Ґюдрун Скреттінґ: «Для мене важливо дати дітям надію»

Норвезька письменниця Ґюдрун Скреттінґ. Фото — Івана Любиш-Кірдея

Норвезька письменниця  — про те, без чого не буває хороших історій та як толерантне суспільство впливає на розвиток дитліту

Ще кілька років тому життя Ґюдрун Скреттінґ було наповнене музикою: професійна піаністка, виконавиця класичної музики, вона давала концерти та брала участь у різноманітних музичних проектах. Аж поки якось не записалася на курси креативного письма в Норвезькому інституті дитячої книги.

У 2016-му році Ґюдрун відсвяткувала 45-річчя і вихід дебютної книжки для підлітків «Антон та інші нещастя». Відтоді, каже Ґюдрун, вона більше письменниця, ніж музикантка, хоча музика все ще займає важливу частину її життя.

«Я досі граю на фортепіано, даю концерти, виступаю, але можу упевнено сказати, що на даному етапі свого життя я пишу більше, ніж граю, письменництво заповнило моє життя, трохи посунувши все інше», — усміхається Ґюдрун.

У 2017-му вийшла друга книжка про 13-річного Антона — «Антон та інші комахи», яка отримала премію як найкраща дитяча книжка року в Норвегії. А восени 2018-го вийде друком третя книжка — «Антон Великий».

За ці три роки її книжки переклали німецькою, шведською, данською й українською мовами. Ґюдрун Скреттінґ побувала на книжкових ярмарках і фестивалях в різних країнах, де познайомилася зі своїми читачами. Україну Ґюдрун вперше відвідала цього року — до «Книжкового Арсеналу» у «Видавництві Старого Лева» вийшла її книжка «Антон та інші нещастя» в українському перекладі Наталі Іваничук.

Під час нашої розмови Ґюдрун дуже багато сміється. І розповідає, що любить гумор — він, каже, робить історії кращими. Книжка «Антон та інші нещастя» теж сповнена кумедних ситуацій та комічних випадків, хоча і присвячена кільком серйозним темам. Загалом, саме з гумору і розпочалася її письменницька кар’єра.

«Якось мій чоловік вирішив повісити у нас вдома нову люстру. Цей процес виявився  не надто вдалим і дуже кумедним. Я дуже сміялася. Це було перед Різдвом, я якраз писала різдвяні листи та підписувала листівки для друзів та родичів, ось і описала в них цю справді комічну ситуацію. І це стало своєрідною традицією: щороку на Різдво я пишу історії про найкумедніші родинні «провали». Якимось дивом всі ці історії — про мого чоловіка (сміється), він, виходить, найкумедніший у нашій родині, і він погоджується з цим твердженням, —  розповідає  Ґюдрун Скреттінґ. — Так минуло кілька років, і я помітила, що людям подобаються ці мої історії, подобається моє писання, а мені подобається сам процес писання. І я подумала: може мені спробувати написати щось довше за родинні історії на Різдво? Так я вступила на курс креативного письма в Норвезькому інституті дитячої книги, і, власне, саме там я написала свою дебютну книжку для підлітків «Антон та інші неприємності».

 «Спочатку я потребувала творчої свободи»

— Книжка про Антона — ваша дебютна книжка, ви її написали лише кілька років тому, але вона вже перекладена кількома мовами і є досить успішною. Завжди цікаво дізнатися, як людина працює над свою першою книжкою. Як народився Антон?

— Якось я дивилася по телебаченню програму про Всесвіт, про зіткнення планет і про те, що Місяць виник у результаті зіткнення Землі з планетою Тейя. І я подумала, що це може бути хорошим сюжетом — а що, як хлопчик є результатом випадку? Я почала думати над цим сюжетом. А потім ще згадала, як моєму синові у школі дали завдання — зробити презентацію про жіночий гормон естроген. Син був дуже збентежений! Йому тоді було десь 14 років. «О, нііі!»,  —  повторював він. І це теж надихнуло мене включити в розповідь щось таке бентежне. Також наші друзі мають маленький заміський будиночок у горах, і якось ми там відпочивали і я знайшла каталог заміських туалетів. Там було безліч кумедних назв,а ще ці шестиметрові труби для відведення сечі й усі ці штуки. Я подумала — о, туалети можуть бути кумедними. І подумала: «Ок, а як щодо того, щоб  батько Антона був продавцем. І продаватиме він туалети». Ось якось так я зафіксували ці та інші кумедні моменти, які потім в тому чи іншому вигляді потрапили до книжки.

