Черево Єгипту: рецензія на книжку Пьотра Ібрагіма Кальваса «Єгипет: харам, халяль»

 

Пьотр Ібрагім Кальвас. Єгипет: харам, халяль / пер. із пол. Лесь Белей. Львів: Човен, 2018

Єгипет… Країна безмежних пісків, загадкових пірамід, стародавніх мумій і всесильних фараонів. Такий Єгипет усі ми з дитинства знаємо з міфів, якими зачитувалися, і фільмів, які десятки разів із захватом переглядали.

Пляжі Середземного моря, Шарм-ель-Шейх, каркаде, екзотичні солодощі, величні мусульманські мечеті – таким є Єгипет пересічного туриста.

Читайте також: Ірина Троскот. Любов і ненависть в Александрії: рецензія на книжку Пьотра Ібрагіма Кальваса «Єгипет: харам, халяль»

Жіночі обрізання, полювання на чорних собак, антисемітизм, ритуальні бійні корів, гоніння атеїстів, гранична ірраціональність – це Єгипет, закритий для ока чужинця. Цей світ оприявнюється лише через глибинне вживання в нього, через прийняття його законів, його радощів і страждань. Таким Єгипет нам висвітлює Пьотр Ібрагім Кальвас у книзі «Єгипет: харам, халяль», виданій цьогоріч у видавництві «Човен».

Маючи за плечима немалий досвід школи польського художнього репортажу, автор із непересічною майстерністю будує оповідь. Його Єгипет пахне часником із коріандром, смакує африканським фулем і звучить спокусливим голосом Ненсі Аджрам. Польські репортажисти люблять екзотику. Варто лише згадати книжку Вітольда Шабловського «Убивця з міста абрикосів», написану про таємничу Туреччину кількома роками раніше.

Якщо критикувати щось, то лише з любові. Таку настанову дає Пьотру Ібрагіму один із його співрозмовників-єгиптян. І цієї настанови поляк, який прийняв іслам у віці тридцяти семи років і сім років прожив в Александрії, неухильно дотримується. Він любить цю країну і робить епохальні спроби її зрозуміти. Проте західне раціо виявляється безсилим у світі, де все підкорюється літері Книги та поділене на чорне й біле, недозволене й дозволене, грішне і святе – на харам і халяль.

Читайте також: Олеся Яремчук: Сам собі чужий: розмова з Пьотром Ібрагімом Кальвасом

Під час читання зринає думка, що погляд Пьотра Ібрагіма – це погляд колонізатора, цивілізованого європейця на країну, яка живе за варварськими звичаями. Так, питання про те, чи можна з точки зору своєї культури оцінювати культуру чужу, чиї закони й цінності разюче інакші, має радше негативну відповідь. Проте чи можна цю негласну аксіому застосувати до ситуації, де левова частка людей цієї іншої культури перебуває в пригнобленому стані, усвідомлює це, намагається боротися, але будь-який опір приречений на поразку? Єгипетські інтелектуали, які знають інший стиль життя, багато єгипетської молоді й жінок мріють про інший Єгипет, в якому панки і металісти не ховалися б у катакомбах, у якому за найменшу крадіжку не відрубували б руку і в якому батьки не замовляли б убивство дітей-атеїстів.

«Женем роздовбаною вулицею сто п’ятдесят на годину, без ременів безпеки, з усією сім’єю, усі вмирають від зіткнення з ліхтарем, але це не аварія, це мактуб!» Мактуб – так записано. Мактуб – це межовий фаталізм, передача свого життя в руки Аллаха. Іншими словами – зручний спосіб позбутися відповідальності за себе й інших.

Мактуб говорять і тоді, коли дівчина помирає від зараження крові після обрізання брудними ножицями, лезом чи ножем. Жіноче обрізання (хітан) в Єгипті, як і в інших мусульманських країнах, не лише фізично й психологічно травмує кожну жінку на догоду чоловікові так, щоб вона ніколи не відчувала насолоди від сексу. В явищі жіночого обрізання оприявнена мізогінія, благодатним ґрунтом для розвитку якої є величезний тиск соціуму на жінку. Жінка, яку в дитинстві жорстоко скалічили і психологічну наругу над якою чинять повсякчасно, мусить виплеснути свої гнів та образу на слабшу від себе істоту. Такою часто стає дочка чи онука. Як зазначає Пьотр Ібрагім Кальвас, багато обрізань робляться з ініціативи матерів та бабусь і без відома батька дівчини, якщо мова йде про сім’ю єгиптянина прогресивних поглядів. Необрізану дівчину ніхто не візьме заміж. Цей факт робить обрізання неминучим. Жорстока материна відомста за себе, скалічену, маскується за намірами вберегти доньку від незаміжжя та безчестя. Про обрізання в Єгипті говорити соромно. В обрізанні соромно навіть зізнатися.

Проте чи дуже Єгипет відрізняється від Європи? Арабський фундаменталізм, представлений традиціоналістським угрупуванням салафітів, перегукується з нацизмом. В Єгипті люблять читати «Mein Kampf», тут надихаються Гітлером. Якщо нацизм відродиться, то станеться це в Єгипті – так вважають єгипетські інтелектуали. Ворожий погляд на зовнішній світ і потребу пошуку Іншого добре видно з давнього арабського прислів’я: «Я проти брата, я та мій брат проти двоюрідного брата, я, брат і двоюрідний брат проти іноземця». Боязко, що хтось втрутиться ззовні й розворушить десятиліттями плекану гору сміття – бо від власного смороду можна задихнутися.

Єгипет хоче крові. Він калічить і вбиває. Останній розділ книжки – не для чутливих. Докладний опис кровавої щорічної традиційної бійні корів навіть під час читання дає відчути те пекло, в якому вивільняється найстрашніше і найбридкіше в людині. Єгипетський Бог радіє катуванню, тішиться мукам агонії. Це – Діонісії, бахтінський карнавал, торжество Ід, халяль. Єгипет приречений на це вивільнення. Забагато сублімації, позірної невинності і сліпої покори. Виявляється, цей Єгипет не такий нам далекий: «Мало хто знає, що, за статистикою, 50% м’яса, яке споживає Західна Європа, халяльне! А все тому, що навіть коли мусульмани, які нині в меншості, не споживають якоїсь частини тварини, то не можна викинути решту м’яса, отже, його продають немусульманам». Здавалося б, після цього апокаліпсису більше не може нічого бути. Здавалося б, після цього розділу більше не можна нічого сказати. Але в Єгипті життя повертається у споконвічне річище стримування і вдавання, так само як автор повертається словом до звичного буття.

Книжка Пьотра Ібрагіма Кальваса – не лише про Єгипет. Вона – про тотальний застій, небажання входити у світ і впускати світ у себе. А також про наслідки безконтрольного владарювання праворадикальних рухів, що нині тихенькими кроками ширяться всією ліберальною Європою.