Ганна Улюра: «Наша популярна література не конкурентноспроможна»

Ганна Улюра

Розмова із літературознавицею та літературною критикинею про популярну та масову літературу, особливості української популярної літератури та її екранізації.

— У першу чергу хотілось би почути імена. Хто з письменників української масової літератури зараз найпопулярніший?

— Щоб дати відповідь на це питання, треба знати тиражі книжок. А ця інформація зазвичай закрита, її видавці не охоче оприлюднюють. Але в самому питанні є дисонанс, бо масова література і популярна література — це різні речі.

У випадку масової літератури ми говоримо про певні видавничі стратегії, у випадку популярної — про текст і про аудиторію, на яку вони орієнтовані. Очевидно, популярний Макс Кідрук. У нього справді великі тиражі і їх розкуповують, видавець озвучує таку інформацію. Якщо ми звернемо увагу на кількість людей, які відвідують презентацію, то це очевидна популярність. Бо якщо на презентацію українського роману приходить більше ста людей — це запитаний автор. Макс Кідрук працює в «жанрі», він цього не приховує: використовує формули масового кіно, масової літератури, орієнтований на зразки типу «Хронік Нарнії», Стівен-Кінгівські моменти.

А у масовій літературі очевидно популярний Коктюха — принаймні він так говорить і в мене немає підстав йому не вірити. Також Галина Вдовиченко: популярні її любовні та тривіальні  романи. Дара Корній, яка пише містичні фентезі, теж має свою аудиторію. Вона дуже активна в інфопросторі, люди пишуть свої відгуки на її книжки у соцмережах. Для мене це показник, що ця книжка популярна. Але це лише моє припущення, бо для того, щоб говорити про найпопулярніших, треба знати тиражі, а їх видавництва замовчують.

—Ви сказали, що популярна і масова література — це різні речі. Як їх можна відрізнити?

— Коли ми говоримо про літературу не елітарну і не мейнстрімну, то вживаємо різні терміни: або масова, або популярна, або комерційна, або жанрова, або формульна… Всі ці поняття начебто близькі, але в жодному разі вони не використовуються як синоніми. Навіть інтуїтивно ми це відчуваємо. Говорити зараз про чітке розмежування елітарної літератури і мейнстріму дуже складно, тим більше про різницю елітарної літератури і комерційної. Вони дуже взаємодіють між собою.

Різниця між масовою і популярною — це базова різниця. Коли ми говоримо про масову літературу, ми не оцінюємо автора і тим більше не оцінюємо читацьку аудиторію, її інтелектуальний чи споживацький рівень. Єдине, що в масовій літературі ми можемо говорити про читача — це те, чи він може собі дозволити купити цю книжку. Масову літературу дуже легко визначити за обкладинками, за серіями: коли ми будемо чітко знати, що це хоррор, а це порно, а це — іронічний чи кривавий детектив. Популярна література — це та, що працює з формулами і від них не відхиляється, вона шаблонна. З нею насправді дуже важко працювати. Говорити про наявність популярної літератури в Україні дуже складно, бо в нас мало хто з авторів працює з формулою, адже вона обмежує.

— Які особливості цієї формули?

— Поняття формульної літератури вивели, коли почали вивчати популярну літературу. Найпростіша формула в детектива, хоча це найскладніший жанр. Там буде злочин, потім буде розслідування і, зрозуміло, що буде покарання або хоча б викриття злочинця. Головний в цій книжці — це детектив-слідчий і сам процес розслідування. А інші характеристики залежить від того, як він буде розслідувати: чи буде усіх направо і наліво гамселити і це буде кривавий трилер, чи це буде глибока аналітична робота і це буде психологічний детектив. Але має бути труп, злочинець і слідчий. Ці три персонажі і будуть формулою. Якщо ми говоримо про формулу любовного роману, то там мають бути два персонажі, які зацікавлені одне одним, але перший поцілунок буде на 20 сторінці, перший секс на 150, перша сварка буде на 200… Все буде чітко по формулі і закінчиться успішно хепі ендом, бо любовний роман має так закінчитись.

