«Німецький принц Богуслав Радзивіл» І. Даневської

Коли мова заходить про українські історичні романи (саме українські, а не про Україну), після згадки про «Чорну раду», твори Павла Загребельного, Романа Іваничука та Івана Білика більшість на мить замовкає і називає ще Шкляра й Чемериса. Коли мова заходить про українські історичні романи, дія яких відбувається поза Україною, то переважно згадують  «Роксоляну» Осипа Назарука й «Володарку Понтиди» Юрія Косача. Не так багато насправді. І саме тому приємно радує той факт, що з 2016 року український читач може до цього переліку додати ще й роман-епопею Ірини Даневської «Німецький принц Богуслав Радзивіл», котрий уже встиг перетворитися на трилогію, над заключною книгою якої нині працює письменниця.

Дія «Німецького принца…» розгортається на теренах Європи в першій половині XVII ст. Це надзвичайно бурхливий період усієї континентальної історії, коли війни, заколоти, повстання, придворні інтриги, змови та династичні шлюби так часто перекроювали карту старої доброї Європи, що залишалося хіба лише щиро поспівчувати тогочасним картографам. То був час кровопролитної Тридцятилітньої війни, розорень, грабунків, релігійних гонінь і занепаду, а заразом і панування аристократії, дворянства й духовенства, пишних прийомів, балів, політичних інтриг, розрахунків та дипломатичних ігор.

То був час, коли європейський прогресивний аристократ, литвин, переконаний кальвініст, дипломат, політик, стратег, вояка, красень і ще той гульвіса, підкорювач найнеприступніших жіночих сердець, німецький принц, польський і французький генерал, шведський фельдмаршал, прусський генерал-губернатор, нащадок українських князів Острозьких (його бабусею була донька князя Костянтина-Василя Острозького) та провідних європейських династій – Ґоґенцоллернів, Яґеллонів, Габсбурґів, пресвітлий князь Богуслав Радзивіл просто не міг не з’явитися на політичній та історичній арені.

З’явився він на ній 3 травня 1620 року. Саме з цієї дати починається роман Ірини Даневської. Закінчується його дія 1648 роком, охоплюючи період дитинства, юності і становлення литовського князя.  

Як не крути, а саме цей нащадок славного магнатського роду Радзивілів більше ніж будь-хто інший заслуговує на те, аби стати головним героєм трилогії. 

З одного боку, він – один із найвизначніших політичних і військових діячів своєї епохи, дії якого мали вагомий, а подекуди й вирішальний вплив не лише на долю батьківщини князя, а й на Європу в цілому. Це справді монументальна постать, яка стояла на перетині не тільки найважливіших генеалогічних ліній правлячих династій, а й завдяки своєму походженню часто опинялася в центрі найвагоміших подій, змов та війн тогочасних правителів.

Богуслава Радзивіла воліли бачити своїм союзником європейські королі, герцоги, графи, князі, канцлери, фельдмаршали, штатгальтери, кардинали, генерали, воєводи і всі, хто мав хоча б найменший вплив на розвиток історії. Водночас пресвітлий князь у ролі ворога автоматично позбавляв сну й наганяв неабиякого страху на панівну верхівку Європи. 

Великий вплив, походження, багатство, можливості, а також непосидюча вдача Богуслава не могли не призвести до того, що газети, спогади, листи та оповіді про його походеньки дуже детально й точно фіксуватимуть усі події в житті князя. Не залишився осторонь і сам герой. Його «Автобіографія», видана в Польщі, та посмертна біографія, написана особистим секретарем, стали основою роману Ірини Даневської. 

Такий великий масив інформації іноді може зіграти з письменником злий жарт і відкрити другу сторону медалі – значні затрати часу та зусиль, які потрібні, аби сумлінно опрацювати весь зібраний матеріал. Одна справа, коли достовірних історичних даних катма, і з’являється широкий простір для художньої вигадки. Зовсім інша річ, якщо персонаж «на слуху», і будь-хто може перевірити прописаний фактаж та звинуватити автора в некомпетентності й недостатній роботі з історичним матеріалом. 

Тож, обравши за сюжет історію Богуслава Радзивіла, Ірина Даневська свідомо береться за величезну працю – клопітку й ретельну роботу з історичними документами, архівними даними, епістолярієм, тогочасними хроніками, науковими працями, мемуарами та спогадами багатьох історичних осіб. У більшості випадків письменниця опрацьовує оригінали документів польською та німецькою мовами.

Така відданість герою та його історії не залишається не поміченою. Роман став справжнім зрізом епохи, котрий відкриває масштабну історичну панораму політичного й суспільного життя тогочасної Європи. Значний обсяг книжки дає змогу продемонструвати читачеві велику галерею історичних осіб та зазирнути в палаци й резиденції польських, французьких, голландських, англійських, молдавських правителів. І при цьому роман майже на 700 сторінок зовсім не здається затягнутим чи нудним.

