«Всю славу віддав би за кухоль пива…»: хміль, солод і Шекспір

У культурній ієрархії напоїв пиво посідає не надто почесне місце. Інша справа – вино, яке розпивають буквально всі – від Ноя та Ахілла до Д’Артаньяна та Тіріона Ланістера; ром – супутник персонажів «Острова скарбів» та «Трьох товаришів»; абсент – «зелена фея» французьких символістів; врешті-решт, горілка, оспівана цілою плеядою українських письменників – від Котляревського до Андруховича. А от пиву якось не дуже поталанило: мало хто пам’ятає суворих та сміливих прихильників хмелю та солоду з європейського героїчного епосу, більшість асоціює цей напій зі Швейком, Шаріковим та загадковою табличкою «Пиво отпускается только членам профсоюза». Тим не менш, є у найвищому ешелоні європейської літератури в пива свій захисник, пропагандист і палкий прихильник – звичайно ж, завсідник пабів і броварень Вільям Шекспір.

 

‘For a quart of ale is a dish for a King’ (A Winter’s Tale, IV, 3, 8)

Занурюючись у надзвичайно цікаву тему «Шекспір і пиво», слід одразу ж розібратися з термінологією. Справа в тім, що під пивом Великий Бард та його сучасники розуміли власне ель (ale). Він був найпопулярнішим напоєм у єлизаветинській Англії, його варили із ячмінного солоду, використовуючи пивні дріжджі верхового бродіння. Специфіка виготовлення цього напою – доволі висока температура бродіння (від 15 до 24 градусів залежно від сорту). За таких умов дріжджі виділяють велику кількість складних ефірів і ароматичних продуктів, що надає напою фруктовий аромат (яблучний, грушевий, банановий чи сливовий). Під час бродіння дріжджі збираються у верхній частині резервуара, створюючи захист від швидкого окислення. Однак ель все ж не можна було зберігати довго, адже його не фільтрували і не пастеризували.

Цікаво, що момент зрілості напою мав визначати бармен – саме він вбивав у нижню частину бочки кран, а у верхній частині робив отвір для доступу повітря. Незважаючи на захист дріжджової «шапки», зрілий ель скисав досить швидко, тому відкриту бочку треба було осушити максимум за два дні. При цьому елю англійці пили багато, адже вміст алкоголю в цьому напої складав лише 2-3%. Інгредієнти класичного британського елю XVI століття – ячмінний солод, вода, верхові дріжджі, цукор та крохмаль. Як бачимо, в ель не додавали хміль – це й було головною відмінністю цього напою від звичайного пива. Класичний ель мав темний колір та солодкий смак.

 

Ель почали виготовляти на Британських островах ще у ХІІІ столітті, натомість рецепт пива (beer) був завезений із континентальної Європи на два століття пізніше. Цікаво, що існувала навіть спеціалізація броварень: так, приміром, у 1564 році у місті Норідж (графство Норфолк) було офіційно зареєстровано п’ять виробників елю («comon alebrewars») та дев’ять виробників пива («comon berebrewars»).

Уже на початку XVII століття різниця між елем та звичайним пивом поступово стирається, адже до традиційного британського елю починають додавати хміль. Чому? Відповідь на це запитання дає Джервас Маркхем – автор книги «Англійська домогосподарка» (The English Huswife), яка вийшла друком у 1615, тобто за рік до смерті Великого Барда. У книзі йдеться:

«…зазвичай в ель в жодному разі не додають хмелю, що й визначає різницю між елем та пивом. Однак мудрі домогосподарки вважають це помилкою: вони стверджують, що відсутність хмелю якраз і є причиною того, що ель так недовго зберігається. Ось тому вони і додають до кожної бочки найкращого елю півфунта доброго хмелю».

Утім, найконсервативніші англійці вважали, що така рецептура зраджує традиції в гонитві за довшим строком придатності. У 1483 році лондонські виробники елю підготували листа до мера міста, в якому скаржилися, що «якісь чужинці з Сіті» (необов’язково іноземці, скоріше маються на увазі люди, що були родом не з Лондона) «додають до елю хміль та інші інгредієнти, що суперечить старій благотворній манері варіння, що використовується з давніх часів».

