Шекспір і чотирилапі друзі

У середині лютого, згідно з китайським календарем, 2017-й рік Вогняного Півня поступився покровителю 2018-го – Жовтому Земляному Собаці, тож усі отримані у подарунок цуцики – магнітики, брелоки, чашки, листівки тощо – починають працювати, сумлінно створюючи добробут і щастя для своїх господарів.

У шекспірівські часи китайських календарів, звичайно, не знали, але собака був не менш шанованою твариною, ніж тепер: більшість тогочасних англійців радо поділили б думку незабутнього Семена Семеновича Горбункова про те, що собака – друг людини. Втім, сам Шекспір, вочевидь, тримався б протилежних поглядів: невідомо, чи вважав би він другом людини домоврядника, але із собаками стосунки у нього були доволі складні.

Джерело: pinterest.com

Любов до собак, як відомо, є однією з найважливіших складових англійського національного характеру. Чотирилапих друзів можна знайти усюди – від Букінгемського палацу до вівчарських пасовиськ. Про надзвичайну близькість англійців та їхніх собак свідчить відоме висловлювання Джорджа Бернарда Шоу: «Якщо не брати до уваги паління та азартних ігор, ви здивувалися б, скільки життєвих радощів англієць може розділити і розділяє зі своїм собакою». Справді, ці друзі людини завжди відігравали помітну роль у англійському життєвому укладі та побуті: без допомоги пастуших собак неможливо було б розводити овець, без собак неможливою була б і головна забава аристократії – полювання. У шекспірівські часи собаки відігравали й значну роль у популярних видовищах: однією із найпопулярніших демократичних розваг було цькування ведмедів та биків собаками.

Джерело: canineheritage.weebly.com

Звичайно, Шекспір не міг залишитися осторонь цих тенденцій, які в його творчості знайшли відображення і на лексичному, й на образному рівнях. «Собачий» вокабуляр Великого Барда досить розмаїтий: окрім слова «dog», що використано в його творах понад 200 разів, ренесансний драматург вживав і його аналоги – «hound» (пес, хорт), «cur» (дворняга) та «puppy» (щеня). Не цурався Шекспір і лайливого «bitch», яке, щоправда, в ті часи не мало такого негативно-експресивного забарвлення. Трохи знався Великий Бард і на собачих породах: у його драмах згадується борза (greyhound), мастиф (mastiff) та спанієль (spaniel).

«Собачий» вокабуляр Шекспіра досить розмаїтий

Дійшло навіть до того, що драматург, вочевидь, заради яскравого сценічного ефекту, зробив собак дійовими особами своїх п’єс. У ранній комедії «Два веронці» Великий Бард вивів на сцену собаку Креба, який належав слузі Протея Лансу. Певна річ, що драматург не дав Кребові жодної репліки, натомість Ланс переповідає кумедну історію про те, як його господар звелів йому віднести у дарунок панні Сильвії маленьку кімнатну собачку. Якийсь хлопчисько на ринку поцупив те цуценя в роззяви-Ланса, і той не придумав нічого кращого, ніж відвести до Сильвії свого пса. Креб учинив у благородному домі справжній розгардіяш: украв курячу ніжку з панського столу, а на додачу ще й «наштукатурив» у кімнаті. Ланс, як шляхетна людина та добрий господар, взяв вину за створений Кребом запах на себе, тож отримав від слуг Сильвії добрячих стусанів: «Я — до того парубійка, що батожить у них собак, та й кажу: “Друже, чи не збираєтесь ви відшмагати цього песика?” — “Неодмінно збираюсь”, — каже він. “А за що ж? — кажу я. — Ви його марно кривдите, бо це я наробив у кімнаті”. А парубок той, недовго думаючи, відчухрав мене та й витурив геть із кімнати. Дозвольте запитати, чи багато знайдеться хазяїв, які вчинили б таку ласку своїм слугам?» (пер. І. Стешенко). В різних постановках «Двох воронців» на сцену у ролі Креба виходять собаки різноманітних порід і розмірів. А от такими побачив Ланса та його пса художник Томас Френсіс Діксі.