Ще один золотий стандарт формульної літератури — це те, що книжка не має перевищувати 250 сторінок за об’ємом. Формульна література дуже шаблонна, а в рамках шаблону писати і бути оригінальним дуже складно. Українцям це не вдається. Особливо ми це бачимо в любовних романах: вони не закінчуються хепі-ендом, в українські любовні романи підтягують дуже дивні історичні сюжети. Якщо подивитись на американську літературу, то ми не побачимо там любовних романів, написаних на тлі рабства, страждання чи терактів 11 вересня… А у нас уже назбиралося більше десяти любовних романів про Голодомор. Хоча в популярній літературі є одна штука, яка різнить її від масової, формульної, комерційної — це потенційно широка цільова аудиторія. І це величезна спокуса — твою книжку прочитає дуже багато людей. Щоб це стало дійсністю, потрібно засвоїти правило — потрібно відповідати формулі і очікуванням читача, не працювати на вічність, а працювати на продукт. Популярна література живе дуже недовго: півроку — рік. У нас же є уявлення, що письменник працює на вічність, що кожен твір — геніальний продукт, а ніхто не хоче створювати просто споживацький продукт.

— Чи американська і європейська популярна література твориться за тими самими законами?

— Абсолютно. Якщо у формульній літературі порушений один із стандартів, то малоймовірно, що цей твір буде затребуваний. Якщо читач приходить і купує детектив, а там два герої і один із них мертвий, то він буде розчарований. Якщо купує хоррор, а отримує книжку, де автор половину твору розповідає, як він страждає, пишучи його, (я говорю зараз про конкретний український роман), то це вже нікому не цікаво. Відповідати очікуванням читача — це, власне, і є популярна література.

— Як популярна література, на яку зазвичай не пишуть рецензії, огляди, немає рекламних кампаній, без промоції потрапляє до читача?

— По-перше — це кіно, екранізації. Екранізацію популярної літератури легше зробити. Часто вона під фільми і серіали й пишеться. Є показова історія із романами Володимира Лиса. У свій час їх не помітили, а після того, як їх екранізували і зробили серіал, то до них вернулись. Чим легше написаний роман, тим легше його екранізувати і тим краще книжка буде після того купуватись.

— Телебачення і кіно — це шикарна промоція популярної і масової літератури, чого позбавлена елітарна. Щодо оглядів і рецензій, то на формульну і популярну літературу важко писати огляди, так само, як і писати її. Бо це має бути глибоке занурення в матеріал. В ідеалі має бути десяток людей, які знаються на фантастиці, окремо на кібер-панку, окремо на фентезі, люди, які працюють виключно з порно-літературою і знають, як вона пишеться і як її оцінювати. Відповідно, мають бути такі майданчики, на яких прицільно аналізується масова література. Але ще є така штука, як фан-клуби. Я не певна, що в Україні є фан-клуб Любки чи Андруховича. Але є прихильники, які ходять на презентації книжок і читають їх. Я думаю, нам варто почати робити премії та номінації окремо під детектив, під кривавий детектив…

— У масовому кіно, що закономірно, часто показують світ і життя такими, як вони є, без літературної мови і глибоких описів. Чи масова література таки «тримає» свою художність чи вона може — і чи їй дозволено — жертвувати цим?

— Мені здається, що у випадку кіно і популярної літератури ми не можемо говорити про якусь естетичну нестачу. Мені здається, це естетичний надлишок: там не чогось бракує, там всього забагато. Чим простіший текст — тим більше він дає можливостей для інтерпретацій, говорити про те, чого в ньому насправді немає, але дуже хочеться бачити. Момент літературної мови в масовій літературі страшенно важливий, бо вона там живіша, природніша. Так масова література оновлює художню мову, показує, як можна із сленгом працювати, із жаргоном, як можна писати книжки суржиком. Це все оновлення і взаємодія. Чи може собі дозволити масова література ігнорувати свою художність? Що в ній добре: масова література може дозволити собі ігнорувати все, допоки вона відповідає очікуванням читача. Автор високої літератури часто не бачить, для кого її пише. Автор масової літератури дуже добре знає свого читача і має з ним зворотний зв’язок.