Одним із палких поборників елю був лікар Ендрю Бурд (Andrew Boorde), який у 1542 році видав медичну книгу-довідник «Дієта здоров’я». Доктор Бурд називає ель «природним напоєм для англійців», у той же час пиво він вважає «природним напоєм німців». Автор довідника щиро засмучений тим, що ель «останнім часом дедалі більше споживають в Англії, адже це шкодить багатьом англійцям, викликаючи кольки, утворення каменів, запори; цей напій також робить людину товстою і роздуває живіт».

Ендрю Бурд ненавидів не лише пиво. Цікаво, що одна із його втрачених праць була присвячена популяризації гоління. На жаль, ця книга не збереглася, однак існує трактат-відповідь на неї під назвою «На захист бороди». Автор «Захисту» (нам відоме лише його прізвище – Барнс) дає цікаве пояснення пивоненависництву та бородоборництву Бурда. Барнс стверджує, що одного разу під час вивчення медицини у Монпельє, Ендрю Бурда запросив до себе в гості якийсь німець. Майбутнього лікаря пригощали хмільним німецьким пивом, і гість, вочевидь, випив забагато. Бурд був не в змозі піти додому, його страшенно нудило, тому німець вирішив залишити п’яного гостя у себе. На ранок хазяїн зрозумів, що нудота все ж мала неприємні наслідки, адже у кімнаті стояв страшний сморід і, як стверджує Барнс, найбільше смерділа борода студента Бурда. Німцю довелося поголити її. Зауважимо, що в той час борода вважалася однією із головних ознак інтелектуала, а тому її втрата була страшенно небажаною.

Ель інспірував появу ще цілої низки літературних творів. Дійсно поетичним є, приміром, заголовок твору Джона Тейлора Ale Ale-vated into the Ale-titude («Ель, піднятий на висоту»).

Ось, наприклад, популярний тогочасний віршик про ель. Він був створений англійським поетом Томасом Ренделом у 1635 році:

Beer is a stranger, a Dutch upstart come
Whose credit with us sometimes is but small
But in records of the Empire of Rome
The old Catholic drink is a pot of good ale.

 

Пиво – чужинець, німецький вискочка
(в єлизаветинській Англії прикметник Dutch означав німецький)
Довіри до нього у нас нема
Однак у письмових пам’ятках Римської імперії (сказано, що)
Старим (традиційним) католицьким напоєм є кружка доброго елю.

У 1630 році англійський памфлетист Джон Гроув (John Grove) написав надзвичайно дотепний віршований трактат Wine, Ale, Beer and Tobacco Contending for Superiority (Вино, ель, пиво і тютюн змагаються за перевагу). У цьому творі напої та сировина для паління персоніфікуються і вступають у дискусію, яка має на меті визначити серед них найкращого та найбажанішого. Фрази, які автор вкладає у вуста хмільних трунків, звучать навдивовижу афористично:

Wine: I, generous Wine, am for the Court.
Beer: The City calls for Beer.
Ale: But Ale, bonny Ale, like a lord of the soil, in the Country shall domineer.

Вино: Я, щедре Вино, придворних напій.
Пиво: Місто Пива вимагає.
Ель: Та Ель, веселий Ель, як володар землі, на селі перемагає.

Шекспір – провінціал родом зі Стретфорда-на-Ейвоні, – напевно, полюбляв саме ель – традиційний алкогольний продукт старої доброї Англії. Обираючи між елем та пивом, персонажі Великого Барда також віддають перевагу першому напою. Так, приміром, Автолік (герой Шекспірової «Зимової казки») співає, зустрічаючи весну, таку пісню:

When daffodils begin to peer,

With heigh! the doxy over the dale,
Why, then comes in the sweet o’ the year;
For the red blood reigns in the winter’s pale.
The white sheet bleaching on the hedge,
With heigh! the sweet birds, O, how they sing!
Doth set my pugging tooth on edge;
For a quart of ale is a dish for a king

(Winter’s Tale, Act 4, Scene 3).

