Сам собі чужий: розмова з Пьотром Ібрагімом Кальвасом

Пьотр Ібрагім Кальвас

Ми заходимо в шумний паб, у якому столики розташовані настільки щільно, що неможливо пройти, когось не зачепивши. Кольори брудно зелені та сірі. На повну гучність грає музика «Рамштайн», а з екрану визирають дещо демонічні образи.

— Це єдине місце неподалік, де ми можемо взяти піцу без м’яса, — розводжу руками я. Через переповнені заклади Пьотр уже втомився від пошуків вегетаріанської їжі, і цей перший ліпший паб став порятунком.

— Нам Quattro Formaggi, — замовляю. — І вина.

З усіх кімнат проникає дурман алкоголю. Що не кажи, найкраще місце, куди можна привести непитущого аскетичного мусульманина.

Без музики

Пьотр Ібрагім Кальвас — польський репортер, прозаїк, сценарист. Автор восьми книжок, двічі номінований на літературну премію Nike. До Львова він приїхав на презентацію українською своєї книжки «Єгипет: харам, халяль» про сучасний мусульманський світ. Поки ми сидимо у закладі, його увагу притягує екран із групою Рамштайн.

— Знаєш їх? — питає.

— Ну, трохи, — виправдовуюсь.

Останні вісімнадцять років Пьотр майже не слухає такої музики. Проте у 80-х роках був панком, упивався до смерті, курив траву і писав анархічні тексти для групи «Model 62». Відео з концертів групи не збереглися, проте є кілька фото, на яких Пьотр Кальвас співає на концертах. Народжений у 1963, тоді він мав десь із двадцять років.

— Я вихований у ревній католицькій сім’ї, — розповідає за склянкою води. — Батьки в мене віруючі і систематично відвідують церкву. Коли я був малий, після школи мене заставляли ходити на катехизацію. Хоч мені це не подобалось, я ходив. Проте в певний момент мене понесло.

В студентські роки Пьотра вигнали з університету і він подався на випадкові роботи.

— Я їздив на заробітки в Норвегію, наприклад. Люблю фізично працювати. Але як же холодно там було! — сміється. — Згодом у Польщі відкрив власну винну крамницю. Десятки полиць зі смачними та витриманими винами, уявляєш?

Проте справа виявилась невигідною, крамницю довелось закрити. Робіт Пьотр перепробував вдосталь. Про цей період в житті письменник говорить мало. Знаю лишень, що у 90-х він писав сценарії для відомого серіалу «Świat według Kiepskich» (укр. «Світ за Кепськими»), в якому висміював егоїзм, лінощі та спосіб життя польських родин. Згодом почав подорожувати.

Пілігрим наодинці

Близький Схід, Африка, Індія — 2000 рік став для Пьотра Кальваса не лише часом нового тисячоліття, а й самотніх подорожей. За ними виходить книжка «Салам», в якій автор описує свою панкову молодість та навернення в релігію, а за нею й три інші, остання «Rasa Mistica» — про мандри Індією.

Цього ж року Пьотр відважується на важке рішення — приймає іслам та ім’я Ібрагім.

Александрійський трамвай

— Ти знаєш, я про це майже не говорю, — каже Пьотр. — Це була духовна потреба, я багато років шукав в релігії сенс життя і знайшов його в ісламі. Спершу це був іслам у традиційній версії. З роками я виховав у собі власну ісламську духовність, яка опиралась на суфізмі.

Новий світ

25 серпня 2008 року, летовище Окенче, зал відльоту. Пьотр Ібрагім Кальвас, його жінка Аґата та син Хасан зібрані в дорогу до Єгипту. З собою взяли лише кілька наплічників, у переносках — двоє котів. Попередньо ж морською переправою передали до Єгипту кілька тисяч книжок. Відтоді живуть в Александрії.

«Хочемо виховати сина у країні, яка буде безпечною для дітей,— так 2008 року Пьотр Ібрагім Кальвас разом із дружиною прокоментував свою еміграцію. — Люди в Польщі з року в рік стають все більш агресивними та невихованими. Наркоманія в школах, пиятики, вулична злочинність, секс в парках. Матеріалізм, брак толерантності, зникнення духовності. Такою є Польща. Не сумуватиму за нею».

Вид із балкону александрійської квартири Пьотра Ібрагіма Кальваса

Двадцять років тому сім’я почала нове життя. Чому Єгипет? Передовсім сім’я вибрала цю країну з причин прозаїчних — в Єгипті дешевше жити.

— Я був захоплений новою культурою. Чого варта лише кухня! — сміється Кальвас. — Я спілкувався з сусідами, багато вивчав та подорожував. Мені подобалось занурюватись у новий світ.

У пабі поступово розходяться люди, дихати стає легше, розмова вільнішою.

