцени до такого нездібного лицедійства.

Факт 2. Великий Бард узагалі байдуже ставився до різдвяного свята

Єдиний шекспірівський опис Різдва знаходимо у трагедії «Гамлет»:

It faded on the crowing of the cock.
Some say that ever ‘gainst that season comes
Wherein our Saviour’s birth is celebrated,
The bird of dawning singeth all night long:
And then, they say, no spirit dare stir abroad;
The nights are wholesome; then no planets strike,
No fairy takes, nor witch hath power to charm,
So hallowed and so gracious is the time.
Hamlet (I,I)

Марцелл (до Горація і Бернардо, побачивши привида)
Розплився він від півнячого співу.
Говорить дехто, ніби перед святом
Різдва Христового цей птах світанку
Співає, не вгаваючи, всю ніч.
Тоді не сміє жоден дух блукати,
Цілющі ночі, приязні планети,
Прихильні зорі, відьми не чаклують, –
Такий це час святий та благодатний.
Гамлет (переклад Г. Кочура)

Зауважимо, що у єлизаветинській Англії не було прийнято пишно відзначати Різдво. Різдвяні дні вважалися часом, коли на землю сходить Божа благодать і святість, а тому лихі духи не мали доступу до людських душ. Аби не спокушати сили зла й не розвіювати благодатну атмосферу, англійці тогочасся утримувалися від бучних святкувань на Різдво.
Факт 3. Шекспір писав тексти без жодного зв’язку між назвою та сюжетом задовго до того, як це стало мейнстрімом

У тексті комедії «Дванадцята ніч, або Як собі хочете» жодного разу не згадано Різдво, втім, цей твір все ж безпосередньо пов’язаний із цим святом. Перша частина назви комедії натякає на день її прем’єри. Дванадцятої ночі після Різдва (6 січня) завершувався період новорічних свят, які відзначали гомінкими ігрищами й веселими виставами. Цього дня проводилася особлива церковна служба, на честь славнозвісних Трьох Царів. Що ж до світських розваг, то у Дванадцяту ніч їх було чимало. У 1602 році розважальним видовищем у юридичній корпорації Мідл-Темпл-Хол стала нова комедія Вільяма Шекспіра «Дванадцята ніч, або Як собі хочете», названа на честь свята останнього дня Різдва.

На Дванадцяту ніч домогосподарки робили для всієї сім’ї особливий пиріг і запікали у ньому біб. Того, кому він діставався, проголошували Королем Боба, й він очолював домашні святкування. Ті, кому не пощастило з бобом, могли випробувати своє щастя з іншими шматками пирога – в них можна було знайти дрібні монетки. Сьогодні пиріг Дванадцятої ночі інколи прикрашають паперовою короною, якою коронують Бобового Короля.

Фото з сайту paradelle.wordpress.com

Але найголовнішим у цей день було те, що все буквально переверталось з ніг на голову – на коротку мить до добропорядного англійського суспільства приходив карнавал: слуги перевдягалися господарями, благородні дами і джентльмени – пастушками й розбійниками. Атмосфера під час такого шкереберть-дійства була найбільш невимушеною – оте саме «Як собі хочете». Ось як на цій гравюрі 1840 року, де зображено святкування Дванадцятої ночі.

Фото з сайту playbuzz.com

Факт 4. Шекспір є автором різдвяної колядки (хоч сам він про це не знає)

У п’єсі «Як Вам це сподобається» серед вельмож, що пішли у вигнання за старим герцогом є співець Ам’єн, який виконує протягом п’єси декілька беззаперечних хітів із дотепним тексом (воно й не дивно, коли слова написав сам Шекспір). Одна із цих пісень – гірка балада про людські вади:

Blow, blow, thou winter wind,
Thou art not so unkind
As man’s ingratitude;
Thy tooth is not so keen,
Because thou art not seen,
Although thy breath be rude.
Heigh-ho! sing, heigh-ho! unto the green holly:
Most friendship is feigning, most loving mere folly:
Then, heigh-ho, the holly!
This life is most jolly.

