Незручність дівчат

Ірина Ніколайчук. Фото Івана Любиш-Кірдея

Надворі 2019 рік, світовий тренд на фемінізм і не думає здавати позицій, тож нічого дивного нема у тому, що книжковий ринок продовжує стабільно поповнюватися збірками історій про жінок. Явище загалом позитивне, хай і тенденційне – мусимо визнати, що, зокрема, український ринок завдяки цьому тренду отримав чимало справді якісних видань і в дитячому, і в «дорослому» сегментах. Утім, далеко не кожна з книжок «про сильних дівчат» насправді створюється задля досягнення прекрасної й благородної мети розповісти про незаслужено забутих чи поглянути під новим кутом зору на усім відомих жінок. Комусь не дають спокою лаври «Казок на ніч для дівчат-бунтарок», хтось інші дуже хочуть вписатися в дедлайни тендеру, а декому просто хочеться, вибачте на слові, похайпити.

У новому році я досить швидко повернулася back to habits, почавши читати книжки про жінок, для жінок і написані жінками. Тому моя сьогоднішня підбірка вийшла типовою для мого спектру зацікавлень. Утім, ці книжки тільки умовно можна об’єднати темою «історії про сильних дівчат» – насправді кожна з них найбільше не про їхні силу чи досягнення, а про їхню незручність. Для обставин, у яких народилися й формувалися персонажки, для своїх сучасників, для історичного процесу загалом. А іноді й для самих авторів і авторок, які взялися про них прекрасно й благородно розказати світові. Розвелося ж їх, цих сильних дівчат – і що з ними зробиш?

Бріджит Квінн. Неймовірні: п’ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію

Бріджит Квінн. Неймовірні: п’ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію / пер. з англ. Роксоляни Свято. – К. : ArtHuss, 2018. Фото з сайту vsiknygy.net.ua

До Дня жінок та дівчат у науці, що відзначався 11 лютого, чимало українських онлайн-ресурсів ставили своїм читачам запитання, скільки жінок-науковиць вони зможуть назвати, не заглядаючи в гугл і Вікіпедію. Дяка не в останню чергу світовому тренду на фемінізм, зараз і про науковиць, і про письменниць, і про представниць значно «екзотичніших» для жінок професій ми справді дізналися більше. А як щодо прикладних мистецтв?

Американська мистецтвознавиця Бріджит Квінн, яку ще в дитинстві дуже цікавило, чому в серії мистецьких біографій у її домашній бібліотеці немає жодної жіночої, вже під час навчання вирішила порахувати згадки жіночих імен у «Історії мистецтв» Горста Волдемара Дженсона. І у величезному й масивному томі нарахувала їх усього шістнадцять. Серед них була Лі Краснер, дружина Джексона Поллока, яку, попри її талант, спіткала така сама доля, як і практично всіх дружин видатних чоловіків – її творчості «офіційне» мистецтвознавство приділило в рази менше уваги, ба навіть інформацію про неї виявилося не так уже й просто знайти. Цей факт настільки вразив Бріджит Квінн, що звідтоді пошук та символічна реабілітація мисткинь без перебільшення, стали справою всього її життя. Книжка «Неймовірні» про п’ятнадцятьох художниць та скульпторок із різних куточків світу, чиї внески в історію мистецтва були настільки вагомими, що їх просто неможливо було забути й оминути увагою (проте якимось чином саме так і сталося) – одне з матеріальних втілень її роботи, видане в українському перекладі видавництвом ArtHuss. І видане так, що цю книжку справді хочеться й варто мати в домашній бібліотеці.

Чи це знову історії про дівчат-бунтарок? Так, і навряд чи могло бути інакше. Система, в яку приходила майже кожна з мисткинь-героїнь праці Бріджит Квінн, була створена чоловіками й для чоловіків. Тому Артемізія Джентілескі, єдина караваджистка в історії, вперше стала відомою не завдяки своїм картинам, а через судовий процес про своє збезчещення власним же вчителем Агостино Тассі. Тому шедеври Юдит Лейстер та Марі-Деніз Вільє, віднайдені вже в ХХ столітті, спочатку помилково приписували художникам-чоловікам – бо, ясна річ, «жінка не могла таке створити». Тому Едмонія Льюїс, напівкровна корінна американка, мусила пройти через хибні звинувачення в злочинах, яких не скоювала, упередження, побої й приниження, а найгеніальніша з її скульптур, «Смерть Клеопатри», десятками років припадала пилом у комірчині торгового центру. Без зайвого пафосу чи драм, життя кожної з цих жінок було боротьбою, і ця боротьба вповні відображена і втілена в їхній творчості.