Увесь час я була дуже натхненною, це насправді дуже цікаво й весело — писати книжку. Але я не думаю, що змогла б написати її без підтримки, сама. На курсі з  креативного письма інші студенти слухали мої уривки й казали:«О, ось це класно, це ок — пиши далі». Не думаю, що я наважилася б написати повість без такого зовнішнього схвалення й підтримки.

— Тобто це було спонтанне натхненне писання? Чи кропітка праця: ви сіли, розробили сюжеті почали на нього нанизувати зібрані кумедні історії?

— Спочатку я мала початок і кінцівку — цю історію з Місяцем. Також я вже мала в голові кілька кумедних ситуацій… Так, це було більше схоже на конструювання повісті з окремих моментів. Але я не мала єдиного покрокового плану. Більше того, вже у процесі писання я зрозуміла, що мені вкрай необхідно мати такий план (сміється). Але не з самого початку писання, спочатку я потребувала такої творчої свободи.

До «Книжкового Арсеналу» у «Видавництві Старого Лева» вийшла книжка Ґюдрун Скреттінґ «Антон та інші нещастя» в українському перекладі Наталі Іваничук.

«Я пишу історії, які видаються кумедними і цікавими передусім мені самій»

— Чому саме писання для підлітків?

— (Сміється) Навіть не знаю, ідея книжки про Антона — це була моя перша ідея, тож саме її я втілила в книжку. Спочатку я взагалі не думала, для якої аудиторії пишу. Це стало зрозуміло трохи пізніше. Але загалом я пишу історії,які видаються кумедними й цікавими передусім мені самій. Втім, мені подобається ця вікова група. Я відвідую школи і розмовляю про свою книжку з дітьми 10-12 років, і вони дуже класні. У цьому віці вони дуже моральні і зосереджені на тому, як комунікувати, як будувати стосунки одне з одним, і мають чудове почуття гумору. Вони все ще дуже відкриті до всього нового.

— Коли ви вперше читали свою книжку підліткам, яка була реакція в читачів?

— Коли я почала читати, діти зрозуміли, що це кумедно, і розслабилися. І мені не ставили жодних питань,які мене збентежили б.

Мені було дуже цікаво, як вони зреагують на книжку. Я знаю, що деякі діти відкривали першу сторінку книжки і здивовано питали: «А це точно книжка для дітей?» Так, це цікава книжка і вона зовсім не про секс, а про бентежні, складні питання, а також про кумедні ситуації.

«Я завжди хотіла, щоб у кожній моїй книжці була важливий меседж»

— Я знаю, що скоро має вийти вже третя книжка про Антона. Це запит від читачів чи ви як авторка настільки здружилися з героєм, що написали трилогію?

— Я не планувати писати трилогію. Я просто написала свою першу в житті книжку — про Антона. І побачила, що людям вона сподобалася. І я подумала, чому б не написати про цього хлопця ще щось. Але це три різні, не пов’язані між собою книжки, і читати їх можна у довільному порядку. Не важливо, яка з них буде першою, другою чи третьою у вашому читацькому списку.

Я завжди хотіла, щоб у кожній моїй книжці була важливий меседж. У перший книжці — це те, що абсолютно всі діти важливі, ніхто не є помилкою. У другій книжці — це те, чому важливо піклуватися одне про одногой захищати. А в третій книжці — про те, як Антон хоче  стати багатим і що значить бути багатим? Але всі вони мають кумедні історії.

— У вашій книжці одна з основних сюжетних ліній — стосунки між батьком і сином. І ви присвячуєте цю книжку своєму татові та й іншим татам. Чому саме батько?

— Від початку це було пов’язно із сюжетом — із тим зіткненням планет, коли лишилися Земля і утворений місяць, а одна з планет зникла. У моїй книжці так зникає мама. Мені у книжці треба був лише хтось один з батьків, і я обрала тата.

І так, я мала чудового тата, на жаль,він більше не з нами, і в мене чудовий чоловік, який є чудовим батьком для наших чудових синів. Тому для мене це було цілком природним писати про хлопців (сміється).

Норвезька дитяча письменниця Ґюдрун Скреттінґ.

«Я думаю, що Антон трохи схожий на мене»

— Існує думка, що письменники завжди пишуть про себе, навіть коли вони вважають, що ні. Наскільки ви присутні в цій книжці?

— Думаю, що Антон трохи схожий на мене. Я теж в дитинстві була сором’язливою й не почувалася однією з тих крутих дівчат у класі. Але я, звісно,не потрапляла в стільки халеп, як Антон (сміється). У дитинстві я більшеспостерігала і мені тоді здавалося, що я краще за дорослих розумію деякі речі. Але я не писала про себе, ці всі випадки ніколи не траплялися зі мною. Я люблю використовувати свою уяву та фантазію.