Freeze, freeze, thou bitter sky,
That dost not bite so nigh
As benefits forgot:
Though thou the waters warp,
Thy sting is not so sharp
As friend remembered not.
Heigh-ho! sing, heigh-ho! unto the green holly…
(‘As You Like It’; II, 4)

Зимовий вітре, вій!
Менш зла в нудьзі твоїй,
Аніж у людській злості;
Невидимий твій зуб,
Тому й не так він груб ,—
Пронизуй хоч до кості!
Гей-го! Співай під деревом, під тінню!
Бува нещира дружба, а любов — шаління.
Співай, гей-го, під тінню!
Живімо, не жаліймо!

Тріщи, морозе, дужче!
Не зліший ти, презлющий
Від забуття й наруг.
Хоч сковуєш ти ріки,
Ти — не таке велике
Зло, як забудько-друг.
Гей-го! Співай… (пер. О. Мокровольського)

З 2014 року цей текст можна офіційно вважати різдвяним, адже він з’явився на альбомі «Різдвяні слова для Вас» у виконанні британської акторки Джоанни Ламлі, відомої за роллю дівчини Бонда у фільмі «На секретній службі Її Величності». Ламлі декламує вірша під акомпанемент інструментальної версії пісні «Ding Dong Merrily On High». Акторка зізнається, що в цьому творі присутня «магія Різдва, яка долає століття». Прикметно, що Шекспір опинився на альбомі у гарній компанії ще двох Вільямів – Блейка та Вордсворта.

Фото з сайту amazon.com

До речі, слово «holly» передано в українській версії генералізованою лексемою «дерево». Насправді ж holly – це падуб гостролистий, вічнозелена рослина, що плодоносить яскраво червоними ягодами з вересня до лютого. На жаль, ці спокусливі плоди отруйні. Сьогодні падуб є одним із рослинних символів англійського Різдва поряд із омелою, молочаєм-різдвяником (також відомим як пуансетія) та плющем.

Фото з сайту thespruce.com

Ще кельти вважали це дерево символом сонця, тож друїди спалювали його в день зимового сонцестояння. У стародавніх римлян падуб асоціювався із богом хліборобства та рільництва Сатурном. У середньовічній Англії рослина вважалася символом чоловічої енергії, на противагу плющу, який був знаком жіночого начала. Якщо на Різдво помешкання прикрашали падубом, то в ньому цілий рік верховодив чоловік, якщо ж обирався плющ, то до сімейного стерна ставала жінка. Міксувати ці дві рослини порівну чи у якихось пропорціях вважалося поганою прикметою.

У вікторіанській Англії яскраві червоні ягоди падуба та його гостре листя темно-зеленого кольору почали активно зображувати на кольорових різдвяних листівках, які входили в моду. Тому не дивно, що пісня Ам’єна у 1879 році з’явилася на сторінках збірника «Різдво в мистецтві та піснях: збірка пісень, колядок та віршів, пов’язаних зі святкуванням Різдва» під заголовком «Holly Song»
Факт 5. Шекспіром можна прикрасити різдвяну ялинку.

Сьогодні, у добу глобалізації та тотальної комерціалізації мистецтва, сувенірна крамниця є одним із небагатьох стабільних джерел прибутку для музеїв, театрів і бібліотек. Шекспір, звичайно, є одним із найбільш популярних героїв сувенірної продукції – так званого мерчендайза. Зображення Великого Барда можуть нанести на будь-що: від блокнота та ручки до мила чи кухонного рушника. Відповідно, і під час Різдва бардоман зможе створити у себе вдома відповідну атмосферу. Наприклад, креативні дизайнери Королівського шекспірівського театру (https://www.rsc.org.uk/shop/category/5ba815bb-d2d5-4f9a-b3a4-404adb3b894c/) розробили серію шекспірівських ялинкових прикрас, серед яких є Гамлет, Ромео, Джульєтта, Макбет, Титанія та ткач Нік Навій із головою віслюка.

Фото з сайту rsc.org.uk

Крім того, окрасою різдвяного дерева може стати й сам драматург – у вигляді текстильної лялечки, скляної фігурки, або ж класичної ялинкової кулі з декором у техніці декупаж.

Фото з сайту etsy.com

 

Популярністю також користуються й медальйони з портретами Шекспіра та цитатами з його творів. Вочевидь, їх найбільше полюбляють батьки тих дітей, хто перед різдвяними канікулами погано склав залік з англійської літератури: поки двійочник прикрашатиме ялинку, то, може, й запам’ятає собі трохи Шекспірових рядків.