Джерело: artnet.com

Іншим собакою – зіркою сцени – став песик Людини-з-Місяця, персонажа інтермедії про Пірама та Тізбу, розіграну ремісниками перед афінським князем Тезеєм. Думається, що поєднання людини й собаки тут є невипадковим. Річ у тім, що «людина на Місяці» (man in the moon) здавна був популярним персонажем дитячих віршиків. А от собакою Шекспір наділив його тому, що астрономічне явище парселена («удаваний місяць»), тобто поява яскравої ділянки на місячному гало, що у нічному небі має вигляд ще одного місяця, англійською називається moon dog, тобто, власне, «місячний собака».

Джерело: apod.nasa.gov

Коли собаки не виходили на підмостки, їх повсякчас згадували персонажі п’єс Шекспіра. Драматург у пошуках яскравої образності доволі часто апелював до чотирилапих друзів, тож вже можна говорити про певний корпус шекспірівської «собачої» метафорики. Найвідомішими тут, звичайно ж, є слова Марка Антонія про «псів війни»:

Shall in these confines with a monarch’s voice
Cry “Havoc!” and let slip the dogs of war
Julius Caesar (act 3, scene 1)

На цілий край хай владно проголосить:
«Хай гине все!» – і спустить псів війни
(переклад В. Мисика)

Джерело: quotefancy.com

Ці слова стали у трагедії афористичним закликом до воєнного протистояння. Словосполучення ж «пси війни» (the dogs of war) перетворилося з часом на крилатий вислів. Цікаво, що Шеспір зробив це словосполучення навмисне двозначним. З одного боку, в Давньому Римі насправді використовувалися військові пси – їх спеціально дресирували задля участі у битвах. Тут можна подивитися уривок з документального фільму «Стародавні спецпідрозділи» про військових собак, а тут – документальний фільм «Стародавні спецпідрозділи», перекладений російською мовою (епізод про військових собак починається з 26:38).

Читайте також: Сім фактів про Шекспіра й Різдво

З іншого боку, «пси війни» – метафоричне найменування солдатів, простих учасників театру війни, які несуть руїну, жорстокість, кровопролиття.

У XX столітті значення фрази «пси війни» трансформувалося, набувши нових смислів

Однак у XX столітті значення фрази «пси війни» трансформувалося, набувши нових смислів. Велику роль у цьому процесі відіграв роман «Пси війни», написаний у 1974 році англійським письменником Фредеріком Форсайтом. Головні герої твору – військові найманці, яким доручено скинути законний уряд вигаданої африканської країни та встановити там маріонетковий режим. Алюзія до Шекспірової п’єси, присутня у заголовку роману, виявилася настільки влучною, що з часу виходу роману словосполучення «пси війни» стало прозивним іменем найманих вояків, які вносять політичну нестабільність, розхитуючи легітимну владу в державі.

З літератури «пси війни» впевнено покрокували і в інші мистецькі галузі. Так, приміром, у 1987 році британський гурт Pink Floyd записав альбом Momentary Lapse of Reason. Третім треком на платівці стала антивоєнна блюз-рокова балада «The Dogs of War», в якій серед основних причин військових конфліктів називаються амбіції політиків та жадоба збагачення. Пісня «The Dogs of War» справедливо вважається одним із найвідоміших пацифістських гімнів у західній рок-музиці.

У 1995 році відбувся реліз альбому «The Dogs of War» англійської хеві-метал групи Saxon. У пісні з такою самою назвою, яка відкриває платівку, оповідається про жахіття війни, яку музиканти називають словом «widowmaker» (з англ. – творець вдів). Того ж 1995 року було знято відеокліп на цю пісню. Ролик починається кадрами, у яких діти грають у війну. Далі ж показана історія молодої родини, яка втрачає батька сімейства – він гине у військовому протистоянні. Полеглого ховають із військовими почестями, однак його героїчна слава – посмертна, без батька залишився маленький син цього солдата.

Надзвичайно багато різноманітних відсилань до собак і у п’єсі про найбільш кривавого шекспірівського злочинця – короля Річарда ІІІ. Перша згадка лунає вже у монолозі Глостера, який відкриває трагедію.

