«Приберіть ноги з наших ший…», або Як віднайти втрачені крила

Сью Монк Кідд. Набуття крил / пер. Д. В. Петрушенко. – Х.: КСД, 2018

Сью Монк Кідд, американська письменниця, стала відомою завдяки роману «Таємне життя бджіл», а її книжка «Набуття крил», вийшовши у світ у 2014 році, здобула декілька нагород, зокрема й SIBA Book Award та статус бестселера The New York Times. Однак в Україні славнозвісний роман був опублікований лише в 2018 році.

«Історія – не лише факти та події. Історія – це також біль у серці, і ми заново відтворюємо її, доки зуміємо вмістити чужий біль у серці власному», – цитує Сью Монк Кідд Джуліуса Лестера, професора Массачусетського університету в Амгерсті, розповідаючи про «Набуття крил»

Ця книжка про Сару та Анжеліну Грімке, найскандальніших і найвідоміших жінок США кінця 1830-х. Про сестер Грімке, зокрема про Сару, в Україні знають мало. Однак вони – одні з перших діячок аболіціонізму й теоретиків феміністичної думки, а памфлет під назвою «Американське рабство як воно є» спричинився до написання «Хатини дядька Тома» Гаррієт Бічер-Стоу. Чом би й ще не одна причина зацікавитися «Набуттям крил»?

Проте роман Сью Монк Кідд не є життєписом Сари та Анжеліни Грімке, як би міг подумати спершу читач. Художній вимисел і слідування реальним фактам – майже рівноправні на сторінках книжки. Авторка зазначає: «Моя мета полягала не в письмовому викладі біографії Сари Грімке з легким вкрапленням художнього домислу, але в написанні переважно вигаданої історії під впливом її життя… Занурюючись у щоденники, листи, промови, газетні звіти й письмові твори самої Сари, а також велику кількість біографічного матеріалу, я сформувала власне розуміння її бажань, боротьби і мотивації». Авторка дотримується всіх головних подій у житті Сари й навіть намагається з точністю передати долі її рідних.

Історія починається в 1803 році, задовго до громадянської війни між Північчю та Півднем. У маєтку шанованого плантатора та судді Грімке ростуть дві дівчинки. Його Дочка Сара, яка, попри безправне становище жінок у тогочасному суспільстві, мріє стати юристом, і Гетті-Крихта, темношкіра рабиня. Одна з них підневільна душею, а друга – тілом , проте кожна прагне звільнитися і знайти свої крила.

Авторка повільно, крок за кроком, веде своїх героїв, перетворюючи їх зі слабких, безпорадних і безправних до впевнених, безкомпромісних та відчайдушно сміливих. Сара, як і її сестра Анжеліна, слідуючи своїм переконанням, порвала з родиною, релігією, пережила зламані надії, зневіру, зраду, самотність і остракізм. Заради чого? Заради сумнівного задоволення бути в когорті перших, хто виступив проти рабства? Заради того, щоб стати вигнанницями в рідному місті? Щоб відмовилися ті, кого вважали однодумцями? Сью Монк Кідд намагається розібратися в мотивах поведінки Сари та Анжеліни і, починаючи з ніжного дитячого віку, змалювати, як відбувається становлення тих, хто прагне бути вільними й заради цього відмовився від усього.

Сара повинна була вирости ще однією безіменною жінкою, яка зреклася своїх мрій і присвятила життя сім’ї та домашньому господарству, та чіпкий гострий розум відразу помітив, наскільки глибоко нещасною є її мати, котра народила, окрім Сари, ще тринадцять дітей і, найголовніше, змирилася зі своєю долею. Ось які настанови жінка дає дочці: «Кожна дівчинка приходить у цей світ з тим чи іншим ступенем амбіцій… навіть якщо це лише надія не належати душею і тілом своєму чоловікові… Правда в тому, що з кожної дівчинки треба вибити амбіції задля її ж блага…». У книжці змальовані непрості стосунки головної героїні з матір’ю і, до речі, із батьком, якого дівчина обожнювала, поки він не змусив її відректися від мрій і першим не загнав цвях у труну її сподівань.

«[Ти] хотіла дати звичайний прояв своєму інтелекту… але ти жінка – ще одна жорстокість, яку я безсилий був змінити», – говорить він якось дочці, наче вибачаючись.

