Померла Патриція Килина

Патриція Килина. Лос-Анджелес (США), 2009/ @ Tyler St. Mark

Померла Патриція Нел Ворен – поетка та авторка прози широко відома серед вітчизняної аудиторії під своїм українським псевдонімом Патриція Килина, який вона використовувала у ранній, україномовний період творчості. Причина смерті – онкологічне захворювання. З ним письменниця боролася в останній період життя. Про це повідомили кілька годин тому на сторінці пані Ворен у мережі Фейсбук.

February 10th 2019:Unfortunately, beloved Patricia Nell Warren lost her battle with cancer in the early hours of…

Posted by Patricia Nell Warren on Sunday, 10 February 2019

Пані Ворен не була етнічною українкою, вона мала німецько-норвезько-ірландське коріння. Народилася 1936 року у штаті Монтана. Студіювала середньовічну літературу у Мангетенвільському коледжі, згодом працювала у редакції журналу “Reader’s Digest”. Патриція Килина мала широкий простір інтересів – вивчала міфологію Давнього Єгипту та східну філософію, у 1950-і роки почала опановувати українську мову та культуру. Деякий час була одружена з письменником Юрієм Тарнавським (познайомилися у коледжі), і належала до Нью-Йоркської групи українських поетів. Займалася перекладом англійською українських дум на новел Михайла Коцюбинського й Василя Стефаника.

Блискуча україномовна поезія Патриції Килини, зібрана у три збірки («Трагедія джмелів», «Леґенди і сни», «Рожеві міста»), сповнена неочікуваної образності, багатством інтонацій, свіжим поглядом на фольклорну архаїку. Водночас, за спостереженням Марії Ревакович, її поезія була етичним вибором: «мовне самовигнання Ворен і дарування поезії українському народові його власною мовою були глибоко етичними жестами з її боку і відсилали до того, що Емануель Левінас означив як “відповідальність за Іншого”».

Листя має
свій час падати,
і квіти марніти
під південним вітром,

а лише ти,
одна зі всіх,
маєш усі пори
на свою смерть («Спадщина», зі збірки «Леґенди і сни», 1964)

1971 року вона дебютувала романом «Останнє століття», який хоча був написаний англійською, але під її українським псевдонімом, а вже 1973 року Ворен повністю перейшла на прозу. Виданий рік потому роман «Бігун попереду» увійшов до переліку бестселерів за версією “The New York Times”. Загалом, вона видала з десяток романів, дві антології та значний обсяг публіцистичних текстів англійською. Незважаючи на читацький успіх, на думку критиків, її творчість не була мейнстрімною ні для американської, ні для української літератур. У своїх романах пані Ворен торкалася питань, які опинялися поза межами публічного обговорення. Наклав відбиток її досвід активізму у русі за права ЛГБТ. У романі «Прекрасний танцівник» (1976) – вона описує кризу покликання, що його переживає молодий католицький священик, коли усвідомлює, що приваблює одного зі своїх парафіян.

У романі «Дикун» (2001) пані Ворен осмислює соціальну та сексуальну маргінальність. Головний герой Антоніо – представник аристократичної сім’ї, займаться сумнівною, з точки зору свого стану, діяльністю – він тореадор, якому близько тридцяти й чия дивакувата кар’єра наближається до завершення. Родина тисне на нього у питанні одруження, тоді як він відчуває дивні почуття до бідного селянина-мігранта з Півночі. Тлом пошуків та поневірянь персонажів слугує затхла атмосфера франкізму в Іспанії 1960-х років.

Власність пані Ворен буде використана для створення платформи для популяризації її творчості та екранізації її романів.

Нагадаємо, що рівно два роки тому – у лютому 2017 помер інший представник Нью-Йоркської групи – Богдан Бойчук. А восени минулого року – помер інший класик групи Богдан Рубчак.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики