Дівчата Бікер усе роблять по-своєму

Джаклін Вілсон. Моя мама – Трейсі Бікер / пер. з англ. В.Чернишенко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2018

Прочитання книжки «Моя мама – Трейсі Бікер» призвело до того, що я перечитала всі (чотири) попередні. А відтак засвідчую: цикл історій про Трейсі Бікер від британської письменниці Джаклін Вілсон можна читати в довільному порядку, хоч і з кінця. Ще його, мабуть, можна розмальовувати (ілюстрації аж просяться), точно можна відвідати сайт авторки й зареєструватися в казковому онлайн-місті з іграми, інтерактивними персонажами та щоденником самої Джаклін, яка його веде несподівано сумлінно й дуже схоже за стилем на її книжки. Шанувальникам загадок і прихованих смислів буде цікаво почитати біографію Вілсон. Ну, і звісно, всім рекомендуються й інші її книжки.

Можна сказати, Джаклін спеціалізується з історій про дівчаток, про що ЛітАкцент уже розповідав.  Але поява в 1991 році щиросердої бешкетниці Трейсі Бікер принесла авторці найбільшу славу (хоча, на хвильку, до того вона видала майже 40 книжок, включно з дорослими детективами). Пригоди проблемної десятилітки з сиротинця отримали відтоді чотири телевізійні екранізації, премію Blue Peter People’s Choice Award та потрапили до списку 100 найпопулярніших британських книжок за версією ВВС. У 2006 продажі книжок про неї обганяли навіть Гаррі Поттера! Зараз цикл налічує 5 книжок: «Історія Трейсі Бікер», «Слабо», «У головній ролі Трейсі Бікер», «Серденько Трейсі Бікер» і «Моя мама – Трейсі Бікер» (переклад українською – Володимир Чернишенко для «Навчальна книга – Богдан»). У перших чотирьох розповідається про пригоди Трейсі у притулку та стосунки з людьми, які її оточують. Наступна присвячена спробі Трейсі самій попрацювати нянечкою в дитячому притулку, але схоже, це частина телевізійної франшизи й на сайті письменниці її немає. Зате фінальна книжка, яка вийшла у нас одночасно з англійською, у жовтні 2018, виявилася найочікуванішою й найнесподіванішою водночас – адже сама Трейсі Бікер стала мамою, в книжці її дочці 7 років, а самій Трейсі – близько 26-ти.

Виконавиця головної ролі в телепостановці Дані Гармер розповідає, що багато разів чула від батьків-глядачів – із Трейсі вони не впоралися б, а глядачі-діти незрідка розповідали, що їм забороняли дивитися кіно з таким шкідливим прикладом. Хоча згодом ці книжки ввійшли до списку рекомендованих для шкільного читання, а Джаклін Вілсон отримала відзнаку Bafta special award за розвиток британського дитячого телебачення.

Українські читачі можуть пригадати відоме в нас «побажання» шибайголові від сердитих учителів або батьків: от виростеш/опинишся на моєму місці – і матимеш таких самих, як ти. Чи вдалося Трейсі дати раду з іншими сиротами – можливо, колись іще дізнаємося, зате якою вона стала сучасною мамою – вже можна прочитати, та ще й у викладі її дочки Джесс.

Одразу скажу, що «жахалка» пострадянських наставників не справдилася: Трейсі-Бумеранг-Бікер виховує дуже тиху й чемну донечку-окулярочку, яка схожа на маму як дві краплі води, але тільки зовні, та ще хіба за вподобаннями щодо їжі. У всьому іншому поміркована Джесіка Проліска Каміла часом сама поводиться, наче мама, щодо запальної Трейсі. А коли дитячі сили вичерпуються, може спалахнути так само щиро, як її мама в дитинстві. Але для цього довколишньому світу треба добряче постаратися. Бо там, де Трейсі зазвичай б`є на випередження, Джес утікає у внутрішній світ із вигаданими друзями.