— Але, наприклад, подруга Антона Іне грає на фортепіано, так само, як і ви…

— А, так, так (сміється). Але вона зовсім не така, як я. Взагалі. Це не я (сміється). Вона зовсім інша в усьому. І вона грає на піаніно лише тому, що так хочуть її батьки, а я — тому що люблю. Вона грає «Місячну сонату», і тут варто сказати, що я обрала цей твір, бо він перегукується з моєю першочерговою ідеєю про планети й місяць. А загалом мої редактори сказали мені: а чому б не включити фрагменти про музику й в інші книжки? Я так і зробила.

«Я хочу дати дітям можливість самим думати і обирати»

— Чи ви можете говорити про всі теми з дітьми як письменниця?

— Зараз я пишу feelgoodstories (історії, які дарують хороші відчуття),тому, звичайно, у них не потрапляють якісь грубі теми.  Ще я не хочу бути політично заангажованою. Я хочу дати дітям можливість самим думати і обирати, йти своїм шляхом, не хочу нічого нав’язувати.

— Скандинавська дитяча література вважається однією з найвідкритіших, письменники готові говорити з юними читачами на будь-які теми. Звідки така відкритість, як цього вдалося досягти?

— Для мене це досить нелегке питання. Я думаю, писати на будь-які теми для нас не так складно, бо ми це робимо вже протягом багатьох років, відтак це вже, певною мірою, можна назвати традицією. І багато людей сьогодні є толерантними й відкритими, це теж сприяє розвитку такої дитячої літератури. Толерантне суспільство і традиція.

«Використання власної уяви — дуже важливий досвід, який отримують діти»

— Яка роль дитячого письменника в сучасному суспільстві, як ви її відчуваєте і окреслюєте для себе?

— Існує дуже багато різних письменників, які пишуть для дітей та підлітків. Всі вони створюють дуже різні історії. Я знаю, що для мене важливо дати дітям надію. Але повинні бути не лише добрі книжки з щасливими закінченням. Я вважаю, що повинні бути дуже різні книжки — для того, щоб діти могли знайти саме ту історію, яку вони уподобають. Тому має бути дуже широка палітра тем у літературі для дітей та підлітків.

Я точно знаю, як важливо залучати свою уяву, читаючи книжки. Коли ви дивитеся кіно — ось перед вами вже все є, а коли читаєте книжку — то лише від вас залежить, чи виникнуть перед вами взагалі всі ці картинки, чи побачите ви все те, що вміщено у книжці. Використання власної уяви в такий спосіб — дуже важливий досвід, який отримують діти.

— Як вам здається, чи встигає норвезька дитяча література за життям, чи встигають дитячі письменники схоплювати ті теми і явища, які хвилюють і цікавлять дітей саме сьогодні. Чи встигає вона відреагувати і відрефлексувати на те, що відбувається в житті суспільства, а відтак і дітей?

— Мені здається, що зараз суспільство змінюється дуже-дуже швидко. Взяти ті самі соціальні мережі й те, як вони впливають на наше життя. Тому, мені здається автори все ж таки на крок позаду. Хоча всі намагаються не відставати. Я, наприклад (сміється).

Норвезька дитяча письменниця Ґюдрун Скреттінґ.

 

«Якщо історія крута, вона буде крутою не залежно від жанру»

— Книжки, які ви любили в дитинстві і книжки, які вас сформували як письменницю? Розкажіть про них.

— Коли я була маленькою, я багато читала Астрід Ліндгрен. Вона вміла дуже тепло писати про різні речі, навіть про смерть. Це мені як читачці імпонувало, я дуже люблю її книжки.

Ще я люблю «Таємний щоденник Адріана Моула» Сью Таунсенд  (сміється). Можливо, саме Адріан певним чином надихнув мене на створення Антона. Я була вражена цієї книжкою,коли була юною, я обожнюю гумор, а його в цій книжці ну дуже багато. І я дуже люблю норвезьку авторку Марію Парр. Насправді сьогодні є дуже багато класних авторів, що пишуть для дітей, і класних,надихаючих книжок.

Читайте також: 

Ульф Старк: «Усі історії починаються зі слухання»

Марія Парр: «Я прагну, щоб моя мова не зникала…»

Аудгільд Сульберґ: «У дитячих книжках мусить бути конфлікт»

Ева Суссо: «Дивно все ще дивитися на світ крізь рожеві окуляри і вдавати, що все добре»

І так, я люблю фентезі, не лише реалістичні книжки. У Норвегії ми кажемо «я їм все». Це про мене, у читанні я всеїдна (сміється).Я люблю читати детективи і кримінальні романи, я люблю Гаррі Поттера — і книжки, і фільми. Якщо історія крута, вона  буде крутою не залежно від жанру. А, я ще люблю гумор, так. І письменників, які пишуть справді смішні книжки.