Історії – це добре, а як щодо мистецтвознавства? Ясна річ, першопочатковою метою Бріджит Квінн не є переказ біографій чи колекціонування тяжких доль, а саме дослідження й аналіз мистецьких творів у їхньому зв’язку із обставинами, в яких їх було створено. Тому що тільки так стає очевидно, яка з картин чи скульптур є актом спротиву, втіленням сестринства й великих сподівань, що так і не стали реальністю, а яка впертим самопошуком і прориванням через тенета депресії, розчарування й страху. Цінним і шедевральним і самим по собі творам це надає символічного значення справжніх артефактів жіночої боротьби, додаючи їм атмосферності й магнетизму. Їх справді хочеться побачити на власні очі, а від книжки й справді тяжко відірватися.

Модерністки. Антологія польської жіночої прози міжвоєнного періоду

Модерністки. Антологія польської жіночої прози міжвоєнного періоду. – Львів: ВСЛ, 2018. Фото з сайту life.pravda.com.ua

У 2017 році видавництво «Темпора» та Ярина Цимбал презентували книгу «Моя кар’єра» – антологію української жіночої прози 20-х років ХХ століття. Вона стала чи не найпереконливішим аргументом на користь того, що в Україні справді була сильна й повнокровна жіноча література, в якій, попри комуністичну наснаженість, звучали цілком характерні для того часу ідеї незалежності жінки (зокрема навіть репродуктивної!), її професійного становлення, потреби проговорення та озвучення навіть найбільш «незручних» аспектів жіночого досвіду. Дискусію, яка виникла навколо цього видання, варто продовжити, а твори – вводити у ширший контекст, і вихід у 2018 році антології польської жіночої прози під назвою «Модерністки» для мене виглядає цілком логічним і дуже важливим для розуміння того, в яких умовах формувалися жіночі варіанти різних національних модернізмів. Так, знову «шкурний» дослідницький інтерес, ніде правди дівати.

Польські «дівчата-бунтарки» також були сміливими й радикальними у своїх заявах і ще задовго до Чорного протесту замислювалися над питаннями свідомого материнства, потреби переформатування родинних стосунків та загалом місця жінки в громадському житті та історії. Статті Ірени Кшивіцької, вміщені в антології поруч із белетристичними творами, – «Секрет жінки» про потребу зняття табу з теми менструацій, «Малі мученики» про умови, в яких зростали польські діти середини ХХ століття, їдко-сатиричні «Присмерк чоловічої цивілізації» та «Загрозливий вирок» – ілюструють, що ці питання проговорювалися й дискутувалися не лише в мистецькому, а й у ширшому, публічному форматі. Не в останню чергу саме це й уможливило появу такої кількості жіночих імен у польському модернізмі: жінки отримали значно більше можливостей писати й заробляти на життя власною творчістю.

Утім, якщо говорити про прозу, то далеко не вся вона у вузькому сенсі феміністична. На відміну від тих-таки творів українських письменниць 20-х, вона писана не з настановою «жінкам від жінок про жінок». Виразно феміністичними є добірки творів Зоф’ї Налковської та Ванди Василевської, проте, скажімо, повість «Луція з Покутиць» Марії Домбровської центрується навколо заледве не антифеміністичної й не надто симпатичної персонажки – слабкохарактерної, нездатної взяти відповідальність за власне життя в свої руки. Проте такі твори навіть виразніше показують становище жінки та умови, в яких вона живе – чимало творів розкривають теми тяжкої праці, несправедливої оплати, злиднів та утисків, яких зазнають жінки. Не дивно, що в Ірени Кшивіцької виникло стільки претензій до творчих стратегій жінок-письменниць (які вона оформила в програмову статтю «Жіночий гамір, або Надмірність стилю») – щоб писати так і на такі теми, жіноча література просто мусила виробити якісь нові, «небульварні» підходи. Результат цих пошуків, проб і помилок ми й маємо у вигляді антології «Модерністки»: сильних дівчат із сильними голосами й сміливістю говорити про незручне на повний голос ніколи не буває забагато.