Кожен тиск спричинює опір. Мабуть, саме тому довго приховувані мрії та надії таки сформувалися в чітку переконаність, що світ потрібно змінювати і звільняти від рабства та підневільного становища жінок, і вона скалкою засіла в думках дівчини. Головній героїні залишалося лише віднайти сміливість публічно виступити зі своєю заявою та відкинути старий спосіб життя.

«Усе, що я прошу наших братів: приберіть ноги з наших ший», – саме цю фразу варто обрати ключовою для роману «Набуття крил». У ній схована і боротьба проти рабства та расової нерівності, і перші сміливі проблиски фемінізму – ідеї, радикальні навіть для аболіціоністів.

Почасти до таких категоричних та рішучих суджень дівчину підштовхнуло спостереження за життям своєї подруги дитинства, рабині Гетті-Крихти. Хоча у біографії Сари Грімке збереглася згадка про покоївку та про те, що біла дівчинка навчала її письму та читанню, сама ж Крихта – персонаж вигаданий, як і її мати, але завдяки ним письменниця надає своєму тексту трагічної правдоподібності, на прикладі показує, чому рабство суперечить моралі. Між дівчатами виникає дружба, що лише підкреслює їхню нерівність, і що дорослішими вони стають, то більше розбіжностей та несправедливості помічають між собою. «Я не знала напевне, чи почуття міс Сари народилися з любові, чи з провини. І не знала, чи мої походили з любові, чи з потреби в безпеці. Вона любила мене й жаліла. А я любила її й користувалася нею», – відгукується Крихта-Гетті про ті дивні стосунки, що склалися між ними. Або ось ще один короткий і нахабно-промовистий у своїй реальності діалог, що відбувся уже між майже дорослими дівчатами: «Мені [Сарі] здавалося, що я справді знаю, як почуваєшся, коли хтось обмежує твою свободу. Але Крихта лише спалахнула у відповідь: – То ми зовсім однакові, ви і я? Це тому ви серете в горщик, а я вичищаю?».

Сью Монк Кідд не вводить у текст довгих описів, філософських відступів чи надмірних розповідей про почуття своїх героїв. Натомість у романі короткі діалоги і вміло підмічені деталі. Авторка не пояснює причину Крихтиної зухвалості, чому, наприклад, рабиня під час відсутності своїх господарів вирішила скупатися у великій мідній ванні – небаченій розкоші навіть для тогочасних багатіїв. І лише потім розумієш: то вияв бунту, спроба довести собі і цілому світові, що всі люди, і Крихта зокрема, – однакові, тож повинні мати рівні можливості.

Дівчина, попри своє безправне та підневільне становище, виношує думки про свободу. Авторка навіть дозволяє їй бути причетною до повстання рабів під проводом Денмарка Візі, цілком реальної події. Як, до речі, і облави в Африканській церкві Чарльстона (яка, щоправда, відбулася на рік раніше, ніж зобразила письменниця). Ця рабиня, витвір уяви Сью Монк Кідд, стає очевидицею реальних подій і навіть безмовним свідком страти свого ватажка – ще один вияв авторського задуму, наче це ми, кожен із читачів, заховавшись у заростях карликових пальм, спостерігаємо, як страчують близьку по духу людину. Це один із моментів у книжці, коли ми можемо торкнутися історії, те, про що говорив Джуліус Лестер: «Історія – також біль у серці…».

Звісно, письменниця дозволила собі змішати факти й вигадку, й інколи трапляються невеликі вільності з часом, але чого не зробиш заради емоційного наповнення книжки, щоб під час читання сухі історичні факти не скрипіли на зубах, наче пісок. За позірною простотою та щирістю оповіді «Набуття крил» криється глибоке історичне підґрунтя та філософський підтекст, що особливо припаде до душі читачам, які люблять і вміють читати між рядків. Для тих, хто цінує історичну достовірність, цікавими видадуться «Примітки» до роману, де авторка пояснює всі нюанси роботи над романом. Вона наповнює свій твір болем, стражданням та радістю. «Набуття крил» – це книжка про рабство і соціальну нерівність, про непростий шлях до волі, притлумлене бажання бути вільним незалежно від кольору шкіри чи статі і про боротьбу за мрію.

«Життя влаштоване проти нас… Ми всі прагнемо сягнути неба, так? – запитує Сью Монк Кідд. – Підозрюю… в нас ці прагнення, аби ми хоч спробували змінити хід речей. Ми повинні намагатися, ось і все»

Юлія Лісовська

Журналіст, буктюбер, викладач