Перед світанком. Сучасні британські романи про досвід переживання Другої світової війни

Краєвид Лондона з собору св. Павла після Бліцу

Останніми роками українська література сторожко чекає на великий роман про нинішню війну. Критики й читачі придивляються до того, що вже вийшло, спрагло очікують кожного нового тексту, покладають надії на «От спочатку піде гарна мала проза» або вчитуються в літературу інших народів, подумки підраховуючи, коли має з’явитися «наш Ремарк». Але та ж сама історія літератури показує, що буває по-всякому: одні тексти з’являються ще до того, як війни завершуються, інші визрівають протягом багатьох десятиліть.

Не є винятком і література Сполученого Королівства. І, хоча протягом останніх п’яти років з очевидних календарних причин актуалізувалися згадки про Першу світову війну, дуже цікаво спостерігати за тим, як триває літературне осмислення досвіду Другої світової. Британці починали рано: перші тексти, що проговорювали те, як жити під бомбами – на фронті або в глибокому тилу – виходили друком уже на початку 1940-х. Тексти різні – пропагандистська публіцистика, жанрові романі (дія шпигунського «The Ministry of Fear» Ґрема Ґріна відбувається під часу «Лондонського Бліцу» – серії бомбардувань столиці Великої Британії восени 1940-го протягом 57 ночей поспіль, а далі з перервами – до кінця травня 1941 р.), а також первинні спроби рефлексії пережитого – як «всерйоз», так і в сатиричному форматі. Подальший розвиток британської літератури приніс і омріяні епопеї (як у випадку з трилогією «Sword of Honour» Івліна Во), і метафоричні переосмислення, і кілька хвиль спроб «нарешті писати про щось інше». Тим не менш, до теми історії Другої світової війни британські автори звертаються й досі. Але що далі, то частіше їх цікавлять незручні чи нетипові сторінки цієї історії.

Одним із перших знакових «навколовоєнних» текстів ХХІ століття стала «Спокута» Ієна Мак’юена (українською виходила двічі – в «Кальварії» та «КМ-Букс») – той самий роман, де кілька сотень сторінок сюжету ламає одна фраза, частиною якої було «внаслідок вибуху бомби, яка знищила станцію метро “Белем”». Сучасні британські письменники й письменниці затято реконструюють екстремальні досвіди попередніх поколінь. Як це – вижити під час Бліцу? Що є звитягою, коли ти воюєш лише на домашньому фронті й мостиш шлях до перемоги кожною морквинкою, вирощеною у вчорашньому розарії? Яких обрисів набула чергова хвиля емансипації жінок? Як одразу після війни спілкуватися з родичем-підлітком, котрий виріс у Німеччині? Чи може дівчина стати льотчицею (спойлер: на загальних військових засадах – ні, але є варіанти)? Як мають почуватися британські офіцери, призначені до окупаційної адміністрації, скажімо, у напівзруйнованому Гамбурзі? Що станеться зі славетним церковним хором, якщо всі чоловіки підуть на фронт? Протягом минулих 10-15-20 років романів, що відповідають на ці та інші, ще несподіваніші, питання, стає дедалі більше. Ці тексти дають можливість хоча б отак, опосередковано, висловитися упослідженим, нагадати про малопомітні або призабуті подвиги, допомогти сучасним читачам примірити на себе діапазон ролей, ширший за «наші та німці». Для України, де триває направду «дивна», або, як тепер частіше кажуть, «гібридна» війна, що зачіпає далеко не тільки прямих комбатантів, подібний досвід письма є надзвичайно цікавим. Щоправда, більшість із цих специфічних британських текстів українською не перекладені. Але дещо потроху з’являється.

Щонайменш один пункт із переліку найяскравіших британських воєнних романів останнього десятиліття вже існує українською. Йдеться про дилогію «Життя за життям» та «Руїни бога» Кейт Аткінсон, видану «Нашим Форматом» (переклад Ярослави Стріхи). У першій книжці знана романістка затіяла складну літературну гру – вона змусила свою героїню переживати життя знову й знову. А що народилася Урсула Тодд 1910 року, то попереду в неї багато цікавого. Можна не дожити до початку Першої світової війни. Можна померти під час пандемії «іспанки». А потім ще раз померти від «іспанки». І ще разочок – щоб уже напевно. Можна переїхати до Німеччини, вийти заміж за поплічника Гітлера й загинути під бомбами союзників. Можна спробувати вбити фюрера ще до того, як він стане райхсканцлером. А можна лишитися в Англії і пережити або не пережити той-таки Бліц. Оповідна структура «Життя за життям» із його постійними повторами й наполегливими рефренами додають поворотам вигаданої біографії Урсули Тодд пронизливої глибини. Кейт Аткінсон не першою й не сотою змальовує жах лондонців, для яких нічне небо обернулося смертю – а світанок перетворився на символ втомленої надії. Проте саме повторюваність цих епізодів додає жаскій картині, з одного боку, буденності (це вже відбувалося десятки разів), а з другого – гострої й жорстокої абсурдності (Урсуло, варто тобі відійти на крок вліво – і цього разу зможеш вижити!). Але ці повтори допомагають авторці показати, як зі страхіття проростає героїзм. Героїзм звичайних людей – клерків, музикантів, шкільних учительок, спекулянтів із чорного ринку, студентів або й школярів, котрі щоночі виходять обороняти своє місто від запалювальних бомб чи розчищати руїни, визволяючи поранених.

