Meridian Poltava: Полтава повертається на культурну мапу Європи

Цьогоріч Meridian Czernowitz у співробітництві з Magnum Opus організували масштабний фестиваль у Полтаві. Він проходив із 8 до 10 червня, а на його подіях побувало 7000 відвідувачів. Вибір міста для проведення міжнародного фестивалю був зовсім не випадковим.

Святослав Померанцев, ідейний натхненних і один із організаторів:

Чому саме в цьому місті відбувається цей культурний захід й обрані саме ці країни? Цей фестиваль тут, тому що до слова «Полтава» є великий сентимент з боку чотирьох культур: шведської, української, польської і російської. Також німці мають сентимент, адже воювали в Полтавській битві на боці двох сторін. Такі культурні заходи можуть довго шукати свій формат. Я думав, що ми обмежимося Швецією та Україною, але ні — бракує ще поляків і росіян. Чому такий час? Бо в червні відбулася баталія (Полтавська битва).

Програма фестивалю була досить насиченою, а 23 події відбувалися в 16 різних локаціях у Полтаві, Решетилівці та на полі Полтавської битви. Факти минулого стали об’єднувальним фактором для письменників із України, Швеції та Німеччини. Програма фестивалю включала не тільки поетичні читання, презентації книг, а також кінопоказ, мультимедійну виставу, історико-літературну дискусію та концерти.

Поетичні читання. Із Швеції до Полтави приїхали відомі поет Мальте Перссон і поетки Елізабет Х’юрт, Агнета Плейель, а також мала бути Інгрід Калленбек, але її тексти представляв чоловік. Із української сторони брали участь Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Андрій Любка, Ірина Цілик, Галина Крук, Міріам Драгіна, Ігор Померанцев і Євгенія Люба.

Першого дня усі читання відбувалися на виїзних локаціях. Українську та шведську поезію можна було почути і біля курганів Решетилівки, і в музеї Полтавської битви, і в оборонному редуті. Формат читань був досить простим. Українську поезію можна було почути і в оригіналі, і в перекладі шведською, який здійснювали письменники-іноземці. Так само левова частина шведської поезії була перекладена українською Левом Грицюком.

Читання біля кургану в Решетилівці. Юрій Андрухович, Агнета Плейель. Фото – Олег Дубина
Читання біля кургану в Решетилівці. Елізабет Х’юрт, Лев Грицюк. Фото – Олег Дубина
Читанні у редуті №6. Сергій Жадан. Фото – Володимир Грибов

Другого та третього дня читання відбувалися в Полтаві, а локації варіювалися від дещо казкової атмосфери Полтавського краєзнавчого музею до відкритого простору біля Білої альтанки. Для всіх поціновувачів поезії це була прекрасна можливість відчути відмінності між культурами. Деякі теми були глибоко національними: фольклорними та історичними. Інші ж стосувалися загальнолюдських цінностей, але демонстрували різні підходи до їхнього розуміння. Такі читання приносять, окрім естетичної насолоди, ще й багатий історико-культурний матеріал. Згадуючи Полтавську битву, ми так чи інакше поверталися до війни сучасної, що неодноразово звучала в поезіях українських письменників.

Ігор Померанцев, Агнета Плейль, Леви Грицюк. Фото – Олег Дубина

 

Мальте Перссон. Фото – Володимир Грибов
Міріам Драгіна. Фото – Володимир Грибов

Поетичні переклади були зроблені спеціально для фестивалю. Друкувати їх окремим збірником поки не планують.

Кінопоказ. У рамках фестивалю 9 червня відбувся показ фільму Ігора Померанцева та Лідії Стародубцевої «Ампутація». Його неможливо знайти в прокаті й демонстрували кіно вдруге за час існування. Цей фільм не про війну, а про її наслідки, про ампутації – територіальні, фізичні й душевні.

Ігор Померанцев:

Коли почалася війна, я хотів взяти в ній участь, але не міг тримати автомат у руках, тому вирішив зняти фільм.

Лідія Стародубцева прагне називати це кіно документальним хорором. Хорор — не стільки через страшні епізоди, яких там дуже мало, а через історії ампутованих, пережиті й усвідомлені, але від того не менш шокуючі. Тематично фільм був поділений на декілька боків, і кожен із них починався поезіями Ігоря Померанцева. Я чула їх і до того, але в кіно вони ніби обростали додатковими значеннями — їх неможливо було сприймати відірвано від розказаних реальних історій.

