«Твій погляд, Чіо-Чіо-сан»: напруга й актуальність

 

Андрій Любка. Твій погляд, Чіо-Чіо-сан. — Чернівці: MERIDIAN CZERNOWITZ, 2018

«Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» – новий роман Андрія Любки про сучасну Україну, в якому автору вдається утримувати напругу і змушувати читача зацікавлено слідкувати за розвитком подій. Історія, що починається як традиційний детектив, згодом постає віддзеркаленням актуальних суспільних проблем.

Сюжетна лінія

Сюжет книги «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» зав’язаний на прагненні помсти. Головний герой, Марк Задорожний, внаслідок аварії втрачає дружину Ралуку. Її на пішохідному переході збиває п’яний суддя Микола Зінченко. Коротке розслідування доводить, що суддя був не таким уже й п’яним, а жінка, начебто, з’явилася зненацька. Ще й дорогу переходила за декілька метрів від визначеного місця. Суд виправдовує Зінченка, і він повертається до виконання своїх службових обов’язків. Тобто зав’язку роману побудовано на типовій для сучасних українських реалій ситуації, коли всі звикли до того, що можновладці зазвичай уникають покарання, тому простіше проковтнути трагедію і забути про неї. Але забуття прийшло не до всіх.

Марк глибоко переживає втрату дружини і прагне помсти. Він вирішує, що, як справжній «лицар справедливості», не чіпатиме родину Зінченка, але вб’є самого суддю. Так виглядає план головного героя, який до того ж бачить себе лише у променях світла. Чоловік хоче довести всім, що зло обов’язково буде покарано, що суддівська кругова порука має зазнати краху. Вся система має зазнати краху. Вбивство Миколи Зінченка стає головною метою Марка, яка затьмарює все інше. Фактично це єдине, що ще тримає його на землі. Але чи знайде він спокій, здійснивши цей акт помсти?

З розвитком сюжету напруга зростає. Герой, який спочатку виглядає як жертва обставин, поступово перетворюється на злочинця. Марк детально планує вбивство, роздумує над тим, яку зброю краще обрати і коли саме здійснити напад. Поступово через недосипання й маніакальні думки чоловік починає скрізь убачати загрозу. Йому здається, що за ним стежать. Хоча насправді він сам із кабінету свого офісу спостерігає за будинком судді, вистежує його дружину і з фейкового аккаунту в соцмережі слідкує за донькою свого ворога. Всі ці та інші події приведуть нас до приміщення суду, де герой запланував здійснити свою показову кару.

«Неплаский» персонаж

Перед нами добре прописаний персонаж, який розкривається поступово. Спочатку ми бачимо лише розчавлену людину, життя якої змінила трагедія. Але, заглиблюючись із автором у думки головного героя, його спогади і плани, розуміємо, наскільки стереотипним може бути наше сприйняття. Те, що людину спіткало горе, не завжди має свідчити на її користь.

Поступово з’ясовується, що Марк у стосунках із покійною дружиною був імпульсивним і дещо тиранічним. Маніпулював нею й тонко впливав на її рішення. Вважав жінку здібною, але себе — куди розумнішим. При цьому ще й не цурався красти ідеї Ралуки і видавати їх за власні. Навіть у моменти, коли Марк переконує себе, що насправді у їхніх стосунках «…вона керувала, вона задавала тон», це скидається на намагання переконати себе у власній правоті. Дії ж героя, доводять протилежне. Він завжди веде розмову так, щоб підштовхнути дружину до прийняття потрібного йому рішення: чи то переїзду до Ужгорода, чи то підняття на круту скелю, чи то аборту. Повний психологічний портрет героя вимальовується завдяки флешбекам, які чітко відмежовано від поточних подій.

З плином сюжету наше усвідомлення власної стереотипності, переноситься і на образ судді. Ця особа чомусь занадто стримує свої «мажорські» нахили. Та й виглядає нетипово: слідкує за особою, займається спортом, не відвідує гучних заходів, дотримується суворого розкладу в роботі. Письменнику вдалося змалювати обох ключових персонажів так, що в певний момент читач уже не знає точно, на чиєму він боці.

У процесі оповіді Андрій Любка показує, наскільки упереджено може сприйматися подія. На початку роману, кожна людина виконує свою стереотипну роль. Але з розвитком сюжету читач почувається пійманим на гачок. Через часті реальні підтвердження суспільних стереотипів ми повсякчас не можемо усвідомити, що є люди, які виходять за рамки усталених шаблонів. Межа між добром і злом поступово розмивається.

Проблематика

Книга «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» здатна зачепити сучасного українського читача, оскільки порушені тут проблеми близькі і знайомі кожному. Для одних через власний життєвий досвід, для інших через новини й оповіді близьких. При цьому роман позбавлений надмірного пафосу чи зосередженості на больових точках.

Наскрізною темою постає проблема безкарності можновладців. Хоч би якого злочину винуватцем стала впливова особа, вона може відкупитися й уникнути покарання. Навіть якщо внаслідок цього злочину загинула людина. Настрої суспільства з цього приводу яскраво ілюструє емоційна відповідь Марка на опис аварії поліцейським:
«П’яне багате чмо збило молоду дівчину на пішохідному переході, а ви його покриваєте, бо він суддя, і підливав йому мер, у якого самого руки по лікті в крові. Я ще доб’юся справедливості, не лише суддя сидітиме, а й ви всі, продажні шкури, гнитимете в тюрмі! Революція гідності, нова поліція, реформи! – кривлявся я. – Та ви спсилися вже так, що далі нікуди!»