— Хочуть екранізувати роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія», яка отримала чимало премій — що важливо залишити із цього твору як літературного твору в кінороботі, у його фільмовій версії?

— Сюжет візуально цього роману дуже сильний, провокативний, навіть в дечому хуліганський. У ньому сильні смакові й інші відчуття, що передати у фільмі може бути складно. І мені не так цікаво, як роман знімуть, як те, як його в сценарій перероблять. Це залежить від того, наскільки сильним буде сценарист. Я б не хотіла бачити кальку з роману, щоб його отак перенесли один в один. Нащо мені дивитись ілюстрацію до роману? Мені було б цікаво подивитись рефлексії, прочитання режисера, навіть, якщо вони будуть розбігатись із книжкою. Хоча я дуже сумніваюсь, що це буде масовим кіно. А те, що знімають «Фелікс Австрія» — це прекрасно, що «Ворошиловград» зняли — це прекрасно. Я ще чула, що «Інтернат» Жадана зніматимуть, а він взагалі написаний як кіносценарій. Думаю, автор це і мав на увазі, коли писав роман, що це буде кіно. Зняли «Золоту мушку» Богдана Волошина і це якраз є варіант популярного тексту, з якого зробили популярне кіно. Це було цікаво і красиво. Але я, наприклад, не хочу бачити «Фелікс Австрія», з якого зроблять українське поетичне кіно, а така небезпека існує. Мені б не хотілось, щоб зробили щось таке солоденька про Матінку Австрію. До того ж фільм «Фелікс Австрія» має потенціал бути експортним продуктом.

— Як змінився сегмент української популярної літератури за останні 4 роки, протягом яких український книжковий ринок закритий від російського?

— Я не побачила особливих змін, хіба що письменники почали писати більше і, напевно, якісніше. Вони отримують більше уваги читача, і це стимулює до роботи. Це хороша конкуренція, вона стимулює поле. Наприклад, в останні чотири роки «вистрілив» Владислав Івченко, який створив серію ретро-романів про харизматичного детектива, яку теж взялись екранізувати, чула. У мене багато питань до його текстів, але він цікавий і плідний автор. Я розумію, що з цього може бути альтернатива фандоріним та акуніним. Ці книжки не дешеві, але їх купують і читають, чекають наступні і вже виходять цілі серії.

Макс Кідрук від книжки до книжки пише все якісніше і цікавіше. Хоча, я так розумію, що криза продажу книжок зараз по усьому ринку, вона стосується не тільки популярної літератури. Ви помітили, що багато видавництв зараз роблять розпродажі? Це ознака того, що тиражі не продаються. Гасел дедалі більше, перекладів дедалі більше, і текстів оригінальних дедалі більше — це прекрасно. А тиражі не розкуповують.

— Чи наша популярна література може йти на експорт?

— Наша популярна література не конкурентноспроможна. Добре і вигідно продавати екзотизми. Наприклад,  книжку, яка піде на експорт, я уявляю собі так: це буде містичний трилер чи фентезі, у якому буде містика Карпат. Легенди Карпат — це чудовий і мало опрацьований пласт. Але наша масова література орієнтована на урбаністику: автори пишуть соціальне фентезі. Уся дія відбувається в містах: це просто місто — Одеса, Львів чи Київ. Вони не різняться в книжках. Треба продавати віночки, плахти й інших мавок. Незабаром вийде мультик про Мавку. Вибір не випадковий — це те, чого немає в міфологіях інших країн.

Треба продавати те, чим ми відрізняємось — так, щоб зацікавити інакшістю, але не шокувати чужістю.