Фото 11. Джерело – zazzle.co.uk

Фото 12. Джерело – zazzle.co.uk
Факт 6. Колись давно, в далекій-далекій галактиці, Шекспір все ж писав різдвяні оповідання

У ХХІ столітті Великий Бард надибав собі ще одного співавтора. Він – батько двох дітей, магістр богослов’я, доктор філософії з етики, директор з некомерційного маркетингу в агентстві Pivot Group LLC і, за сумісництвом, Шекспір нашого часу. Американець Іен Дошер розпочав свою літературну кар’єру лише 5 років тому – влітку 2013 побачила світ його перша книга «Зоряні Війни Вільяма Шекспіра. Воістину нова надія». Дошер узяв за основу сюжет четвертого епізоду космічної саги й майстерно переказав його п’ятистопним ямбом, використовуючи слова та граматичні конструкції притаманні стилю Великого Барда (вийшло дуже достойно, в чому Ви можете переконатися із цієї реклами https://www.youtube.com/watch?v=__E20tUsM3s). Ідея відтворити «Зоряні війни» мовою солодкоголосого лебедя Ейвону прийшла Дошерові, коли він, після прочитання роману Сета Ґрем-Сміта «Гордість, упередження і зомбі», потрапив на славнозвісний Орегонський шекспірівський театральний фестиваль і переглянув постановку «Віндзорських жартівниць», дія в якій перенесена у сучасну Америку. Натхнення вистачило на 7 книг за числом епізодів кіносаги.

 

Фото з сайту amazon.com

Втім, є в доробку Дошера й експериментальний твір, що не має зв’язку зі світловими мечами та дроїдами. У фантасмагоричному світі «Шекспірівської різдвяної пісні в прозі» герої Діккенса переносяться до єлизаветинської Англії, опановують ямбічний пентаметр і зустрічають на своєму шляху персонажів Великого Барда. Так, напередодні Різдва власник театру Ебенезер Скрудж дізнається про смерть свого бізнес-партнера Крістофера Марло (в оригіналі компаньйоном Скруджа був добродій на призвище Марлі). У версії Дошера головний герой не менш відразливий, ніж в оригіналі: подружжя Макбетів страждає на фінансовому гачку старого ділка, а благодійники Розенкранц і Гільденстерн замість щедрого внеску отримують різку відмову. Сімейні зв’язки споріднюють Скруджа із героями «Бурі», однак він ставиться гірше за Калібана і до свого племінника Фердінанда, і до його дружини Міранди, і до її батька Просперо.

Різдвяне чудо-трансформацію реалізує зіркове тріо: Духом Минулого Різдва стає Пак зі «Сну літньої ночі», обов’язки Духа Теперішнього Різдва виконує сер Джон Фальстаф із «Генріха IV» та «Віндзорських насмішниць», а от роль Духа Майбутнього Різдва чомусь дісталася вже не принцу, а королю Гамлету. Скруджа в юності грає Ромео, і жорстокосердий стариган бачить у видінні свою кохану Джульєтту, друга Бенволіо та конкурента Паріса, із яким красуня врешті-решт уклала шлюб. Серце скнари в час теперішній не здатна розтопити навіть колядка солодкоголосого Бальтазара із «Венеціанського купця». І лише зазирнувши у майбутньому, де двоє гробарів уже копають Е. Скруджеві могилу, а троє відьом вже чекають його на бенкет, він перероджується, стаючи чуйним та щедрим. Прочитавши твір Іена Дошера, стає жаль, що різдвяні духи так і не завітали до Дарта Вейдера.

Вартий уваги і ще один проект невгамовного американця – генератор сонетів «Зоряні війни Вільяма Шекспіра», випробувати який можна за цим посиланням (http://shakespearestarwars.com/). Для кожного із 14 рядків у програму закладено від 10 до 16 варіантів. Вибір рядка залежить від відповідей на тестові запитання, що пропонуються перед створенням поетичного шедевру. Крім того, користувач сам обирає заголовок поезії – це слово буде використане щонайменше у 3 рядках вірша. Генератор дозволяє створити 2 квадрильйони (це 15 нулів!) різноманітних сонетів. Хай буде з нами Сила Шекспірового слова!