В українському перекладі «Зимової казки», створеному В. Коптіловим, при інтерпретації цього уривку використана лексема «пиво». Зауважимо, що в родовому відмінку слова «пиво» та «ель» мають по два склади, при цьому наголос в обох словах падає на перший склад. Тож на місці словосполучення «кухоль пива» можна легко уявити «кухоль еля» — частування настільки смачного, що в оригіналі йому навіть надається статус «королівського напою»:

Розквітли проліски в гаю,
Гей, дівко-весно, йди сюди,
Зігрій замерзлу кров мою,
Врятуй  від зимньої біди.
Вже тане сніг і легше йти,
Чом, пташко, не співаєш ти?
Свербить рука щось потягти,
Ще й кухоль пива піднести. (пер. В. Коптілова)

У перекладі Автолік хоче «щось потягти», тобто має намір здійснити крадіжку. В оригіналі ж є чітка вказівка на потенційний об’єкт цього протиправного заміру – шекспірівський герой хоче поцупити біле простирадло, що його якась господиня залишила сушитися під весняним сонцем, спокушаючи ласого до елю Автоліка. Подібна практика – обмін вкрадених речей на кухоль елю – була типовою для дрібних злодіїв в єлизаветинській Англії.

Не надто позитивну оцінку пиву дають герої другої частини історичної хроніки «Генріх IV». Так, приміром, Пойнс, який супроводжує принца Генріха, вважає бажання майбутнього монарха випити пива («таку нікчемну бурду») проявом невихованості та поганого смаку. При цьому сам Генріх дає цьому напою не надто комплементарне найменування «нещасне пійло»:

Принц Генріх
Їй-богу, я страшно втомився.
Пойнс
Не може бути! А я думав, що втома не насмілюється торкатися до людей такої шляхетної крові.
Принц Генріх
Однак торкнулася, мушу признатись, хай від того і тьмариться блиск моєї величі. Може, моє бажання випити слабенького пива також видається непристойним?
Пойнс
Авжеж. Принц повинен бути досить вихованим, щоб і не думати про таку нікчемну бурду.
Принц Генріх
Певно, мій апетит не королівського роду, бо, їй-богу, я зараз подумав про те нещасне пійло. Вже сама думка про нього уймає мені високої честі.

(Генріх IV. Частина друга (переклад Д. Паламарчука). Дія ІІ, сцена 2.)

Цікаво, що в оригіналі Шекспір використав словосполучення «small beer», яке, з одного боку, актуалізує слабкість цього алкогольного напою, а з іншого боку, наголошує на його низькій ціні, через яку пиво було доступно всім містянам-простолюдинам.

Словосполучення «small beer» Великий Бард знову використав у першому акті другої дії трагедії «Отелло». Антагоніст п’єси Яго вважає, що, якби існувала ідеальна жінка, то вона б тільки те й робила, що «плодила дурнів та вела рахунки» (переклад І. Стешенко). В оригіналі маємо фразу «suckle fools and chronicle small beer». Варто зауважити, що фраза «chronicle small beer» (вести облік випитого слабкого (дешевого) пива) може також мати фразеологічно переосмислене значення – «приділяти занадто багато уваги дрібницям». Імовірна також ще одна інтерпретація слів Яго – у цій фразі він, можливо, порівнює геройські вчинки Отелло зі слабким пивом, а тому вести лік подвигам чоловіка – пуста й негідна красуні Дездемони справа.

Шекспірова неприязнь до слабкого пива (англ. small beer), можливо, втілилася у словах ватажка народного повстання Джека Кеда – одного із героїв другої частини трилогії «Генріх VI». Він пропонує власну модель ідеальної держави, в якій немає місця слабкому пиву:

Кед
Тож будьте хоробрі, адже ватажок ваш хоробрий і клянеться змінити всі порядки. В Англії сім півпенсових хлібин продаватимуть за пенс; кухлі будуть утричі більші, а хто питиме слабке пиво, вважатиметься злочинцем. Все в королівстві буде спільним, і мій кінь пастиметься в Чіпсайді. Коли я стану королем, – а я ним стану…

Всі
Хай живе ваша величність!