Валентин Бадрак. Успішні жінки в чоловічому світі

Валентин Бадрак. Успішні жінки в чоловічому світі. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2018. Фото з сайту yakaboo.ua

Український ринок теж не пасе задніх, і минулий рік не раз довів, що писати історії про жінок непогано виходить не лише у інших жінок. Автори-чоловіки теж прагнуть не лишатися осторонь тренду й сказати своє слово, і їм не раз вдається зробити це без типових «чоловічих» стереотипів чи зверхності. Проте це точно не про книжку з оманливим натяком на комікс «Дівчина, одягнена в Діор» на обкладинці (що й підкупило мене, коли вперше побачила її в книгарні) й претензійною назвою «Успішні жінки в чоловічому світі». Про неї найбільше оте слово на букву Х, яке негарно вимовляти вголос у пристойному товаристві, але я все ж згадала його на початку статті.

Автор цієї збірки історій про успішних жінок (добірка справді вражає – тут і Клеопатра, і Мати Тереза, і Жанна Д’Арк, і Мерилін Монро, й десяток інших не менш вагомих постатей) – Валентин Бадрак. Крім того що письменник і автор бестселера «Великі жінки великих чоловіків» (що вже надзвичайно обнадіює стосовно другої книжки), він іще й «розробник методу розвитку особистості, названого геній-терапією». Так, пан Бадрак обстоює революційну ідею, що біографії видатних людей мають ставати взірцями для наслідування й запорукою досягнення успішного успіху для всіх його досягаторів. Чому ж, цікаво, можуть навчити біографії жінок?

Перше, що вражає – контраст тону передмов від редакції та від самого автора. Редакція, як могла, намагалася згладити радикальні й революційні тези Валентина Бадрака, пропонуючи не забувати, що «немає окремо чоловіків і жінок, є люди», і те, що письменник і геній-терапевт називає «жіночими стратегіями» (а саме це й ніщо інше допомогло кожній із них досягти успіху) – це не зовсім стратегії й навряд чи варто аж так одразу брати їх на озброєння… Чи варто говорити, що передмова автора намагається переконати читача в діаметрально протилежному. І вже з перших слів – «Сучасний світ поставив жінку перед новим непростим вибором: бути вірною подругою чоловіка чи йти до успіху до успіху власним шляхом у суперництві з сильною статтю, доводити власну геніальність» – стає зрозуміло, що на нас чекає справжнісінька феєрія.

Щоб не спойлерити всю красу і щоб стаття не перетворилась на конспект (а книжка того варта!), наведу ще всього кілька прекрасних цитат. «У книжці навмисно не порівнюється жіноча успішність із чоловічою. І не лише тому, що жіноче прагнення до реальної влади й могутності надто суперечлива, а значна частина жінок, які звідали втіху вищих досягнень, не можуть назвати себе щасливими», «Жіноча сила рідко бувала самодостатньою, утім, сама жінка цього не надто прагнула», «Жіноча геніальність не просто доведена; вона тісно пов’язана з чоловічою, часто є передумовою найвеличніших досягнень чоловіків, складником їхньої сили та духовної величі». Га? Викусіть, трикляті феміністки, ось воно як усе насправді! На вашому ж полі вашими ж інструментами – історії про дівчат-бунтарок, ну! – проштовхуються ось які ідеї! І цю книжку справді можна купити й прочитати на хвилі тренду і, пробачте ще раз, хайпу. І навіть, хоча мені страшно собі це навіть уявляти й я нікому такого не побажала б – взятися впроваджувати метод геній-терапії в життя.

Утім, я знаю про себе, що у мене замилене око злої феміністки. Приглянемося ближче до самих історій. Кожна з них, як і ще в одній дитячій українській книжці про дівчат-бунтарок, починається з «уроку» – найголовнішого висновку, який, на думку автора, можна зробити з біографії тієї чи тієї героїні. «Урок» із життя Клеопатри, наприклад – «Краса та чарівність завжди були винятково жіночою зброєю». А княгині Ольги – «Суто жіноча роль в управлінні державою часом може принести більше гармонії та щастя, ніж змагання з чоловіками». Варто уточнювати, в якому тоні витримано історії про цих та інших жінок? От і я думаю, що ні.

Дуже хотілося б обійтися тут без уроку чи моралі, але не можу. І мораль, і урок – іноді те, що видається в Україні у 2019 році і має в назві словосполучення «успішні жінки», насправді про щось зовсім інше. А книжку я пораджу купити за гроші хіба в тому разі, коли вам цих самих грошей не вистачає на квиток на хороший стендап. Проте краще підзбирайте на стендап. Я серйозно.