Джек Керуак. На цій дорозі вистачить місця для всіх

До дня народження Джека Керуака публікуємо текст про письменника, його місце серед бітників і їхній контекст, як і розповідь про знаковий для покоління «розбитих» роман Керуака «На дорозі».

Джек Керуак / Джерело — Pinterest

«Яка твоя дорога, друже? Дорога святого, дорога безумця, веселкова дорога, дорога риби, будь-яка дорога. Зрештою це дорога будь-куди для будь-кого» – Джек Керуак «На дорозі»

У 1940-х роках Джек Керуак у свої middle twenties знайомиться з Алленом Ґінзберґом, Вільямом Берроузом і Нілом Кесседі. Разом вони формують середовище натхненних, нонконформних, скандальних волоцюг і substance abuser-ів із широким світоглядом і поетичними душами. Так народжується бітництво.  

Джек Керуак (справа) і Ніл Кесседі. Кесседі був близьким другом Керуака, натхненником творчого середовища 1940-х, 50-х і 60-х років і став прототипом Діна Моріарті в романі «На дорозі». / Джерело — Pinterest

КОНТЕКСТ

Це був післявоєнний розгублений час, коли відбувалися різні спроби віднайти точки опори, ціннісну матрицю, зрештою, сенс, і всі робили це у свій спосіб. Для мистецтва постало завдання, очевидно, спершу неусвідомлене, але інтуїтивне й нагальне, бо за суттю своєю націлене на самозбереження, – відшукати для людини орієнтири, які та втратила, знайти виправдання її існуванню, запропонувати нові ідеали й способи реалізації й ідентифікації себе. Для чистої формотворчості й елітаризму, що були характерними для модернізму Європи й Америки довоєнного періоду, не залишилося місця в суспільній свідомості.

Те, що в цьому контексті робитимуть бітники, буде чистою життєтворчістю, релігійно навантаженою, осмисленою, продуктивною, протестною й сміливою. Саме тому так важко провести чітку лінію між «життям» і «творчістю» представників цього покоління, між правдою й вигадкою, скажімо, в романах Керуака й поезіях Ґінзберґа, багато з яких вважаються автобіографічними. І саме тому недоцільним вбачається відсторонене, герметичне, формалістське прочитання текстів, породжених цією епохою.

Тексти бітників – і Керуака як «батька бітників» – це життєтексти: пророчі, екстатичні, самозаглиблені, релігійні, майже сектантські, бунтівні, але й споглядальні, повсюдно біографічні, повсюдно нереалістичні; це тексти, що не відображують життя, не фіксують якісь точкові його вияви, а оприявнюють життєвий потік, саму стихію. Вони починаються задовго до того, як піднімається завіса, як читач_ка розгортає книжку. Відкриваючи «На дорозі», чи «Плач», чи «Голий ланч», ми приходимо, коли вже все почалося, а закриваючи книжку на останній сторінці, змушені йти посеред дійства. Творчість бітників за суттю своєю перформативна, вона не обмежується результатом творчого процесу, його продуктом, і є невпинною й невідривною від життя.

Бітництво виникає в культурі споживання і великою мірою як реакція на неї – на соціальний тиск і очікування, стандартизацію, пріоритетизацію матеріального й суспільну настанову на нагромадження атрибутів успіху, вимогу відповідати усталеним нормам і «бути, як усі», масову готовність споживати ретельно відібраний стерильний культурний продукт. Звідси контркультурний імпульс бітництва, що живитиме вільнодумну й ліберальну американську молодь ще декілька десятиліть потому. Саме покоління «розбитих» утвердило аутсайдерство як потужну соціальну позицію. Життя цих людей стало різновидом радикального неполітичного громадського протесту. Протест бітників не включав висловлення політичної позиції; це була добровільна самоізоляція й чиста втеча у маргінальні й часто соціально несхвальні практики, як-от вживання наркотиків й експерименти із сексуальністю. Своєрідна нішевість, закритість спільноти бітників дала цій початково невеликій групі однодумців змогу й потугу виробити новий етос — альтернативну ціннісну модель, новий спосіб жити це життя, а культурі – передати їхні здобутки далі в максимально автентичному вигляді.