Кед
Дякую вам, люди добрі… – грошей тоді не буде зовсім, усі їстимуть і питимуть за мій рахунок, і я зодягну всіх в однакове вбрання, щоб жили в згоді, як брати, і шанували мене як свого владаря. (пер. В. Гуменюка)

Не в найкращому контексті пиво згадується і у трагедії «Гамлет». Принц данський із притаманною йому чорною іронією стверджує, що благородний прах Александра Македонcького міг бути використаний для досить неблагородної цілі – замазування затички в барилі пива:

Гамлет
На яку ницу потребу можемо ми здатись, Гораціо? Чом би не простежити в уяві весь шлях благородного праху Александра, аж поки він стане чопом у барилі?

Гораціо
Це надто доскіпливий погляд на речі.

Гамлет
Анітрохи. Треба тільки простежити за ним, нічого не перебільшуючи, і робити правдоподібні припущення. Наприклад, так: Александр умер, Александра поховано, Александр обернувся в прах; прах – це земля; з землі копають глину; чом би тією глиною, на яку він обернувсь, не замазати затичку в барилі пива?

(пер. Л. Гребінки)

 

У ранній комедії В. Шекспіра «Два веронці» слуги Спід та Ланс сперечаються про те, якою має бути ідеальна дружина. В українському перекладі дотепний Спід стверджує, що вона, передусім, повинна вміти варити добре пиво:

Спід
«Item: вона варить добре пиво».

Ланс
А звідси,  бач, і приказка: благословенні ті, що варять добре пиво.

(пер. І. Стешенко)

В оригіналі ж замість пива (beer) маємо ель:

SPEED
‘Item: She brews good ale.’

LAUNCE
And tereof comes the proverb: ‘Blessing of your heart, you brew good ale’.

 

Існує навіть сайт, присвячений пивоварінню. В назву цього веб-ресурсу включена цитата із «Двох воронців» Шекспіра (She brews good ale).

 

Напевно найчастіше пиво (у варіантах «beer» – пиво та «small beer» – слабке, легке пиво) згадується у вступові до комедії «Приборкання норовливої», адже саме цьому напою віддає перевагу Крістофер Пройд (анг. Christopher Sly – хитрий, пройда) – п’яниця-лудильник, який, заснувши на землі біля шинку, прокидається в розкішних покоях аристократичного маєтку, де на певний час стає «лордом». Це чудо має логічне пояснення – справжній лорд та його почет, знайшовши п’яного Пройда, вирішують розважитися і розіграти його. Цікаво, що вже в першій сцені ловчі лорда точно визначають, чим саме упився лудильник. Причина сп’яніння – це, звичайно ж, пиво – дешевий та доступний напій, такий собі алкофаворит міських ремісників:

Лорд
(побачивши Пройда)
Це що? Чи мрець, чи п’яний? Він живий?

2-й ловчий
Ще, пане, дихає. Якби не був
Він підігрітий пивом, то йому б
Холодною постеля ця здалась.

(пер. Ю. Лісняка)

На ранок після пиятики гуляки мучилися від похмілля. Втім, і тут ставало в нагоді пиво, яке англійці вважали найкращими ліками від похмільного синдрому. Подібну панацею називали «собача шерсть» (анг. – hair of the dog) – ще в Середні віки з’явилося повір’я, що від укусу скаженого собаки рятує шерсть цього ж пса, яку треба втирати в рану. Так само і від пивного похмілля рятує… пиво! 

 
Акт 1, сцена 2

На балкон над сценою виступають  Пройд зі слугами – декотрі несуть убрання, глек із водою, миску для вмивання та інші  речі – і  лорд.

Пройд
Заради бога, дзбан
легкого пива.

1-й слуга
А може, пане, доброго вина?

2-й слуга
Не зволите варення скуштувати?

3-й слуга
Котрий убір надінете сьогодні?