Deformed, unfinish’d, sent before my time
Into this breathing world, scarce half made up,
And that so lamely and unfashionable
That dogs bark at me as I halt by them;
Richard III (act 1, scene 1)

Потвора недороблена, у світ цей
Дочасно кинута напівлюдина,
Такий бридкий, кульгавий, що й собаки
На мене брешуть, як до них наближусь.
(переклад Бориса Тена)

Завдяки згадці про брехливих собак, герцог Глостер ніби натякає глядачеві або читачеві про свою справжню природу – безжального вбивці, чудовиська, диявольського вилупку (так називатимуть його інші персонажі цієї історичної хроніки). В шекспірівські часи вважалося, що собаки гавкають або почувши звіра – beast, яким, власне, і стає протягом розвитку дії Річард; або ж відчуваючи присутність потойбічного створіння: герцог Глостер, який народився потворним покручем, з волоссям і зубами,чудово вписувався у тогочасні уявлення про те, якою мала б бути «диявольська дитина».

Більшість згадок стосується саме Річарда – «собака» фактично стає евфемізмом на позначення кривавого герцога

Протягом дії п’єси драматург апелює до псів дедалі частіше. Цікаво, що більшість цих згадок стосується саме Річарда – «собака» фактично стає евфемізмом на позначення кривавого герцога. Логічніше було б бачити тут іншу тварину, а саме – кабана, зображення якого прикрашало герб Глостера, але «собака», на думку Барда, вочевидь, звучало дошкульніше. Цікаво, що практично всі ці образи лунали з вуст королеви Маргарити, удови короля Генріха VI, сина якого вбив Глостер. Так, наприклад, вона застерігала Річардового поплічника Бекінгема від союзу з ним:

QUEEN MARGARET: I’ll not believe but they ascend the sky,
And there awake God’s gentle-sleeping peace.
O Buckingham, take heed of yonder dog!
Look, when he fawns, he bites; and when he bites,
His venom tooth will rankle to the death:
Have not to do with him, beware of him;
Sin, death, and hell have set their marks on him,
And all their ministers attend on him.
Richard III (act 1, scene 3)

Маргарита. Ні, вірю я, вони летять до неба,
Щоб мирний спокій божий розбудити.
Мілорде, стережися пса цього!
Він, ластячись, кусає – і укус
Зубів його отруйних – убиває.
Не знайся з ним, остерігайся лиха.
Гріх, смерть і пекло – ось його печаті,
Пекельні слуги всі йому коряться.
(переклад Бориса Тена)

Натякає Маргарита на пекельну «собачу» природу Річардв і під час сварки з його матір’ю герцогинею Йоркською:

QUEEN MARGARET: Thou hadst a Clarence too, and Richard kill’d him.
From forth the kennel of thy womb hath crept
A hell-hound that doth hunt us all to death:
That dog, that had his teeth before his eyes,
To worry lambs and lap their gentle blood,
That foul defacer of God’s handiwork,
That excellent grand tyrant of the earth,
That reigns in galled eyes of weeping souls,
Thy womb let loose, to chase us to our graves.
Richard III (act IV, scene IV)

Маргарита. Був Кларенс в тебе – Річард його вбив.
Із лігва надр твоїх на світ цей виповз
Пекельний пес, що смертю зацькував нас.
Ще без очей, уже він зуби мав,
Щоб загризать ягнят і кров їх ссати.
Створіння божого мерзотний згубник,
Що над слізьми і стогоном царює,
Тиран, яких ще світ не знав, з утроби
Твоєї вийшов, щоб загнать нас в землю.
(переклад Бориса Тена)

Читайте також: Шекспірівська мапа України

Тож єдиною мрією Маргарити стає дожити до смерті Річарда, щоб проголосити: «Пес подох!» (саме у такому формулюванні):

Earth gapes, hell burns, fiends roar, saints pray.
To have him suddenly convey’d away.
Cancel his bond of life, dear God, I prey,
That I may live to say, The dog is dead!
Richard III (act IV, scene IV)

Святі благають, демони ревуть,
Щоб швидше був зі світу він узятий.
О боже, викресли його з життя,
Щоб я сказать діждалась: «Здох собака!».
(переклад Бориса Тена)

На цю «собачу» метафорику на адресу Річарда звернула увагу й режисерська група французької театральної компанії La Piccola Familia. Головною композицією з саундтреку до їхньої постановки «Річарда ІІІ», здійсненої у 2015 році, стала пісня I am a DOG, створена композитором Клементом Мірге. Похмура, макабрична техно-композиція з жорстким бітом, вона чудово пасує до образу Глостера з цієї вистави – «гламурного падонка», прикрашеного фазанячим пір’ям та коштовним камінням, такого собі нафарбованого поп-короля, який трупами прокладає собі шлях до вершини влади та популярності. Тут  можна прослухати пісню та подивитися, як створювали цю, безумовно, надзвичайно цікаву виставу.