Авторка знайомить не лише з життям аристократів, а й детально прописує побут і вигляд великих європейських міст, як-то Парижа, Варшави, Брюсселя, Гааги, Амстердама та інших. Увага до деталей, фахові, але не набридливі пояснення, ґрунтовні знання з різноманітних галузей, точні історичні описи та достовірні історичні портрети – це те, що максимально передає атмосферу, затягує читача в бурхливий вир пригод і мандрівок разом із Радзивілом.

А мандрувати з князем не лише захопливо, а ще й доволі небезпечно. Адже юний німецький принц марить військовими подвигами, встиг прославитися як майстерний дуелянт і фехтувальник, а ще вирізняється запальною вдачею, гордістю й жадобою до життєвих пригод. Богуслав розумний, хитрий, далекоглядний, передбачливий, благородний і справедливий, а на додачу ще й іронічно-самовпевнений. І при цьому він не забуває, що сам є правителем і відповідає за життя та долі своїх підданих. Князь не боїться відповідальності, навіть у доволі юному віці розуміючи, як багато від нього залежить. «Обличчям правителя має слугувати добробут його підданих, а не кількість і вартість цяцьок, які він на себе начепив» – ось заповідь, від якої Богуслав не відступає.

Письменниця не приховує своєї симпатії до Радзивіла, однак, створюючи його образ, вона намагається витримати певну історичну відстороненість, аби відобразити і позитивні, і негативні риси князя. Саме тому він у Даневської вийшов живим і різноплановим, а не однобоким з акцентом на зрадництво, як у трилогії Генріка Сенкевича.

Уваги заслуговує й уміння авторки працювати з персонажами. Широка історична панорама твору за замовчуванням означає велику кількість дійових осіб та хитромудру й заплутану павутину їхніх стосунків. Часто це призводить до того, що автори виводять на перший план головного героя, роблячи інших персонажів статичними, відверто зміщеними на задній план.

У «Німецькому принці…» такого немає. Звісно, левову частку авторської уваги отримує складний образ князя Богуслава, але й інші персонажі обділеними не залишаються. Чи то Януш Радзивіл, чи Адам Сакович чи капітан в’язниці в Дуврі, який лише на мить з’являється на великій наративній канві роману, – всі вони прописані детально й щиро, зі збереженням національних, мовних та культурних ідентичностей.

В одному з інтерв’ю Ірина Даневська навіть зазначила, що часто її герої, особливо Богуслав, говорять цілими цитатами з оригінальних історичних документів та листів.

У книжці пропрацьовано мотиви, особливості й характери всіх персонажів, і саме тому за ними так цікаво стежити. Вони не здаються штучними чи пласкими, а навпаки, створюють соціальну й мультикультурну рельєфність твору, вдихають у нього життя.

Варто зробити акцент на тому, як майстерно письменниці вдається підтримувати динаміку й внутрішню напругу в творі. Дія роману паралельно відбувається по всій Європі: в Польщі, Литві, Бельгії, Франції, Англії, Німеччині тощо. І за всіма цими «сценами» цікаво спостерігати. Те, що образ князя може «загубитися» на розділ-другий, не змушує читача нудьгувати, адже перед ним розгортаються перипетії з життя інших персонажів, не менш інтригуючі. До того ж, навіть незначна подія десь у маленькому Слуцьку може мати вагомі наслідки для всієї країни. А іноді й не для однієї. Це саме той випадок, коли читач може відчути майже стовідсоткове занурення в текст. І там він не відчуватиме фальші чи награності. Динаміка, всеохоплюваність, увага до деталей, повага як до персонажів, так і до свого читача – ось чим вирізняється авторський стиль Ірини Даневської.

Ще одне актуальне питання, яке порушено в «Німецькому принці…», – це питання еліт, особливо національної еліти, яка виховується поколіннями. Богуслав не міг би з’явитися в цій країні, сім’ї та епосі, якби до нього не було шляхти, дрібної і великої аристократії. Радзивіл – це дитя свого часу, виховане на повазі до минулого, на історії та подвигах власних предків, на поняттях і принципах, які століттями формувалися в європейських династіях, при цьому від природи обдарований, високоосвічений і спраглий знань. Національна еліта (а Богуслав безперечно належав до такої!) не з’являється за десятиліття-друге, і тому дискусії про українську національну еліту, яка має виникнути просто тут і зараз, виглядають дещо утопічними.

Велика заслуга Ірини Даневської полягає в тому, що в «Німецькому принці…» історія звернена назовні, тут немає притаманної українській літературі зацикленості на собі, Україна вливається в світову історичну канву, а не розглядається як щось окреме й унікальне.

Особливо це можна відчути в другій книзі трилогії – «Генерал короля Богуслав Радзивіл», сюжет якої безпосередньо стосується України, адже дія відбувається під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, в якій герой епопеї відіграв важливу роль.

На читача знову чекає масштабна історія, гідна втілення в форматі серіалу. Залишається сподіватися, що колись за екранізацію цього роману таки візьмуться провідні кіностудії. Драми, розмаху, пригод, інтриг, кохання і підступів тут вистачить не на один сезон!