Вілл Айзнер – той, хто хотів більшого від коміксів

Цікавою рисою багатьох відомих картуністів є те, що вони у своїй творчості приділяють велику увагу, так би мовити, «елементам власної біографії». Гарві Пікар свою головну серію коміксів, American Splendor, повністю базує на перипетіях власного життя, а Саймон Гансельман зізнається, що постійно змушений знаходити пригоди на свою голову, аби мати матеріал для коміксів про маргіналів, яким трохи за двадцять. Однак на їхньому фоні вирізняється ідентичність Вільяма Ервіна «Вілла» Айзнера, яка має три виразні складові: картуніста-самоучки, мешканця бідних районів та єврея.

Айзнер не є винахідником графічного роману як такого, він навіть цієї назви не вигадав, однак активно її популяризував. Його роботи свого часу не мали колосального впливу, який був у коміксів від «Марвел» чи DC. Проте він дуже витончено вплинув на контркультурні риси цього мистецтва, інакше, ніж Бернз або Крамб. Багато в чому це сталося завдяки вже згаданим трьом граням його творчої особистості. Замість тотальної опозиції Айзнер намагається створити місток між коміксами та іншою літературою. Не дарма йому належить перша теоретична книга, яка пояснює, як працюють різного штибу «веселі картинки». І також не дарма одну з найповажніших коміксових премій у світі названо на честь головного героя цієї оповіді.

Щоб докладніше розповісти про аспекти особистості Айзнера, доведеться починати здалеку. Батько Вілла, Семюель/Шмуель Айзнер, походив із галицького містечка Коломия й із тринадцяти років працював муралістом, займався розписами католицьких церков. Згодом йому вдалося перебратися до Відня, проте наближення Світової війни та патріотична істерія змусили Семюеля переїхав до Сполучених Штатів. Там він, маючи постійні проблеми з працевлаштуванням, одружився зі швачкою з трикотажної фабрики – Фанні Інберґ. Прагматичний характер дружини постійно змагався з ідеалістичним світоглядом свого чоловіка. Не дивно, що Фанні була дуже розчарована, коли дізналася про цікавість Вілла до коміксів та ремесла художника. Появі цього захоплення посприяла робота малого Вільяма: він продавав газети на вулицях Нью-Йорка. Тоді, ще в юності, Вілл познайомився з труднощами життя в незаможних районах та проблемами, пов’язаними з його єврейською ідентичністю. Хоч його сім’я не була надто релігійною, молодому Айзнеру все одно доводилося мати справу з образами та забобонами, через його походження. Цікавим є ще й той факт, що у самій місцевій єврейській общині Айзнери не мали значного авторитету, вони навіть втратили можливість ходити до синагого, оскільки не мали грошей на пожертви.

Отже, попри розчарування матері, наш герой назбирав грошей на художню школу, проте не зміг її вдало закінчити. На перших порах свого дорослого життя Вілл «виправдовував» сподівання Фанні: не мав стабільного прибутку й перебивався тимчасовою роботою. Так тривало, доки йому запропонували роботу у Wow, What a Magazine! І хоча життя цього журналу тривало недовго (чотири місяці), Айзнер познайомився там із Джері Іґером, який став компаньйоном Вілла на довгі роки. Разом вони вирішили створювати власний оригінальний комікс-контент. Їхня спільна справа стала майданчиком для багатьох відомих картуністів: Боба Кейна (автора Бетмена) та Джека Кірбі (партнера Стена Лі та творця Людини-Павука). Найвідомішою їхньою роботою того часу був комікс The Spirit. Історія розповідала про борця зі злочинністю під маскою, який діє за покровительства комісара поліції (нічого не нагадує?).

Потрапивши до армії під час Другої світової, Айзнеру не довелося воювати по-справжньому: він займався створенням ілюстрованих інструктажів для рядових солдатів. Він продовжував співпрацювати з військовими аж до 70-х років.

Щоб докладно розповісти про всі комікси Вілла Айзнера, певно, не вистачить однієї статті, тож зосередимося на найважливіших, на мою думку, роботах. У 1970-ті дебютом Айзнера, як автора графічних, новел став комікс A Contract with God, and Other Tenement Stories (1978). Це була збірка, яка включала декілька історій про бідні райони Нью-Йорка. Перша з них (A Contract with God) розповідає про хасида, який, перебравшись із Російської імперії до США, мав із собою самопроголошений контракт із Богом на кам’яній табличці. Спершу в Америці він веде скромне, смиренне життя, відповідно до його обов’язків за контрактом. Фрім Герш (так його звали) вдочеряє дівчинку, Рейчел. Коли вона раптово помирає від хвороби, Фрім розчаровується у своїй угоді та прагне змінити власне життя. Він стає бізнесменом і багатіє, часто здобуваючи гроші нечесним шляхом, однак все одно залишається незадоволеним своїм життям, і починає думати про новий контракт із Богом. Скоро після того, як запрошені Фірмом равини його укладають, головний герой помирає. Хлопчик Шломо знаходить новий контракт та вписує туди своє ім’я. На цьому історія закінчується. Історія, яка є досить прозорою алегорією на життя євреїв, ілюструючи одну з її головних проблем – бути прийнятим у суспільстві чи зберегти свою ідентичність.