БАТЬКО «РОЗБИТИХ»

«Я не мав нічого, що б міг запропонувати комусь, окрім власної спантеличеності». — Джек Керуак, «На дорозі».

Джек Керуак / Джерело — Sixteen

В усьому цьому роль Джека Керуака – спокійної, вдумливої, багато в чому консервативної людини – центральна. Він перебував у самому осерді бітництва; він вигадав самоназву для цілого покоління («Beat Generation»); він, крім того, написав знаковий для контркультури, а на сучасному етапі для всієї культури текст – «На дорозі», маніфест бітників, художньо втілений у невипадково витвореній автором формі спонтанного письма.   

Керуака не назвеш професійним письменником. Він радше мемуарист мимоволі, скриптор, що транслює істини, вихоплені з інсайтів повсякдення чи вигадані іншими людьми. У середовищі бітництва творчий процес був невпинний, джерелом натхнення ставало буквально все, а самі бітники час від часу виконували ролі «музи» одне для одного. Дін Моріарті з Керуакового «На дорозі» списаний з Ніла Кесседі, і, читаючи роман, легко зрозуміти, якою знаковою фігурою для контркультури й особисто для Керуака він був; той же Ніл Кесседі надихав Ґінзберґа й інших представників покоління і став ланкою, що з’єднала бітництво з «веселими жартівниками» й кислотною культурою 60-х; Ґінзберґ, у свою чергу, надихався віддаленим у часі, але близьким ідейно американським трансценденталізмом (Емерсоном, Торо), Волтом Вітменом, нетрадиційною сексуальністю, сам надихав у тому числі Керуака й великою мірою сполучив бітництво 50-х з культурою гіпі 60-х. Внутрішні зв’язки всередині бітництва тісні, а його впливи на культуру – множинні й часто неочевидні, але радикальні. І в самому центрі цього вихору, безперечно, перебував Керуак – тихий спостерігач, свідок шаленства своєї епохи.

«НА ДОРОЗІ»

«Я знав, що десь попереду будуть дівчата, видіння, усе; десь попереду мені випаде віднайти перлину». — Джек Керуак, «На дорозі».

Перше видання роману «На дорозі» / Джерело — Pinterest.

Роман «На дорозі» виходить у 1957 році. У його основі – подорожні записки Керуака, які в 1951 були складені ним у цілісний текст, написаний суцільним письмом на сувої, створеному зі склеєних між собою листів паперу. Уже сам цей спосіб організації текстової площини відсилає до ідеї спонтанного письма, знакової для Керуака, і загалом спонтанності, знакової для всіх бітників. Спонтанність – це повна протилежність спланованості, а спланованість – уособлення розміреного й ситого життя культурно примітивного й духовно збіднілого американського середнього класу. Саме таке життя підважували бітники своїм власним життям, в основі якого була спонтанність. Формально в тексті прийом спонтанного письма втілювався за допомогою легкого стилю, сугестивної, асоціативної оповіді, недотримання правил синтаксису й пунктуації, вільного потоку думки й часом нехтування законами витворюваної художньої реальності на користь дотримання історичної правди.

Властиво, серед критиків існує думка, що художні якості роману «На дорозі» такі незначні, а письменницький «талант» Керуака такий зародковий, що своїм успіхом роман завдячує винятково дотриманню автором достовірності. З цих позицій пишуть про автобіографізм роману як визначальну його рису, якій підпорядковується все інше, у тому числі композиція. У випадку з Керуаком можна сміливо говорити про вторинність тексту відносно дійсності і про справді всеохопну автобіографічність, яка тут радше корелює з ідеєю життєтексту. Звичайно, матеріалом для роману слугували події декількох попередніх років із життя Керуака, а саме подорожі через усю Америку з Нілом Кесседі та – ситуативно – іншими представниками тодішньої богеми, розмови, пошуки, відкриття. Та це аж ніяк не знецінює художні якості роману, який, будучи своєрідним документом епохи, залишається спостережливим, витонченим, проникливим художнім текстом.

