«Мор» і море крові: рецензія на горор-комікс Андрія Данковича

Андрій Данкович. Мор. – UA Comics, 2018 – 80с.

Найперше увагу привертає обкладинка – вона моторошна. На тебе з полиці в книгарні дивиться щось незбагненно страшне.  І в даному випадку – це комплімент, бо ж йдеться про горор. А саме про 80-сторінковий комікс Андрія Данковича «Мор».

Після спроб у жанрі космічної фантастики (збірка коміксів «Саркофаг»), молодий, але вже достатньо відомий в країні автор зі Львова взявся за інший непростий напрям – графічну історичну новелу жахів. Ця тема час від часу приваблює авторів коміксів, але сказати, що останніми роками ми мали приклади якісного українського мальованого горору, не можна. В класичному розумінні поняття горору.

Елементи жахів можна зустріти в роботі «Воля» (сценарій до коміксу написали В’ячеслав Бугайов і Олександр Філіпович). Але – лише елементи. Жанрово книжку прийнято класифікувати як синтез стім-панку, фантастики, екшену, фентезі й жахів (принаймні, саме так, і саме в такій послідовності пишуть більшість оглядачів). Дехто вбачає нотки горору в коміксі-трилері «Серед овець» Олександра Корешкова. Однак саме в «Морі» Андрія Данковича жахи – не тло розповіді, а її основа.

Фото – з фб-сторінки, присвяченій коміксу “Мор”

Отже, перед читачем з перших сторінок постає депресивне, навіть більше того, – прокляте середньовічне містечко, у яке випадково забрів відважний лицар-хрестоносець Тівадар. Після довгих років поневірянь він вирішив повернутися в рідну Угорщину і, майже діставшись додому, втрапив в халепу. Зайшовши в місто, лицар зустрів до біса наляканих людей, – наскільки наляканих, що половина з них воліла радше б вмерти, ніж продовжувати тут жити. Проблема в тому, що місто – прокляте, і з нього ніхто і ніколи не вибереться.

Автор сторінка за сторінкою затягує читача у сюжетні перипетії. Ми дізнаємося, чому з міста не можна вибратися, де живе головне зло всесвіту і як з ним боротися. У книжки досить нехитрий сюжет, що є, в принципі, однією з ознак  жанру горору, де головною є атмосфера, а не сюжетні повороти. І в «Морі» Андрію Данковичу чудово вдається витворити цю атмосферу безпросвітного жаху.

Загалом, все у новелі, як кажуть, за канонами жанру, – тут на тлі «похмурої атмосфери середньовічного міста, яке спіткала біда, небачена раніше» (узято з передмови автора), можна зустріти хіба що біль, крики, стогони та пекельних істот, які поїдають людей, запиваючи все кров’ю.

Здається, жанр горору автор сприйняв занадто прямолінійно, адже в книзі дуже багато кіношного екшену. Кров ллється просто звідусіль, і майже з кожної сторінки. Відрубані голови, руки, ноги… Їх, відрубаних голів, нарахував аж вісім. Відрубаних рук – три. А взагалі втрат серед місцевих та потвор, що на них напали, – 41. Тобто, щонайменше 41-у смерть читач побачить в книжці. Хоча можу помилятися, адже декого автор убивав по кілька разів, а інші, судячи з рисунків, цілком могли б і вижити.

У книзі ледве зароджується і обов’язковий для жанру любовний мотив. Єдина жінка на увесь комікс безумовно не могла не викликати симпатії у відважного Тівадара. Історія чарівної Лісії, що у середньовічному проклятому місті ходить у вишуканій червоній сукні, вам неодмінно сподобається. Втім, любовна історія має досить неочікувану кінцівку.

Фото – з фб-сторінки, присвяченій коміксу “Мор”

Відзначаючи рівень рисунків, а вони достатньо продумані і направду класно подані (автор зізнався в одному з інтерв’ю, що відмовився від роботи суто з кольоровими олівцями, як у «Саркофазі», і скористався спеціальними комп’ютерними програмами, промальовуючи олівцем тільки контури), все-таки справедливо буде ще раз акцентувати увагу на нехитрому сюжеті.  Крім того, деякі діалоги видаються штучними, що викликає читацький дискомфорт. Адже тексту в графічній новелі й без того небагато, тому вагу повинне мати буквально кожне слово. Крім того, претензійна спроба подати середньовічну розмовну лексику – не зіграла. І навіть подані наприкінці книги сім приміток – не допомогли цілковито зануритися в той історичний час.

Фото – з фб-сторінки, присвяченій коміксу “Мор”

«Мор» має достатньо великий формат – А3, бо художник, як відзначають любителі жанру, скоріше за все орієнтувався на європейську традицію bandedessineе, стилізуючи свою роботу під середньовічний рукопис. І це, звичайно, ризиковане, але виправдане рішення. А от сюжетні лінії розкриті не повністю. Прочитавши новелу, виникає більше запитань, ніж отримуєш відповідей. Головне з яких – чи хтось вижив узагалі в усій цій історії? На презентації в Києві автор розповів, що планується друга частина, у якій всі відповіді буде розкладено по полицях. Що ж, чекаємо.

Приємним «бонусом» у книжці виявилася листівка у вигляді дверей. Коли її розгортаєш – звідки на тебе кидаються «ходаки», ніби з «Гри Престолів». Власне, головні негативні персонажі новели чимось нагадують згаданих «ходаків», і це важко віднести до «плюсів», адже любителям горору хочеться чогось нового – більш вражаючого. Чогось такого, що не захоплює лише фактом численних смертей у творі. Втім, це вже суб’єктивні побажання вибагливого читача, ніж аргументована критика.

Якщо ж підсумовувати, то «Мор» – це непогана спроба пробити шлях українському коміксу в світовий горор. Цілком конкурентоспроможна.

Вадим Лубчак

Вадим Лубчак народився 1986-го року на Херсонщині. Закінчив Херсонський державний університет (філолог-журналіст) та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ. З 2012 року – журналіст, пізніше редактор відділу веб-редакції та новітніх медіа «Дня». З 2018 року – головний редактор сайту телеканалу UATV.