Факт 7. Шекспіра можна вважати «хрещеним батьком» дев’ятого оленя Санти

Дивно, але Шекспір, хоч і не напряму, став «хрещеним батьком» дев’ятого оленя Санти! Всім відомо, що візок Санта-Клауса на свята тягнуть північні олені. Втім, не всі знають, що у північноамериканській та західноєвропейській різдвяних традиціях число оленів чітко усталене. У них навіть є власні імена:
Dasher, «стрімкий»
Dancer, «танцюрист»
Prancer, «скакун»
Vixen, «жвавий»
Comet, «комета»
Cupid, «Купідон»
Donner, нім. «грім»
Blitzen, нім. «блискавка»

Фото з сайту hiveminer.com

Ось такою була оригінальна «оленяча вісімка», яка допомагала Санті розвозити різдвяні подарунки. Вперше ці імена згадуються у дитячому вірші «Різдвяний гість», написаному Клементом Кларком Муром – поважним американським професором східної та давньогрецької літератури Колумбійського коледжу.

Фото з сайту Wikipedia.org

Для розваги власних дітей науковець написав різдвяного віршика – Мур не мав бажання публікувати цю поезію. Однак текст «Різдвяного гостя» все ж став надбанням читацького загалу – один із друзів професора Мура надіслав поезію до редакції газети «Sentinel». Вірш з’явився на шпальтах цього тижневика 23 грудня 1823 року анонімно. До кінця життя Мур не бажав пов’язувати своє ім’я із цим дитячим віршиком. «Різдвяний гість» все ж був включений до антології творів Мура, як стверджують, за наполяганням дітей науковця.

Дев’ятий олень приєднався до описаної Муром веселої компанії відносно нещодавно, наприкінці 30-х років ХХ століття. У 1939 році чиказька мережа супермаркетів «Montgomery Ward» вирішила видати власну серію різдвяних книжок для дітей. Кожного року цей торговий центр закупав і розповсюджував дитячі різдвяні книги-розмальовки різних американських видавництв, втім, створення та продаж власної ексклюзивної серії здалося керівництву «Montgomery Ward» прибутковішим. Саме бажання економії та заробітку інспірувало народження образу одного з найвідоміших та найпопулярніших оленів Санти.

Дирекція мережі супермаркетів довго визначалася із тим, який саме вірш помістити у книгу. Врешті-решт вони, знову ж таки прагнучи економії, вирішили доручити написання поезії штатному копірайтеру компанії Роберту Л. Мею (зауважимо, що в той час ця посада була малопрестижною та погано оплачувалася). У босів компанії було лише дві умови: книга мала бути «життєрадісною», а головним героєм, такою-собі «зіркою» повинна стати якась мила тварина.

Фото з сайту goodreads.com

Пропозиція «Montgomery Ward» стала для Мея несподіванкою – саме в цей час від раку помирала його дружина. Подружжя виховувало чотирирічну доньку, яку звали Барбарою. Саме вона допомогла поетові-початківцеві визначитися із тим, про яку ж саме тварину варто писати. Подружжя Меїв жило неподалік Чиказького зоопарку, і аби розважити дівчинку, яка тяжко переносила материну хворобу, батько незрідка ходив із нею туди. В один із візитів чоловік помітив, що Барбарі з усіх звірят найбільше подобалися олені. В процесі роботи копірайтер/поет зачитував готові частини вірша доньці, аби переконатися, що твір достатньо «життєрадісний» і може сподобатися дітям. Втім, у липні 1939 року сталася трагічна подія – Евелін Мей померла. Керівництво «Montgomery Ward» запропонувало Мею відмовитися від замовлення, однак він пообіцяв менш ніж за місяць завершити вірша. І він дотримав свого слова.

У серпні 1939 року, майже через шість місяців після отримання замовлення, твір був готовий. Прем’єра вірша «Рудольф, олень із червоним носом» відбулася у сімейному колі – слухачами стали звичайно ж Барбара та батьки дружини Роберта Мея. Створюючи свій твір, Мей наслідував стиль та ритмомелодику «Різдвяного гостя» К.К. Мура.

