Ті, що писали б, якби могли: Таня Малярчук, «MOX NOX»

Таня Малярчук. «MOX NOX». – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 120 с.
(Фото – з сайту starylev.com.ua)

Я можу пригадати лише один яскравий приклад підліткового українського письменника, який врешті почав писати лише для дорослих. І той пов’язаний з тим, що юний автор виріс разом зі своїми тривогами. Значно більша кількість авторів, які тепер пишуть для дітей, хоч починали як цілком серйозні дорослі письменники. Дорослий поет-лірик Іван Андрусяк асоціюється насамперед з Чакалкою і повістями про Бурундука, майстер психологічної прози Степан Процюк дебютував з підлітковими романами на злобу дня («Вітроломи»), майстер фентезі Володимир Аренєв впевнено рухається у бік підліткового роману в фентезійному антуражі («Душниця», «Порох із драконових кісток»).

На перший погляд, для майстрів прози і письмо для дітей не повинно становити труднощів. Вигадлива зав’язка, цікавий сюжет, захоплива кульмінація, повчальний чи драматичний фінал – неодмінна умова як дитячого, так і дорослого твору, надто коли йдеться про підліткову літературу. Водночас, дорослий письменник, пишучи для дітей, мусить стримувати себе – аби не здитиніти чи навпаки – не заговорити з дитиною з убивчої позиції дорослого. Декому це вдається, декому – ні. Услід за іншими колегами по перу зробила свою спробу і Тетяна Малярчук.

Коли книжку Малярчук «Забуття» номінували на премію «ЛітАкцент року – 2016», члени журі відзначали «хороший вивірений стиль» і «занурення у внутрішній світ героя». Водночас, немало було сказано і про тягу до ефектних жестів та наративу, а також і про «схематичність і брак текстового м’яса». А це ж саме ті риси книжки, які можуть поховати дитячу повість! Очікували на прем’єру книжки не без хвилювання – чи впорається письменниця? Чи не сфальшивить? Тепер, коли книжка щасливо рухається до свого читача, можна з упевненістю сказати – впоралася.

Говорячи про своє дітище, авторка наголошує, що мала намір поговорити з читачем про грядуще лихо, екологічну катастрофу, загибель цивілізації, однак збагнула, що з дорослими про такі речі говорити вже не випадає. Відтак, вона вирішила заговорити до тих, хто ще має змогу вчасно замислитися про такі глобальні речі, а може й зробити висновки.

Ілюстрації Катерини Слонової до книжки Тані Малярчук «MOX NOX». Фото – з сайту starylev.com.ua

Так виникла ідея дитячої повісті про пост апокаліптичну Землю, де уже немає людей, зате зароджується цивілізація мислячих рукокрилих. Ці рослиноїдні кажани алегорично зображують людське суспільство, репрезентують соціальні закони та демонструють різні характери. Водночас, їхня присутність створює ілюзію нереальності подій, налаштовуючи дитину сприймати оповідь як казку.

Світ, який зображує авторка, досить умовний. Покинуте місто, ще не зовсім поруйноване, покинуті помешкання, де гніздяться нові істоти, рештки автомобілів на вулицях, далекі гори, мангрові ліси, які є для кажанів своєрідним раєм на землі… Ці декорації створюють неповторну атмосферу і не претендують на достовірність. Не варто питати, скільки тисячоліть розвивалася нова цивілізація, якщо у закинутому театрі навіть не встигли зотліти стільці, а дах досі не завалився. З точки зору класичної фанатастики усі ці елементи достовірності пропрацьовано досить слабко. Та і не потрібні вони, коли йдеться про притчу, як у випадку з «Мох Nох».

Притчовість повісті досить сильна. Іноді здається, що притчові нотки витісняють і фантастичні елементи, і елементи підліткової повісті. Авторка пробує оповісти через притчу про проблеми людської цивілізації. Дорослому читачу закладені ідеї можуть видатися очевидними і нецікавими, а ось підлітки – до яких апелює авторка – можуть знайти у ній багато цікавого чи такого, що резонує з їхніми власними думками. Хоч персонально я би радше рекомендував цю книжку дітям 10 – 12 років, бо це той вік, коли дитина починає замислюватися над глобальними проблемами.

Ілюстрації Катерини Слонової до книжки Тані Малярчук «MOX NOX». Фото – з сайту starylev.com.ua

Наскільки ефективним є «Мох Nох» як підліткова повість (чи радше – новела)? Головна героїня саме входить у підлітковий вік, позначений статевим дозріванням та зацікавленістю в кажанах протилежної статі. Живе вона в неповній родині, має незаміжню тітоньку, схиблену на релігії, яка спершу проповідує цнотливість, а потім таки виходить заміж. Найкраща подруга, у якої гарніше хутро, отримує всю увагу, а хлопець… Хлопець, який подобається малій кажаниці, виявляється геть не таким, як вона вимріяла. Зате хлопець з неблагополучної родини при ближчому знайомстві – дуже навіть нічого.

На N-ному році нормального літпроцесу в дитячій та підлітковій літературі виявилося, що аби правдиво і без чорнухи описати булінґ, український письменник має писати не про дітей, а про кажанят.

Додамо сюди конфлікт із учителями, які не можуть відповісти на всі питання, які ставить перед ними допитливий дитячий мозок, а ще – жорстокий моральний і фізичний булінґ з боку однолітків. З точки зору відтворення підліткових проблем, того ж «занурення у внутрішній світ» героя-підлітка, це – одна з найкращих книжок. На N-ному році нормального літпроцесу в дитячій та підлітковій літературі виявилося, що аби правдиво і без чорнухи описати булінґ, український письменник має писати не про дітей, а про кажанят.

Фентезійна складова твору не така блискуча. Пост-апокаліптика, де фігурують не люди, а інші форми розумного життя – це цікаво. У 1937 році в США навіть було знято мультфільм «Мир на землі», де набожні миші будують собі хатки в шоломах загиблих військовий і співають псалми, перепитуючи вчителя – а що таке «людство»?

Водночас, жанр ставить перед автором жорсткі рамки, зокрема вимагає детального опису нового світу, його зв’язку зі світом старим, знаним читачу. Тетяна Малярчук створює суспільство розумних кажанів, вигадує систему освіти, ієрархію, навіть релігії. Тобто – соціальні моменти прописано добре. Географія нового світу – загадка, яку (можливо) буде розгадано у продовженні. Так само, сподіваюся, згодом буде пояснено, як саме кажани консервують фрукти.

Хочу ще сказати трохи про химери назовництва і пов’язані з ними казуси. Приміром, героїня – нараторка мусить вигадувати людям назву «ваданти» (ті, що ходили б, якби були), але на повному серйозі розповідає про будівлю театру, в якій є крісла з сидіннями. Для представниці неантропоморфної цивілізації така здогадливість – просто феноменальна, але авторка, боячись багатослів’я, цим не заморочується. Таким чином, фентезійна складова приноситься в жертву задля притчі, достовірність – заради атмосферності.

Повертаючись до атмосферності. Ілюстрації Катерини Слонової, створені для «Мох Nох» – більш ніж просто малюнки. Вони роблять книжку цілісною, єдиною. Формують настрій у читача, увиразнюють образи. Вочевидь, авторки тексту й малюнків активно працювали разом, тож і результат – вищий усіх очікувань.

Володимир Чернишенко

Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.