Пройд
Я Крістофер Пройд, не називайте мене паном. Я зроду не пив вина, і не варення мені дайте, а вареного м’яса. Не питайте, котрий убір я хочу надягти сьогодні, бо в мене стільки сорочок, скільки й спин, стільки панчіх, скільки й ніг, та й черевиків не більше – ба ні, часом у мене більше ніг, ніж черевиків. А то ще, бува, з моїх черевиків пальці надвір визирають.

Лорд
Хоч би вже зняв господь з вас цю ману!
Такий вельможний пан, значного роду,
Такий багатий, у такій пошані –
Й таким нікчемним духом одержимий!

Пройд
Ви що, хочете звести мене з глузду? Хіба я не Крістофер Пройд, син старого Пройда з Бертон-Гіта, з роду розносник, з науки гребінник, з нагоди ведмедник, а за нинішнім фахом – лудильник? Поспитайте Маріанну Гекіт, оту гладку вінкотську шинкарку, чи вона мене не знає! Коли не скаже, що я в неї випив
доброго пива аж на чотирнадцять пенсів наборг, то назвіть мене брехуном, найпослідущим на весь християнський світ. Овва! Я ще не сказився! 

(пер. Ю. Лісняка)

У перекладі Маріанна Гекіт названа шинкаркою, в оригіналі ж вона іменується ale-wife, що можна перекласти як «дружина по елю». Шинкарки були для тогочасних п’яниць насправді близькими людьми, адже вони могли наливати в борг, виявляючи тим самим своє дійсно казкове благородство.

Згодом Пройд таки переконується, що він насправді не простолюдин, а лорд, який мешкає у розкішному маєтку та має прекрасну дружину. Шекспір підкреслює віру цього персонажа в своє аристократичне походження, використовуючи цікавий прийом – лудильник Пройд раптом переходить із прози на білий вірш і починає говорити п’ятистопним ямбом – віршовим розміром, притаманним для реплік дійових осіб благородного походження. Однак благородство не позбавляє від головного болю, а тому герой настирливо вимагає дзбану легкого пива.

Пройд
Я – лорд? І маю отаку жону?
Чи я не сню? Чи, може, досі снив?
Не сплю я! Чую, бачу, говорю,
Солодкий дух вдихаю і лежу
В м’якій постелі. Далебі, я лорд –
А не лудильник, не Крістофер Пройд.
Ну що ж, ведіть мою жону сюди –
Та дзбан легкого  пива принесіть. (пер. Ю. Лісняка)

Слуги інформують «лорда» Пройда, що він проспав 15 років, а коли й виходив із летаргії, то марив, викрикуючи невідомі нікому імена, і серед них ім’я Сесі Гекіт. Вона, за словами Пройда,  працювала наймичкою у шинку та, напевно, була родичкою Маріанни Гекіт. Ця жінка страшенно провинилася перед Крістофером, адже подавала йому пиво у кухлях, а не у запечатаних пляшках, як він просив. Як бачимо, ім’я родини Гекіт у цій Шекспіровій комедії нерозривно пов’язане із хмільним напоєм:

1-й слуга …І лаяли шинкарку, і її
Заскаржити погрожували в суд,
Що пиво вам у кухлі подавала,
А треба – в запечатаних пляшках.
І Сесі Гекіт кликали не раз.

Пройд  Еге ж, так зветься наймичка в шинку. 

(пер. Ю. Лісняка) 

Врешті-решт Пройд отримав омріяний кухоль пива, а разом із ним довгоочікуваний порятунок від похмілля. Рецепт дійсно допоміг – вже за мить «лорд» почувався «як пиріг у маслі».

Входять паж, перевдягнений на даму, слуги і лорд, що несе кухоль пива.

Пройд
(бере пиво)
Ну, дякую. Не пропаде за мною.

Паж
Як почувається мій любий пан?

Пройд
О, далебі, так, як пиріг у маслі. 

(пер. Ю. Лісняка)

І на останок пропонуємо вам подивитися, що буває з тими, хто поєднав Великого Барда з хмілем і солодом, спробувавши пиво Shakesbeer. Дивовижні зміни!

 

 

 

 

Читайте Шекспіра, пийте ель і насолоджуйтесь життям!

Богдан Корнелюк, Дар’я Москвітіна

Український шекспірівський центр