Дана Гармер розповідала, що знайомство з персонажами історій про Трейсі Бікер допомогло багатьом дітям більше розуміти сімейні стосунки, якими різними вони бувають, як пощастило тим, хто має батьків, – і не пощастило тим, хто ні. «Джаклін Вілсон дала голос прийомним дітям, вони стали вільніше розповідати про своє всиновлення одноліткам і менше цього соромитися» – пишуть у The Guardian (тут згадуються листи дітей до Астрід Ліндгрен). Справді, історія від імені Трейсі Бікер, як це було в усіх попередніх книжках, глибоко розкриває внутрішній світ драм і колізій, які рухають сюжет, часом гротескових, часом добрих, інколи просто кумедних, але завжди багатогранних і дуже гуманістичних. Коли ми їх проживаємо з позиції головної героїні, це схоже на веселий ярмарок, де безліч пригод та атракціонів, бракує грошей на всі, хтось дав стусана, комусь дали здачі, ти дражнишся, тебе дражнять, плачеш, знову смієшся, миритеся, щось вигадуєте разом, емоції на піку весь час, але весело – як буває в дитинстві. Варто спинитися на мить і спробувати проаналізувати написане з точки зору відстороненого читача – і погляд вихоплює щось таке знайоме, наче міцна металева конструкція під сухозліткою. І стає ясно, чому новітня Пеппі Довга Панчоха зненацька зиркає на світ очима бьоллівського Ганса Шніра.

Трейсі – проблемна дитина з нападами агресії (такими вмотивованими з міркувань внутрішньої логіки, що читач легко опиняється на її боці: заїхала кулаком по носі Джастін-хай-їй-трясця-Літтлвуд? То ж як її безжально дражнила та Джастін!), чия мама обіцяє й не їде до неї роками. Її ніхто не хоче всиновляти, і вже дві сім`ї повернули «складну» дівчинку назад до дитбудинку. Можна уявити, як вона після такого досвіду «випробовувала на стійкість» письменницю Каміллу, що прийшла до дитбудинку по матеріал для статті й мимохіть прикипіла серцем до Трейсі.

Джаклін Вілсон часто виводить у книжках персонажів-письменниць, але Кам, як називає себе героїня – особлива, бо найдужче нагадує саму авторку. Вона, як і Джаклін на момент написання циклу про Трейсі, вже має чимало виданих книжок, але не суперуспішна фінансово. Дуже любить свою справу і навіть носить таку саму зачіску. Вона чутлива, здатна багато розуміти і любити справді сильно. Трейсі Вілсон «позичила» ранній початок письменницької справи – перший завершений «роман» у 10 років, і розумницю-дочку, а ще Джаклін, як і Трейсі, почала працюватиу 17, а склала на законну «А» держіспит з англійської в 40. Тож недарма її персонажам перепало чимало завзяття та прагнення до мети.

Оця надзвичайна чутливість і тактовність, уміння відчувати власні межі та відстоювати їх, залишаючись якомога більш бережними до оточуючих, залишаються впізнаваними авторськими відлуннями в голосах персонажів Джаклін Вілсон. І це одна з тих ознак, які роблять її книжки однаково цікавими і для дітей, і для дорослих. Так, сюжетні повороти і вибрики персонажів – це незрідка виклик для психіки, особливо пострадянського ґатунку. Часом здається, що у нас повнісінькі дитбудинки таких «трейсі», лиш де взяти для них отаких «марків», «елейн» і «кам»? Однак те, як ці виклики розв`язуються – завжди позитивне відкриття. І не тільки стосовно «проблемних» дітей із сиротинця, але й інших, універсальніших ситуацій. Скажімо, впливу дитячого досвіду на поведінку в дорослому житті (Футбол і батько Санні з «Зірка Трейсі Бікер» – і Буг та Футбол-дорослий, уже Шон Ґодфрі). Інше, суто пізнавальне спостереження – нетипова Англія за версією Джаклін Вілсон: магазини вживаного одягу і дрібничок, «швидка їжа», соціальне житло з усіма його неблагополучними мешканцями. Така собі дуже осучаснена алюзія до Дікенса. Й одночасна відповідь на традиційний «зрадозакид» про те, що наявність «марків», «елейн» і «кам» – питання економічне.

