У пошуках ідеального міста: Маркіян Прохасько

Прохасько М. Нестримна сила води / Маркіан Прохасько. — Л. : «ВСЛ», 2018.

Дебютна книжка Маркіяна Прохасько «Нестримна сила води» вийшла друком узимку 2018 року у «Видавництві Старого Лева». Чи то на жаль, чи то на щастя, книга автора з відомим в українському літературному середовищі прізвищем з’явилася без зайвої помпезності і заграванням з читачами у передачу таланту із покоління в покоління. До збірки увійшло 9 оповідань, написаних у різні роки. Як зазначав у своїх інтерв’ю сам Маркіян, це історії, які були відібрані зі значно більшого об’єму текстів. Одне з найдавніших оповідань — це «Мікросвіт», більшість же складають свіжіші розповіді останніх декількох років.

Усі оповідання збірки об’єднані однією темою – пошуком ідеального міста. Проте тут йдеться радше не про якусь конкретну, географічно обмежену територію, а про місто як ідею, як простір самоідентифікації та віднайдення власного місця під сонцем. Особливо яскраво ця ідея простежується в оповіданні «Ключ-місто: відмичка від простору і часу». Тут кілька людей, які спочатку хочуть зрозуміти, як і звідки з’явилося їхнє місто, занурюючись у пошуки, мають уже не просто знайти відповіді на ці запитання. Кожен з них має сам обрати для себе персональне ідеальне місто. При цьому той світ, у якому мешкають персонажі, постає перед читачем як живий організм, який має свою душу і не підвладний часово-просторовим законам.

«У нас виникло несподіване передчуття того, що це місто постало поза часом і простором, всмоктуючи, немов чорна діра, час і простір».

Кожне оповідання збірки відкриває перед читачем певну символічну картину, демонструючи, наскільки різним може бути ідеальне місто. Так, у «Львівському морі» постає дещо ідеалізований, романтичний Львів, життя в якому розмірене, проте сповнене певної таємничості й чарівності. Тут автор малює картину того, яким міг би бути Львів, якби його оточувало море, наділяючи його, з одного боку, всіма характерними ознаками портових міст на кшталт з’їзду купців із різних куточків світу чи пансіонатів на березі моря, а з іншого — залишаючи йому той ореол автентичності, за якими і вгадується сучасне місто Лева.

Однак така розміреність і спокій є не скрізь. Уже в наступному оповіданні під назвою «Нестримна сила води» ми бачимо історію того, наскільки динамічних змін може зазнати як зовнішня складова міста, так і його характер під впливом різних суспільних зрушень і тотального оновлення всього. Тут вже більше уваги приділяється питанню важливості збереження історичної пам’яті, а в ролі ідеального міста постає фактично єдиний будинок, який двійко людей хотіли вберегли від примусового «осучаснення».

Варіантів такого ідеального міста, яке шукає автор, а разом з ним і персонажі оповідань, буде дев’ять — за кількістю історій. Кожен з них має право на існування і кожен є по-своєму уособленням того міфічного простору, в якому всім знайдеться місце і в якому кожна людина зможе відчути, що вона вдома. Проте постає питання: чи може таке ідеальне місто існувати в реальності? І, що ще важливіше, навіть, якщо таке місце десь і знайдеться в світі, то чи готові до цього самі люди? Як довго вони зможуть насолоджуватись такою ідеальністю? Чи не станеться того, що відчитується в передостанньому оповіданні цієї збірки – «Прохідний двір», — у якому люди спочатку були вражені чарівним містом у місті, побудованим для них купцем, а потім розчарувалися в ньому. Все поступово втратило свою чарівність, стало чимось занадто звичним. Навіть постійні зміни і новизна стали рутиною. На ці й подібні запитання автор не дає однозначної відповіді. Та й кожен читач, розмірковуючи над ними, побачить свої можливі варіанти.

Хоч книга і має свій спільний центр у вигляді тематично-ідейного плану, все ж кожне оповідання прочитується окремо. Це наче окремі ланки, які у своїй самодостатності утворюють спільний ланцюг. Тому в кожній історії розповідь зосереджено на новому герої, чи декількох персонажах, чи навіть якійсь частині цього світу. Проте не всі оповідання збірки написані на одному художньому рівні. Одні сильніші, більш виважені, як, наприклад, вже назване «Ключ-місто: відмичка від простору і часу», іншим бракує цілісності, глибини. Тут варто згадати такі оповідання, як «Мікросвіт» і «Словесна долина».

Збірка «Нестримна сила води» у сукупності виглядає гармонійно, проте вона все ж має свої нерівності і надламані шматки. Слабка сторона книги – це натягнуті діалоги, які видаються дещо показовими, наче автор змушує себе до їх складання. Часом невідповідність персонажа його реплікам, викликає відчуття нереальності та штучності історії. Це те, що змушує виринути з чарівного світу оповіді і засумніватися у сказаному. Звісно, треба зважати на певну фантасмагоричність і міфологічність книги, але тут йдеться про дещо інше. Коли відчитуєш у текстах дідуся-оповідача, нехай і такого, що бачив світ, слова «рефлексії» чи «квінтесенція», то не віриш йому. Це те, що сприймається в мові автора, проте не як частина розповіді персонажа.

«Неймовірне піднесення – це те, що мені запам’яталося найкраще. Квінтесенція всього найкращого в тому короткому, як секунда, відтінку мого життя».

«Купець знав про світ і про людей немало. Знав, що багато-хто не думає про причини, про наслідки, мотиви, порухи та рефлексії».

У той же час монологічні й описові частини написані не з вимушеною ретельністю, а навпаки — набагато природніше, цікавіше. Саме завдяки їх цілісності в уяві читача й формується чарівний світ оповідань Маркіяна Прохаська. І ось ви вже уявляєте собі будиночки на березі Львівського моря, незвичайне місто-піраміду, затишну кухню в квартирі закоханих душ, руїни старих будівель та ще багато іншого.

Книга «Нестримна сила води» – це історія рефлексії молодої людини, яка так само, як і її персонажі, шукає вихід за межі обмежень власного розуму. Тут ідея пошуку досконалого міста випливає в ідею пошуків власного духовного «Я». З одного боку, такі теми властиві для багатьох молодих письменників, а з іншого — не всім вдається зберегти формат історії чи оповідання і не використати сторінки книги як персональний ностальгічний щоденник для опису дитячих чи підліткових травм. Маркіяну Прохасько, на мою думку, це вдалося.