Композиційно «На дорозі» складається з п’яти частин, чотири з яких розповідають про тривалі подорожі головних персонажів Села Парадайза (наратора) і Діна Моріарті 1947, 1949 і 1950 років. Ентузіастами складені карти подорожей, описаних у романі (можна глянути, наприклад, цей ресурс). Три сталі точки на карті – це Нью-Йорк, де живе Сел, Сан-Франциско, де вирує життя, і Денвер, де виріс Дін і де збирається компанія друзів. У перших трьох поїздках Сел мислить категоріями схід-захід, і вже четверта мандрівка збагачує карту світу і вводить координати північ-південь.

Жанрово текст Керуака є романом дороги, «road story», тобто художнім текстом про мандри, що відкривають перед героями можливості зустрічей і змін. В історії дороги просторові переміщення відіграють важливу композиційну, сюжетотворчу і смислотворчу роль.

Для роману дороги визначальними є хронотопи дороги й зустрічі. Дорога – місце, де відбуваються зустрічі, і ці зустрічі є переважно випадковими. Випадкові зустрічі ламають усталений світопорядок, ієрархічне співвідношення людей і цінностей у світі. У дорозі нівелюються соціальні дистанції, і в одній точці перетинаються найрізноманітніші люди. За інших умов такі зустрічі просто неможливі; дорога їх уможливлює. Виходячи на дорогу, герої виходять за межі застиглого часопростору безподієвого життя у часопростір, пересичений подіями. Саме тому важливим є рух, а не точка призначення. Саме тому герої Керуака не можуть довго засиджуватися на місці. Це спонтанність; це авантюрний час: на необдуманих рішеннях і різких поворотах будується сюжет роману, що у своєму плині повторює звивисту дорогу, по якій пересуваються персонажі.

Спонтанність як домінанта письма і життя бітників є дуже видимою  в романі. Основними її втіленнями є спонтанне рішення і спонтанна зустріч. Кожного разу, коли персонажі вирушають у дорогу, вони не збираються довго, не виношують планів і, тим більше, не бронюють готелів. Їхні рішення завжди імпульсивні, а прагнення мандрів – модус їхньої свідомості, як і бажання тіла. Душі персонажів, як і тіла, потребують невпинного руху, і будь-яка затримка в дорозі починає викликати фізичний дискомфорт і моральну втому.

У своїх подорожах Сел і Дін не мають ніякої артикульованої, фіксованої мети; здається, вони просто хочуть побачити світ, послухати світ, відчути світ, і в реалізації цього бажання знаходять свою самодостатність. Їхня дорога неодмінно веде їх за межі обжитого топосу – у віддалені краї, де життя тече по-іншому. І поки вони дістаються до омріяного місця, за вікном змінюються ландшафти: засніжені вершини, гори, наче з пап’є-маше, безликі рівнини, пустелі заходу, мілковода Міссіссіпі, безкраї виноградники, від яких повітря наповнюється густим солодким запахом, вологі тропіки півдня. Тут, у самому серці Америки, персонажі здійснюють свої відкриття.

Прикметно, що кожна наступна подорож, описана в романі, стає дедалі більш релігійною, дедалі більш метафоричною, і за всіма територіальними переміщеннями можна впізнати вигадливий шлях персонажів до себе і до того, що в культурі прийнято називати Богом. (Звісно, дорогу можна легко протрактувати як шлях, скажімо, до істини, до знання, як висхідну траєкторію, у кінці якої чекає винагорода.) Апофеозом релігійного просвітлення персонажів стає подорож у Мексику; у цей момент дорога цілком переходить у містичну площину, а  за фізичною реальністю наочним стає символічний пласт.

Кожна з чотирьох мандрівок героїв роману є не окремою подією, а логічним продовженням попередньої, накопиченням досвіду, знань і спостережень, що в результаті мають дати героям якесь цілісне, сукупне і глибинне розуміння світу. Тож стає зрозуміло, що множинні суто географічні цілі героїв роману, якраз-таки первинно артикульовані, складаються в одну метафізичну мету.

