Ярмаркова осінь у Белграді

 

Тетяна Вовк. Фото з Facebook авторки

Відвідуючи Белградський книжковий форум уже другий рік поспіль у рамках Українського стенду, який організовує Посольство України в Сербії, все одно почуваєшся так, наче тут уперше. І це, певно, одна з його особливих рис. Я навіть готова побитися об заклад, що приїжджаючи сюди знову і знову багато років, тут не буде нудно і не виринатиме думка, що «я вже це бачила» чи «таке вже було». Тут дивовижна атмосфера світового літературного ринку, де пропонують книжкову продукцію на будь-який смак. Тут кожен стенд — не просто безлика біла «ятка», а креативно оформлений простір, який подекуди сягає розмірів книжкового супермаркету, оздобленого різними технічними спецефектами.

Сказати, що виставкова площа форуму вражає своїми масштабами, це не сказати нічого. Таке враження, що обійти її за дні два-три — без поспіху, аби все уважно роздивитися і погортати — просто нереально. Вона якась безкінечна, у ній легко заблукати, потрапляючи в шалений потік відвідувачів. Недарма форум триває цілий тиждень, бо тут справді є що показати і побачити.

Фото з Facebook авторки

Та особливий захват викликає цілий поверх зі стендами букіністів. Якщо вас цікавить якась конкретна антикварна книга, то шанси знайти її саме тут зростають у рази. Також на форумі продумано систему залів для проведення круглих столів, формат яких тут дуже популярний. Її влаштовано так, що всі дискусії компактно відбуваються по-сусідству, проте мають звукову ізоляцію, аби навколишня метушня і гул натовпу не заважали учасникам і слухачам комфортно обговорювати проблеми літературних процесів.

Фото з Facebook авторки

Белградський книжковий форум має статус міжнародного і виправдовує його на всі сто. Позаяк він представлений не лише національними видавництвами, видавництвами країн Європи, а й великих країн світу, як-от Китай, Японія, Індія. Почесним гостем цьогорічного форуму було Королівство Марокко, яке, як гостинний господар, зустрічало відвідувачів одразу на вході, запрошуючи всіх до своєї прибраної «оселі».

Фото з Facebook Ярини Цимбал

Звісно, не обійшлося на Белградському книжковому форумі без Росії. Цього року вона мала два окремих стенди — один більш-менш притомний і стриманий, оформлений портретами їхніх ювілярів Максима Горького та Івана Тургенєва, й один абсолютно трешовий, заставлений матрьошками, календарями «Год свиньи» й усіляким мотлохом на кшталт агітаційних постерів «Родина-мать зовёт». До того ж російська літературна експансія кидалася в око й на розкладках місцевих видавництв, де було чимало перекладів російських класиків, творів Соловйова, Бердяєва, Лотмана і літератури релігійного змісту. Утім, це свідчить не так про особливий пієтет сербів до росіян, як про величезні кошти, які Росія вливає в пропагування власної культури на чужій території. На жаль, цього не можна сказати про нас. Бо сподіватися на суттєвий прорив в цьому напрямі українського стенду від Посольства України в Сербії особливо не доводиться. Хоча хтозна, адже все залежить від видавців. Бо запит на українські книжки є, і тому не дивно, що лейтмотивом багатьох зустрічей на національному стенді лунає теза про відсутність їхніх перекладів на сербському книжковому ринку.

Алла Татаренко і Ярина Цимбал на Белградському книжковому форумі. Фото з Facebook видавництва Темпора

Якщо вже говорити про Український стенд, то цього року, на відміну від попереднього, він був дещо скромнішим. Менше видавництв, звужена жанрова палітра. Можливо, причина в тому, що не всі видавництва вчасно зорганізувалися й надали для стенду свої книжки. Хоча Посольство України в Сербії завчасно подбало про логістичні зручності. Проте цього разу на Українському стенді було кілька зустрічей-обговорень, авторські читання, і це, як на мене, хороші показники для старту, бо з’явилася комунікація. І якщо наступного року програма українських заходів розшириться, а учасників з України стане більше, то вже можна буде говорити про більш-менш повноцінну участь України на Белградському книжковому форумі. Адже він — один із найдоступніших європейських майданчиків, де ми можемо голосно заявити про себе.

А ще тут відчувається якесь особливе тепло і гостинність, привітність і щире бажання допомогти. І вже другий рік, повертаючись додому до Києва, я думаю про те, що наступну сонячну осінь неодмінно зустріну в Белграді.