У вірші Мея інші олені насміхалися над Рудольфом через його червоний ніс, що світився. Якось через сильний туман розвезення подарунків Санта-Клаусом затягнулося. Коли він добирався до будинку Рудольфа, він помітив його світлоносний ніс в темній кімнаті і вирішив, що цей ніс стане гарним ліхтариком, який зможе освітлювати дорогу його саням, і попрохав Рудольфа стати передовим оленем в упряжці, на що той охоче погодився.

Фото з сайту behindthevoiceactors.com

До речі, спочатку боси «Montgomery Ward» відмовилися друкувати вірш про дивного оленя із яскраво-червоним носом. Аргумент очільників торгової мережі був таким – червоний ніс асоціюється із хронічним алкоголізмом, а це, в свою чергу, формує смислові імплікації неприйнятні для дитячого різдвяного віршика. Однак, на щастя, все склалося якнайкраще для Рудольфа – Мей звернувся до свого друга, штатного художника компанії «Montgomery Ward» Денвера Гіллена із проханням намалювати «якнаймилішого» оленя. Художник чудово впорався із цим завданням, адже олень виявився настільки симпатичним, що йому вдалося розтопити серця навіть торгових біг-босів.

Спочатку Р. Мей хотів назвати свого казкового оленя Ролло або ж Реджинальд. Втім, він зупинився на імені Рудольф. І не випадково, бо характерний ніс персонажа, так само як і його ім’я відсилають до одного із комедійного шекспірівського персонажа – п’яниці та дрібного злодія Бардольфа, що був компаньйоном гультяя Фальстафа.

Бардольф з’являється у чотирьох п’єсах Великого Барда – у двох частинах драматичної історичної хроніки «Генріх IV», у хроніці «Генріх V», а також у комедії «Віндзорські жартівниці». У всіх цих творах Бардольф є другорядним персонажем, однак його поведінка, а також його яскраво-червоний ніс, неодноразово стають об’єктами веселих жартів Шекспірівських персонажів. Таким Бардольфа зобразив художник Джон Коуз.

Зауважимо, що у сучасній англійській мові навіть існує прикметник «bardolphian» який позначає людину, котра має червоний колір всього обличчя чи тільки носу.

Як уже згадувалося, Бардольф був членом шайки Фальстафа – одного з найпопулярніших комедійних персонажів Шекспіра. Цей образ навіть став головним героєм опери Джузеппе Верді «Фальстаф». Лібрето для неї створив італійський композитор та поет Арріґо Бойто. Цікаво, що у класичних постановках опери Верді Фальстаф часто виходить на сцену з оленячими рогами.

Фото з сайту govori.se

Нижче наведемо уривок зі сцени, в якій Фальстаф звертається до Бардольфа:

«So che se andiam, la notte, di taverna in taverna, Quel tuo naso ardentissimo mi serve da lanterna! Ma quel risparmio d’olio tu lo consumi in vino».

У вільному українському перекладі: «З твоїм настільки яскравим носом, ти вказуватимеш мені сьогодні ввечері шлях від таверни до таверни. Однак на вино для тебе я витрачу більше, ніж витратив би на олію».

Повернемося до Р.Л. Мея, творця оленя Рудольфа. Відомо, що він обожнював Шекспіра та був палким прихильником музичного генія Джузеппе Верді, а отже в казковому олені Санти маємо своєрідне злиття двох Бардольфів – шекспірівського та вердівського.

У 1949 році радіо-продюсер Джонні Маркс (який був братом дружини Р.Л. Мея) написав пісню «Рудольф, олень із червоним носом». У виконанні Джина Отрі вона стала найпопулярнішим синглом 1949 року. Кавер-версії пісні записували Бінг Кросбі, Рей Чарльз, Пол Анка, Доллі Партон, Рінго Старр, а також гурти «Jackson 5» та «Lynyrd Skynyrd». Сьогодні «Рудольф, олень із червоним носом» – класика різдвяного пісенного канону.

Фото з сайту marcuscenter.org

І завершити хотілося б словами Бассаніо, друга венеціанського купця Антоніо, що будуть побажанням всім читачам на 2018 рік:

I wish you all the joy that you can wish
(‘The Merchant of Venice’; II, 4)

Бажаю вам такого раювання,
Якого ви бажаєте собі
Самі!
(пер. І. Стешенко)
Богдан Корнелюк, Дар’я Москвітіна

Український шекспірівський центр