Подорож у «На дорозі» – це ще й своєрідний пошук альтернативної американської мрії, витворення нових способів розуміння світу. Як відомо, американська мрія – це неписаний ідеал рівності й справедливості, що їх пропонує Америка як земля можливостей. Керуак, як і інші бітники, витворює нову американську мрію. Під час подорожей герой «На дорозі» бачить і розуміє, що справжня Америка далека від ідеалу середнього класу й значно ширша за масово культивований взірець особистого успіху й щастя. Відчуття постійного руху, що на метафоричному рівні є невпинним пошуком смислу в усьому довкола, дає персонажам змогу переконатися в розмаїтості реальностей і особистих трактувань щастя та успіху серед американців. Соціальний статус і матеріальний статок, а також респектабельність не мають жодної аксіологічної ваги в системі цінностей роману. Основна цінність бітників – свобода, і її втілює насамперед ідеал Села, Дін Моріарті. Пошуки свободи – це пошуки автентичності, справжнього життя, не регламентованого і не кодифікованого, ніким не нав’язаного, а витворюваного тут і зараз.

«Для мене люди – тільки божевільні; тільки ті, хто божеволіють від життя, божеволіють від розмов, божеволіють задля спасіння; спраглі всього водночас; ті, хто ніколи не позіхають від нудьги й не кажуть банальних речей, а горять, горять, горять, ніби розкішні римські свічки, що спалахують між зірок павуками світла, і в центрі видно синій вибух, і всі кричать «Оооо!». — Джек Керуак, «На дорозі».

Цитата з роману «На дорозі» / Джерело — Pinterest.

Взірцем вільного й автентичного життя для Села є загалом маргіналізовані суб’єкти: не тільки Дін, напівбожевільний, безвідповідальний, гіперактивний, маніакальний, екстатичний злочинець, а й волоцюги, повії, чорношкірі джазові музиканти, індіанці. Вони уособлюють свободу самовираження, свободу вибору, свободу жити це життя спонтанно і як заманеться. Таке життя, як каже Дін, значно ближче до святості, ніж будь-яке інше.

Перебування в дорозі – це спосіб пізнання світу, обраний персонажами. І якщо Сел ближче перебуває до суспільства, має з ним тісніші зв’язки, то Дін цілком пориває із зовні нав’язуваними означниками й шукає первинності, яка б дала йому змогу заново означити світ, дати імена речам (тобто стати Богом). Спочатку він робить це вголос і відкрито: він проводить ночі, обговорюючи все на світі з Карло Марксом, коментує те, що бачить у поїздках із Селом, безперестанку говорить. Пізніше ж він майже замовкає, видаючи розрізнені звуки й стверджуючи, що нема сенсу говорити, треба тільки вслухатися у світ і поглинати його в себе. Пізній Дін – це «містик», як називає його Сел. Про нього також говорять як про пророка, святого, навіть Бога. У романі саме він найбільш наближений до сакрального знання, він шукає його інтуїтивно і підходить впритул, і вказує на нього Селу, який врешті-решт лишається чи не єдиним, хто ще намагається зрозуміти.

­­­­­***

Успіх роману «На дорозі» враз робить Джека Керуака відомим. Видавців починають цікавити його неопубліковані тексти, і Керуак пише й видає нові романи, що зазнають критики. Письменник гостро реагуватиме на критику, зокрема на обговорення його трактування буддизму. Він питиме й важко переживатиме втрати близьких людей.

У 1968 році помре Ніл Кесседі, ікона контркультури, міфологізований і оспіваний Керуаком пророк.  

У 1969, у віці 47 років, помирає Джек Керуак.

Ніл Кесседі за кермом автомобіля / Джерело — Medium

«– Селе, нам треба їхати і не зупинятися, поки не дістанемось туди. – Куди ми збираємося, друже? – Я не знаю, але нам треба їхати». – Джек Керуак, «На дорозі».