Дивні події з маленькими дивними людьми: рецензія на книжку Володимира Діброви

Володимир Діброва. Нове, сиве, різне. – Київ: Смолоскип, 2018

У видавництві «Смолоскип» з’явилася друком нова книжка Володимира Діброви «Нове, сиве, різне». Читачам «ЛітАкценту», вочевидь, немає сенсу представляти цього письменника. Тому в порядку вступної інформації зазначимо, що до цього видання ввійшли і оповідання, й есеї, й вірші, й ліричні замальовки, а також усілякі міжжанрові форми.

Анотація до «Нового, сивого, різного» повідомляє і період створення цих текстів: 1994-2017 роки. Це можна вважати відповіддю на запитання, чи справді нові твори надруковано у книжці: і нові, і не дуже. Але всі вони написані вже після того, як Володимир Діброва емігрував з України до США. Останній факт має деякий вплив на «Нове, сиве, різне»: у центрі текстів Діброви часто опиняються то українські локації в оптиці трохи пострадянської м’якої ностальгії, то локації американські – й уже не без емігрантської відстороненості. Інакше кажучи, в обох випадках маємо відчуття дистанції, і воно справді важливе для книжки. Проза, поезія й інші форми, з якими тут працює Діброва, постають не в динамічному, «полум’яному», первинно-емоційному русі, а неодмінно у форматі рефлексій і сумнівів. Щоправда, механізм таких сумнівів і рефлексій все ж таки радше емоційний, інтуїтивний, аніж інтелектуальний.

Попри те, що, як уже зазначалося раніше, «Нове, сиве, різне» є дуже різножанровим набором літературних текстів, їх поєднання справляє цілком собі гармонійне враження. Структура, манера, настрій, риторика – теж відверто гомогенні –

(…) Мабуть, налетів вітер.
Потік розбивається на сніжинки.
Кожна поводиться, ніби вона тут сама по собі.
Замість рухатися навпростець,
то ширяє, то кружляє, то пританцьовує.
Немов хизується тим, як відважно вона відхиляється від курсу.

Це якщо припустити, що існує якийсь курс.
(вірш «Сніг у січні»).

Кінець зими.
Дощ уночі позмивав із дахів залишки криги. На деревах – жодного натяку на бруньки. Гілки нагадують підліткові погрози, кинуті спересердя під час родинної сварки.
Видно всі їхні вади, травми й хвороби зросту. Кожне дерево – немов роман, із закрученим сюжетом, пристрастями й мораллю, яка є наочним доказом невідомо чого. (…)
(прозова мініатюра «Забагато щастя»)

Те, що процитовані вище два твори розташовано майже на сусідніх сторінках (якщо не брати до уваги ілюстрації), свідчить про свідомий і продуманий підхід і до локальної композиції, й до загальної концепції.

Найпоширеніший, мабуть, сюжет «Нового, сивого, різного» — дивакувата чи екзистенційна подія, що трапляється з досить нетиповим або й так само дивакуватим героєм, у якому, проте, завжди є щось від хрестоматійної «маленької людини». Ось, наприклад, оповідача однієї новели просять дати хвилинний коментар у прямому ефірі на радіо — для цього журналістка передзвонить йому завтра. Оповідач вирішує, що в цю хвилину треба встигнути сказати все найважливіше, адже це буде, можливо, єдиний шанс звернутися до світу. Він починає сумніватись і вагатися, як подати свої погляди на світ, свою філософію тощо. Але в підсумку журналістка просто не передзвонює. Чи історія з двома художниками, які писали виключно ікони й вирішили поїхати до Москви, щоб «зарядитися» від знаменитої «Трійці» Рубльова, але хрестоматійний образ їх «не прийняв», «відштовхнув». Є тут також епопея з блуканнями поета, який веде асоціальний спосіб життя. Або чоловік, якого знущально описала в інтерв’ю колишня дружина-письменниця: він вагається, обурюватись йому чи пишатись.

Чи то університетську бувальщину, чи смерть близької людини Володимир Діброва описує загалом у близькій або співмірній манері. Зазвичай це м’яка, задумлива оповідь, зі співчутливою іронією та з дуже індивідуальним і несподіваним поєднанням багатослів’я з лапідарністю. Саме остання особливість, можливо, й надає текстам «Нового, сивого, різного» присмак притчі. Але притчі специфічної — без повчального аспекту та без самоочевидних далекосяжних висновків. Що й не дивно, з огляду на те, як часто виринають у текстах Діброви мотиви сумніву, вагання, неоднозначності, неготовності судити.

Окремим колоритним моментом книжки є кілька текстів із посиленим «формалістичним», експериментальним началом. До прикладу, це «Відбраковане» — схематичні, стислі твори, з яких нібито мали вийти більші твори, кіносценарії та романи. Або оповідання, побудоване на ґрунті телефонної книги одного з міст, що її порвані клапті оповідач знайшов просто на вечірній вітряній вулиці. Прізвища абонентів телефонного зв’язку стають претекстом і для забавних історій, і для мовної гри.

«Нове, сиве, різне» демонструє розмаїття і стилістичну цілісність таланту Володимира Діброви. Це видання я б не назвав «універсальною» книжкою, і вона точно не magnum opus письменника. Проте це справді якісна книжка для філософського настрою, для одночасно іронічної та сентиментальної задуми.

Олег Коцарев

Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".