У другому романі йдеться вже про одне-єдине життя молодшого брата Урсули на ім’я Тедді – за війни пілота важкого бомбардувальника. Фігура Тедді – хрестоматійної хорошої людини – дозволила авторці поговорити на ще й досі незручну для британців та американців тему «наших героїчних хлопців» – тих, хто бомбардував німецькі міста наприкінці Другої світової війни. «Просте виконання наказу», «наше діло праве», «ми думали, що бомбитимемо заводи» – і сотні тисяч жертв серед цивільного населення. Герой Кейт Аткінсон із легкістю струсити з плечей цю дилему так і не зміг. Та й загалом – трохи ніяково усвідомлювати, що твоєю finest hour – найяскравішою годиною, піком довгого життя, що випадково прийшовся на його початок, був момент, що приносив смерть іншим. Хоча дехто міг сказати, що кислуватий присмак попелу Лондона та Ковентрі спрощував завдання.

Бомбардування Ковентрі в листопаді 1940 року, яке практично знищило середньовічний центр міста, – це ще одна пекуча пляма британської пам’яті про Другу світову. У літературі цей історичний епізод проговорюється доволі активно. І один із найцікавіших варіантів створив Ґрем Джойс. Кількаразовий переможець British Fantasy Award писав незвичні тексти на межі фантастики, дещо неконвенційного магічного реалізму та мейнстриму. Його роман «The Facts of Life» – це порівняно мініатюрна родинна сага, що розгортає перед читачами історію вдови Марти Вайн, її семи дочок та одного з онуків. Більша частина тексту розповідає уже про повоєнні часи, а двигуном сюжету стає малий Френк, якого непутяща мати не стала віддавати на всиновлення, але старші жінки в родині «дивній» Кессі виховання не довірили, тому почали передавати дитину від однієї тітки до другої. Проте стрижневим епізодом роману є ніч ключового бомбардування, протягом якої шістнадцятирічна Кессі йде крізь вогонь, не рятуючи живих, а втішаючи мертвих. Сама ця не просто здатність, а готовність говорити з привидами і є одним із проявів тої дивакуватості, через яку дівчину інші воліють оминати. І таке чарівне припущення дозволило автору не лише додати в текст парафраз тріумфальної прогулянки леді Годіви чи приперчити епізод прозорою метафорою жаги до життя (так, це про секс у руїнах щойно знищеного собору), але й створити дуже переконливі 25 сторінок про філіал пекла на землі.

До речі, про філіали пекла, секс і переконливе змалювання нестандартного досвіду. Ще один значущий британській текст про Другу світову війну, створений у середині нульових, ці аспекти розкриває уповні. «The Night Watch» Сари Вотерс увійшов до коротких списків Букера й Оранжа, був екранізований та отримав репутацію «роману про лесбійок у декораціях Другої світової». І це дійсно роман про кохання між жінками (а ще – між хлопцями, тільки це трішки спойлер) – зокрема таке, що могло виникнути лише в таких обставинах, коли здається, що втрачати шанс не можна і всі правила вже нічого не важать. Історія довела, що правила часом виявляються значно живучішими, ніж можна собі уявити в критичний момент, але тут знову ж таки сприйняття корегує романна структура. Там, де Кейт Аткінсон перезавантажує героїню, Сара Вотерс відмотує історію своїх персонажів навспак. От у нас 1947 рік, війна скінчилася і вже все зрозуміло. Ось тільки 1944-й – і ще не лише палають будинки (а ключові героїні і тут – учасниці рятувального загону протипожежної безпеки), а ще й жевріють деякі надії. А от і 1941-й – і начебто все ще можливо, але вже видно, де зростуть пагони майбутньої невідворотності. Сара Вотерс, яка до цього твору видала три романи про порівняно спокійне ХІХ століття, пішла ще далі у змалюванні отієї повсякденної ненормальності виживання в екстремальних умовах. Але заразом – яскраво підкреслила, наскільки вагомими і цінними були нечисленні тендітні паростки прекрасного.

Ствердження життя – всякого, різного, незвичного (або навпаки – аж такого стандартного, що й незручно про таке говорити) – попри смерть, грає першу скрипку в цих непростих романах. Романах, що не соромляться нагадати про цінність будь-яких досвідів. Особливо в обставинах, які знецінюють практично все. Подібне розширення поля письменницьких інтересів подеколи критикують за позірну самоцінність звертання до все маргінальніших і маргінальніших мотивів. А проте, експерименти з неочевидними наративами тривають, слугуючи прикладом і того, про що можливо писати у випадку зі, здавалося б, вздовж і впоперек переораною темою, і того, як це можна робити. Залишається лише сподіватися, що подібних сюжетів побільшає і в українській літературі – історичний матеріал дозволяє. Або хоча б видавці почнуть частіше звертати увагу на цікаві та нестандартні перекладні історичні романи.

Ксенія Сокульська

Журналістка, перекладачка-аматорка, книжкова блогерка, авторка профеміністичного проекту Vaenn's Book Blog — «Хроніки жіночого читання». У блозі розповідає про книжки, написані жінками і про жінок, про відображення специфічно жіночої проблематики в жанровій літературі, про роль жіночих персонажів у масовій культурі загалом. Предметом спеціального інтересу є сучасні фантастика та фентезі, історичні романи про жіночий досвід, комікси і графічна проза, а також науково-популярні видання з жіночої історії