— Щоб зрозуміти Єгипет, треба довго там жити. Це зовсім інший світ, ніж той, який ми бачимо як туристи. Я прожив в Єгипті вісім років і досі його не розумію. Багато іноземців бояться жити посеред місцевих, однак я мешкав у єгипетському кварталі в багатоповерхівці середнього класу, де хоч-не-хоч знайомишся з людьми, дізнаєшся більше про їхні звичаї.

Одного дня Пьотр написав перший суспільно-політичний текст для «Газети Виборчої». Виданню сподобалось і він писав для них протягом трьох років. Згодом з цих репортажів постала книжка «Єгипет: харам, халяль», в якій він описує сьогодення країни.

— У культурі, яка настільки інша, ніж європейська, почуття не можуть бути однозначними, — стверджує Кальвас. — Дуже часто люди, які виїжджають в ісламські країни з позитивним налаштуванням, закохуються в них і не бачать жодних негативних рис. Натомість спрямовані проти ісламу, виїжджають туди і навіть в прекрасному бачать негатив. Я намагався бути об’єктивним, описуючи Єгипет, хоча я і так розумію, що ця книжка — це моє суб’єктивне бачення. Тому дуже важливо, коли ви пізнаєте далекі культури, дізнаватись про них самотужки, а не лише, до прикладу, зі ЗМІ.

За вісім років життя Пьотр побачив різні сторони Єгипту і занурився у місцеве життя гранично глибоко.

— Я писав про те, як є насправді. Єгипет — це країна, де цілковито править армія. А це означає авторитарну диктатуру. Якби у Єгипті не було армії, то були б ісламісти, ймовірно, і він став би Сирією. Єгипет — доволі непередбачувана держава, на відміну від Катару чи Об’єднаних Арабських Еміратів. Там досі існують в’язниці, де катують людей.

У книжці «Єгипет: харам, халяль» Пьотр також висвітлює тему прав жінок та традицію «обрізання».

— У Єгипті триває ревіталізація ісламу. Коли вісім років тому я приїхав в Єгипет, то жінок у хіджабах було набагато менше, ніж коли я виїжджав звідти. Після падіння СРСР, який намагався насадити у Єгипті соціалізм, люди ще сильніше почали повертатись до релігії.

На думку письменника — це парадокс.

— Країна, де є мобільні телефони, інтернет та супутникове телебачення, модернізується, але одночасно й ісламізується. Люди з одного боку хочуть модернізації, однак з іншого вони розуміють, що це означає поступову відмову від Бога, який у Єгипті є основою. Пересічний єгиптянин чекає. Він не діє, а чекає на знак — приблизно так, як ортодоксальні євреї чекають на прихід месії. Це фаталістичне і магічне мислення. У Єгипті люди думають: буде як буде, ми піддаємось волі Бога. Тоді як західний світ ставить на перше місце гуманізм.

Повернення

Пьотр Ібрагім тривало висвітлював єгипетські події у польській пресі, проте в певним момент відчув, що за ним слідкують.

— Висвітлюючи життя Єгипту, ти можеш писати про пляжі та інші подібні речі, а можеш писати про те, що тобі підказує совість. За це можуть одразу ж вигнати з Єгипту. Я відчув, що за мною слідкують. А я знаю, що може статися потім: в мене могли відібрати майно, посадити у в’язницю абощо. В мене був свій дім, своя бібліотека, яку я не хотів втрачати. Я переживав за безпеку сина та сім’ї, тому ми вирішили переїхати.

Вже два роки Пьотр Ібрагім Кальвас живе на Мальті. Місто Гозо має дещо схожий клімат із єгипетським, однак, дуже відрізняється від чотиримільйонної Александрії. Проте там письменник зараз відчув свій спокій.

На питання, чи хоче повертатись до Польщі, Пьотр відповідає радше негативно.

— Я передовсім почуваюся громадянином ЄС, а вже потім Польщі, — каже.

Зараз не є своїм ні в Єгипті, ні в Польщі. Після кількох критичних висловлювань про мусульман в Європі, поляки теж почали його критикувати. Реакції на нову книжку «Архіпелаг іслам» він ще чекає.

— Мені подобається почувати себе уже не поляком, але і не зовсім мусульманином. Я дотримуюсь думки Вітольда Гомбровича, одного з найбільших польських письменників. «Будь завжди чужим», — казав він. Споглядаючи збоку, легше розгледіти суть.

Олеся Яремчук

Навчалась в ЛНУ ім. Івана Франка (Львів), Institut zur Förderung publizistischen Nachwuchses (Мюнхен) та Віденському університеті (Відень). Репортерка. Пише для газети «День», сайту «ЛітАкцент» та журналів «The Ukrainians» і «New Eastern Europe». Стажувалась на «Німецькій хвилі» (Бонн) та у газеті «Hamburger Abendblatt» (Гамбург). Лауреатка конкурсу художнього репортажу «Самовидець» від видавництва «Темпора», згодом його кураторка. З червня 2017 року – головна редакторка видавництва «Човен».