Джерело: lapiccolafamilia.fr

Втім, досі незрозуміло, чи Шекспір любив, як личить кожному порядному англійцеві, собак, чи ні? Як бачимо, у його п’єсах містяться численні згадки про собак, але не так багато в них висловів, які характеризували б ставлення самого драматурга до цих тварин. До речі, прагнення з’ясувати «собаче кредо» Великого Барда інспірувало справжню полеміку між критиком Пітером Ачелем та американським шекспірознавцем Стівеном Грінблатом. Ачель, намагаючись спростувати відоме висловлювання Грінблата про те, що «Шекспірові, мабуть, не подобалися собаки», навів цитати з «Приборкання норовливої» та «Сну літньої ночі», в яких володарі Сірків та Бровків відгукуються про них зі співчуттям та любов’ю. Грінблат на це відповів, що у цих фрагментах Шекспір лише добре вловив та влучно передав загальні тенденції дбайливого ставлення до собак, що характерні були для тогочасної аристократії, адже собака був постійним компаньйоном англійського ренесансного нобіля – на полюванні, у спортивних розвагах (цькування диких тварин та собачі перегони) та вдома. Шекспір же, як людина практично пролетарського походження, на думку Грінблата, усіх цих панських витребеньок не розумів, і собака для нього був не домашнім улюбленцем, а, скоріш, вуличним волоцюгою, який і оббрехати може, і вкусити, і їжу відібрати. На підтримку своєї точки зору дослідник навів наступний фрагмент із «Макбета», в якому висловлене підкреслено нейтральне ставлення до собак:

MACBETH. Ay, in the catalogue ye go for men,
As hounds and greyhounds, mongrels, spaniels, curs,
Shoughs, water-rugs, and demi-wolves are clept
All by the name of dogs. The valued file
Distinguishes the swift, the slow, the subtle,
The housekeeper, the hunter, every one
According to the gift which bounteous nature
Hath in him closed…
Macbeth (act 3, scene 1)

Макбет. Числитесь людьми ви
В загальнім списку. Гончих, вовкодавів,
Хортів, дворняг і пуделів зовуть
Усіх собаками, та розрізняють
Лінивих, бистрих, хатніх і мисливських,
Ласкавих, злих – в залежності від тих
Властивостей, що їм дала природа…
(переклад Бориса Тена)

Проте навіть якщо Шекспір не любив собак, то собаки точно його люблять. Не в останню чергу тому, що завдяки Великому Бардові мають змогу долучатися до мистецьких практик. Так, наприклад, у 2012 році друком вийшла книжка Shakespeare for Dogs, де, власне, і зібрані всі «собачі» цитати з Шекспіра.

Джерело: booktopia.com.au

Крім того, Шекспірові твори в переказах виходять друком у популярній дитячій серії Wishbone Classics, що названа так на честь собаки Вішбоуна, героя дитячого телешоу, який завжди уявляв себе героєм якоїсь відомої книжки – на цьому, власне, і був побудований сюжет кожної серії. Шоу вже давно зникло з американського телебачення, але адаптовані для дітей відомі твори світової класики з собачкою на обкладинці досі користуються неабиякою популярністю.

Джерело: amazon.com

Звичайно, неможливо не згадати й цікавий проект ShakePaws, який його творці визначили як «фільми про собак і для собак». Нью-йоркський актор Шеймус Малкахі, працюючи колись доглядачем за собаками, вирішив, що хвостатим друзям бракує якогось цікавого шоу. Телеканали, певна річ, скептично поставилися до можливості створення окремої передачі для собак, тож Шеймус запросив всіх хазяїв собак, які хочуть прославити своїх улюбленців, брати участь у записі спеціального собачого DVD з екранізаціями Шекспірових творів. Трейлери цього цікавого видовища можна подивитися тут:

Будь-який начерк сучасної взаємодії собак із Шекспіром був би неповним, якщо не згадати численні шекспірівські інтернет-меми, головними героями яких є, поряд з іншими тваринами, і собаки. Ось лише декілька, щоб підняти собі настрій і зрозуміти, що Шекспір потрібен всім, навіть собакам.

 

Український шекспірівський центр