Кінопоказ. Ігор Померанцев і Лідія Стародубцева. Фото – Олег Дубина

Найбільше вражало те, що ти відчував шок, але він не переростав у трагізм. Герої цього фільму, яким ампутували якісь частини тіла, переживають свою травму, жартуючи над нею. Дехто згадував, що, усвідомивши відсутність правої ноги, міг думати тільки про те, як тепер водитиме машину. Інший демонстрував, як з протезами тепер легко й швидко може сідати в позу лотоса. Хтось називав себе термінатором і обіцяв повернутися на війну, адже якщо йому знову відірве протезовану ногу, він просто вставить нову й побіжить далі.

Цей фільм прекрасний не тільки своїми героями та життєствердними історіями. Він естетичний і логічно побудований. Йому вдається легко створювати напругу в залі і так само легко її розвіювати.

На глядачів фільм справив дуже сильне враження. Борис Райтшустер, німецький журналіст, наголосив, що його треба було б показати в Німеччині, тому що він розкриває багато правди про війну, яку ми не знаємо.

Презентації книжок. 9 березня у Полтавському краєзнавчому музеї відбувалася презентація нового роману Юрія Андруховича «Коханці юстиції». Письменник зізнався, що писав його понад 27 років. Перша частина, що складалася з 4 розповідей, була створена ще 1990 року, а друга – нещодавно. Загалом же книга складається з 8 з половиною історій, тому що остання обривається на середині.

Юрій Андрухович, Андрій Любка. Фото – Олег Дубина

Юрій Андрухович називає це книгою про заборонені форми кохання, у якій також мають місце історичні теми. На перший погляд, «коханці юстиції» звучить як оксиморон, адже які почуття можуть бути пов’язані з потужною урядовою системою? Письменник же каже, що це поєднання має логіку. Юстиція – це найперше справедливість, а не владна структура.

Щодо суперечливості деяких тем й імовірностей скандалів Юрій Андрухович впевнено каже:

У нас скандалісти книжок не читають. Тому навколо книги вони виникнути не можуть. Скандали виникають лише навколо заголовків.

Цього ж дня відбулася презентація книги Каті Петровської «Мабуть Естер». Авторка народилася в Києві, проте пізніше з сім’єю емігрувала до Німеччини. Це перша її книга, написана німецькою мовою і вже перекладена українською. Це історія про пошук родини та реконструкцію пам’яті, де індивідуальне минуле розчиняється в суспільному. Це шлях, який можна пройти тільки самостійно, історії неможливо навчити.

Катя Петровська:

Я з сім’ї педагогів, тому не вірю в навчання.

Несподіваним є вибір мови для роману, адже рідною для письменниці є російська. Вона це пояснює так: якщо ця книга про втрати, то треба втратити власну мову й постійно долати складність писання. Рідна мова вже пов’язана з міфами про своє минуле, а німецька – майданчик нового мирного завоювання.

Катя Петровська, Сергій Жадан. Фото – Олег Дубина

Незважаючи на пошук власного минулого, авторка формує книгу з історій різних людей. І це теж має мотивацію: наше життя – це всі, кого зустрічаємо на шляху, нікого не можна викреслити.

Літературний вечір. 9 червня в Полтавському театрі ім. Миколи Гоголя відбувся літературний вечір Оксани Забужко.

Письменниця була приємно вражена наповненістю зали й іронічно зауважила:

Якби мені сказали, що в один день зі мною виступатиме Олег Винник і я матиму таку велику аудиторію…

Прив’язка фестивалю до Полтавської битви так чи інакше змушувала багато говорити про війну. Тому ця зустріч була більше схожа на обмін думками, ніж на поетичні й прозові читання. Оксана Забужко зазначала, що союзники Івана Мазепи 1709 року підтримали нас і складного 2014-го («Мазепин пояс» – від Швеції до Туреччини).  Письменниця назвала себе культурною дипломаткою і сказала, що зайняти таку позицію змусила війна. У час, овіяний різними політичними, часто суперечливими міфами, творчиня мусить говорити свою правду. Тому Оксана Забужко ніколи не відмовляється від інтерв’ю та репортажів для європейських видань.

Оксана Забужко. Фото – Володимир Грибов

Під час зустрічі гості могли ставити питання письменниці. І одне з них стосувалося резонансної заяви Оксани Забужко щодо Музею історії Полтавської битви, де факти минулого досі розказані переважно з точки зору росіян. Для неї це є ще одним підтвердженням глобальної української проблеми – часткового продовження культурного й історичного життя в імперській парадигмі.

Оксана Забужко:

Мені набридло на своїй землі святкувати перемоги чужих царів.

Полтавчани по-різному ставилися до таких заяв: хтось підтримував, а хтось намагався переконати, що це не так. Але ця пропаганда впливає на населення. В одній із розмов з полтавчанами мені довелося почути таку думку: «Шведи не можуть бути такими нескореними, нездоланими, як ми, тому вони тоді програли Полтавську битву». Це свідчить про викривлене розуміння історії, яке має змінюватися.