«Читач має відчувати себе частиною того всесвіту, який описує автор»

— Ви кажете, що любите хороші історію, а що значить — хороша історія, коли йдеться про дитячу книжку?

— Це коли ти можеш упізнати себе в історії. Це одна з ознак того, що вона хороша, так. І вона має хвилювати, захоплювати з самого початку — для дитячої книжки це дуже важливо. Якщо дорослий читач може читати розповідь, в якій щось стається не одразу, то діти можуть і не дочитати до найцікавішого, якщо книжка з перших сторінок не вхопить їхню увагу. І в історії має бути закладено щось важливе для читача. Вона має дарувати емоції та переживання. І читач має відчувати себе частиною того всесвіту, який описує автор. Якщо відчуває — значить автор вміє писати класні історії.

— Чи важливі для вас хеппі-енди у книжках для дітей?      

— Я думаю, що дитячі книжки цілком можуть бути й без хеппі-ендів теж. Але має бути надія. Мої історії закінчуються щасливо. Але інші можуть і не бути такими.

Але єдине, чого не варто робити дитячому автору у своїй книжці  — це відбирати в дитині всю надію. Надія має бути навіть в книжках з нещасливою кінцівкою.

— На початку розмови ви згадали, що у вас є діти, як материнство допомагає вам у письменництві?

— У мене троє дітей: 18-річна донька, 14-річний син і 11-річний син. І так, мій 11-річний син — перший читач моїх книжок, я читаю йому їх уголос. І якщо якісь моменти є йому незрозумілими, я маю щось з ними зробити (сміється).Також я читаю йому кумедні уривки і дивлюсь, чи вони спрацьовують, чи вдалося мені схопити цей кумедний момент і  передати його так само смішно.

Але я намагаюсь не використовувати у своїх книжках реальні моменти із життя своїх дітей. І якщо мені хочеться використати, описати якусь ситуацію, яка колись сталася з котримсь із них, я завжди запитую, чи це буде ок для них? Переважно це стосується якихось смішних моментів.

Я завжди нотую,коли мої діти говорять щось кумедне або приносять цікаві історії зі школи. Мій телефон переповнений короткими ідеями для книжок. Я роблю дуже багато нотаток із щоденного життя, переважно,як я вже сказала, це стосується комічних ситуацій. В цьому плані моє материнство дуже допомагає мені як письменниці.

І, звичайно,коли ти є мамою, ти трохи знаєш, якими бувають стосунки між дітьми та батьками. Але так само добре я пам’ятаю себе у дитинстві й те, які у мене були стосунки з батьками.

— Ви займалися музикою і це була справа вашого життя, тепер музику посунуло письменництво. Чому воно? Що воно вам дає глобально?

— Воно дає мені пряму взаємодію з моєю аудиторією. Звичайно, граючи концерт, я теж взаємодію з аудиторією,але це зовсім інший досвід і зовсім інша аудиторія. Я обожнюю спілкуватися з дітьми про мої книжки. А ще письменництво дає мені можливість створювати власні світі. І це ще один шлях для самовираження і самореалізації для мене. Важливий. І так, я відчуваю потребу робити щось творче, я не є людиною звички і рутини.

— Плануєте написати щось і для дорослих?

— Колись — так (сміється). Можливо я колись напишу щось і для дорослих читачів, якщо матиму достатньо цікавих ідей. Сьогодні мій голос — це певною мірою голос хлопчика Антона. Тому я маю колись віднайти інший голос, щоб в інший спосіб й іншими словами говорити про важливі речі. Все можливо!

Довідка

Ґюдрун Скреттінґ — норвезька письменниця й піаністка. 

Народилася 11 червня 1971 року в містечку Акерсгюс, неподалік Осло. Закінчила Норвезьку Вищу музичну школу, професійна піаністка, виконавиця класичної музики.

Згодом закінчила Норвезький Інститут дитячої книги й присвятила себе письменницькій діяльності. 2016 року дебютувала романом для підлітків «Антон та інші нещастя», за успішний дебют була нагороджена премією Міністерства культури.

Восени 2017 року вийшло продовження книжки «Антон та інші комахи», отримала премію за найкращу дитячу книжку року в Норвегії. Восени 2018 вийдедрукомтретя книжка серії — «Антон Великий».

Спілкувалася Марія Семенченко

Фото — Івана Любиш-Кірдея

 

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.