Інші новели розповідають про намагання бідного співака знайти собі заможного покровителя (The Street Singer), спробу інтенданта розбестити маленьку дівчинку (The Super) та про спроби молодих хлопця та дівчини знайти багату партію в будинку відпочинку біля озера (Cookalein).

У наступні два десятиліття з’являється серія робіт Айзнера в цьому жанрі. Це й автобіографічний комікс To the Heart of the Storm (1991), який розповідає про життя євреїв у США між двома світовими війнами. The Dreamer (1986), що досліджує ранню індустрію коміксів, де в головній ролі постає студія «Айзнер та Іґер» і те, як ідеалістичні погляди першого створюють перепони для успішної діяльності компанії. Сюди можна додати і New York: The Big City (1986) – замальовки життя у «Великому яблуці» в 20–30-ті роки.

Бачення чогось більшого у своєму ремеслі, ніж просто спосіб заробити на життя, підштовхувало Айзнера як до вже згаданих неординарних комікс-робіт, а також до розробки теорії, як працює secuential art. Викладаючи в Нью-Йоркській школі образотворчих мистецтв, Айзнер ніяк не міг знайти підручника, який давав би змогу повністю викласти теорію коміксів. Щоб подолати цю проблему, він сам почав робити невеликі конспекти для кожного з занять, які згодом видав під назвою Comics and Sequential Art (1985) та доповнення – Graphic Storytelling and Visual Narrative (1996). Разом із Understanding Comics Скота Маклауда ці роботи стали основою англомовних comics studies.

У цих книжках автор запропонував експериментальний виклад частини «Гамлета» у вигляді коміксу з назвою «Бути чи не бути». Проте це було не єдине звернення Айзнера до класики. Він створив комікс, де головним героєм став персонаж з «Олівера Твіста» Дікенса, що називався Fagin the Jew (2003). Тут поєдналося бажання автора ще раз підкреслити авторитет коміксів як мистецтва та дослідити єврейську історію – цього разу в Лондоні. Варто також згадати роботу Айзнера присвячену «Протоколам сіонських мудреців» (The Plot: The Secret Story of The Protocols of the Elders of Zion (2005)). Розглядаючи природу юдофобії на одному з найвідоміших її зразків, Айзнер – за допомогою огляду історії «Протоколів» – демонструє те, як важко боротися з шовіністськими забобонами навіть у сучасному світі.

Не тільки текст, а й зображення мають слугувати виразником проблем

Важливою темою в коміксах Айзнера є різні обмеження. Автор змальовує своїх персонажів через віконні рами, дверні проходи, в невеликих кімнатках. Не тільки текст, а й зображення мають слугувати виразником проблем, які порушує Айзнер – бідність, розчарування, самотність. Як уже було згадано, велика увага приділяється життю єврейської меншини в Америці, тому роботи Айзнера підходять не тільки для вивчення коміксів, а й для дослідження історії євреїв у США. Більшість робіт картуніста відсилає нас до Америки часів великої депресії, часу коли минула його юність та дитинство, що поєднує Айзнера з багатьма творцями коміксів, котрі сильно опиралися на свій власний досвід. Однак тут Вільям Айзнер хотів бути своєрідним медіатором, звертаючись від себе та своїх робіт до світу поза комікс-субкультурою.

Вільям Айзнер покинув цей світ у 2005 році. За цей час він устиг стати головним представником немейнстрімних коміксів, йому – можливо, як нікому іншому – вдалося продемонструвати те, що його професія – серйозне мистецтво. Від початку й до кінця свого творчого шляху Айзнер волів реалізовувати власні оригінальні проекти. Попри незакінчену художню школу, він сам створив методологію власної справи. Починаючи з низів, дійшов до статусу патріарха свого ремесла, не забувши про те, звідки стартувала його кар’єра. Так серйозне ставлення до коміксів однієї людини посприяло визнанню цього для багатьох нового виду мистецтва.