Дискусія «Пейзаж після битви». Подія відбулася в останній день фестивалю в Полтавському театрі ім. Миколи Гоголя. Її учасниками стали письменники Ігор Померанцев і Юрій Андрухович, німецький журналіст Борис Райтшустер і шведська мисткиня, фотографиня Єва Стакельберг. Говорили про історію: чи є вона питанням політики та який стосунок до неї мають письменники.

Юрій Андрухович погоджується з думкою, що про минуле мають писати митці. Вони працюють не з хронологічною послідовністю, а з окремими людськими випадками, а тому їхня суб’єктивність має особливу цінність. Зокрема він відзначив, що ніколи не прагнув писати історичні романи, але у своїх текстах розглядає історію в надчасовій перспективі.

Ігор Померанцев також підтримав цю думку. Попередньо Борис Райтшустер розказував про те, як Росія монополізувала роль жертви Другої світової війни, через що німці почувають провину. Тому їм часто складно повірити в її причетність до воєнних дій на Донбасі. Щодо цього Ігор Померанцев сказав, що зараз саме письменники змінюють образ України в Німеччині. Адже сьогодні з’являється дедалі більше перекладів українських текстів у Європі.

Надзвичайно цікавим гостем була мисткиня Єва Стакельберг. Її пра-пра…дідусь був шведським генералом і брав участь у Полтавській битві. Згодом він потрапив у полон до росіян і був там близько 20-ти років. Вона також говорила про важливість залучення митців до формування ставлення до історії.

Мультимедійна вистава. У рамках фестивалю 9 червня була презентована мультимедійна вистава «Безкінечна подорож, або Енеїда». Це спільний проект Юрія Андруховича (текст), Марка Токара та Віктора Новожилова (музика), vj-групи CUBE (візуалізація) і Олі Михайлюк (режисура). Він уже був представлений раніше, але зазвичай відбувався в закритих приміщеннях. У Полтаві вистава вперше була показана на відкритій площі перед театром. Вона очевидно вразила місцевих жителів своєю формою. Адже це спроба переосмислити класичний текст, дати йому нове життя, поєднуючи це з електронною музикою та яскравою візуалізацією.

Фото Володимир Грибов

Концерти. Ті, кому не вистачило електронних бітів на мультимедійній виставі, могли піти на концерт гурту «Жадан і Собаки» у концерт-хол «Villa Крокодила».

Фото – Володимир Грибов

Спеціально для фестивалю двом композиторам Золтану Алмаші (Україна) та Томасу Єннефельту (Швеція) запропонували написати варіації на тему Полтавської битви. Вони мали назву «Полтава 03:44». Історично це був той час, коли шведські та частина запорозьких військ були вишикувані й чекали початку бою, що стартував о 4-тій ранку. Два різних музичних твори, написані різними композиторами, передавали цю емоційну напругу перед битвою. Їх виконав «Квартет імені Левка Ревуцького» (Золтан Алмаші, Едуард Скрипа, Маріана Скрипа, Андрій Тучапець).

***

Фестиваль Meridian Poltava став справді вагомою подією для міста. Сидівши в театрі перед літературним вечором Оксани Забужко, я почула від одної з відвідувачок таку фразу: «Полтава живе в ці дні». Місту напевно бракує таких культурних подій, про що свідчить заповненість залів на кожному поетичному читанні чи книжковій презентації. Тому рівно за рік Полтава знову готується приймати фестиваль, можливо, в масштабнішому форматі.

Із почутого на фестивалі:

 

  • Ірина Цілик знімає кіно про дітей на Донбасі.

 

  • Дональд Бустрьом (шведський фотограф, журналіст, письменник) розказав про те, як Швеція стала лідером зі споживання кави. Шведський король Карл ХІІ переховувався в Туреччині до закінчення Північної війни. Його утримання було досить дорогим, тому до Швеції разом із ним поїхали 29 турецьких бізнесменів, щоб презентувати там каву та повернути витрачені гроші. Якби ж шведи виграли, то, мабуть, привезли б на Батьківщину російську водку, говорив Дональд Бустрьом.

 

  • Юрій Андруховчи зізнався, що мріє про екранізацію хоча б одного з романів. Говорив, що було багато початків, але в цій справі він поки нещасливий. Останній роман також написаний так, щоб з нього було легко зробити фільм.

 

  • Оксана Забужко повідомила, що готується до написання нового роману. Наразі студіює документи 50-70-х років.

 

 

 

 

Яна Босак

Народилася 1997 року на Сумщині. Навчається в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (Філологія). Викладає англійську, цікавиться теорією літератури та займається журналістикою у сфері культури.