Окрім ключової проблеми — вседозволеності й корумпованості влади — Любка зачіпає ще декілька актуальних тем. Зокрема: функціонування церкви як бізнес-структури, взаємини України та Європи, робота сучасних медіа, тіньовий ринок зброї, що актуалізувався з початком воєнних дій.

Також порушено проблему абсурдності ставлення суспільства до християнської доктрини й релігії загалом. Глибоко віруючі християни дотримуються якихось іще язичницьких обрядів та народних прикмет. Ці перемежовані традиції формують наше сьогодення.
«Накритий стіл для них важить більше, ніж символ народження чи воскресіння Ісуса. Люди вірять у кістки, невідомо чиї мощі, хоча в Біблії немає ні слова про поклоніння скелетам. Святі мали б ставати прикладом – як діяти, як жити, натомість сліпі маси обціловують стародавні трупи. Приносять на Водохреще воду, п’ють її, кроплять усі закутки в хаті, ніби й не знають, що Бог усюдисущий. Моляться ввечері, щоб зранку почитати гороскоп. Стукають по дереву, вішають над дверима підкови й віночки, хоча це чисте язичництво. Абсурд!»

В уривках, що стосуються роботи сучасних українських медіа, згадано про ситуації зумисного ігнорування певних подій. Деякі видання, аби залишитися на плаву, здатні поступитися своїми етичними принципами. Мало хто готовий провести власне журналістське розслідування, коли справа стосується впливових громадян. Тим паче, коли йдеться про місто, де майже всі всіх знають.

Усі ці підтеми підсвічують головну проблему й дають змогу побачити цілісну картину. Автор вдало розставляє акценти, зосереджуючи увагу на центральній темі, а інші використовуючи як додаткові ілюстрації, які не розсіюють, а підсилюють бажаний ефект.

Соціальна проблематика привертає увагу читача, викликає відчуття нагальності, але при цьому на першому плані залишається динамічний сюжет. Таке поєднання цікавої напруженої історії й реальної суспільної дійсності сприятиме популярності роману.

Особливості книжки

Гостра соціальна проблематика – не єдина особливість нового роману Андрія Любки. Окремої уваги заслуговує мова книги. Оскільки головний герой називає себе «вільним інтелектуалом», то зрозуміло, що і говорити/мислити він має відповідно. Але автору вдається втриматися від надмірної філологічності й дозволити своєму героєві вживати розмовну лексику, що підсилює певні пласти оповіді. Як, наприклад, у цьому уривку:
«Нализатися тієї ночі було фатальним рішенням. Як там кажуть? Коли місто засинає, прокидається мафія. Поки я п’яний спав, темні ділки тихо робили свою роботу. Користуючись власним становищем і зв’язками, замітали сліди: фальсифікували документи, свідчення, дзвонили високопоставленим друзям, родичам і компаньйонам, підплачували там, де потрібно, і погрожували тим, хто потенційно міг не скоритися».

Роман захоплює динамікою оповіді. У процесі читання складається враження, ніби дивишся гостросюжетний фільм, а не гортаєш сторінки книги. Настільки жваво й динамічно описані і зовнішні, і внутрішні зміни в житті головного героя. Кінематографічний – ще одне слово для характеристики роману «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». Книжку було б доволі просто екранізувати, що нині також актуально, в час зростання цікавості з боку української кіноіндустрії до класичних і до сучасних вітчизняних текстів.

Алюзії

Уже в саму назву роману вкладено натяк на відому оперу «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні. Пізніше ми дізнаємося, що іменем головної героїні цього твору – Чіо-Чіо-сан – Марк називав дружину. По тексту розсіяно згадки про різні постановки опери, її окремі епізоди. І вона супроводжує й кульмінаційний момент зрушення внутрішнього стану головного героя.

У психологічному трилері Андрія Любки присутні також відсилання до Овідія й Гомера. Подекуди бракує цитування поетів давнини для точнішого ілюстрування картин із життя Марка, якщо вже автор узявся за античних митців. Так, рядки з поезії улюбленого поета Ралуки, Овідія, напрошуються в моменти перших спільних читань його творів персонажами. А в епізоді, цитованому нижче, конкретні вказані рядки з Гомера, підкреслили б емоційни стан Марка. Натомість зустрічаємо лише констатацію факту: «Я тримався за кермо, слухав Гомера й усміхався».

***

Відкриваючи на сторінках роману сучасну Україну з усіма її суспільними хворобами, читач, «перегодований» сучасними текстами про країну часів ОУН-УПА чи СРСР, відчуватиме ближче цю історію. Якщо роман пройде перевірку часом, то його сприйняття, вочевидь, зазнає трансформацій, адже на зміну одним важливим проблемам суспільства завжди приходять інші. Навколишня реальність диктує свої правила. Але написана історія залишиться ілюстрацією нашого часу. Такі тексти важливі гостротою соціальних проблем. Добре, що вони з’являються. Добре, що при цьому залишаються ще й цікавими художньо.

Дар’я Харамурза

Аспірантка факультету журналістики МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука. До кола дослідницьких інтересів належить сучасна літературна критика України. Блогерка, книжкова оглядачка, дописувачка видання «ЛітАкцент»