Ще одна прикметна риса книжок Джаклін – вони завжди міцно закорінені в довколишню реальність і резонують із проблемами, актуальними у ній. Якщо в перших двох книжках обережно й без жодного дидактизму («показувати, а не розказувати» – цей принцип можна вивчати за книжками Вілсон, як за посібником) проходить тема захоплення фешн, гламуром і телешоу та іншими атрибутами «зіркового життя», то пізніша «Моя мама – Трейсі Бікер» вміщує і смартфони, й інстаграм, і «порш панамеру» біля будинку з басейном – діти виросли, у них нові атрибути дорослості, але чи в цьому – справжнє? Інші теми, крім дорослішання та його суспільних маркерів: університетська освіта, кар’єра, дім і машина, грошові статки, це – фемінізм і його сприймання у тому-таки суспільстві, ставлення до матері-одиначки, професійна самореалізація – для жінок і чоловіків. І знову авторка просто показує, як воно є насправді, не розставляючи жодних акцентів, уникаючи найменших тлумачень – залишаючи читачеві право самому розгадувати зміст деталей, або залишити їх на рівні декору задля правдоподібності.

Джаклін Вілсон дуже красиво відсилає уважного читача до своїх минулих книжок, але не примушуює його шукати там. Упізнана деталь – читацький бонус, а не пазл, потрібний для повноти розуміння сюжету. Дуже бережним пунктиром проковзує тема ЛГБТ: цікаво, хто з вітчизняних читачів зауважив, що Кам згадує шлюбну церемонію двох своїх подруг, а Трейсі принагідно натякає на романтичний підтекст її стосунків з Мері Олівер? Ці епізоди перегукуються з загадковим конфліктом у Кам із її матір`ю, який вона переповідає в «Історії Трейсі Бікер». Там же згадується, що Трейсі не любить жирного м`яса – і читачеві, що не проминув сторінки з анкети головної героїні, випадає додаткова усмішка на епізодах, коли Джес уникає стейків і дивується, як мама їх їсть за компанію із Шоном.

Звісно, ще можна проводити паралелі з Енн із Зелених Дахів (таке ж затишне відчуття, ніби знаєш усіх персонажів, як рідних, а головна героїня, якщо і встругає в халепу, то часто-густо маючи найкращі наміри, як Еміль із Льонеберґи), з безжурною Пеппі (дуже самостійною, бо насправді відвикла від почуття захищеності, коли про тебе хтось дбає) чи навіть персонажами Дікенса та інших романів виховання, але ще цікавіше порівняти сцену з Футболом, який упав із другого поверху – і фінал «Вічного сяєва чистого розуму». Книжка вийшла на чотири роки раніше, до речі. І таких сюрпризів Джаклін приховала для читачів іще чимало. Вони створюють особливий додатковий вимір її творів і це, далебі, цілком може пояснити, чому її книжки роками найчастіше запитують у британських бібліотеках. Залишаємо українським читачам простір для власного пошуку. Хіба ж тільки дівчата Бікер роблять усе по-своєму?!

Юлія Джугастрянська

Народилася 1983 року на Вінниччині. Із 2001 року мешкає у Києві. Колишня студентка, а нині – аспірантка кафедри теорії літератури та компаративістики КНУ імені Тараса Шевченка. Учасниця близько 20 наукових конференцій. Пише вірші, прозу і дисертацію. Авторка поетичної збірки «Сарматське коріння» (Вінниця:Тезис, 2001). Перекладачка з англійської