«Над прірвою в іржі»: як це було (фото)

Репортажист Павло Стех (праворуч) і митець Гамлет Зінківський.

Павло Стех – про чотири регіони, 18 днів в електричках і всі відтінки суржику.

На Львівський форум дебютна книжка Павла Стеха «Над прірвою в іржі» приїхала щойно з друкарні. Хоча насправді шлях, який вона подолала до читачів, – значно довший. Стех працював над нею майже два роки:сумарно він провів 18 днів в електричках, подолав сотні кілометрів Україною і прослухав години диктофонних записів. І тепер кожен може зануритися в реальність українських електричок,читаючи динамічний і метафоричний репортаж «Над прірвою в іржі». Хоча насправді ця книжка, звісно ж, не про електрички.

Павло розповідає, що ідея з’явилася давно. Час від часу він озвучував її друзям і описував у заявках на журналістські програми, поки зрештою не написав «Над прірвою в іржі» і не подався на конкурс художнього репортажу «Самовидець». І переміг. За умовами конкурсу, окрім грошової винагороди, переможець отримує можливість опублікувати книжку у видавництві «Темпора». Репортаж про електрички почав виростати у книжку. На це пішло два роки.

На презентації у Львові зала книгарні «Є»була повною, декому навіть не вистачило стільців, тож слухали Павла стоячи. Усі примірники «Над прірвою в іржі», які видавництво привезло на Форум, були розкуплені.

«Книжка поділена на чотири дуже умовні частини України – північ, захід, південь, схід. Це чотири маршрути, – розповідає Павло. – Я хотів проїхатися там, де колія йде максимально близько до державного кордону, щоб це справді була мандрівка по периметру країни. Єдине що, я не дотримався плану на сході. Перед кожною новою вилазкою я прораховував усе так, щоб не було вікон і щоб я дві доби не сидів, скажімо, у Жмеринці».

Павло розповідає, що деякі частини писалися легше, деякі – важче.

«Остання поїздка – це шість діб електричками. Разом на два тижні назбиралося (потім уточнює, що сумарно провів в електричках 18 діб – ред.) , хоча написання книжки розтягнулося на два роки.  Коли я їхав перший раз, мені все було цікавим. Я спостерігав. А коли їхав в четвертий раз, було вже не так захопливо, я просто адаптувався, сидів собі, кросворди розгадував» (сміється).

Стех розповідає, що далеко не все увійшло до книжки. «Звісно, я позалишав динамічні шматки, але 80% часу – це ти просто сидиш і їдеш, їдеш, їдеш. Кілька діб їдеш. Тому більшу частину я написав саме в електричках, а вже вдома зібрав уривки докупи. Для того, щоб це все виглядало як цілісний репортаж, чимало відсік і відкинув. Лишив найцікавіше. Зрештою, це не мало бути записником чи щоденником».

Текст доповнено фотографіями, які зробив харківський митець, друг автора Гамлет Зінківський. Він також був і в електричках, і на презентації.

«Для мене важливо наголосити, що це не була співпраця. Моя робота тут – просто додаток. Мені дуже сподобалось те, що писав Стех, – та й узагалі, я знав про цю ідею, ще коли вона народилася. Стех на кухні розповідав, що планує поїхати електричками до Польщі, до кордону. Але навіщо? Є ж нормальні способи (сміється). Але він поїхав і, коли повернувся з першої подорожі, мені було дуже цікаво почитати, як усе відбувалося, – розповідає Гамлет. – А потім я запропонував зробити фото, щоб у книзі була не тільки історія, а і якісь документи. Мені й самому хотілося пригадати, як це було двадцять років тому, коли я з батьками їздив електричками на дачу. Двадцять років тому ті електрички вже були вбиті, а зараз – іще більше. Але вони досі є. Сподіваюся, якщо в мене будуть діти, то вже не побачать ці електрички. Хай краще почитають цю книгу, подивляться на фотографії і побачать, як це виглядало колись».

Гамлет розповідає, як робив світлини. «У мене було кілька поїздок. Дякувати богу, не по всій країні (сміється). Це був цікавий досвід, своєрідне очікування. Мандри автостопом чи такі поїздки електричками – це завжди очікування. Очікування, що щось відбудеться. Павло очікує на щось в електричках, щоб зрозуміти, підслухати, написати. Я чекаю, кого б сфотографувати, чекаю на того, хто підсяде до мене. Це справді приємне відчуття – очікування», – розповідає Гамлет.

«Катання електричками ще називають електричкінгом, це ніби антонім до автостопу. Тому що в електричках їздять люди незаможні, які зазвичай не мають автомобіля. А в автостопі ти голосуєш тих,у кого є машина і хто може її собі дозволити. Це зовсім різні категорії населення, а відтак і ризики там зовсім різні», – пояснює Павло,чому не обрав автостоп.

Як спілкуватися з тим чи іншим пасажиром електрички, орієнтувався на місці. Одним він одразу казав, що журналіст і тут-таки перетворювався на такий собі «вільний мікрофон». У випадку з іншими – просто слухав чи спостерігав. Щось занотовував, щось записував на диктофон.

«Незалежно від регіону, люди здебільшого говорять про побутові речі:у когось дитина захворіла, у когось – корова. Мова, звісно, відрізняється, але ментальність схожа. І якщо ми очікуємо, що на сході буде більше російської, а на заході – української, то все не зовсім так. В електричках панує тотальний суржик. Єдине, що відрізняється,– його відтінки. Усе інше – персонажі, типажі, те, про що говорять – те саме. У цьому плані країна єдина», – каже Стех.

Він зачитав кілька уривків з книжки. Зала сміялася. Хоча, як каже Павло, «у книжці є багато комічного,але і багато сумного».

На питання, чи планує й далі працювати над темою поїздок, відповідає, що ні. Це був цікавий, але виснажливий досвід. Крім того, вже має новий репортерський задум. «Вирішив їздити на заробітки з іншими українцями. Це дуже практично для молодого журналіста: по-перше, побачу світ, по-друге, зароблю грошей, ще й напишу про це (сміється). Уже з’їздив у Швецію. Наступною, напевне, буде Чехія. Я хочу два-три роки ось так поїздити,але в Україні не публікуватиму написане. Оскільки всі результати праці заробітчан залишаються закордоном, то і я статті публікуватиму тільки в тих країнах, де працюватиму (перекладачі допоможуть мені перекласти тексти). А якщо буде потреба і це виявиться комусь цікавим, то, може, колись видам книгу. Ось така ідея», – розповів Павло.

На презентацію книжки Павла Стеха прийшла і Гаяне Авакян – цьогорічна преможниця “Самовидця”. Гаяне зараз теж працює над дебютною книжкою репортажів.

Нагадаємо, що триває прийом робіт на сьомий Конкурс художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець». Цьогорічна тема – «Життя в містах».

Усі фотографії – Марії Семенченко

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.